Рішення

від 21.01.2025 по справі 753/13886/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа № 753/13886/24

провадження № 2-о/753/185/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Лавринчук А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Сьома київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , про встановлення факту родинних відносин, суд -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 у липні 2024 року звернувся до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин, а саме того, що він є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заяви вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , який за життя проживав за місцем своєї реєстрації: АДРЕСА_1 , вказана квартира після смерті його матері ОСОБА_4 , у рівних долях знаходиться у спільній частковій власності. Ще до смерті батько ОСОБА_5 29.01.2022 року склав заповіт, в якому заповів йому все належне майно, і, зокрема, частину квартири АДРЕСА_2 .

Він є єдиним сином та спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_5 , будь-який спір про право на спадкування після смерті батька, відсутній.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням № 33635 від 25.12.2007 року та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником частину квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 (його батько).

Після смерті батька ОСОБА_3 він звернувся до Сьомої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом, проте нотаріусом відповідно до постанови від 10.09.2024 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з підстави відсутності доказів родинних відносин спадкоємця зі спадкодавцем за наявними розбіжностями у написанні його прізвища як « ОСОБА_6 » та батька « ОСОБА_5 ».

Вважає, що у минулому, в книзі актів громадянського стану про його народження було зрозлено запис № 629 від 29.04.1964 року та видано відповідне свідоцтво про народження ОСОБА_1 , батьками записані: батько ОСОБА_3 та мати ОСОБА_4 .

Таким чином, понад 60 років тому під час державної реєстрації акту цивільного стану були допущені помилки написання запису в його свідоцтві про народження, зроблено граматичну помилку, яка полягає у неправильному написанні прізвища його батька, а саме заміть вірного « ОСОБА_5 » невірно вказано « ОСОБА_6 », що вплинуло на написання його прізвища як ОСОБА_6 , та наявних наразі розбіжностей у написання їх прізвищ " ОСОБА_6 " та " ОСОБА_5 ".

Як вбачається із наявних документів, виданих у свій час, у різні роки на ім`я батька плутанина з написанням його прізвища, що не співпадало з написанням прізвища у свідоцтві про його народження, виникла в неповноліття, наприкінці 40-х років минулого століття, з отриманням атестату, про набуття професійної освіти, трудової книжки тощо.

Встановлення даного факту - підтвердження родинних відносин того, що він ОСОБА_1 є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , йому необхідно для офіційного прийняття спадщини за заповітом батька унаслідок відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, за вимогою нотаріуса.

Факт його родинного зв`язку з померлим батьком підтверджує заповітом батька на його ім`я від 29 січня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І.О., паспортом ОСОБА_3 , свідоцтвом про народження ОСОБА_3 , свідоцтвом про право власності на житло, паспортом на і.»я ОСОБА_1 , свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29.01.2022 року, автобіографією ОСОБА_3 , атестатом про закінчення ремісничого училища ОСОБА_3 , трудовою книжкою ОСОБА_3 , атестатом зрілості ОСОБА_3 дипломом про освіту, виданого на ім`я ОСОБА_3 , копіями поштових відправленя, із яких вбачається, що пошта на ім`я батьків заявника за їх життя направлялась на прізвище, як " ОСОБА_4 ", так й " ОСОБА_6 ", посвідченням ОСОБА_3 .

Він звернувся до нотаріальної контори з метою прийняття спадщини за заповітом батька ОСОБА_3 , проте йому було у цьому відмовлено з тієї підстави, що відсутній факт підтвердження родинних відносин між спадкодавцем та спадкоємцем, оскільки його прізвища за паспортом « ОСОБА_6 », а батька « ОСОБА_5 », що й стало підставою для звернення до суду з даною заявою.

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним повідомленням на офіційному сайті судової влади (суду).

Заявник звернувся до суду із заявою від 21.01.2025 року про розгляд справи за його відсутності з підтриманням вимог заяви.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним повідомленням на офіційному сайті судової влади (суду)

Заінтересована особа ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою від 21.01.2025 року про розгляд справи за її відсутності із підтриманням вимог заяви ОСОБА_1 . Вказала, що підтверджує той факт, що її батько ОСОБА_1 є сином померлого ОСОБА_3 (її діда).

Заінтересована особа Сьома київська державна нотаріальна контора в судове засідання не з`явилась, належним чином повідомлена про час та місце його проведення - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним повідомленням на офіційному сайті судової влади (суду)

Сьома київська державна нотаріальна контора звернулась до суду із заявою від 19.12.2024 року про розгляд справи за відсутності представника, з ухваленням рішення згідно вимог чинного законодавства.

Наведені обставини свідчать, що заявник, заінтересовані особи завчасно повідомлені про розгляд справи судом.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо повідомлення заявника та заінтересованих осіб про час та місце розгляду справи, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності заявника, заінтересованих осіб та за їх погодженням (волевиявленням).

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, якимзокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб ч.ч.3, 4 ст. 294 ЦПК України).

Вившивши заяву, підставу звернення, доводи заяви, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і її вирішення по суті, суд приходить до висновку про те, що заява підлягає задоволенню із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України).

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:

- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Наведений перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним.

Судом встановлено, що заявник звернувся до суду із заявою для встановлення факту родинних відносин між ним, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем м.Києва, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженцем м.Санкт-Петербург, померлим ІНФОРМАЦІЯ_5 , у віці 92 років (а.с.10).

Метою встановлення факту родинних відносин - є отримання заявником права на спадщину після померлого ОСОБА_3 відповідно до нотаріально посвідченого заповіту ОСОБА_3 , наданого ним 29.01.2022 року, який на випадок своєї смерті зробив розпорядження про те, що все належне йому найно, в тому числі, належну йому частину квартиру АДРЕСА_2 , заповів ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (заявнику), а в разі неприйняття ним спадщини, або відмови від спадщини, він призначив своїм спадкоємцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (дочка заявника) (а.с.9).

До вирішення даного питання в судовому порядку заявник звертався до нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 , проте йому в цьому постановою від 10.09.2024 року нотаріуса Сьомої київського нотаріальної контори відмовлено (а.с.38), так як немає підтвердження родинних відносин між спадкодавцем та заявником, наявністю різниці у написанні їх прізвищ « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_6 ».

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.10).

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 його прізвище за написанням « ОСОБА_5 ».

Відповідно до наданих заявником документів про особу ОСОБА_3 , до 1949 року написання його прізвища було « ОСОБА_5 », уподальшому, у трудовій книжці тощо написання прізвищя відбувалось як « ОСОБА_9 » (а.с.21, 19), а відповідно до паспорта громадянина України, виданого 03.09.2002 року, написання прізвища відбулось як « ОСОБА_5 ».

У свідоцтві про народження заявника зазначено про батька " ОСОБА_3 " (а.с.16), а відповідно до паспорта громадянина України, виданого 19.05.2000 року, прізвище заявника зазначено « ОСОБА_6 » (а.с.15).

Тобто, під час державної реєстрації акту цивільного стану були допущені помилки написання запису в свідоцтві про народження заявника, зроблено граматичну помилку, яка полягає у неправильному написанні прізвища його батька, а саме заміть вірного « ОСОБА_5 » невірно вказано « ОСОБА_6 », що вплинуло на написання прізвища заявника як " ОСОБА_6 ", та наявних наразі розбіжностей у написання їх прізвищ " ОСОБА_6 " та " ОСОБА_5 ".

Тобто, як заявник ОСОБА_1 , так й спадкодавець ОСОБА_3 , перебувають у близьких родинних відносинах, як син та батько, що підтверджується наданими доказами.

Факт родинного зв`язку заявника з батьком підтверджується заповітом ОСОБА_3 на ім`я заявника від 29 січня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І.О., паспортом ОСОБА_3 , свідоцтвом про народження ОСОБА_3 , свідоцтвом про право власності на житло, паспортом на ім`я ОСОБА_1 , свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29.01.2022 року, автобіографією ОСОБА_3 , атестатом про закінчення ремісничого училища ОСОБА_3 , трудовою книжкою ОСОБА_3 , атестатом зрілості ОСОБА_3 , дипломом про освіту, виданого на ім`я ОСОБА_3 , копіями поштових відправленя, із яких вбачається, що пошта на ім`я батьків заявника за їх життя направлялась на прізвище, як " ОСОБА_5 ", так й " ОСОБА_6 ", посвідченням ОСОБА_3 .

Відповідно, при реєстрації народження заявника, при раніше допущених помилках (описках) у написанні прізвища батька заявника, допущено помилку у написанні прізвища заявника.

Таким чином судом встановлено, що заявник є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Інші доводи заяви цих висновків не спростовують, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Подавши свої докази, заявник, заінтересовані особи реалізували своє право на доказування і одночасно виконав обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело прав.

На підставі вищевикладеного, керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 293, 294, а також ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, з урахуванням постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Сьома київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , про встановлення факту родинних відносин, задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м.Києва, є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює особою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

СУДДЯ: