Рішення

від 22.01.2025 по справі 761/20940/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/20940/24

Провадження № 2/761/2264/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Аббасової Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Сухини А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ" про визнання майнових прав,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року адвокат Мамаєв Д.Ю., який здійснює представництво інтересів ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовною заявою до ТОВ "ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ" про визнання майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між ОСОБА_1 (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» (далі за текстом - відповідач) укладено Договір №142/1/ШК від 19.02.2015 купівлі продажу майнових прав. Сторони домовились, що Об`єктом нерухомості, Майнові права на який передаються за даним Договором, є об`єктом нерухомості, розташований в Об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: Квартира №149, однокімнатна, загальна площа 41,17 кв.м., поверх 21 . Позивачем повністю сплачено суму грошових коштів відповідно до п.4.2 Договору, що підтверджується Довідкою про 100% фінансування. Загальна вартість майнових прав складає 423 639, 30 грн.

Згідно з п.2.4 ст.2 Договору «Запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об?єкта капітального будівництва - 3 квартал 2015 року."

09.07.2016 між сторонами підписано Акт приймання - передачі технічного паспорту по Договору.

Позивач вказує, що з свого боку виконав усі умови Договору, проте, відповідач не виконує покладені на нього обов?язки, оскільки не завершив будівництво та не ввів в експлуатацію житловий будинок, в якому придбано майнові права позивачем на квартиру та станом на дату подання позовної заяви, відповідач, не виконуючи умови Договору, позбавляє позивача можливості реалізувати належне йому майнове право на оформлення та набуття права власності на квартиру в зазначеному житловому будинку.

Враховуючи викладене позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом та просить суд визнати за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт незавершеного будівництва - квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 11.06.2024 відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

08.07.2024 на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду та того ж дня надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача зазначив, що твердження позивача стосовно того, що відповідач не виконав свої зобов?язання щодо забезпечення будівництва та введення в експлуатацію об?єкта капітального будівництва у термін - 3 квартал 2015 року є безпідставним, надуманим та таким, що суперечить умовам Договору. При укладенні Договору сторони погодили лише запланований термін будівництва, що не може тлумачитись як кінцевий та остаточний термін, за сплином якого зобов?язання відповідача може вважатись порушеним або не виконаним. Фактично, порушення зобов?язання щодо завершення будівництва та введення в експлуатацію Об?єкта капітального будівництва не відбулось, оскільки сторонами не обумовлено кінцевий строк виконання зобов?язань, а тому, відповідно відсутнє порушення умов договору з боку відповідача. Представник відповідача також посилається на те, що в силу п. 3.2 Договору майнові права на об`єкт нерухомості переходять до покупця після підписання Акту прийому - передачі майнових прав, який, у даному випадку, підписано не було. Відповідач заперечує проти доводів позивача щодо того, що ним допущено порушення виконання зобов?язання, оскільки дані доводи є безпідставними та такими, що суперечать фактичним обставинам. Відповідачем не допущено порушення прав позивача, що відповідно унеможливлює задоволення позовної заяви з підстав її необґрунтованості. Відтак, позовна заява є безпідставною, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Представником відповідача також було подано до суду заяву про застосування строків позовної давності, відповідно до вимог якої остання вказувала, що позивач стверджує, що відповідач допустив порушення виконання зобов`язання з 01.10.2015, проте, звернувся до суду з даним позовом лише у червні 2024 року. Отже, позивачем пропущено загальний строк позовної давності, який становить 3 роки, а питання про визнання причин його пропуску поважними позивачем не порушується. Позивачем не надано жодного доказу, що підтверджував би обставину, яка в розумінні закону є підставою для переривання строку позовної давності, а також не наведено обґрунтування підстав пропуску строку позовної давності. Відтак, позовна заява, крім того, що є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з причин, описаних у відзиві на позовну заяву, та є такою, що подана з пропуском строку позовної давності, що є окремою та самостійною підставою для відмови у задоволенні такої позовної заяви.

Ухвалою суду від 10.07.2024 клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду залишено без задоволення.

Також 17.07.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про визнання доказів недопустимими.

Ухвалою суду від 21.11.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті спору.

16.01.2025 на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про розгляд справи у відсутності представника, відповідно до якого висловлено прохання у задоволенні позову відмовити.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з`явились, звернулись із заявами про слухання справи в їх відсутність. Представник позивача в заяві просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оцінивши надані суду докази, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 19.02.2015 між ТОВ «ВКФ Фарби України» (далі - Продавець) та ОСОБА_1 (далі - Покупець) було укладено Договір №142/1/ШК купівлі-продажу майнових прав, за яким об`єктом нерухомості, майнові права за яким передаються, є квартира, будівельний АДРЕСА_1 . Орієнтовна загальна вартість майнових прав складає 423 639,30 грн.

Позивачем сплачено суму грошових коштів, відповідно до п. 4.2 Договору, що підтверджується Довідкою про 100% фінансування за договором від 09.07.2016.

Згідно із п. 2.4 Договору від 19.02.2015 запланований термін будівництва та введення в експлуатацію Об`єкта капітального будівництва - 3 квартал 2015 року.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів, тобто дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність».

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» всі суб`єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-яких об`єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід`ємним правом інвестора і охороняється законом.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торгівельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Згідно із ст. 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Відповідно до ст.177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

За змістом ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Моментом виникнення майнових прав у їх носія вважається загально прийнятий момент набуття права власності, визначений статтею 328 ЦК України на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що майновими правами визнаються будь-які права пов`язані з майном, відмінні від права власності у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо).

У разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц, провадження № 14-39цс19), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц, провадження № 14-606цс18, Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 638/12414/17, провадження № 61-21546св19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17, провадження № 14-8 цс 21 зазначено, що саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 93 - 95).

Судом встановлено, що позивач в повному обсязі проінвестував будівництво зазначеної вище квартири, в зв`язку з чим відповідно до ст.7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, оскільки об`єкт та результати інвестицій є власністю інвестора.

Тобто, позивач виконав свої зобов`язання за договором, сплатив внески у визначеній у договорі сумі, у зв`язку із чим за умовами договору набув майнових прав щодо об`єкту нерухомості, зокрема права на отримання в подальшому у власність спірної квартири.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 2.4 договору, плановий термін введення будинку в експлуатацію - 3 квартал 2015 року.

Судом установлено, що будівництво об`єкту незавершене, будинок не введений в експлуатацію.

Відтак, до завершення будівництва об`єкта нерухомості - квартири будівельний номер АДРЕСА_5 , та введення будинку в експлуатацію, позивачу як інвестору, належать майнові права на цей об`єкт.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 жовтня 2019 року, справа №761/28769/13-ц.

Враховуючи те, що відповідач не виконує належним чином узятих на себе зобов`язань, а також, беручи до уваги те, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , не введено в експлуатацію, з урахуванням повної сплати внесків, суд прийшов до висновку, що права позивача порушені, оскільки відповідач свої зобов`язання щодо передачі об`єкту інвестування в експлуатацію для здійснення реєстрації прав власності за позивачем на об`єкт інвестування, не виконує.

Тобто, відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання зазначених зобов`язань належним чином, що свідчить про порушення майнових прав позивача на вищевказаний об`єкт, який він очікував отримати до кінця 3 кварталу 2015 р.

Наведені представником відповідача у відзиві підстави для відмови у задоволенні позовних вимог спростовуються матеріалами справи та наданими позивачем доказами в їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту шляхом визнання майнових прав за ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

Щодо заяви представника відповідача з приводу застосування строків позовної давності суд вважає за необхідне вказати, що у відповідності до положень п.8.1 Договору №142/1/ШК від 19.02.2015 року договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. Відповідач не надав доказів, що будинок введено в експлуатацію, тобто відповідач на даний час не виконав в повному обсязі власні зобов`язання, відтак суд вважає, що позивачем не пропущено строк на звернення до суду з цим позовом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ" про визнання майнових прав, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , на земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:91:050:0046.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» на користь держави судовий збір в сумі 4 236,39 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_7 ;

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України»: Київська обл., м. Бровари, вул. Олега Оникієнка, буд. 125, оф. 15/4, код ЄДРПОУ 31108022.

Суддя