Постанова

від 15.01.2025 по справі 346/3791/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 346/3791/24

Провадження № 22-ц/4808/106/25

Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,

за участю секретаря Шемрай Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Атаманюка Володимира Михайловича на рішення Коломийського міськрайонного суду від 05 листопада 2024 року, ухвалене в складі судді Васильковського В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Підгайчиківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області про визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

У липні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Атаманюк В.М., звернулася в суд з позовом до Підгайчиківської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Підгайчики Коломийського району Івано-Франківської області. Її матір?ю була ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується доданим до позовної заяви свідоцтвом про смерть. Вона проживала у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_2 .

Користуючись своїм правом, передбаченим ст.ст. 1233, 1234 ЦК України, ОСОБА_3 за життя був складений заповіт на дочку ОСОБА_1 .

У документах та довідках вказано, що зазначене господарство станом на 01.07.1990 року відносилось до категорії «колгоспний двір», головою якого була - ОСОБА_3 . У вказаному житловому будинку були зареєстровані та проживали: - ОСОБА_3 (померла) та рідний брат позивачки - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За життя мама позивачки оформила право власності на будинок. У свідоцтві про право власності вказано, що вищезазначений житловий будинок належить колгоспному двору.

Однак, позивач вважає, що цей житловий будинок до колгоспного двору було віднесено помилково. Голова господарства Балабаник К.В. не була членом колгоспу та не працювала у ньому, що доводиться записами в її трудовій книжці, де вказано, що вона працювала лише до 1969 року і ще 30 днів у 1976 році. Також, це підтверджується рішенням суду від 29.08.2020 року по справі №2-477/2000 року, де вказано, що ОСОБА_3 працювала в колгоспі з 1958 року по 1959 року, та з 1966 року до 1969 року, і з того часу зв`язок з колгоспом втратила. Тому стверджувала, що вказаний житловий будинок помилково та всупереч вимогам закону віднесено до суспільної групи господарств колгоспний двір.

З метою оформлення спадщини після смерті матері позивачка звернулася до Першої Коломийської державної нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Однак отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії, тому що вищезгадане господарство відносилося до колгоспного двору, а отже кожному з членів колгоспного двору належить відповідна частка житлового будинку. Проте, частки в цьому господарстві між членами колишнього колгоспного двору не виділені. Нотаріус рекомендував звернутись до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно.

Оскільки позасудовим шляхом вирішити це питання неможливо, звернулася до суду з даним позовом.

Вважає, що спірне домоволодіння відносилося до суспільної групи «робітничий двір». ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 фактично стала власником вищезгаданого житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що належав матері позивачки. Однак, через реєстрацію житлового будинку як колгоспного двору не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно. Додатково вважає за потрібне зазначити, що на спадковий житловий будинок виготовлено технічний паспорт, а також проведено його оцінку, відповідно до якої ринкова вартість зазначеного будинку становить 122100 гривень.

Просить визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 05 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

На вказане судове рішення представник ОСОБА_1 адвокат Атаманюк В.М. подав апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного встановлення обставин справи.

Вказує, що суд першої інстанції зазначив, що предметом розгляду у цій справі є визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування, який віднесено до колгоспного двору, тому належними відповідачами є члени цього колгоспного двору, а орган місцевого самоврядування є неналежним відповідачем. Іншого члена колгоспного двору - ОСОБА_4 позивачкою в якості відповідача не залучено.

Однак, суд першої інстанції не врахував вказаних у позовній заяві аргументів, наведених законодавчих норм, а також доданих документів до позовної заяви.

Стверджує, що у рішенні суду від 29 серпня 2000 року по справі №2-477/5000 вказувалося про те, що майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 відносилося до робітничого двору. Тому у цій справі є неможливим твердження, що вказане майно відносилося до колгоспного двору, а не до робітничого. Суд першої інстанції фактично створив колізію.

Оскільки майно за вищевказаною адресою, на яке позивачка бажає визнати право власності за заповітом після смерті матері, належало до робітничого двору, було виключною власністю матері позивачки, то відповідача зазначено належним чином. Інших осіб, які б мали відношення до вказаного майна, яке відноситься до робітничого двору - немає. Брат позивача - ОСОБА_4 не може бути відповідачем у цій справі.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

В апеляційній скарзі представник апелянта просив розглядати апеляційну скаргу без участі позивачки та її представника.

Представник відповідача причини неявки суду не повідомив.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до копії Свідоцтва про право власності від 20.08.1988 року на домоволодіння у АДРЕСА_3 , останнє складається із житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташоване; належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_3 (а.с. 11).

За змістом копії Довідки №956 від 07.12.2020 року згідно рішення №41 від 06.02.2023 року п`ятої сесії IV демократичного скликання Підгайчиківської сільської ради назву вулиці Леніна перейменовано на «Соборна» (а.с. 16).

Відповідно до копії Рішення №89 від 05.07.2011 року про перейменування вулиць у с. Підгайчики перейменовано частину вулиці Соборна на вулицю Заводська, з впорядкуванням нумерації будинків: АДРЕСА_4 перейменована на: « АДРЕСА_1 » (а.с. 9).

За змістом копії Виписки з інвентаризаційних матеріалів №66132 від 26.02.2020 року згідно архівних даних станом на 31.12.2012 року у Коломийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_4 ) в реєстровій книзі під реєстровим №169 за ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності виданого 20.08.1988 року виконкомом Коломийської районної ради на підставі рішення №173 від 10.08.1988 року (а.с. 12).

Рішенням Коломийського райсуду від 29.08.2000 року по справі 2-477/2000р. визнано недійсним сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ІФ 002330, виданий в 1988 році Коломийською райдержадміністрацією на ім`я ОСОБА_3 , та зобов`язано ОСОБА_3 , повернути земельну частку (пай) і не чинити перешкод в її користуванні (а.с. 13).

15.04.2002 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті склала заповіт, яким заповіла усе своє майно, де б воно не було, із чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_1 (а.с. 10).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, про що складено відповідний актовий запис №30, про що свідчить копія Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 17.12.2023 року (а.с. 7).

Згідно копії Довідки №160 від 26.01.2004 року, виданої виконкомом Підгайчиківської сільської ради народних депутатів Коломийського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , вона дійсно похоронила свою матір ОСОБА_3 , і до дня смерті здійснювала догляд за нею (а.с. 11).

Відповідно до Довідки №75 від 12.06.2023 року, виданої Підгайчиківською сільською радою, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно проживала та була зареєстрована у АДРЕСА_1 з 29.05.2022 року по день смерті (а.с. 20). А згідно Довідки Підгайчиківської сільської ради №174 від 12.06.2023 року ОСОБА_3 належав житловий будинок у АДРЕСА_5 ), та земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку; тип двору колгоспний. Станом на 01.07.1990 року у АДРЕСА_3 у житловому будинку проживали та були зареєстровані: голова сім`ї ОСОБА_3 , та син ОСОБА_4 . На день смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у АДРЕСА_5 ) у житловому будинку були зареєстровані: син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт від імені ОСОБА_3 посвідчувався виконкомом Підгайчиківської сільської ради за реєстром №27 від 15.04.20002 року, який не змінено і не скасовано (а.с. 19).

Згідно інформації з погосподарських книг на домоволодіння в АДРЕСА_6 ) станом на 1990-1991 роки воно відносилося до суспільної групи колгоспна. Голова двору ОСОБА_3 . Член господарства ОСОБА_4 (а.с. 22-25).

За змістом Рішення Підгайчиківської сільської ради №44 від 31.08.2004 року «Про оформлення права власності» оформлено право власності у бувшому колгоспному дворі ОСОБА_3 , що знаходиться у АДРЕСА_4 , та розділено спільну часткову власність між наступними членами двору в рівних частках, а саме: голова сім`ї ОСОБА_3 1922 року народження - 1/2 частки, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; син ОСОБА_4 1955 року народження 1/2 частки (а.с. 17).

Згідно копії Трудової книжки колгоспника №510 від 21.12.1968 року ОСОБА_3 працювала в колгоспі з 1958 по 1959 рік, з 1966 по 1969 рік та в 1976 році. Звільнена у зв`язку з виходом на пенсію (а.с. 26).

Відповідно до Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 30.10.2020 року, 30.10.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (спадкова справа №469/2004) на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (колишня адреса - АДРЕСА_2 та належав померлій голові колгоспного двору ОСОБА_3 . До заяви ОСОБА_1 додає виписку Коломийського МБТІ від 26.02.2020 року за №66132, із якої вбачається, що право власності на нерухоме майно зареєстровано за померлою головою колгоспного двору ОСОБА_3 . Частки померлої голови колгоспного двору та інших його членів у майні колгоспного двору не виділено. Крім ОСОБА_1 29.09.2020 року до Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом звернувся ОСОБА_4 , який згідно довідки, виданої Підгайчиківською сільською радою від 07.07.2020 року за №553, станом на 01.07.1990 року був зареєстрований у спадковому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та який має право на частку у майні колгоспного двору. У зв`язку з вищенаведеним ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с. 29).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на те, що предметом розгляду в даній справі є визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування, який віднесено до колгоспного двору, належними відповідачами є члени даного колгоспного двору, які проживали у ньому станом на 01.07.1990 року. Тому неможливо вважати, що орган місцевого самоврядування в даному випадку є належним відповідачем. Однак, іншого члена колгоспного двору - ОСОБА_4 , який станом на 01.07.1990 року проживав та був зареєстрований у спірному житловому будинку позивачкою в якості відповідача не залучено.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Згідно з ч. 2 ст.328ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно п. 11 ч. 1 ст.346ЦК України право власності припиняється в разі смерті власника.

На підставі ч. 1 ст.1268ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За змістом ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 120 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року №1540-VI (далі - ЦК УРСР) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь в його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору у складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.

Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

15 квітня 1991 року набув чинності Закон України від 07 лютого 1991 року №697-XII «Про власність», яким було передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітні та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

В п. 4 постанови Верховної Ради Української РСР «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» від 26 березня 1991 року №885-XII було передбачено, що правила, що містяться в Законі Української РСР «Про власність» (697-12) і були передбачені Законом СРСР «Про власність в СРСР», застосовуються з дня введення в дію Закону СРСР, тобто з 1 липня 1990 року.

Спірне домоволодіння(асаме:житловий будинокз господарськимибудівлями іспорудами),розташоване у АДРЕСА_1 (колишняадреса - АДРЕСА_2 )відповідно доматеріалів справи,зокрема,копії Свідоцтвапро правовласності від20.08.1988року,Довідки Підгайчиківськоїсільської ради№174від 12.06.2023року,Рішення Підгайчиківськоїсільської ради№44від 31.08.2004року,а такожданих зпогосподарської книги,належало доколгоспному двору.І станомна деньнабрання чинностіЗакону України«Про власність»його членами були: ОСОБА_3 (голова колгоспного двору) та її син ОСОБА_4 .

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 з огляду на незалучення належного відповідача.

А залучивши всіх осіб, які є заінтересованими, позивач не позбавлена права на позов на загальних підставах.

Схожі висновки викладено і в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у справі №542/250/22 (провадження №61-10042св23).

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що вказаний житловий будинок помилково та всупереч вимогам закону віднесено до суспільної групи господарств колгоспний двір; голова господарства ОСОБА_3 не була членом колгоспу та не працювала у ньому, то апеляційний суд зазначає наступне.

Так, порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року №5-24/26, а згодом - Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року №69.

Цими Вказівками передбачено, що визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі, відомостей щодо членів та майна колгоспного двору було покладено на сільські ради. Суспільна група господарства визначалась сільською радою залежно від роду занять голови господарства (сім`ї).

Даними з погосподарської книги та вищевказаними документами зазначено, що спірне домоволодіння належало до колгоспному двору. А згідно копії Трудової книжки колгоспника №510 від 21.12.1968 року ОСОБА_3 працювала в колгоспі з 1958 по 1959 рік, з 1966 по 1969 рік та в 1976 році, і була звільнена у зв`язку з виходом на пенсію (а.с. 26).

Посилання апелянта на рішення суду від 29.08.2020 року по справі №2-477/2000 року, яким визнано недійсним сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ІФ 002330, виданий в 1988 році Коломийською райдержадміністрацією на ім`я ОСОБА_3 , та зобов`язано ОСОБА_3 повернути земельну частку (пай) і не чинити перешкод в її користуванні (а.с. 13) теж не спростовує вищевказаних обставин. Таким вирішувалося питання правомірності отримання останньою земельної частки (паю) після реорганізації колгоспу у спілку селян, оскільки вона не виробила трудового мінімуму і не мала повного трудового стажу перед виходом на пенсію в 1984 році, і заяви про прийняття у члени спілки селян не подавала. Питання правомірності віднесення спірного домоволодіння до колгоспного двору не вирішувалося.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги правильності таких висновків місцевого суду не спростовують, а фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками суду першої інстанції стосовно установлених обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Атаманюка Володимира Михайловича слід залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 05 листопада 2024 року без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Атаманюка Володимира Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 05 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: І.В. Бойчук

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 23 січня 2025 року.