Рішення

від 22.01.2025 по справі 215/7277/24

ТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 215/7277/24

2/215/811/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Науменко Я.О., за участю секретаря Сердюк А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі №8 Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області цивільну справу №215/7277/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,

ВСТАНОВИВ:

19.11.2024 ОСОБА_2 представник позивача ОСОБА_1 подав до суду вказану позовну заяву, в обґрунтування якої вказує, що позивач працював в умовах, які характеризувались недосконалістю робочого місця під час перевезення гірничої маси великовантажним автомобілем та підпадав під вплив підвищених параметрів важкості праці на підприємстві. В умовах таких факторів відпрацював на підприємстві відповідача 20 років 06 місяців. Внаслідок виконуваної роботи на підприємстві із несприятливими умовами праці, отримав професійні хвороби, а саме: радикулопатія попереково-крижова L4, L5, S1 з вираженим порушенням біомеханіки хребта на фоні екструзій міжхребцевих дисків L3-S1 із компресією дуального мішка, лівого корінця S1, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, часто рецедивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді періатрозу колінних суглобів (ПФ другого ступеня) М54.1 Актом розслідування від 22.04.2024 причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) визнано важкість праці: робоча поза незручна 35,8%-70% часу зміни при нормативному значенні 25% часу зміни; маса вантажу,що підіймається та переміщається вручну 40 кг, при нормативному значенні до 30 кг; величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладання зусиль до 41850 кг/с при нормативному значенні - до 36000 кг/с згідно з вимогами Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом МОЗ України №248 від 08.04.2014. Висновком МСЕК від 09.07.2024 йому первинно та безстроково з 10.06.2024 встановлено 20% втрати професійної працездатності. З урахуванням характеру і обсягу страждань, характеру немайнових втрат, стану здоров`я, тяжкості вимушених змін, часу та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, засад розумності, виваженості та справедливості позивач просить стягнути на його користь з відповідача 200 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання.

Позивачем згідно із вимогами ч. 1ст.276 ЦПК України подано письмове клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Ухвалою від 26.11.2024 прийнято до розгляду зазначену позовну заяву та відкрито провадження у справі, визначено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

10.12.2024 представник відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» надіслала заяву через підсистему електронний суд, в якій зазначає що позивачем не підтверджений факт недосконалості робочого місця. Відповідач не порушував законодавство про працю відносно позивача. Отже, у ПрАТ «ПівнГЗК» немає вини в отримані позивачем профзахворювання. Розмір відшкодування моральної шкоди, який просить стягнути позивач, є значно завищеним, таким, що не відповідає роз`ясненням, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, додатково зазначила, що з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. (а.с. 69-83).

10.12.2024 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача до суду надійшло клопотання про витребування у позивача ОСОБА_1 довідки, виданої банківською установою, про наявність у нього рахунку для поповнення, для перерахування коштів на підставі рішення суду, у разі задоволення позову.

Вирішуючи заявлене стороною відповідача клопотання суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями ст. ст. 81, 84 ЦПК України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Представник відповідача в своєму клопотанні просить витребувати персональні дані позивача, посилаючись при цьому на необхідність отримання такої інформації для виконання судового рішення.

Отже, заявлене представником відповідача клопотання не ґрунтується на вимогах закону, зокрема ст. 84 ЦПК України, в частині витребування доказів у справі, а повинно вирішуватися після ухвалення у справі судового рішення, під час його виконання, тому суд відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів у позивача.

Крім того, 10.12.2024 представником відповідача подано заяву про письмове опитування позивача як свідка (вх.№21464 від 10.12.2024).

Суд, зважаючи на поставлені представником відповідача питання позивачу та враховуючи відомості, викладені у позовній заяві та доданих до неї матеріалів, вважає їх достатніми для прийняття рішення, тому не вбачає необхідності у письмовому опитуванні позивача і відмовляє у задоволенні клопотання відповідача.

20.01.2025 від представника відповідача через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява про відвід судді Науменко Я.О. Заява обґрунтована тим, що суддя відмовила у заявлених клопотаннях і це є підставою для її відводу.

Відповідно до положень ч.3 статті 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Згідно з ч. 3 ст. 40 ЦПК України якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

При цьому, заявник звернулася із заявою про відвід судді 20.01.2025, тоді як судове засідання по справі не призначалось, оскільки ухвалою від 26.11.2024 справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, враховуючи положення ч. 3 ст. 40 ЦПК України, питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Відповідно до ч. 7 ст. 40 ЦПК України питання про відвід вирішується невідкладно. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 8 ст. 40 ЦПК України суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи.

Враховуючи положення ч. 7 та ч. 8 ст. 40 ЦПК України, з метою процесуальної економії часу, суд вважає за можливе розглянути заяву про відвід судді без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши заяву про відвід судді, суд дійшов висновку, що дана заява не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Перелік підстав для відводу (самовідводу) судді передбачено ст. 36 ЦПК України, за приписами якої суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи чи є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. При цьому, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення, ухвала або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Виходячи з наведеного, аналізуючи зміст заявлених підстав для відводу, судом не встановлені будь-які законні та обґрунтовані підстави, передбачені статтею 36 ЦПК України, для задоволення відводу судді у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 відповідно до записів у його трудовій книжці працював на підприємстві відповідача, в даний час ПрАТ «ПівнГЗК» з 14.02.1990 по 30.06.1991 водієм автомобіля ЖУК-А06 гірничотранспортного цеху; 01.07.1991 по 17.11.2002 водієм автомобіля БІЛАЗ гірничотранспортного цеху, з 18.11.2002 по 27.02.2010 водієм великовантажного автомобіля в кар`єрі, з 28.02.2010 по 16.12.2012 водієм автотранспортних засобів в кар`єрі, з 17.12.2012 по 22.06.2023 водієм автотранспортних засобів в кар`єрі автоколони спеціальних та господарчих автомобілів №2 гірничотранспортного цеху №2. 22.06.2023 позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача та відомостями з Інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в нього хронічного професійного захворювання (отруєння) №ПС/3.1/21596-23 від 13.10.2023 (а.с. 6-7, 8 та 8 зворот).

Позивачу первинно, з 10.06.2024, та безстроково було встановлено 20% (двадцять відсотків) втрати професійної працездатності по професійному захворюванню (довідка обласної МСЕК №2 серії 12ААА №130049 від 09.07.2024, а.с.5).

Згідно з Інформаційною довідкою про умови праці працівника при підозрі в нього хронічного професійного захворювання (отруєння) №ПС/3.1/21596-23 від 13.10.2023, виданою Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці умови праці водія автотранспортних засобів у кар`єрі автоколони спеціальних та господарчих автомобілів №2 гірничотранспортного цеху №2 ОСОБА_1 характеризувались наявністю шкідливих умов праці із загальною оцінкою: умови праці відносяться до 3 класу 2 ступеня шкідливі (а.с.8-14).

У п.14 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 22.04.2024 вказано, що ОСОБА_1 встановлено хронічне професійне захворювання радикулопатія попереково-крижова L4, L5, S1 з вираженим порушенням біомеханіки хребта на фоні екструзій між хребцевих дисків L3-S1 із компресією дуального мішка, лівого корінця S1, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами,часто рецедивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді періатрозу колінних суглобів (ПФ другого ступеня), а.с.17.

Хронічне професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи з 17.12.2012 по 22.06.2023 водієм автотранспортних засобів у кар`єрі автоколони спеціальних та господарчих автомобілів №2 гірничотранспортного цеху №2 ОСОБА_1 керував великовантажним автомобілем під час вивезення гірничої маси з кар`єру та виконував технічне обслуговування автомобіля. Внаслідок недосконалості робочого місця під час перевезення гірничої маси великовантажним автомобілем підпадав під вплив підвищених парламентів важкості праці. Також, раніше працюючи на ПрАТ «ПІВНГЗК» водієм автомобіля БіЛАЗ з 01.071991 по 01.02.2010, водієм великовантажного автомобіля в кар`єрі з 18.11.2002 по 27.02.2010 та водієм автотранспортних засобів у кар`єрі з 28.02.2010 по 16.12.2012 з тих же причин підпадав під вплив підвищених парламентів важкості праці (п.17 Акту, а.с.18).

Пунктом 18Акту розслідуванняпричин виникненняхронічного професійногозахворювання (отруєння)від 22.04.2024встановлено,що причиноювиникнення професійногозахворювання єважкість праці:робоча поза незручна 35,8%-70% часу зміни при нормативному значенні 25% часу зміни; маса вантажу, що підіймається та переміщається вручну 40 кг, при нормативному значенні до 30 кг; величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладання зусиль до 41850 кг/с при нормативному значенні до 36000 кг/с згідно з вимогами Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища ,важкості та напруженості трудового процесу» затверджених наказом МОЗ України №248 від 08.04.2014 (а.с. 18).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частинами 1, 3 статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Суд вважає, що відповідач як роботодавець зазначеного обов`язку не виконав, оскільки під час роботи позивача допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», що підтверджується в акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння), складеного 22.04.2024, де зазначено, що причиною виникнення професійних захворювань позивача є вплив підвищених параметрів важкості праці.

Суд вважає зазначене наслідком порушення посадовими особами підприємства, де працював позивач, ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Згідно зі ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Положеннями ч.1 ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.

Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Суд відхиляє заперечення відповідача в частині доводів про те, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються наведеними висновками суду. Посилання представника відповідача на те, що позивач не заявляв про необхідність переведення його на іншу менш шкідливу або менш важку працю у зв`язку з погіршенням стану свого здоров`я, однак успішно проходив обов`язкові щорічні профілактичні огляди та визнавався придатним до роботи не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови підтвердження завдання такої шкоди. Доводи представника відповідача щодо відсутності факту вини відповідача, суд не приймає до уваги, оскільки судом встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу. Отже, висновки відповідача про те, що позивачем не надавалось жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди у зв`язку з втратою працездатності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки уже самим фактом стійкої втрати позивачем професійної працездатності з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Судом встановлено, що в зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він у 58 років втратив професійну працездатність первинно і безстроково у розмірі 20 % з 10.06.2024. Як наслідок позивач обмежений у життєдіяльності, що проявляється у постійній задишці при незначному фізичному навантаженні,періодичний головний біль, запаморочення при підвищенні артеріального тиску, періодичний біль та обмеження рухів у поперековій ділянці, періодичну печію при погрішності у дієті,зниження зору, загальну слабкість, необхідністю проходити лікування, вимушеним прийманням ліків. Отримане професійне захворювання призводить до приниження його чоловічої честі та гідності, оскільки не має можливості за станом здоров`я робити все самостійно.

Отже, враховуючи те, що позивач працював на підприємстві відповідача впродовж 20 років 6 місяців в умовах впливу шкідливих факторів, йому встановлено первинно 20 % втрати працездатності з 10.06.2024 та безстроково, а також характер професійного захворювання, пов`язаного із спричиненням їй фізичних і моральних страждань, його тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, і наслідків, що наступили, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, так як має місце факт заподіяння позивачеві моральної шкоди.

Позивач визначив розмір компенсації за моральну шкоду у сумі 200 000 грн.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу, суд враховуючи характер та глибину його фізичних, душевних страждань від одержаного профзахворювання, тривалість лікування, втрату можливості його повної трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних змін його життєвих зв`язків, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, вважає, що для відшкодування моральної шкоди на користь позивача, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості потрібно стягнути з відповідача 110 000 грн. за встановлені первинно з 10.06.2024 та безстроково 20% втрати працездатності.

Суд зазначає, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, на користь держави за розгляд цивільної справи підлягають відшкодуванню з відповідача судові витрати 1211,20 грн. судового збору станом на дату подачі позову, від сплати якого було звільнено позивача.

На підставі викладеного, ст. ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ч. 1 ст. 1167 ЦК України та керуючись ст. ст. 10, 13, 19, 77-80, 89, 141, 258, 259, 263-265, 352 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00191023, місцезнаходження: 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , 110 000 (сто десять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів та платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», ЄДРПОУ 00191023, місцезнаходження: 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Повне судове рішення складено 22.01.2025 року

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00191023, місцезнаходження за адресою: 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг.

СУДДЯ