Постанова

від 14.01.2025 по справі 909/1046/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2025 р. Справа №909/1046/23

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіКравчук Н.М.

суддівМатущак О.І.

Скрипчук О.С.

секретар судового засідання Процевич Р.Б.

розглянувшиапеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл Трансшипмент" від 21.11.2024 року (вх. № ЗАГС 01-05/3368/24 від 21.11.2024)

на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2024 року (повний текст ухвали складено та підписано 14.11.2024, суддя Скапровська І.М.) про закриття провадження

у справі № 909/1046/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл Трансшипмент" (надалі ТзОВ "Ойл Трансшипмент") м. Миколаїв

до відповідача-1: Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області м. Івано-Франківськ

до відповідача-2: Офісу Генерального прокурора, м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного Управління Державної казначейської служби в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ

про: стягнення 22 171 436,34 грн. витрат, пов`язаних із зберіганням

речового доказу,

за участю представників:

від позивача: Сенько В.С. директор, Косенчук С.І.;

від відповідача-1 ( в режимі відеоконференції): Король К.В.;

від відповідача-2: Рогожнікова Н.Б.;

від третьої особи: не з`явились

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ "Ойл Трансшипмент" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про стягнення 22 171 436,34 грн. витрат, пов`язаних із зберіганням речового доказу.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на вимоги ЦК України (ст.ст. 11, 509, 526, 208, 936, 937), якими передбачено обов`язок зберігача за договором зберігання зберігати річ, яка передана йому поклажодавцем і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Також покликається ст.ст. 100, 118, 123, 160-166, 170-174 КПК України, згідно з якими на орган, який вилучив майно, що є речовим доказом, покладено обов`язок належно його зберігати і повернути особі, у якої воно було вилучено, а витрати, пов`язані із зберіганням і пересиланням є процесуальними витратами, здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Позивач зазначив, що ним понесені фактичні витрати у розмірі 22 171 436,34 грн., пов`язаних із зберіганням в період з 08.04.2022 по 17.08.2023 речового доказу (дизельного пального у кількості 14453,011 тон та авіаційного пального "JET-AІ" у кількості 1733,804 тон, що знаходилося на нафтоперевалювальному терміналі за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 1-Н), яке вилучено в межах досудового розслідування кримінального провадження №12022000000000257 від 14.03.2022 і на яке у вказаному кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 12.04.2022, що винесена у справі №344/4329/22, накладено арешт на майно ТзОВ "Ойл Трансшипмент, яке знаходиться на території нафтопереробного терміналу причалу №15 Миколаївського морського порту, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів,1-Н.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 21.02.2024 залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Офіс Генерального прокурора та Головне Управління Державної казначейської служби в Івано-Франківській області.

Ухвалою від 10.04.2024 залучено до участі у справі № 909/1046/23 як співвідповідача Офіс Генерального прокурора.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2024 (суддя І.М. Скапровська) закрито провадження у справі № 909/1046/23.

При прийнятті ухвали суд врахував те, що матеріали справи не містять документів, які би підтверджували наявність ознак спору, на який поширюється юрисдикція господарських судів, зокрема, документів в підтвердження передачі майна на зберігання позивачу, а відповідно, наявності тих обставин, за яких дана справа відносилась би до юрисдикції господарських судів. Відтак, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ТзОВ "Ойл Трансшипмент" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2024 у справі № 909/1046/23 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скаржник вважає оскаржувану ухвалу прийнятою при неповному з`ясуванні обсавин справи та з порушенням норм процесуального права. Зокрема зазначає, що предметом спору у даній справі є стягнення витрат, пов`язаних із зберіганням речового доказу, які понесені TзOB "Ойл Трансшипмент" у зв`язку із автоматичним покладенням на Товариство обов`язку по збереженню відповідного речового доказу, що зумовлено виключно обставинами перебування майна (палива) у нього на момент його виявлення слідчими органами. Тобто, витрати, які TзOB "Ойл Трансшипмент" понесло є фактично «не оплаченими послугами» (обов`язковими) зі зберігання речового доказу. Таким чином, покриття витрат за час вимушеного зберігання позивачем майна, у зв`язку з накладенням на нього арешту, яке є речовим доказом злочину, не ставиться у залежність від наявності договірних відносин між сторонами, адже у даному випадку такі відносини виникли в силу Закону. Наголошує, що позивач не є органом досудового розслідування чи спеціалізованою установою, не являється учасником відповідного кримінального провадження, понесені ним витрати на зберігання майна, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, зумовлено виключно обставинами перебування такого майна у нього на момент його виявлення слідчими органами, тому їх покриття в силу закону має здійснюватися саме за рахунок Держави. Скаржник стверджує, що не є власником майна: дизельного пального у кількості 14 453,011 тон та авіаційного пального «JET-AI» у кількості 1733.804 тон. Звертає увагу, що ухвала слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 12.04.2022 прийнята в межах справи за № 344/4329/22, в якій містяться докази, які спростовують той факт, що вилучене майно належить позивачу на праві власності. Відтак, на переконання скаржника, даний спір підлягає вирішенню саме в порядку господарського судочинства.

Відповідач-1 у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи, наведені скаржником, безпідставними та необгрунтованими. Зазначає, що господарських правовідносин між ГУНП в Івано-Франківській області та апелянтом не було. Заявлена до стягнення сума витрат, пов`язаних із зберіганням речового доказу, виникла в зв`язку з арештом майна, а не в зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Відповідач-1 наголошує, що оскільки заявлена до стягнення сума є витратами, які понесло ТзОВ «Ойл Трансшипмент» у зв`язку з арештом майна Товариства, яке заходиться на території нафтопереробного терміналу причалу № 15 Миколаївського морського порту, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 1-Н (ухвала слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 12.04.2022, тому заявлена до стягнення сума не підлягає до задоволення у повному обсязі, спірне питання має вирішуватись у порядку кримінального провадження, позивач не є відповідальною установою, якій речовий доказ переданий для забезпечення спеціальних умов зберігання, а лише законним володільцем, якому його повернуто на відповідальне зберігання, а тому, у нього відсутні підстави для стягнення витрат з Державного бюджету України. Структурним підрозділом ГУНП в Івано-Франківській області будь-яких процесуальних рішень передачі на зберігання речового доказу не приймалося, договори на вказану послугу не укладались, вартість послуг не визначалась, акти приймання-передачі чи виконання робіт не підписувались. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2024 у даній справі залишити без змін.

Відповідач-2 у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами скаржника, вважає такі необґрунтованими, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції законною та прийнятою з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Зокрема, зазначає, що арешт майна - це заборона на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, відповідно, правовою природою витрат, понесених у зв`язку з обмеженням на право розпорядження майном, не є правочин, укладений у зв`язку з господарською діяльністю. Відповідач-2 зауважує, що у протоколі обшуку від 08.04.2022 вказано про те, що вилучене майно, зокрема, дизельне паливо об`ємом 14 453,011 тон, а також авіаційне пальне «JET-АІ» об`ємом 1733,804 тон, залишено в резервуарах для зберігання до вирішення судом питання про накладення на це паливо арешту. Водночас, відсутнє жодне документальне підтвердження того, що обов`язок щодо відповідального зберігання покладався на ТзОВ «Ойл Трансшипмент». Крім того, відповідач-2 вважає помилковими покликання скаржника на матеріали справи № 344/4329/22, в яких, за твердженням скаржника, містяться докази, які спростовують той факт, що вилучене майно належить позивачу на праві власності, оскільки Івано-Франківським апеляційним судом не надавалась оцінка і не вирішувалось питання права власності на відповідне майно. Просить залишити апеляційну скаргу ТзОВ «Ойл Трансшипмент» без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.

Третя особа Головне Управління Державної казначейської служби в Івано-Франківській області не надало суду письмового відзиву на апеляційну скаргу.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали доводи, наведені у апеляційній скарзі.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 просили залишити без змін оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду, апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа не делегувала уповноваженого представника в судове засідання, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, складеною відповідальним працівником Західного апеляційного господарського суду.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, передбаченого ч. 2 ст. 273 ГПК України, а також того, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасника, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, справу може бути розглянуто при відсутності уповноваженого представника Головного Управління Державної казначейської служби в Івано-Франківській області.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами господарського судочинства, зокрема, є: верховенство права; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом (п.п. 1, 4-6, 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Згідно з ч. 1 названої статті Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Предметом спору у даній справі є вимоги ТзОВ "Ойл Трансшипмент" до Держави України в особі Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Офісу генерального прокурора про стягнення витрат, пов`язаних із зберіганням речового доказу (арештованого майна у кримінальному провадженні за рахунок Держави), які понесені позивачем з автоматичним покладанням на нього обов`язку по збереженню відповідного речового доказу, що зумовлено обставинами перебування майна у нього на момент його виявлення слідчими органами..

Як зазначає позивач у позовній заяві, ним понесені фактичні витрати у розмірі 22 171 436,34 грн., пов`язані із зберіганням в період з 08.04.2022 по 17.08.2023 речового доказу (дизельного пального у кількості 14453,011 тон та авіаційного пального "JET-AІ" у кількості 1733,804 тон, що знаходилося на нафтоперевалювальному терміналі за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 1-Н), яке вилучено в межах досудового розслідування кримінального провадження №12022000000000257 від 14.03.2022 і на яке у вказаному кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 12.04.2022 у справі №344/4329/22, накладено арешт на майно, яке знаходиться на території нафтопереробного терміналу причалу №15 Миколаївського морського порту, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів,1-Н ( митному складі ТзОВ "Ойл Трансшипмент).

Правовідносини щодо порядку зберігання речових доказів в межах кримінального провадження регулюються статтею 100 КПК України.

Частиною 1 статті 100 КПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170 -174 цього Кодексу.

Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 100 КПК України).

Отже, орган, який вилучив майно, зобов`язаний належно його зберігати та повернути особі, у якої воно було вилучено.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 118, ч. 1 ст. 123 КПК України витрати, пов`язані із зберіганням і пересиланням речей і документів є процесуальними витратами, які здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Процесуальні витрати виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження.

При цьому, процесуальні витрати, понесені, в тому числі і у кримінальному провадженні, не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України та не є безпідставно набутими коштами в розумінні положень статті 1212 ЦК України, тому не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків чи безпідставно набутих коштів. Натомість такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (такий висновок відповідає сталій судовій практиці Верховного Суду, зокрема постановам Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц та від 17.06.2020 у справі № 598/1781/17).

Постановою Кабінетів Міністрів України № 1104 від 19.11.2012 затверджено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, яким визначено правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Згідно з пунктом 8 зазначеного Порядку № 1104 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження.

Пунктом 32 Порядку № 1104 встановлено, що фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання. Граничний розмір таких витрат не може перевищувати суми, обчисленої на підставі первинних документів, які підтверджують витрати.

Відповідно до пункту 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої наказом Генеральної Прокуратури України, Міністерства Внутрішніх Справ України, Державної податкової адміністрація України, Служби Безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27.08.2010 № 51/401/649/471/23/125, витрати, пов`язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави. Витрати на зберігання речових доказів, при направленні у подальшому кримінальної справи до суду з обвинувальним висновком чи для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, включаються до складу процесуальних витрат, питання про які вирішується судом у порядку, передбаченому КПК України.

Отже, зазначеними актами встановлений порядок зберігання речового доказу і визначений порядок відшкодування витрат за його утримання.

З наведених положень законодавства вбачається, що в будь-якому випадку витрати на зберігання речових доказів в кримінальному провадженні покриваються за рахунок коштів державного бюджету, а саме: за рахунок бюджетних коштів, передбачених для утримання органу, що здійснив передачу відповідних доказів на зберігання, або ж безпосередньо за рахунок держави у випадку передачі таких доказів на зберігання іншій установі чи підприємству.

При цьому, принцип юридичної визначеності вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального акта з певного питання, він не ставився під сумнів, зокрема, шляхом його невиконання, а сторони, яких він стосується, мають обґрунтовано очікувати, що він буде застосовуватися (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 червня 2023 року у справі №910/333/21).

Згідно із частиною 1 статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Положеннями статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

З аналізу наведених норм вбачається, що підставою виникнення зобов`язання та права вимоги його виконання є, зокрема, закон, що встановлює обов`язкові дії для того чи іншого суб`єкта.

Колегія суддів погоджується з твердженнями скаржника, що витрати, які TзOB "Ойл Трансшипмент" понесло, є фактично «не оплаченими послугами» (обов`язковими) зі зберігання речового доказу. Відтак, покриття витрат за час вимушеного зберігання позивачем майна, у зв`язку з накладенням на нього арешту, яке є речовим доказом злочину, не ставиться у залежність від наявності договірних відносин між сторонами, адже у даному випадку такі відносини виникли в силу Закону.

При цьому колегія суддів зауважує, що позивач не є органом досудового розслідування чи спеціалізованою установою, не являється учасником відповідного кримінального провадження, понесені ним витрати на зберігання майна, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, зумовлено виключно обставинами перебування такого майна у нього на момент його виявлення слідчими органами, тому їх покриття в силу закону має здійснюватися саме за рахунок Держави.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що суд першої інстанції помилково застосував положення п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України та необгрунтовано дійшов висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 3, 4 ч.1 ст.280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норми процесуального права, отже, підлягає скасуванню, а матеріали справи № 909/1046/23 направленню до Господарського суду Івано-Франківської області для продовження розгляду за встановленою підсудністю.

Питання розподілу судових витрат буде вирішено судом першої інстанції після розгляду справи по суті.

Керуючись, ст. ст. 255, 269, 270, 271, 275, 280, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл Трансшипмент" задовольнити.

2.Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2024 року у справі №909/1046/23 скасувати.

3.Справу № 909/1046/23 направити для продовження розгляду до Господарського суду Івано-Франківської області.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий-суддяН.М. Кравчук

Судді О.І. Матущак

О.С. Скрипчук