Постанова

від 23.01.2025 по справі 916/533/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/533/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт

на рішення Господарського суду Одеської області від 03.10.2024 року, суддя в І інстанції Нікітенко С.В., повний текст якого складено 03.10.2024, в м. Одесі

у справі №916/533/24

за позовом: Акціонерного товариства Українська залізниця

до відповідача: Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт

про стягнення 66 774,00 грн

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2024 року Акціонерне товариство Українська залізниця звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт про стягнення плати за користування вагонами у розмірі 66774,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що протягом січня-лютого 2023 позивачем подавались під навантаження 138 порожніх вагонів на під`їзну колію ДП Ізмаїльський морський торговельний порт. За час користування спірними вагонами з моменту подавання вагонів на під`їзну колію ДП Ізмаїльський морський торговельний порт до моменту забирання вагонів позивачем, за відрахуванням часу затримки забирання вагонів з вини позивача, нарахована відповідачу плата за користування вагонами на суму 115361,88 грн.

Між тим, відповідач частково не погодився із нарахованою сумою плати за користування вагонами, а саме погодив лише суму плати в розмірі 48587,88 грн. Решту плати за користування спірними вагонами в сумі 66774,00 грн відповідач сплатити відмовився, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.10.2024 у справі №916/533/24 позов задоволено повністю; стягнуто з Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт на користь Акціонерного товариства Українська залізниця плату за користування вагонами у розмірі 66 774,00 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Суд дійшов висновку про обґрунтованість і правомірність позовних вимог Акціонерного товариства Українська залізниця враховуючи на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження наявності вини залізниці у затримці вагонів за спірний період, що є підставою для звільнення відповідача від сплати заявленої до стягнення суми плати за користування вагонами у розмірі 66774,00 грн.

24.10.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт, в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 03.10.2024 у справі №916/533/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції не встановив усіх обставин, які мають значення для справи, а саме на те, що у відповідача не було не тільки правових підстав, але й фізичної можливості для складання пам`яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 чи внесення інформації (зокрема у графу «Примітки) вказаних пам`яток. Більш того, відповідачем не надавались пам`ятки на подавання вагонів форми ГУ-45, так як зазначений документ створюється у автоматизованій системі залізниці, відповідальними працівниками залізниці та відповідно до п.5 Розділу 55 «Інструкції з ведення станційної комерційної звітності», затвердженої наказом «Укрзалізниці» від 04.06.2003р. № 147-ц, із змінами (наказ № 056-Ц від 15.02.2006) складається у одному примірнику та вантажоодержувачу не надається.

Вказує, що в порушення зазначеного пп. «в» п. 16 Правил користування вагонами та контейнерами, залізниця не відображала у графі «Примітки» Пам`яток про подавання/забирання вагонів час затримки в очікуванні маневрових засобів залізниці для подавання завантажених вагонів на зважування або дозування, який підтверджено документально з моменту закінчення вантажний операцій (зазначено у Повідомлені, яке надано Залізниці) до моменту зважування вагонів (час зважування зазначено у доданих відповідачем до справи журналах і протоколах зважування на відповідних вагах).

Додатково зазначає, що пунктом 76 Статуту залізниць України, встановлено, що час перебування вагонів під навантаженням і вивантаженням у разі обслуговування залізничної під`їзної колії локомотивом залізниці визначається з моменту фактичної подачі вагонів на місце навантаження або вивантаження до моменту одержання станцією від підприємства повідомлення про готовність вагонів до забирання. Час знаходження вагонів на залізничних під`їзних коліях, що обслуговуються їх локомотивами, визначається з моменту передачі вагонів на передавальних коліях. Враховуючи зазначене, на думку скаржника, є хибним висновок Позивача про те, що твердження відповідача про звільнення його від плати за користування вагонами на весь час очікування маневрових засобів Залізниці для виведення завантажених вагонів на зважування є безпідставним та необґрунтовним, оскільки жодним нормативним документом таке звільнення від плати за користування вагонами не передбачено.

Стверджує, що позивачем додані до справи 82 копії Пам`яток про подавання/забирання вагонів та 63 з них підписані представниками Порту із зауваженням «згідно з повідомленням Порту», що підтверджує незгоду з даними зазначеними у Пам`ятках про подавання/забирання вагонів, а також свідчить про невиконання Позивачем зазначених вище приписів Правил користування вагонами і контейнерами та «Інструкції з ведення станційної комерційної звітності», затвердженої наказом «Укрзалізниці» від 04.06.2003р. № 147-ц в частині невнесення даних з поданих Портом повідомлень у графу «Примітки» відповідних пам`яток ф. ГУ-45. Також скаржник посилається на пропуск строку позовної давності.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до приписів статті 263 ГПК України.

Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 66 774,00 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт на рішення Господарського суду Одеської області від 03.10.2024 у справі №916/533/24; розгляд даної апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт на рішення Господарського суду Одеської області від 03.10.2024 у справі №916/533/24 розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23 грудня 2021 року Державним підприємством Ізмаїльський морський торговельний порт підписано Заяву про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 01125815/2021-0002 від 23.12.2021, згідно з якою відповідач підтверджує, що його в повній мірі ознайомлено з оприлюдненим АТ Укрзалізниця на сторінці http://uz- cargo.com/ договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом станом на день подання цієї заяви, ознайомлено з всією інформацією, необхідною для виконання договору, та визнає всі умови договору, а також відповідач виражає волевиявлення укласти договір в порядку, встановленому ст. 634 Цивільного кодексу України.

Згідно з договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні Договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) власного вагона Перевізника не є орендною платою.

Відповідно до умов п. 1.2 договору при виконанні Договору сторони використовують такі скорочені найменування нормативно-правових актів:

- Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (Статут залізниць України);

- Правила перевезення вантажів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082 (Правила перевезення вантажів);

- Правила планування перевезень вантажів (статті 17 21 Статуту), затверджені наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2002 за № 1030/7318 (Правила планування перевезень вантажів);

- Правила приймання вантажів до перевезення, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082 (Правила приймання вантажів до перевезення);

- Правила користування вагонами і контейнерами, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458 (далі Правила користування вагонами).

- Збірник Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги та Коефіцієнти, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 № 317 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356 (Збірник тарифів, Коефіцієнти, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, відповідно);

- Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС);

- Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ).

Згідно умов п. 1.4 договору надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.

Відповідно до умов п. 2.1.5 договору Замовник зобов`язаний відшкодовувати Перевізнику витрати, пов`язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від Перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника.

Згідно умов п. 3.4 договору Замовник зобов`язаний сплачувати у визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами Перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих Замовнику на місцях не загального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від Замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від Перевізника (плата за користування власними вагонами Перевізника).

Відповідно до п.3.4.1 договору розмір плати за користування власними вагонами Перевізника встановлюється відповідно п. 3.4.2. договору.

Згідно умов п. 3.4.2 договору плата за користування власними вагонами Перевізника визначається за кожен вагон відповідно до їх типу за формулою:

Пвик = (Спл / 24) Ч tгод Ч kм, де:

Пвик. плата за користування власними вагонами Перевізника для відповідного типу вагонів;

Спл ставка плати за використання власних вагонів Перевізника для відповідного типу власних вагонів Перевізника, грн / вагон за добу визначена в Додатку 1-2 до Договору,

24 кількість годин у добі;

tгод кількість годин користування вагоном Перевізника для відповідного типу вагонів.

kм коригуючий коефіцієнт, що застосовуються до Пвик для вагонів, які приймаються до перевезення у складі маршрутного поїзда або контейнерного поїзда. Коефіцієнт встановлюються Перевізником та зазначається в Додатку 1-2 Договору.

Відповідно до умов п. 3.4.3. договору моментом початку відліку часу для нарахування плати за користування власними вагонами Перевізника, визначеної в п. 3.4 договору, є момент передачі Замовнику власних вагонів Перевізника або початку затримки відповідно до Правил користування вагонами. Облік часу користування, з метою визначення розміру плати за користування власними вагонами Перевізника у випадках вказаних в п.3.4 договору, здійснюється відповідно до Правил користування вагонами. Застосування плати за користування власними вагонами Перевізника в частині, що не визначена договором, здійснюється відповідно до Правил користування вагонами.

Загальний час, за який нараховується та сплачується Замовником плата за користування власними вагонами Перевізника, включає час перебування вагонів у безпосередньому розпорядженні Замовника та час затримки вагонів з його вини в очікуванні подавання під вантажні або інші операції на станціях призначення і на підходах до них.

Відповідно до умов п. 12.1 договору договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається Перевізником в повідомленні про оприлюднення Договору здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com/ та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення Договору. На звернення Замовника умови Договору застосовуються до відносин з Замовником, які виникли між Сторонами до його укладення та введення в дію.

Протягом січня-лютого 2023 позивачем подавались під навантаження 138 порожніх вагонів на під`їзну колію ДП Ізмаїльський морський торговельний порт, що підтверджується наявними в матеріалах справи пам`ятками про подавання вагонів на під`їзну колію ДП Ізмаїльський морський торговельний порт (т. 2, а.с.147-186).

Вказані пам`ятки про подавання вагонів підписані працівником станції та працівником вантажовласника ДП Ізмаїльський морський торговельний порт.

Після навантаження спірні вагони забирались з під`їзної колії ДП Ізмаїльський морський торговельний порт залізницею, що підтверджується наявними в матеріалах справи пам`ятками про забирання вагонів з під`їзної колії ДП Ізмаїльський морський торговельний порт (т. 2, а.с.187-228).

Вказані пам`ятки про забирання вагонів підписані працівником станції та працівником вантажовласника ДП Ізмаїльський морський торговельний порт.

За час користування спірними вагонами з моменту подавання вагонів на під`їзну колію ДП Ізмаїльський морський торговельний порт до моменту забирання вагонів залізницею позивачем, за відрахуванням часу затримки забирання вагонів з вини позивача, нарахована відповідачу плата за користування вагонами на суму 115 361,88 грн.

На підтвердження розміру плати за користування вагонами в матеріалах справи наявні відомості плати за користування вагонами (т. 2, а.с.91-146), які містять зауваження представника вантажовласника ДП Ізмаїльський морський торговельний порт: відсутні акти загальної форми ГУ-23 на відповідальність залізниці в очікуванні маневрових засобів до виведення завантажених вагонів на зважування, відповідно до наданої заявки.

Відповідач частково не погодився із нарахованою сумою плати за користування вагонами, а саме погодив лише суму плати в розмірі 48587,88 грн.

З метою можливості списання з особового рахунку відповідача плати за користування вагонами в сумі 48587,88 грн, яка визнається відповідачем, позивачем були сформовані відомості плати за користування вагонами на зазначену суму.

Вказані відомості були підписані представником відповідача без зауважень та сума 48587,88 грн була списана з його особового рахунку.

Решту плати за користування спірними вагонами в сумі 66774,00 грн відповідач сплатити відмовився, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Отже, предметом апеляційного перегляду даної справи є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої останнім суми у розмірі 66774,00 грн, яка виникла у зв`язку з неповною сплатою відповідачем вартості послуг з використання поданих позивачем вагонів.

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 306 Господарського кодексу України, встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частиною 5 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

За змістом ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно із ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 8 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Умови та порядок організації перевезень, у тому числі в прямому змішаному сполученні за участю залізничного та інших видів транспорту, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 затверджено Статут залізниць України, положення якого згідно з пунктом 2 Статуту визначають обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

У пункті 3 Статуту залізниць передбачено, що його дія поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування.

У статті 71 Статуту залізниць визначено, що взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під`їзних колій визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під`їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).

Умови укладеного сторонами договору від 18.03.2020 визначають, що замовник зобов`язаний сплачувати у визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника.

Відповідно до статті 119 Статуту залізниць за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Згідно наказу Міністерства інфраструктури України №205 від 22.03.2019, в редакції наказу №418 від 11.08.2021 "Про внесення змін до Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ним послуги", зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13.08.2021 за № 1070/36692, до тарифів, плат та зборів, що вказані у розділах II і III Збірника тарифів, застосовується коефіцієнт 3,023.

Відповідно до п. 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи, які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами, включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.

Пунктом 3 Правил користування вагонами і контейнерами передбачено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі пам`яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), пам`яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), актів загальної форми ГУ-23 (додаток 6).

За договором між вантажовласником і залізницею всі ці документи можуть оформлюватися і надаватися в електронному вигляді. Порядок здійснення електронного документообігу під час перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні регламентується додатком до договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничні послуги.

Відповідно пункту 4 Правил користування вагонами і контейнерами відомості плати за користування вагонами складаються на вагони, що подаються під навантаження та вивантаження, і є документами обліку часу перебування вагонів у пунктах навантаження та вивантаження та на під`їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами.

Час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника. Час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у пам`ятці про подання/забирання вагонів, яка оформлюється після закінчення приймально-здавальних операцій.

Відповідно до пунктів 6, 8 Правил користування вагонами і контейнерами усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника. У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Про затримку вагонів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані в цьому акті передаються станцією у повідомленні про затримку вагонів на станцію призначення. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв`язком, через посильних, факсом або іншим способом) (пункти 9, 10 Правил користування вагонами і контейнерами).

Відповідно до пункту 12 Правил користування вагонами і контейнерами загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника; час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.

За приписами п. 13 Правил плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Згідно з п. 14 Правил розмір плати за користування вагонами і контейнерами в залежності від часу користування встановлюється згідно з чинним законодавством.

Пунктом 15 Правил передбачено, що за час перебування на під`їзних коліях та інших місцях незагального користування вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, плата не вноситься. Якщо такі вагони затримані на станції призначення чи на підходах до неї або на станції відправлення з причин, що залежать від вантажовласника, то плата за користування сплачується в розмірі 50 відсотків.

За статтею 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Згідно пунктом 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, акти загальної форми складаються (окрім іншого), як у випадку затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства, так і в інших випадках для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідно до умов договору, Статуту та Правил між сторонами підписувались пам`ятки про подавання / забирання вагонів, в яких сторонами зафіксовано час фактичної передачі відповідачу у користування (розпорядження) вагонів та час фактичного забирання цих вагонів позивачем з користування відповідача.

Протягом січня-лютого 2023 року на підставі пам`яток про подавання вагонів на під`їзну колію ДП Ізмаїльський морський торговельний порт, пам`яток про забирання вагонів з під`їзної колії ДП Ізмаїльський морський торговельний порт були складені відомості плати за користування вагонами ф.ГУ-46, із зауваженнями представника вантажовласника відповідача, про відсутність актів загальної форми ГУ-23 на відповідальність залізниці в очікуванні маневрових засобів до виведення завантажених вагонів на зважування, відповідно до наданої заявки (т. 2, а.с.91-146).

Загальна сума нарахованої плати за час користування спірними вагонами з моменту подавання вагонів на під`їзну колію ДП Ізмаїльський морський торговельний порт до моменту забирання вагонів залізницею позивачем, за відрахуванням часу затримки забирання вагонів з вини позивача, становить 115 361,88 грн.

Водночас нараховану позивачем плату за користування вагонами, відповідачем погоджено частково, лише на суму 48 587,88 грн, для чого сторонами підписано відомості плати за користування вагонами ф. ГУ-46 (т. 3, а.с.1-62).

Решту плати за користування спірними вагонами у розмірі 66774,00 грн відповідачем не оплачено.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що доказів звернення відповідача до позивача про складання інших актів загальної форми на відповідальність залізниці з причини очікування маневрових засобів для виведення завантажених вагонів на зважування або дозування за спірний період відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано.

Наявні в матеріалах справи пам`ятки про забирання вагонів, які підписані відповідачем в графі Примітка не містять жодних зазначень про час затримки прийняття залізницею вагонів, які пред`явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці.

При цьому, виходячи з положень абз. в п.16 Правил користування вагонами і контейнерами така підстава звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами, як затримка прийняття залізницею вагонів, має бути зазначена саме в пам`ятках про забирання вагонів (із зазначенням часу затримки з вини залізниці).

Інших доказів на підтвердження посилань відповідача щодо відповідальності позивача у затримці вагонів відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано, а наявні в матеріалах справи пам`ятки на подавання вагонів ГУ-45, повідомлення про закінчення завантаження (розвантаження) вагонів, телефонограми не спростовують правомірно встановлених судом першої інстанції обставин щодо часу затримки вагонів та часу користування вагонами, який підлягає оплаті відповідачем.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, на відповідача покладений обов`язок вносити плату за користування вагонами, зокрема, за час перебування вагонів у безпосередньому розпорядженні відповідача.

Між цим, Статутом та Правилами передбачені підстави звільнення вантажовласника (відповідача) від обов`язку вносити плату з таких підстав:

- п. 121 Статуту: а) якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під`їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинним положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; б) у разі подання залізницею вагонів (контейнерів) у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів відправника і одержувача; в) у інших випадках, передбачених Правилами;

- п. 16 Правил користування вагонами і контейнерами: а) якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під`їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; б) у разі подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність; вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником; в) у разі затримки прийняття залізницею вагонів, які пред`явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці; час такої затримки зазначається у графі "Примітки" Пам`ятки про подавання/забирання вагонів, цей час виключається із загального часу користування вагонами (контейнерами).

Отже, перелік підстав для звільнення відповідача від обов`язку вносити плату за користування вагонами є вичерпним, натомість у цій справі відповідачем не доведено, а судами не встановлено, що у спірних відносинах мали місце вищевказані обставини.

При цьому, колегія суддів зауважує, що договором та вищевказаними нормативними актами передбачено, що відповідач зобов`язаний вносити плату за час, коли вагони знаходились у його безпосередньому розпорядженні, натомість матеріали справи не містять доказів, що після отримання вагонів за пам`яткою про подавання вагонів до підписання пам`ятки про забирання вагонів останні вибували з розпорядження відповідача та перебували у розпорядженні іншої особи.

Щодо тверджень відповідача про те, що затримка вагонів на коліях відповідача виникла в очікуванні маневрових засобів залізниці для виведення завантажених вагонів на зважування, про що залізниця мала скласти відповідні акти загальної форми ГУ-23 на відповідальність залізниці, та час такої затримки мав бути виключений із загального часу користування вагонами.

Статтею 129 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 встановлено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Отже, відповідно до Правил складання актів, Правил користування вагонами, акти загальної форми про затримку вагонів складаються у випадку затримки вагонів на станції.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні вагони знаходились на під`їзній колії відповідача, а не на залізничній станції, та перебували в його користуванні, що підтверджується доданими до позовної заяви пам`ятками про подавання вагонів.

Таким чином, у Залізниці не було правових підстав для складання будь яких актів загальної форми ГУ-23 стосовно вагонів, які фізично відсутні на станції та перебувають в користуванні вантажовідправника.

Відповідно до ст. 37 Статуту залізниць України та п. 17 Правил приймання вантажів до перевезення, маса вантажу визначається відправником, про спосіб визначення маси відправник зазначає у накладній. Згідно з п. 2.1 Правил оформлення перевізних документів, графи перевізних документів маса вантажу визначена відправником, заповнюються вантажовідправником.

Згідно положень ст. 24 Статуту залізниць України, вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній.

Тобто, з наведених норм випливає, що визначення маси вантажу є обов`язком виключно вантажовідправника, та вантажовідправник самостійно та на власний ризик обирає спосіб визначення маси вантажу та несе усі пов`язані з цим витрати

Щодо доводів скаржника про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 315 ГК України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Згідно з п. 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється:

а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п`ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;

б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Статтею 259 ЦК України встановлено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін

Сторони в п. 7.3 Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеному між позивачем та відповідачем, передбачили строк позовної давності за вимогами Перевізника до Замовників, що випливають з правовідносин Сторін за Договором, становить один рік.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, як було вірно висновано судом першої інстанції, строк позовної давності, який був збільшений за письмовою домовленістю позивача та відповідача на підставі ст. 259 ЦК України продовжується на строк дії воєнного стану у відповідності до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому не пропущений позивачем.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому вони не можуть слугувати підставою для його скасування з доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Враховуючи наведені встановлені обставини у даній справі, колегія суддів зазначає, що у даному випадку позивачем правомірно нараховано відповідачу плату за користування вагонами, а тому є вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, вони не спростовують зроблених судом висновків про наявність підстав для часткового стягнення з відповідача суми пені.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 03.10.2024 у справі №916/533/24.

За таких обставин, апеляційна скарга Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт на рішення Господарського суду Одеської області від 03.10.2024 у справі №916/533/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Ізмаїльський морський торговельний порт на рішення Господарського суду Одеської області від 03.10.2024 у справі №916/533/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 03.10.2024 у справі №916/533/24 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Я.Ф. Савицький