Рішення

від 22.01.2025 по справі 128/3091/24

ВІННИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/3091/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі :

головуючого судді Шевчук Л.П.,

при секретарі судового засідання Ружицькій І.В.,

розглянувши у відкритому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради про визначення частки у праві спільної сумісної власності, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Вінницького районного суду із позовом до Стрижавської селищної ради про визначення частки у праві спільної сумісної власності, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява обгрунтована наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_2 .. Після його смерті залишилася спадщина, до складу якої входить частина будинку АДРЕСА_1 та частина земельної ділянки за цією ж адресою. За життя, 24.03.2008 батько склав заповіт, яким все своє майно заповів своїй дочці ОСОБА_3 .. Позивачка, дошлюбне прізвище якої ОСОБА_4 та у її свідоцтві про народження батьком вказаний ОСОБА_2 , 01.08.1994 зареєструвала шлюб із ОСОБА_5 , після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_6 ». 27.04.2001 її шлюб із ОСОБА_5 було розірвано. 21.05.2008 вона зареєструвала шлюб із ОСОБА_7 та змінила прізвище на « ОСОБА_8 ». Після смерті батька у визначений законом строк позивачка подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Вона є спадкоємцем за заповітом, інших спадкоємців за законом і за заповітом, а також тих які б мали право на обов`язкову частку, після смерті ОСОБА_2 немає. Батьки позивачки ОСОБА_2 та ОСОБА_9 в 1982 році розлучилися. Мати ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . 18.06.2021 позивачка в нотаріальній конторі отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, що по АДРЕСА_1 . Власником інших 2/3 часток даного домоволодіння є позивачка на підставі свідоцтва про право власності №6 від 17.02.2010. Однак, отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину земельної ділянки, яка належала її батькові, вона не може, оскільки в державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ№789681 від 10.10.2011 на земельну ділянку площею 0,1500 га, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520655900:02:007:0371, в додатку до даного державного акта серія АА№063291, що видано Управлінням Держкомзему у Вінницькому районі Вінницької області, співвласником земельної ділянки є ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , але частки у спільній власності не визначені. Постановою державного нотаріуса від 18.06.2021 з цих підстав їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. У зв`язку із невизначеністю розміру часток у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, вона не може реалізувати своє право на отримання спадщини, а тому вимушена звернутися до суду із даним позовом. Врегулювати спір в досудовому порядку не можливо.

На підставі викладеного просить визначити, що її частка у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520655900:02:007:0371, площею 0,1500 га, що по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, складає 1/2; визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:02:007:0371, площею 0,1500 га, що по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 08.08.2024 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с. 43).

Ухвалою суду від 24.09.2024 закрито підготовче провадженні та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 72).

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Байдак В.П. в судове засідання для розгляду справи по суті не з`явились. Представником позивачки подано заяву, в якій позовні вимоги підтримує повністю та просить справу розглянути у їх відсутність (а.с. 75, 80).

Представник відповідача Стрижавської селищної ради в судове засідання не з`явився, від представника ОСОБА_11 до суду надійшла заява, в якій просить справу розглядати у відсутність представника відповідача, не заперечує щодо задоволення позову (а.с. 66-67).

Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 223 ЦПК України не вбачається, нез`явлення сторін не перешкоджає вирішенню спору, а відтак судом ухвалено проводити судове засідання у відсутність сторін та їх представників.

Відповідно до частини другоїстатті 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки розгляд справи відповідно до положень цьогоКодексупроводиться судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

На підставі досліджених безпосередньо у судовому засіданні доказів судом встановлено, що відповідно до копії паспорта громадянина України № НОМЕР_1 позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 7).

Згідно копії довідки про реєстрацію місця проживання Стрижавської селищної ради №975 від 22.05.2020 позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8).

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 9) вбачається, що ОСОБА_12 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_9 .

Відповідно до копії Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00046293184 від 01.08.2024 ОСОБА_12 та ОСОБА_5 01.08.1994 зареєстрували шлюб та після реєстрації шлюбу ОСОБА_12 змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (а.с. 10).

Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 27.04.2001 було розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , після розірвання шлюбу ОСОБА_3 прізвище не змінила (а.с. 11).

З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_3 21.05.2008 зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області (а.с. 13).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області (а.с. 14).

З копії заповіту від 24.03.2008, що посвідчений секретарем виконкому Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області Медведською В.В., вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, у тому числі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він матиме право заповів дочці ОСОБА_3 (а.с. 15).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності №6 від 17.02.2010, виданого виконавчим комітетом Стрижавської селищної ради, позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 2/3 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 (а.с. 18).

Право власності на вказану частку домоволодіння позивачки ОСОБА_1 07.04.2010 зареєстровано в КП «ВООБТІ» (а.с. 20).

Відповідно до копії Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №789681 від 26.04.2012 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1500 га за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21).

Згідно Додатку до Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №789681 «Список співвласників земельної ділянки» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками зазначеної в Державноу акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №789681 земельної ділянки без визначення розміру часток (а.с. 22).

Відповідно до звіту ФОП ОСОБА_13 №ZVL-240731-02 від 31.07.2024 про експертну грошову оцінку земельної ділянки, ринкова вартість земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер 0520655900:02:007:0371, що розташована по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, становить 242312 грн. без ПДВ (а.с. 23-36).

Відповідно до копії спадкової справи №312/2020 заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с. 48-65) позивачка ОСОБА_1 28.07.2020, тобто у строк визначений ст. 1270 ЦК України, подала до Вінницької районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2 за заповітом. 18.06.2021 ОСОБА_1 подала до нотаріальної контори заяву, в якій просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно 1/3 частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .. За Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №262260154 від 18.06.2021 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 2/3 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 , інша 1/3 частка вказаного домоволодіння зареєстрована за ОСОБА_2 18.06.2021 державним нотаріусом Вінницької районної державної нотаріальної контори було видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно - 1/3 частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 ..

Згідно копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №262318311 від 18.06.2021 позивачка ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності на 1/3 частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с. 19).

Постановою державного нотаріуса Вінницької районної державної нотаріальної контори від 18.06.2021 №919/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,1500 га, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520655900:02:007:0371, яка перебуває у спільній сумісній власності, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , оскільки у пред`явленому документі, що посвідчує право власності на земельну ділянку, що є об`єктом спільної сумісної власності, частка померлого ОСОБА_2 не визначена (а.с. 37).

Оцінюючи вищеперерахованідокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає прийняті судом до уваги докази належними, допустимими, достовірними та достатніми,оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Із встановленихобставин випливає,що міжсторонами виниклиправовідносини спадкуванняза заповітом,що регулюються ЦКУкраїни та ЗК України, які застосував суд при вирішенні справи та на які посилався позивач.

Устатті 41 Конституції Українизакріплено одне із основоположних прав людини і громадянина - непорушність права власності, відповідно до якого кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтями316,317,319,321,328 ЦК Українивизначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майно, які ним здійснюються на власний розсуд. Право власності є непорушним та ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За загальним правом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності має свої особливості.

Відповідно до частини першоїстатті 355 ЦК Українимайно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом (ч. 1 ст. 357 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦКУкраїни до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначенихЗемельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Відповідно до частини першої статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків установлених законом.

Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає: а) при добровільному об`єднанні власниками належних їм земельних ділянок; б) при набутті у спільну часткову власність земельної ділянки за цивільно-правовими угодами; в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку; г) за рішенням суду; ґ) в інших випадках, встановлених законом (ст. 87 ЗК України).

Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. 2. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г)співвласників багатоквартирногобудинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом (ст. 89 ЗК України).

Частиною четвертоюстатті 120ЗК України, вредакції чиннійна часвиникнення спірнихправовідносин,передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20)зроблено висновок про те, що частина перша статті 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Водночас при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості потрібно враховувати те, що зазначена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою права визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на зазначену нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, потрібно виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16. Крім того, у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15 Верховний Суд України виснував також, щоволодіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок. При застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, потрібно брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі. Суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості незалежно користування своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам. Якщо до вирішення судом спору між співвласниками житлового будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право користування якою має позивач (позивачі), потрібно виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновки про те, що за змістом статті 358 ЦК України первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Вочевидь, рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Отже, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. Втім, допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

У постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16 зроблено висновок про те, що в разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. При вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Відповідно до ст. 25 ЦК України - цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження і припиняється в момент її смерті.

Відповідно дост.1216ЦК України-спадкуванням єперехід правта обов`язків(спадщини)від фізичноїособи,яка померла(спадкодавця),до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Статтею 1222 ЦК України передбачено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народжені після його смерті.

Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Згідно ч.ч.1, 5, 6 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно аналізу положень ст. 392 ЦК України, вбачається, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є визнання права.

Відповідно дост.328ЦК України,право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, об`єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (ч. 1 ст. 1226 ЦК України).

Як встановлено судом, позивачці ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право влансості № НОМЕР_7 від 17.02.2010 належить 2/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , інша 1/3 частка вказаного домоволодіння належала її померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 батьку ОСОБА_2 , яку позивачка успадкувала. Окрім того, позивачці ОСОБА_1 та її померлому батьку на праві спільної сумісної власності належить земельна ділянка площею 0,1500 га з кадастровим номером 0520655900:02:007:0371 за адресою: АДРЕСА_1 , цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Спадщину після її смерті батька ОСОБА_2 прийняла позивачка ОСОБА_1 , яка подала письмову заяву до Вінницької районної державної нотаріальної контори та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на належну спадкодавцю 1/3 частку житлового будинку і зареєструвала своє право власності відповідно до законодавства. Проте, оформити свої спадкові права на спірну земельну ділянку позивачка не має можливості, оскільки частка кожного із співвласників у спільній сумісній власності не визначена. Таким чином, вирішити дане питання, окрім як в судовому порядку, позивачка позбавлена можливості, її право на спадщину порушене та підлягає захисту.

При цьому, звертаючись до суду із вказаним позовом позивачка просить суд: визначити, що її частка у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520655900:02:007:0371, площею 0,1500 га, що по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, складає 1/2; визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:02:007:0371, площею 0,1500 га, що по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Разом із тим, з огляду на вищевикладені норми ЦК України, ЗК України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, а також правові позиції Верховного Суду, набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Тобто, набувши право власності на житловий будинок в частках 2/3 та 1/3, позивачка ОСОБА_1 і її батько ОСОБА_2 набули право на відповідну земельну ділянку пропорційно до їх часток у праві власності жилого будинку (2/3 та 1/3).

Як неодноразовозазначав ВерховнийСуд у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 у справі №373/2163/21).

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги про визначення частки позивачки ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку та визнання за позивачкою права власності на частину спірної земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_2 підлягають задоволенню, визначивши, що частка позивачки у спільній сумісній власності на спірну земельну ділянку становить 2/3, та визнати за позивачкою право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_2 на 1/3 частку спірної земельної ділянки.

Понесені позивачкою судові витрати слід залишити за нею, відповідно до її позиції, що викладена у позовній заяві.

Відповідно до ст.ст. 25, 1216, 1217, 1218, 1221, 1222, 1223, 1225, 1268, 1270, 1273, 1296 ЦК України, ст.ст. 86, 67, 89, 120 ЗК України, керуючись, ст.ст. 1, 10, 76-80, 89, 258, 259, 263-265, 273, 293- 294, 315, 319, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 доСтрижавської селищноїради провизначення часткиу правіспільної сумісноївласності,визнання прававласності впорядку спадкуванняза заповітом задовольнити.

Визначити, що частка ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, з кадастровим номером 0520655900:02:007:0371, яка розташована в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, становить 2/3.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку земельної ділянки площею 0,1500 га, з кадастровим номером 0520655900:02:007:0371, яка розташована в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати залишити за позивачкою ОСОБА_1 ..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Сторони по справі:

Позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_8 , мешканка АДРЕСА_1 ;

Відповідач Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області, адреса: смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області, вул. 40-річчя Перемоги, буд. 7, код ЄДРПОУ 04330007.

Суддя Л.П. Шевчук