Рішення

від 22.01.2025 по справі 489/4766/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

справа № 489/4766/24 провадження №2/489/193/25

РІШЕННЯ

Іменем України

22 січня 2025 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

за участю секретаря судового засідання Коростієнко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління комунального майна Миколаївської міської ради, про визнання права власності в порядку безоплатної приватизації,

встановив:

У червні 2024 року позивач, через свого представника адвоката Родіонову В.Є. через систему «Електронний суд», звернулася до суду з позовом в якому просить визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку безоплатної приватизації.

Як на підставу позовних вимог вказано, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після своєї тітки ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26.09.2023 по справі №489/794/23 та яким визнано за ОСОБА_1 право продовжити приватизацію квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та за законом в порядку третьої черги за правом представлення після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , по частини за кожним.

Наприкінці 2023 року рішення суду позивач надала до Управління комунального майна Миколаївської міської ради на виконання.

Листом від 19.01.2024 № 50/10.01-07/24 відповідач повідомив про необхідність надати до управління заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на приватизацію квартири з додатками, незважаючи на те, що така заява знаходиться в нього.

Про це позивач повідомила відповідача 29.02.2024 та листом від 01.04.2024 останній повідомив, що її документи взято до роботи.

19.06.2024 позивач звернулася до управління комунального майна на прийом громадян з метою з`ясування ситуації та визначення коли буде прийнято відповідне рішення. На прийомі їй повідомили, що не можуть прийняти документи, оскільки втратили попередній пакет документів.

Посилаючись на наведене та положення Закону України«Про приватизаціюдержавного житловогофонду» позивач звернулася до суду за захистом порушених прав та інтересу.

У відзиві на позов від 11.11.2024 Управління комунального майна Миколаївської міської ради в задоволенні позовних вимог просить відмовити, так як матеріали справи не містять доказів реєстрації позивача в спірному об`єкті нерухомого майна. Позивач не є наймачем та не є особою, за якою визнано право проживання в спірній квартирі та фактично проживає в іншому місці. Відсутній договір найму зазначеної квартири та ордер на вселення в квартиру. Тому винесення позитивного рішення на користь позивача щодо приватизації зазначеної квартири буде суперечити вимогам законодавства.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27.06.2024 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 25.09.2024 витребувано від Управління комунального майна миколаївської області копію приватизаційної справи за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 12.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 22.01.2025, учасники справи не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник позивача 22.01.2025 надала до канцелярії суду письмову заяву в якій просила розгляд справи провести за її відсутності та задовольнити позовні вимоги. Також заначила, що позивач неодноразово зверталася до відповідача для вирішення питання щодо приватизації житла але жодного рішення стосовно її заяви прийнято не було.

Відповідач причину неявки в судове засідання не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином, заперечення проти позову виклав у відзиві, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

За такого, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи та прийняти рішення на підставі наявних у справі письмових доказів.

Згідно вимогстатті 247 ЦПК України,у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За правилами частини п`ятоїстатті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після своєї тітки ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та за законом в порядку третьої черги за правом представлення після смерті свого батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Інші спадкоємці відсутні.

При оформленні спадщини позивачу стало відомо, що на квартиру АДРЕСА_2 , яку ОСОБА_2 заповіла на її користь заповітом від 13.05.2020, відсутній правовстановлюючий документ через те, що спадкодавець не встигла здійснити її приватизацію.

У зв`язку із неможливістю оформити права на квартиру в досудовому порядку, в березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду міста Миколаєва з позовом до Управління комунального майна Миколаївської міської ради про визнання права на продовження приватизації в порядку спадкування.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26.09.2023 у справі № 489/1527/21, якезалишено беззмін постановою Миколаївськогоапеляційного суду від 13.12.2023, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано право продовжити приватизацію квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та за законом в порядку третьої черги за правом представлення після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , по частини за кожним.

При розгляді вказаної справи суди встановили, що 12.05.2020 ОСОБА_2 , як наймач квартири, звернулася до Управління комунального майна Миколаївської міської ради із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_2 , де просила оформити передачу у приватну (спільну часткову) власність квартиру, яку вона займала разом з членами сім`ї на умовах найму. Також просила передбачити розподіл власності між членами сім`ї у співвідношенні по частки.

Заява ОСОБА_2 , яка була надіслана органу приватизації засобами поштового зв`язку, отримана відповідачем 14.05.2020, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції за вх. № 0-284/10.01-05/20.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Таким чином, ОСОБА_2 за життя висловила свою волю на приватизацію квартири, подавши заяву про приватизацію квартири відповідачу.

Наведені обставини, в силу вимог частини 4 статті 82 ЦПК України, повторному доказуванню не підлягають.

Із змісту позову слідує, що після набрання рішенням суду законної сили позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про продовження приватизації квартири, але листом від 29.01.2024 № 50/10.01-07/24 відповідач їй повідомив про необхідність надати заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на приватизацію спірної квартири, з додатками.

Після отримання відповіді відповідача, 29.02.2024 ОСОБА_1 повторно звернулася до управління комунального майна із заявою про продовження приватизації, на яку отримала відповідь від 01.04.2024, що її заява знаходиться на розгляді в управлінні, про результати розгляду якої буде повідомлено додатково.

19.06.2024 позивач звернулася до відповідача на прийом громадян з метою з`ясування ситуації щодо її заяви про приватизацію квартири, під час якого їй повідомили про втрату документів.

В ході розгляду справи, ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23.09.2024 була витребувана від Управління комунального майна Миколаївської міської ради приватизаційна справа за адресою: АДРЕСА_2 .

08.11.2024, через систему «Електронний суд», від відповідача надійшла копія приватизаційної справи, яка містить заяву ОСОБА_1 від 15.02.2024 про оформлення передачі в приватну власність спірної квартири, з додатками.

Заяви ОСОБА_2 про приватизацію квартири та додатків до неї, копія приватизаційної справи не містить.

Між тим, знаходження заяви ОСОБА_2 у відповідача позивач підтвердила копією ї заяви, яку ОСОБА_2 склала 12.05.2020, як наймач квартири, та засобами поштового зв`язку надіслала на адресу Управління комунального майна Миколаївської міської ради, де просила оформити передачу у приватну (спільну часткову) власність квартиру, яку вона займає разом з членами сім`ї на умовах найму.

Заява ОСОБА_2 була отримана відповідачем, як органом приватизації, 14.05.2020, про що свідчить вхідний штамп реєстрації кореспонденції.

Управління комунального майна Миколаївської міської ради у відзиві на позов нічого не вказує про відсутність в нього заяви ОСОБА_2 від 12.05.2020, з додатками, чи їх втрату.

Крім того, факт наявності у відповідача заяви ОСОБА_2 від 12.05.2020, з додатками, підтверджується матеріалами цивільної справи №489/794/23 та був встановлений судами в ході розгляду наведеної справи.

Матеріали справи також не містять рішення відповідача про відмову у приватизації спірної квартири ОСОБА_2 . Відсутнє таке рішення і відносно заяви позивача ОСОБА_1 .

За змістом частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Отже, порушення, невизнання або оспорювання права особи є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому суд повинен установити: чи були порушені, не визнані, обмежені або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною десятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та з метою приведення у відповідність до законодавства нормативно-правових актів наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 №396 було затверджено Положення, яке встановлює процедуру передачі квартир у приватну власність громадян та зразки документів, які оформляються згідно з процедурою, визначеною цим Положення, в тому числі й рішення органу приватизації.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» і Положення встановлюють порядок передачі квартир у приватну власність, згідно з яким наймач та члени його сім`ї повинні звернутися до органу приватизації з відповідною заявою, орган приватизації зобов`язаний в місячний термін з дня одержання заяви прийняти рішення про передачу житла у власність, після чого оформити відповідне свідоцтво.

Пунктом 18Положення пропорядок передачіквартир (будинків),жилих приміщеньу гуртожиткаху власністьгромадян передбачено список документів, які подає особа до органів приватизації. Зокрема, громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі».

Отже, з системного аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, слід дійти висновку, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян.

Згідно вимог частини десятої статті 8Закону України«Про приватизаціюдержавного житловогофонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік такихвипадків чітковизначений узаконодавстві іє вичерпним.

Водночас органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Як встановлено судом, позивач у встановлений законом спосіб звернулася до відповідача, як органу приватизації, за оформленням права власності на спірну квартиру, приватизацію якої розпочала її тітка та не встигла закінчити у зв`язку із смертю. При цьому, позивач в судовому порядку підтвердила своє право на продовження приватизації та надала відповідачу відповідне рішення суду.

Проте, відповідач прийнявши її заяву до розгляду у встановлений законом місячний строк не розглянув та не прийняв відповідного рішення, внаслідок чого позивач звернулася до суду за захистом порушеного права шляхом визнання за нею права власності на спірну квартиру.

Практика вирішення спорів щодо визнання за спадкоємцями права власності в порядку спадкування на майно у тих випадках, коли спадкодавець висловив волю на приватизацію майна та помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, є сталою.

Так, у постановах Верховного Суду від 09.06.2020 у справі № 554/8856/17 та від 11.04.2018 у справі № 752/10477/15-ц викладено правовий висновок про те, що у тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, то після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру. Крім того, у разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

Такого правового висновку дотримується Верховний Суд і у постанові від 24.02.2022 по справі № 265/4940/20.

Отжєе, обов`язковою умовою переходу права вимоги у порядку спадкування до спадкоємців про визнання за ними права власності на квартиру, в якій проживав спадкодавець, але помер до вирішення питання відповідним державним органом про її приватизацію, є звернення спадкодавця до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), на які посилається скаржник.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Частиною третьою статті 12 та частиною першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 81 ЦПК України).

Згідно частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач вже не вперше звертається до суду для вирішення спору щодо приватизації квартири.

Звернення до суду з позовом в цій справі зумовлене неприйняттям відповідачем, як органом приватизації, в установлений частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строк рішення щодо поданої спадкодавцем заяви на приватизацію квартири та її заяви на продовження приватизації, право на яку підтверджено рішенням суду.

Так як судом встановлено порушення відповідачем права позивача на приватизацію квартири, яке доведене належними та допустимими доказами, поновлення яких неможливе в досудовому порядку, звернення позивача до суду є правомірним.

За такого, враховуючи наведені норми права та встановлені обставини, оцінивши в сукупності наявні в справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання за позивачем права власності на квартиру, що є ефективним способом захисту порушеного права позивача, який відповідає закону.

Щодо позовної вимоги в частині доповнення словами «в порядку безоплатної приватизації», як просить позивач, підстави для цього відсутні, так як ефективним способом захисту порушеного права є визнання права власності на спірну квартиру.

Твердження відповідача про відсутність реєстрації позивача в спірному об`єкті нерухомого майна, що вона не є наймачем і особою, за якою визнано право проживання в квартирі та її фактичне проживання в іншому місці, суд вважає безпідставними, оскільки позивач набула право приватизації після спадкодавця, яким за життя розпочато процедуру приватизації житла та незавершено у зв`язку із смертю.

Неприйнятними є доводи відповідача і про відсутність ордеру на заселення квартири та договору найму зазначеної квартири.

Крім того, в ході розгляді цивільної справи № 489/794/23 судами було встановлено, що ОСОБА_2 була членом сім`ї ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка вселилася в квартиру на законних підставах, та після смерті матері, як член сім`ї продовжувала проживати в квартирі до своєї смерті, набувши прав наймача, що підтверджується поквартирною карткою форми «Б». Крім того, фактичне проживання та реєстрація на законних підставах ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у спірному житлі відповідачем не оспорюється.

Суд також звертає увагу, що відсутність ордеру на квартиру не є підставою для відмови у приватизації житла.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формування рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі змісту статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справіПроніна проти України).

У зв`язку із задоволенням позову, на підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2267,20 грн., витрати на оплату якого понесено при зверненні до суду.

Керуючись статтями4,19,141,200, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з Управління комунального майна Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2267,20 грн. (дві тисячі двісті шістдесят сім гривень 20 коп.).

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ;

відповідач Управління комунального майна Миколаївської міської ради, код ЄДРПОУ 22440076, місцезнаходження: м.Миколаїв, вул.Адміральська, 20.

Повний текст судового рішення складено 22.01.2025.

Суддя І.В.Коваленко