Ухвала

від 22.01.2025 по справі 910/683/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

м. Київ

22.01.2025Справа № 910/683/25Суддя Мудрий С.М., розглянувши заяву Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" про вжиття заходів забезпечення позову до його подачі

особа, яка може набути статус позивача: Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк"

особа, яка може набути статус відповідача-1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг"

особа, яка може набути статус відповідача-2: ОСОБА_1

особа, яка може набути статус відповідача-3: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунай Логістик"

про стягнення 52 507 782,66 грн

Представники учасників справи: не викликалися,

ВСТАНОВИВ:

20.01.2025 до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - Банк) надійшла заява про забезпечення позову до його пред`явлення шляхом:

1) накладення арешту в межах ціни позову 52 507 782,66 грн на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ):

- земельну ділянку з кадастровим номером 4623685500:03:002:0680, площею 0,095 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: Львівська область, Пустомитівський район, село Липники (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1612210646236);

- земельну ділянку з кадастровим номером 4623685500:03:002:0029, площею 0,1801 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: Львівська область, Пустомитівський район, село Липники (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 472980046236);

- житловий будинок, загальною площею 377,5 кв.м, житлова площа 119 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 472584146236);

2) заборони органам та особам, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, проводити будь-які реєстраційні дії щодо вищезазначеного нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ).

Майбутні позовні вимоги Банк обґрунтовує неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг" (далі - ТОВ "Аскет Шиппінг") своїх грошових зобов`язань за генеральним договором про надання банківських послуг №LVO-ГЛ-2003 від 17.05.2024 у зв`язку з чим в останнього наявна заборгованість у розмірі 52 507 782,66 грн. При цьому, виконання зобов`язань за вказаним правочином були забезпечені укладеними 23.05.2024 між Банком та ОСОБА_1 (далі - поручитель-1), а також між Банком та ТОВ "Дунай Логістик" (далі - поручитель-2) договорів поруки №LVO-ГЛ-2003/П-10 та №LVO-ГЛ-2003/П-11.

В обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову до його подачі Банк вказує, що відповідач-1 має непогашену заборгованість за тілом кредиту та відсоткам, строк виконання яких настав;

- у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники;

- заходи забезпечення позову, які просить застосувати Банк повністю пов`язані та співмірні із предметом майбутніх позовних вимог Банку, більше того, вартість майна, на яке Банк просить накласти арешт та відносно якого встановити відповідну заборону, явно є в десятки разів меншою від ціни майбутнього позову Банку;

- можливість накладення арешту не обмежується грошовими коштами позичальника та поручителів, і арешт майна матиме на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову Банку (існує прямий взаємозв`язок між запропонованими Банком заходами забезпечення позову і предметом позовної вимоги, яку планує заявити Банк, зокрема, запропоновані заходи спроможні хоча б частково забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову Банку);

- запропоновані Банком заходи забезпечення позову, у разі їх застосування (вжиття), жодним чином не впливають на права та охоронювані законом інтереси осіб, що не набудуть статус учасників майбутнього судового провадження.

Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд вважає її обґрунтованою, з огляду на таке.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 ГПК України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 ГПК України).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/4777/21, від 11.12.2023 у справі №922/3528/23, від 17.06.2022 у справі №908/2382/21.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21.

За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Разом із тим, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно (грошові кошти) лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

З наведеного вище вбачається, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться в прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Предметом майбутнього позову є вимога Банку про солідарне стягнення з ТОВ "Аскет Шиппінг", ОСОБА_1 та ТОВ "Дунай Логістик" 52 507 782,66 грн у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за генеральним договором про надання банківських послуг №LVO-ГЛ-2003 від 17.05.2024, які були забезпечені договорами поруки від 23.05.2024 №LVO-ГЛ-2003/П-10 та №LVO-ГЛ-2003/П-11.

Отже, предметом позову є вимоги майнового характеру, а тому в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

У своїй заяві Банк вказує, що як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно: на праві приватної власності ТОВ "Аскет Шиппінг" володіє 7 об`єктами нерухомості, з яких: 5 об`єктів нерухомості знаходяться в с., Луначарське Бердянського р-ну Запорізької обл., яке з кінця лютого 2022 року перебуває в окупації; 2 об`єкти нерухомості знаходяться у м. Львів, однак, такі об`єкти перебувають в іпотеці за декількома кредитами та мають ряд обтяжень. Таким чином, за рахунок останніх неможливо буде повністю задовольнити вимоги Банку.

На праві приватної власності поручитель-1 володіє 6 об`єктами нерухомості, з яких: 2 об`єкти нерухомості знаходяться в м. Бердянськ Запорізької обл. та 1 об`єкт нерухомості-в м. Маріуполь Донецької обл., які з кінця лютого 2022 року перебувають в окупації; 3 об`єкти нерухомості знаходяться у м. Львів (Земельні ділянки № 1 та № 2, а також Будинок).

Інформація про право власності Поручителя-2 на нерухоме майно відсутня.

Отже, за доводами заявника, єдине майно, за рахунок якого можливо буде виконати рішення суду про стягнення грошових коштів з Позичальника та Поручителів, якщо таке буде ухвалено, є саме нерухоме майно Поручителя-1, яке не перебуває в окупації та не обтяжене іпотекою чи іншими заборонами.

Крім цього, Банком вказано, що як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень та офіційного веб-порталу "Судова влада України" тільки за останній квартал 2024 року та початок 2025 року у провадженні судів України перебувало та перебувають судові спори про стягнення з ТОВ "Аскет Шиппінг" заборгованості на загальну суму понад 46 млн грн, зокрема: №910/11684/24, №910/11795/24, №918/1116/23(918/1032/24), №916/4575/24, №910/15839/24.

Більше того в рамках справи №910/11684/24 ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2024 було вжито заходи забезпечення та накладено арешт на грошові кошти та майно ТОВ "Аскет Шиппінг" в межах суми позову - 38 075 965,88 грн, а в грудні місяці 2024 відкрито провадження у справі № 916/5210/24 про стягнення з Поручителя-2 грошових коштів у загальному розмірі понад 13 млн грн.

Отже, у Банку існує обґрунтоване припущення відносно того, що Поручитель-1 за час розгляду майбутньої справи відчужить спірне майно або ж використає його в якості забезпечення своїх зобов`язань перед третіми особами, що не дозволить Банку відновити своє порушене право в межах майбутнього судового процесу та зумовить останнього ініціювати додаткові судові спори.

Згідно із статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

При цьому, за приписом статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Майном згідно із статтею 139 ГК України визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Коштами у складі майна суб`єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб`єктів з іншими суб`єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Судом встановлено, що на момент подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову, майно, на яке Банк просить накласти арешт, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Висновки Верховного Суду про те, що накладення арешту на нерухоме майно відповідача є належним видом забезпечення позову про стягнення грошових коштів, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2022 у справі №908/2382/21.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Така правова позиція міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 зі справи №905/448/22.

Стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.07.2024 зі справи №916/143/24.

За таких обставин (звернення із позовом про стягнення грошових коштів) саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача-2, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 зі справи №908/2382/21.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи доводи заявника з урахуванням розумності, співмірності, адекватності та збалансованості інтересів сторін, суд вважає обґрунтованими припущення Банку, що невжиття заходів забезпечення позову, як поручителя відповідача-1, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а тому заява Банку в частині накладення арешту підлягає задоволенню.

Також у своїй заява Банк також просить суд заборони органам та особам, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, проводити будь-які реєстраційні дії щодо вищезазначеного нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (частина 1 статті 144 ГПК України).

Згідно з абзацом 3 пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" арешт, як обтяження речових прав на нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 24 вказаного Закону наявність зареєстрованих обтяжень, зокрема, судового арешту, є підставою для відмови у державній реєстрації прав.

У такому випадку розгляд заяви про державну реєстрацію прав завершується шляхом прийняття рішення про відмову у державній реєстрації прав.

Однак, відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у випадках, передбачених частиною 4 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, навіть у випадку накладення арешту на нерухоме майно, у разі виникнення підстав, визначених частиною 4 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор вправі провести державну реєстрацію.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17.

Крім цього, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі №48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (провадження №12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи про інше речове право створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (від нім. buchbesitz - книжкове володіння) (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його фактичним володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді й далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Відтак, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, й далі належить власникові.

Таким чином, з метою збереження сталого складу сторін у справі за майбутнім позовом, принципу процесуальної економії (можливості вирішення спору у межах однієї судової справи) та, у випадку обґрунтованості позовних вимог, можливості реального виконання судового рішення, прийнятого за результатами вирішення по суті спору, суд вважає за необхідне також задовольнити заяву Банку також в частині заборонити органам та особам, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, проводити будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна, яке належить поручителю-1.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 136, 137, 140, 232-235 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити.

2. Накласти арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий Приморським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 20.10.1999; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ):

- земельну ділянку з кадастровим номером 4623685500:03:002:0680, площею 0,095 га, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, село Липники (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1612210646236);

- земельну ділянку з кадастровим номером 4623685500:03:002:0029, площею 0,1801 га, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, село Липники (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 472980046236);

- житловий будинок, загальною площею 377,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 472584146236), в межах ціни позову у розмірі 52 507 782,66 грн.

3. Заборонити органам та особам, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, проводити будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий Приморським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 20.10.1999; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ):

- земельної ділянки з кадастровим номером 4623685500:03:002:0680, площею 0,095 га, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, село Липники (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1612210646236);

- земельної ділянки з кадастровим номером 4623685500:03:002:0029, площею 0,1801 га, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, село Липники (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 472980046236);

- житлового будинку, загальною площею 377,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 472584146236).

4. Стягувач за ухвалою суду: Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" (04070, місто Київ, вулиця Андріївська, будинок 4; ідентифікаційний код 14282829).

5. Боржник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий Приморським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 20.10.1999; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ).

6. Ухвала підлягає негайному виконанню, та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років.

7. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції безпосередньо до суду апеляційної інстанції в строк, визначений статтею 256 ГПК України

СуддяСергій Миколайович Мудрий