Рішення

від 16.01.2025 по справі 910/13021/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2025Справа № 910/13021/24

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/13021/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКІПАЖ"

до ОСОБА_1

про усунення перешкод у виконанні передбаченого законодавством зобов`язання

За участю представників сторін:

від позивача: Приходько М.М.

від відповідача: Діденко К.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКІПАЖ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у виконання передбаченого законодавством зобов`язання шляхом витребування в учасника Товариства оригіналу протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ЕКІПАЖ" від 17.02.2022 № 17/02/22 та передання його на зберігання Товариству.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на положення ст. 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13021/24 та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 28.11.2024.

27.11.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Присутній у підготовчому засіданні 28.11.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача проти позову заперечив.

Відповідно до ч. 5 ст. 183 ГПК України, в судовому засіданні оголошено перерву до 12.12.2024.

04.12.2024 через канцелярію суду від позивача отримано відповідь на відзив на позовну заяву.

12.12.2024 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у підготовче засіданні 12.12.2024 не з`явився.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача повідомив суду, що подав усі необхідні документи для розгляду справи та не заперечував щодо призначення справи до судового розгляду по суті.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки вказана у клопотанні причина для відкладення розгляду справи не може бути визнана судом поважною, так як чинне законодавство не обмежує кола осіб, які можуть здійснювати представництво юридичної особи в суді та зважаючи на те, що про дату судового засідання позивача було попереджено заздалегідь, а отже, у нього було достатньо часу для того, щоб належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у засіданні суду.

Враховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань учасників судового процесу, а також те, що судом були вчинені усі необхідні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи №910/13021/24 до судового розгляду по суті на 16.01.2025.

У судовому засіданні 16.01.2025 представник позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 16.01.2025, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , відповідач у даній справі, є одним з учасників ТОВ "ЕКІПАЖ", що підтверджується доданим до позовної заяви витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.08.2024.

05.08.2024 представник ТОВ "ЕКІПАЖ" ознайомився з матеріалами господарської справи №910/3235/22 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "ЕКІПАЖ", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та отримав інформацію, що представнику ОСОБА_1 із матеріалів справи 04.07.2024 було повернуто оригінал протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ЕКІПАЖ" від 17.02.2022 №17/02/22.

При цьому, позивач зазначає, що для отримання оригіналу протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ЕКІПАЖ" від 17.02.2022 №17/02/22 представник відповідача 25.06.2024 подав у справі № 910/3235/22 клопотання про повернення оригіналів документів (фотокопія додається). На вказаному клопотанні є резолюція судді Північного апеляційного господарського суду Шапрана В.В., який був головуючим суддею піч час розгляду справі № 910/3235/22 у суді апеляційної інстанції, відповідно до якої суддя надав вказівку видати представникові відповідача оригінал вказаного протоколу. На копії протоколу, яка залишилася у справі № 910/3235/22 замість оригіналу протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ЕКІПАЖ" від 17.02.2022 №17/02/22, є відмітка про отримання 04.07.2024 оригіналу цього протоколу представником відповідача.

Також про отримання оригіналу спірного протоколу саме відповідачем (через його представника) свідчить опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва № 756/8838/24 від 01.08.2024, який міститься у матеріалах справи №910/3235/22, в якому серед іншого вказано про вилучення належним чином завіреної копії протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ЕКІПАЖ" від 17.02.2022 №17/02/22.

Позивач листом від 08.08.2024 № 16 звернувся до свого учасника ОСОБА_1 з пропозицією передати на зберігання ТОВ "ЕКІПАЖ" оригінал протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ЕКІПАЖ" від 17.02.2022 №17/02/22 протягом 10 днів з дати отримання цього листа, оскільки вказаний протокол відсутній у Товариства. Вказаний лист був надісланий на адресу відповідача рекомендованою поштою та отриманий останнім 21.08.2024, що підтверджується долученим до матеріалів справи рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, відповідач не надав відповіді на лист позивача від 08.08.2024 № 16 та оригінал протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ЕКІПАЖ" від 17.02.2022 №17/02/22.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до ст. 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», товариство з обмеженою відповідальністю зобов`язане зберігати протоколи загальних зборів його учасників. Жодним нормативним актом України не передбачено зберігання протоколу загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю у одного із його учасників.

З огляду на викладене, позивач просить суд зобов`язати учасника ТОВ "ЕКІПАЖ" ОСОБА_1 припинити перешкоджання ТОВ "ЕКІПАЖ" у виконанні його обов`язку зі зберігання оригіналу протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ЕКІПАЖ" від 17.02.2022 № 17/02/22 та передати ТОВ "ЕКІПАЖ" цей протокол на зберігання.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву відповідач зазначив, що між учасниками товариства існує спір щодо рішень загальних зборів учасників ТОВ "ЕКІПАЖ", оформлених протоколом від 17.02.2022 № 17/02/22. Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 24.09.2024 року по справі №756/10156/24 надано дізнавачу у кримінальному провадженні №42022102050000032 від 13.05.2022 а саме: дізнавачу ВД Оболонського УП ГУНП у м. Києві Кириченку Владиславу Андрійовичу дозвіл на тимчасовий доступ до оригіналу документа, який перебуває у володінні ОСОБА_1 , а саме протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Екіпаж" від 17 лютого 2022 року за №17/02/22, з можливістю вилучення оригіналу даного документа для проведення експертизи в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС Отже, стосовно спірного документа наразі є чинна ухвала слідчого судді у кримінальному провадженні про тимчасовий доступ до оригіналу протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Екіпаж" від 17 лютого 2022 року за №17/02/22 для проведення почеркознавчої експертизи. Крім того, відповідно до вказаного протоколу ОСОБА_3 є ліквідатором товариства, а відтак, має право зберігати його оригінал. Також, відповідач звертає увагу суду, що позивач вважає даний протокол підробленим, а тому виникає питання щодо його витребування та зберігання у ТОВ "Екіпаж", оскільки, на думку відповідача, існують загрози його знищення позивачем для неможливості проведення експертизи в кримінальному провадженні.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Стаття 55 Господарського кодексу України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Управління діяльністю господарського товариства згідно з ч. 1 ст. 89 Господарського кодексу України здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Відповідно до положень статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно зі ст. 140 Цивільного кодексу України товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки. Особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю встановлюються Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Частиною 1 статті 43 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (надалі - Закон) передбачено, що товариство зобов`язано зберігати такі документи:

1) протокол зборів засновників товариства (рішення одноосібного засновника);

2) статут товариства та зміни до статуту;

3) протоколи загальних зборів учасників;

4) документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них;

5) положення про філії (представництва) товариства у разі їх створення (відкриття);

6) протоколи засідань наглядової ради товариства та колегіального виконавчого органу товариства, накази і розпорядження виконавчого органу товариства;

7) аудиторські висновки та результати надання інших аудиторських послуг;

8) річну фінансову звітність;

9) документи звітності, що подаються відповідним державним органам;

10) документи, пов`язані з випуском емісійних цінних паперів;

11) інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства;

12) документи, що підтверджують права товариства на майно;

13) документи бухгалтерського обліку.

Відповідальність за зберігання документів товариства покладається на виконавчий орган товариства та на головного бухгалтера (у разі призначення) - щодо документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Документи, передбачені частиною першою цієї статті, підлягають зберіганню протягом усього строку діяльності товариства, крім документів бухгалтерського обліку, строки зберігання яких визначаються відповідно до законодавства (ч. ч. 2, 3 ст. 43 Закону).

За приписами ч. 4 ст. 43 Закону товариство забезпечує кожному учаснику (його представнику) доступ до документів, визначених частиною першою цієї статті.

Протягом 10 днів з дня надходження письмової вимоги учасника товариства виконавчий орган товариства зобов`язаний надати такому учаснику копії відповідних документів, визначених частиною першою цієї статті. За підготовку копій документів товариство може встановлювати плату, розмір якої не може перевищувати розмір витрат на виготовлення копій документів та витрат, пов`язаних з пересиланням документів поштою (ч. 5 ст. 43 Закону).

Отже, з положень ч. 1 ст. 43 Закону дійсно вбачається обов`язок Товариства зберігати протоколи загальних зборів учасників товариства.

Проте, положення вказаної норми не передбачають обов`язкового зберігання саме оригіналів цих документів, що відповідно не виключає можливості, за певних обставин, зберігати копії перелічених у ч. 1 ст. 43 Закону документів, пов`язаних з діяльністю товариства.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Крім того, з обставин, установлених під час розгляду справи № 910/3235/22, убачається, що учасниками ТОВ «ЕКІПАЖ» ОСОБА_2 та ОСОБА_5 оспорювався факт підписання протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Екіпаж" від 17 лютого 2022 року за №17/02/22. Проте, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що всі учасники товариства підписали протокол загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж" №17/02/22 від 17.02.2022. При цьому, у постанові суд апеляційної інстанції вказав на суперечливу поведінку ОСОБА_2 , яка перешкоджала проведенню експертизи з метою встановлення фактичних обставин справи щодо підписання/непідписання протоколу ОСОБА_2 .

Також, до матеріалів справи долучено копію ухвали слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 24.09.2024 року по справі №756/10156/24, з якої також убачається оспорювання факту підписання протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Екіпаж" від 17 лютого 2022 року за №17/02/22 учасниками ТОВ «Екіпаж» ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

При цьому, згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань убачається, на даний час ОСОБА_5 на даний час обіймає посаду директора ТОВ «ЕКІПАЖ».

Отже, з огляду на незгоду учасників ТОВ «Екіпаж» ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з рішеннями загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж", оформлених протоколом №17/02/22 від 17.02.2022, суд визнає обґрунтованими припущення відповідача про існування загрози знищення у майбутньому оригіналу спірного протоколу.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

За таких обставин, суд зазначає, що саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 по справі №912/1856/16, від 14.05.2019 по справі №910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі №910/7164/19.

Однак, суд звертає увагу, що позивач не обґрунтував та під час розгляду справи в суді не довів, які його права порушені з огляду на відсутність в архівах ТОВ «ЕКІПАЖ» саме оригіналу протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Екіпаж" від 17 лютого 2022 року за №17/02/22 та знаходження оригіналу цього документа в одного з учасників товариства.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є недоведеними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 23.01.2025.

Суддя А.І. Привалов