Рішення

від 19.12.2024 по справі 910/19894/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.12.2024Справа № 910/19894/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/19894/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Альтеп»

до Державного підприємства «Гарантований покупець»

про стягнення 13359227,76 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Савченко О.В.;

від відповідача: Фартушна В.Л.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Альтеп» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - відповідач) про стягнення 13136045,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором №16914/01 від 24.04.2019 не в повному обсязі розрахувався за електричну енергію поставлену за «зеленим тарифом», у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення борг у розмірі 12839506,08 грн та 3% річних у розмірі 296539,83 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/19894/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 20.02.2024.

20.02.2024 року через відділ діловодства суду від Державного підприємства «Гарантований покупець» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову та просив суд відмовити у його задоволенні, з огляду на необхідність дотримання наказів Міненерго №140 від 28.03.2022 року (чинний до 05.07.2022 року) та №206 від 15.06.2022 року, якими на період введеного воєнного стану в країні визначений особливий порядок розрахунків на сплату платежів за придбану «зелену» енергетику у виробників, а саме у відсотковому співвідношенні від середньозваженого «зеленим» тарифу. Відповідач також не погоджується з базою нарахованих позивачем компенсаційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, а також початком їх нарахувань, з огляду на приписи пункту 10.4 Порядку №641. Крім того, відповідач просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення боргу у розмірі 4924,97 грн, які були невраховані позивачем під час звернення до суду з даним позовом.

У судовому засіданні 20.02.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про встановлення сторонам строку на подачу заяв по суті спору та відкладення підготовчого засідання у справі на 19.03.2024.

27.02.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Альтеп» надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечив проти доводів відповідача викладених у відзиві та вказав, що за своєю суттю накази Міненерго №140 від 28.03.2022 року (чинний до 05.07.2022 року) та №206 від 15.06.2022 року не спростовують обов`язку відповідача сплатити повну вартість електроенергії, вказане прямо випливає з положень цивільного законодавства, умов укладеного договору та Порядку №641. Разом з тим, позивач просив суд зменшити розмір позовних вимог та здійснювати розгляд справи з урахуванням наданих відповідачем доказів часткової сплати боргу у розмірі 4924,97 грн.

28.02.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Державного підприємства «Гарантований покупець» надійшли заперечення, у яких відповідач зазначає, що тлумачення позивачем наказів Міненерго №140 від 28.03.2022 року (чинний до 05.07.2022 року) та №206 від 15.06.2022 року на свою користь є відверто маніпулятивним та покликане лише на введення суду в оману, позивачем не доведено порушення порядку розрахунків відповідачем, які ним здійснюються з чітким дотриманням норм наказів №140 та №206, за таких умов позовні вимоги є недоведеними. Крім того, відповідач наголошує, що є ряд рішень, в тому числі, що набрали законної сили, які ухвалені господарськими судами на користь Гарантованого покупця. Зокрема, справи № 910/2201/23 (рішення ГС м. Києва від 31.07.2023), у справі № 910/3071/23 (рішення ГС м. Києва від 14.08.2023 та постанова ПАГС від 01.11.2023), № 910/14417/22 (рішення від 03.05.2023 та постанова ПАГС від 01.11.2023), № 910/6224/23 (рішення ГС м. Києва від 13.09.2023) № 910/3745/23 (рішення ГС м. Києва від 18.09.2023), № 910/2035/23 (рішення ГС м. Києва від 19.09.2023), № 924/674/23 (рішення ГС Хмельницької області від 20.09.2023), № 910/8298/22 (рішення ГС м. Києва від 23.10.2023), № 910/4363/23 (рішення ГС м. Києва від 01.11.2023), № 910/10747/23 (рішення ГС м. Києва від 20.11.2023), № 910/14263/23 (рішення ГС м. Києва від 23.11.2023), № 910/10430/23 (рішення ГС м. Києва від 19.12.2023), № 910/11150/23 (рішення ГС м. Києва від 20.12.2023), № 910/14001/23 (рішення ГС м. Києва від 29.01.2024), № 910/17563/23 (рішення ГС м. Києва від 06.02.2024), № 910/17727/23 (рішення ГС м. Києва від 26.02.2024), де предметом розгляду також були позовні вимоги виробників електричної енергії за «зеленим» тарифом до Гарантованого покупця про стягнення коштів за електричну енергію, в тому числі, за жовтень 2021 року, лютий-серпень 2022 року та досліджувалося питання застосування Наказів № 140 та № 206, за результатами розгляду яких було відмовлено виробникам електричної енергії за «зеленим» тарифом у задоволенні позовів повністю.

Судове засідання, призначене на 19.03.2024, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

04.04.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Альтеп» надійшли додаткові пояснення, в яких позивач звернув увагу на наявність висновку Верховного Суду з питання застосування наказів Мінекономіки № 140 та № 206, а саме у постанові від 22.03.2024 у справі №910/6185/23, суд вказав, що згадані вище накази не змінюють та не припиняють обов`язок ДП «Гарантований покупець» здійснити своєчасний розрахунок з продавцем за «зеленим» тарифом, відповідно до чинного законодавства, Порядку №641 та умов договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 підготовче засідання у справі призначено на 02.05.2024.

01.05.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Державного підприємства «Гарантований покупець» надійшла заява, у якій відповідач просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення 9167,54 грн основного боргу, у зв`язку зі сплатою даної суми позивачу.

У судовому засіданні 02.05.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання у справі на 07.05.2024.

У судовому засіданні 07.05.2024, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 28.05.2024.

23.05.2024 року через систему Електронний Суд від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 7 частини 1 статі 228 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у касаційному порядку об`єднаною палатою переглядається судове рішення у подібних правовідносинах. Так, в обґрунтування поданого клопотання зауважено на тому, що ухвалою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 справу №910/4439/23 прийнято до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з підстав вирішення питання щодо розміру коштів, які підлягають сплаті гарантованим покупцем за поставлену електричну енергію у період дії воєнного стану в Україні, з урахуванням чи неврахуванням нормативно-правових актів, які встановлювали та встановлюють регуляторні механізми щодо розміру розподілу грошових коштів у ці періоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 постановлено повернутися до розгляду справи №910/19894/23 у підготовчому провадженні та продовжити підготовче засідання у цьому ж судовому засіданні. Зупинити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Альтеп» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 13136045,91 грн до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі №910/4439/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

04.07.2024 року через систему Електронний Суд від позивача надійшла заява про поновлення провадження у справі, яка обґрунтована тим, що об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/4439/23 винесено постанову від 21.06.2024 року та повний текст оприлюднений в установленому законом порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 поновлено провадження по справі №910/19894/23 та призначено підготовче засідання у справі.

09.08.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Альтеп» надійшло клопотання про збільшення позовних вимог, у якому відповідач просив суд здійснювати подальший розгляду даної справи у редакції вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 12825413,49 грн та 3% річних у розмірі 533814,27 грн, водночас, розрахунок суми основного боргу та відсотків річних наведений позивачем з урахуванням раніше сплачених відповідачем грошових коштів у загальному розмірі 14092,51 грн.

12.08.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Державного підприємства «Гарантований покупець» надійшло клопотання про закриття провадження у даній справі, в частині суми основного боргу у розмірі 148513,12 грн, які були сплачені відповідачем на користь позивача під час розгляду справи.

16.09.2024 до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Державного підприємства «Гарантований покупець» надійшло клопотання про закриття провадження у даній справі, в частині суми основного боргу у розмірі 15850,64 грн, які були сплачені відповідачем на користь позивача під час розгляду справи.

04.11.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Державного підприємства «Гарантований покупець» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/19894/23 до ухвалення остаточного рішення у справі №320/19524/24, у вказаному клопотанні відповідач вказав, що НАК «Укренерго» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до НКРЕКП про скасування постанов НКРЕКП №1117 від 09.09.2022, №1190 від 20.09.2022 та №473 від 14.03.2023, якими затверджено розмір вартості послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець», крім того, вказані постанови стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення суми боргу за несплачену електричну енергії та нарахувань компенсаційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, а тому на переконання позивача провадження у даній справі слід зупинити до ухвалення остаточного рішення у справі №320/19524/24.

У судовому засіданні 05.11.2024, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду клопотання позивача про збільшення позовних вимог; відмову в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, водночас, суд, виходячи з того, що ним було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.

Так, за приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Приписами частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України визначено коло прав учасників справи, відповідно до якої учасники мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

З аналізу приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання.

Частиною 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем дотримані вимоги частини 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а тому клопотання про збільшення розміру позовних вимог приймається судом до розгляду.

Приписами пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Вказана норма встановлює обов`язок господарського суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з`ясовувати: а) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.

При цьому, під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Позаяк, відповідачем не доведено дійсної об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи №320/19524/24 оскільки обставини які підлягають з`ясуванню судами у справах №910/19894/23 та №320/19524/24 є різними між собою та не впливають на збирання та оцінку доказів у справі №910/19894/23.

Крім того, відповідач, у разі встановлення правових підстав, пов`язаних із розглядом справи №320/19524/24, не позбавлений процесуальної можливості звернутися до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Під час розгляду справи по суті, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошувались перерви, зокрема, до 19.12.2024.

У судовому засіданні 19.12.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача заперечив проти позовних вимог, просив відмовити.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 19.12.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.04.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко-Альтеп» та Державним підприємством «Енергоринок» було укладено договір №16914/01 (далі - договір) за умовами пункту 1.1 якого товариство зобов`язується продавати, а державне підприємство зобов`язується купувати електроенергію, вироблену товариством та здійснювати її оплату відповідно до умов договору.

30.06.2019 року між Державним підприємством «Енергоринок», Державним підприємством «Гарантований покупець» (далі - гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко-Альтеп» (далі - виробник за «зеленим» тарифом) укладено додаткову угоду №165/01 до вищевказаного договору за умовами якої сторони дійшли згоди про заміну в преамбулі договору №16914/01 слів «Державне підприємство «Енергоринок»» на «Державне підприємство «Гарантований покупець»» та виклали умови договору №16914/01 від 24.04.2019 року в новій редакції.

30.04.2020 року між Державним підприємством «Гарантований покупець» (далі - гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко-Альтеп» (далі - продавець за «зеленим тарифом») укладено додаткову угоду №1323/01/20 до вищевказаного договору за умовами якої сторони дійшли згоди про зміну в преамбулі договору №16914/01 слова «виробник за «зеленим» тарифом» на слова «продавець за «зеленим» тарифом» та статті 1-7 договору викласти в новій редакції (надалі умови договору №16914/01 від 24.04.2019 наводяться в редакції додаткової угоди №1323/01/20 від 30.04.2020 року).

Так, за умовами пункту 1.1 договору продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого Постановою НКРЕКП від 26.04.2019 року №641 (далі - Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 року №2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).

Пунктом 1.2 договору (в редакції додаткової угоди №910/01/21 від 26.02.2021) сторони погодили, що гарантований покупець зобов`язується надавати, а продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується отримувати частку відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку або Порядку продажу електричної енергії споживачами.

Купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови членства продавця за «зеленим» тарифом у балансуючій групі гарантованого покупця (пункт 2.2 договору).

За умовами пунктів 2.3 та 2.4 договору, продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за «зеленим» тарифом за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу. Продавець за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за «зеленим» тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за «зеленим» тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті України.

Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці (пункт 2.5 договору).

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами.

Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ (пункт 3.2 договору).

Пунктом 3.3 договору визначено, що оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленним» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюється відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.

Умовами пункту 4.1 договору передбачено, що продавець за «зеленим» тарифом має право вимагати від гарантованого покупця повну та своєчасну оплату товарної продукції відповідно до глави 3 цього договору.

Пунктами 6.1 та 6.3 договору передбачено, що усі суперечки, претензії та розбіжності між сторонами, що можуть виникати з умов договору чи у зв`язку з ним (далі - спір), вирішуватимуться, у першу чергу, шляхом переговорів. Сторони можуть звернутися до Центру з вирішення спорів та переговорів Секретаріату Енергетичного співтовариства щодо сприяння в мировому вирішенні таких спорів у порядку, що встановлений Процедурним актом Секретаріату Енергетичного співтовариства 2016/3/ECS про заснування Центру з вирішення спорів та переговорів (далі - Процедурний акт). Якщо спір, що вирішується в порядку, встановленому Процедурним актом, не може бути вирішено протягом строку, передбаченого Процедурним актом Секретаріату Енергетичного співтовариства 2016/3/ECS, такий спір підлягає вирішенню відповідно до пункту 6.2 цієї глави. Якщо продавець за «зеленим» тарифом є виробником за «зеленим» тарифом, він на свій вибір може передавати всі спори на розгляд до арбітражу за Арбітражним регламентом Міжнародної торгової палати (ICC) з місцем арбітражу в місті Париж (Французька Республіка) за передбачених цим пунктом умов або до Господарського суду України.

Відповідно до пункту 7.4 договору, якщо продавець за «зеленим» тарифом є суб`єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії та Регулятором уже встановленого йому «зелений» тариф і продавець за «зеленим» тарифом має укладений з оператором системи передачі договір про врегулювання небалансів, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого» тарифу (до 01 січня 2030 року).

Договір №16914/01 від 24.04.2019 року, додаткові угоди №165/01 від 30.06.2019, №1323/01/20 від 30.04.2020 та №910/01/21 від 26.02.2021 підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін.

Сторонами не заперечується факт укладення договору №16914/01 від 24.04.2019 року, додаткових угод №165/01 від 30.06.2019, №1323/01/20 від 30.04.2020 та №910/01/21 від 26.02.2021 та не оспорюється правомірність зазначених правочинів, а тому в силу встановленої ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, їх положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору та взятих на себе зобов`язань за ним, позивачем було відпущено відповідачу електричну енергію за актами купівлі-продажу сукупною вартістю 22463075,56 грн, а саме у жовтні 2021 року у обсязі 579977,000 кВт*год вартістю 2803655,22 грн, у лютому 2022 року у обсязі 317628,000 кВт*год вартістю 1498048,00 грн, у березні 2022 року у обсязі 358622,000 кВт*год вартістю 1691390,46 грн, у квітні 2022 року у обсязі 483352,000 кВт*год вартістю 2279662,04 грн, у травні 2022 у обсязі 635997,000 кВт*год вартістю 2999590,81 грн, у червні 2022 у обсязі 691408,000 кВт*год вартістю 3260929,03 грн, у липні 2022 у обсязі 897456,000 кВт*год вартістю 4232725,58 грн, у серпні 2022 у обсязі 783883,000 кВт*год вартістю 3697074,42 грн.

Тоді як, Державним підприємством «Гарантований покупець» за відпущену йому електричну енергію за «зеленим» тарифом оплату здійснило частково у розмірі 9637662,07 грн, у зв`язку з чим виник борг, з урахуванням прийнятої заяви позивача про збільшення позовних вимог, у розмірі 12825413,49 грн.

Відтак, враховуючи неналежне виконання Державним підприємством «Гарантований покупець» взятих на себе зобов`язань за договором №16914/01 від 24.04.2019 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

У свою чергу, відповідач заявлені позовні вимоги вважає необґрунтованими та зауважує на тому, що у спірних відносинах слід керуватися приписами наказів Міненерго №140 від 28.03.2022 року (чинний до 05.07.2022 року) та №206 від 15.06.2022 року, якими на період воєнного стану в країні встановлений особливий порядок розрахунків на сплату платежів за придбану «зелену» енергетику у виробників, а саме у відсотковому співвідношенні від середньозваженого «зеленого» тарифу, а тому Гарантованим покупцем не порушені умови договору і розрахунки здійснюються з урахуванням регуляторних актів щодо обсягу оплат електричної енергії, поставленої у спірні періоди.

Оцінюючи подані учасниками справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 193 Господарського кодексу України.

З тлумачення приписів статті 526 Цивільного кодексу України слідує, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню до виконання як договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного Суду у складі Верховного Суду від 01.03.2021 року у справі №180/1735/16-ц, наголошено на тому, що згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер та інші джерела правового регулювання, передусім акти цивільного законодавства, повинні відповідати змісту загальних засад. Це проявляється, зокрема, в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Усталеним як у цивілістичній доктрині, так і в судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання.

Правовідносини у цій справі виникли між сторонами на підставі договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом, регулювання яких здійснюється положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про ринок електричної енергії», Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №641 від 26.04.2019 року.

Так, за змістом частин 2 та 3 статті 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець зобов`язаний купувати у суб`єктів господарювання, яким встановлено «зелений» тариф, всю відпущену електричну енергію, вироблену на включених до складу балансуючої групи гарантованого покупця об`єктах електроенергетики або чергах їх будівництва (пускових комплексах) з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до нього протягом всього строку застосування «зеленого» тарифу, обсяг якої не перевищує обсяг електричної енергії, який може бути відпущений відповідним об`єктом електроенергетики або чергою його будівництва (пусковим комплексом) у кожному розрахунковому періоді (годині), згідно із встановленою потужністю електрогенеруючого обладнання, зазначеною в ліцензії на виробництво електричної енергії. При цьому в кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії, виробленої на об`єкті електроенергетики або черзі його будівництва (пусковому комплексі) з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об`єкта згідно з показниками приладів обліку на власні потреби. Купівля-продаж такої електричної енергії за «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до нього здійснюється на підставі двостороннього договору між виробником або споживачем, якому встановлено «зелений» тариф, та гарантованим покупцем. Такий договір укладається на підставі типового договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом. Типова форма договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом затверджується Регулятором. Договір купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом укладається між гарантованим покупцем та виробником або споживачем, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями) на весь строк дії «зеленого» тарифу.

Згідно з частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою статті 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 30 Закону України «Про ринок електричної енергії» виробники мають право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ними електричну енергію відповідно до укладених договорів на ринку електричної енергії та за допоміжні послуги.

Порядок і строки розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом регулюються Порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №641 від 26.04.2019 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, відповідно до пункту 10.1 Порядку, до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію. До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію. Якщо надходження оперативних даних щодо обсягу товарної продукції за перші 10 та 20 днів розрахункового місяця від АКО припадає на день здійснення авансового платежу та/або на вихідний день, то оплата платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати здійснюється впродовж двох робочих днів після отримання даних.

Згідно з пунктом 10.4 Порядку, після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта купівлі-продажу.

Таким чином, відповідно до Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Альтеп» має право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за поставлену ним електричну енергію відповідно до укладеного договору, а Державне підприємство "Гарантований покупець" зобов`язане здійснювати оплату у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у виробника за "зеленим" тарифом у три етапи (два авансових та один - за фактом закінчення розрахункового місяця), а саме: перший (авансовий) - до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) - до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100%) - протягом трьох робочих днів з дати затвердження НКРЕКП розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили у пункті 3.3 договору №16914/01 від 24.04.2019 року, що оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленним» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюється згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачам.

Як вже зазначалось, пунктом 10.4 Порядку визначено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.

Відтак, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги регулятором - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) з посиланням на пункт 10.4 Порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.04.2023 року у справі №910/15867/21, а відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У даному випадку, сторони уклавши договір, якраз і встановили умовами пункту 3.3 договору певний порядок розрахунків за електричну енергію, відповідно до глави 10 Порядку.

Отже, з огляду на приписи статті 530 Цивільного кодексу України, статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії", пункту 10.4 Порядку, пункту 3.3 договору грошове зобов`язання відповідача щодо розрахунку вартості придбаної у позивача електричної енергії має бути виконане після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Як встановлено судом, рішення Регулятора щодо розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем, оприлюднені за жовтень 2021 року та лютий - серпень 2022 року, а саме: постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1117 від 09.09.2022 року «Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у січні-травні, липні, жовтні 2021 року та у лютому-червні 2022 року» (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора 12.09.2022 року); постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1190 від 20.09.2022 року «Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у липні 2022 року» (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора 21.09.2022 року); постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №473 від 14.03.2023 року «Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у серпні 2022 року» (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора 14.03.2023 року).

Відтак, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання за відпущену йому «зелену» енергетику за актами купівлі-продажу за жовтень 2021 року та лютий - серпень 2022 року на момент розгляду справи настав.

Втім, як встановлено судом, і не спростовано відповідачем, останній у встановлені договором строки оплату за куповану ним енергетику належним чином не здійснив.

Поміж тим, як вбачається з обґрунтування поданого позову, позивач помилково остаточний розрахунок виводить з двох робочих днів з дня затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел (приписи пункту 10.4 Порядку у редакції до 15.01.2019 року). Тоді як, цей же пункт Порядку в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачав, що остаточний розрахунок здійснюється протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора, про що вірно наголошує відповідач у поданих заяв по суті спору.

З урахуванням вищевикладеного, остаточний розрахунок за відпущену відповідачу «зелену» енергетику за актами купівлі-продажу за жовтень 2021 року та лютий - червень 2022 року становить до 15.09.2022 року, за липень 2022 року - до 26.09.2022 року, за серпень 2022 року - 17.03.2023 року.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відтак, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати за відпущену «зелену» енергетику за актами купівлі-продажу за жовтень 2021 року та лютий - серпень 2022 року підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 12825413,49 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що після відкриття провадження у справі, відповідач здійсним часткову оплату основного боргу у загальному розмірі 164363,76 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №387417 від 30.07.2024 та №394470 від 28.08.2024, з призначенням платежів: «За е/е, відпущену у зг. договору 16914/01, тендеру не потребує, у т.ч. ПДВ 20%».

За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.

У даному випадку, предметом спору є стягнення з відповідача заборгованості за договором №16914/01 від 24.04.2019, зокрема, за відпущену йому енергетику за «зеленим» тарифом у жовтні 2021 року у розмірі 253882,16 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, спір у даній справі припинив своє існування у зв`язку з частково оплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 164363,76 грн.

Суб`єкти господарювання мають можливість самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, тому суд вважає за можливе закрити провадження у справі в частині у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині, оскільки такий припинив існування в процесі розгляду справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

При цьому, закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на момент звернення з позовом, так і на момент ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі №638/3792/20 та від 14.09.2022 у справі №914/3112/20.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення боргу за відпущену «зелену» енергію у період жовтень 2021 року та лютий-серпень 2022 року у розмірі 12825413,49 грн, однак наявні правові підстави для закриття провадження в частині стягнення боргу у розмірі 164363,76 грн, в іншій частині позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, суд зауважує, що потреби у закритті провадження в частині сплачених коштів у розмірі 14092,51 грн (згідно відзиву відповідача від 20.02.2024 та заяви від 01.05.2024) немає, оскільки позивачем у заяві про збільшення позовних вимог було враховано часткову сплату відповідачем суми боргу у розмірі 14092,51 грн.

При цьому, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на приписи наказів Міненерго №140 від 28.03.2022 року (чинний до 05.07.2022 року) та №206 від 15.06.2022 року, якими на період воєнного стану в країні встановлений особливий порядок розрахунків на сплату платежів за придбану «зелену» енергетику у виробників, а саме у відсотковому співвідношенні від середньозваженого «зеленого» тарифу, оскільки з аналізу положень наказів Міненерго №140 від 28.03.2022 року (чинний до 05.07.2022 року) та №206 від 15.06.2022 року вбачається, що ними лише встановлений розподіл грошових коштів за результатами продажу електричної енергії, втім жодним чином означені накази не звільняють відповідача від виконання взятих на себе за договором зобов`язань і не слугують беззаперечним доказом відсутності у відповідача заборгованості за укладеним договором, не змінюють порядок здійснення відповідачем остаточного розрахунку за відпущену електричну енергію.

Вищевказані накази лише встановлюють мінімальний розмір розрахунку за сплату платежів за придбану енергію за «зеленим» тарифом у виробників, який не є пороговим показником у здійсненні розрахунку повної оплати вартості товарної продукції розрахункового періоду, розрахованої за «зеленим» тарифом для позивача, оскільки у протилежному випадку, застосування до спірних правовідносин приписів наказів Міненерго №140 та №206 суперечить принципу рacta sunt servanda (лат. «договори повинні виконуватися»), що є основоположним принципом цивільного права.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям (подібна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 та в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).

Справедливість, добросовісність та розумність є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права (стаття 3 Цивільного кодексу України).

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У межах розумної та добросовісної поведінки, яку сторони правомірно очікували отримати одна від одної в межах наявних договірних відносин, орган державної влади здійснюючи нормативно-правове регулювання відносин у електропостачальному комплексі, не може втручатися у договірні відносини між позивачем та відповідачем.

Водночас, доказів внесення змін до порядку здійснення розрахунків, як то передбачено умовами договору, відповідачем під час розгляду справи не надано.

Як зазначив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23, накази не змінють обов`язок ДП "Гарантований покупець" здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці. Накази № 140 і № 206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17.

Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц).

Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі №910/3243/23 та від 05.10.2023 у справі №904/4334/22.

Позивачем на підставі вищенаведених приписів чинного законодавства нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 533814,27 грн за період з 21.03.2023 по 08.08.2024.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем у поданому до суду розрахунку за визначений період не враховано часткову сплату відповідачем суми основного боргу у розмірі 148513,12 грн, що мала місце 30.07.2024 те не вірно визначено початок періоду прострочення, а відтак, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 533692,54 грн, в іншій частині цих вимог позивачу належить відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2023 у справі №914/596/22 наголошено на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість в повному обсязі.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про необхідність врахування ряду рішень судів першої інстанції у подібних правовідносинах, за якими у задоволенні аналогічних позовів до відповідача було відмовлено.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зауважує, що господарський процесуальний закон визначає процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури щодо застосування норм права, викладених у постановлених рішеннях. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №911/1418/17, від 15.01.2020 у справі № 914/261/18, від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 19.04.2023 у справі № 909/615/15).

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про закриття провадження у частині стягнення основної заборгованості у розмірі 164363,76 грн та часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення основного боргу у розмірі 12661049,73 грн, 3% річних у розмірі 533692,54 грн, в інших частинах позовних вимог належить відмовити.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 13, 73, 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Альтеп» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення заборгованості у розмірі 164363 (сто шістдесят чотири тисячі триста шістдесят три) грн 76 коп. закрити.

2. В іншій частині позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Альтеп» до Державного підприємства «Гарантований покупець» задовольнити частково.

3. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27, ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Альтеп» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 130, корпус 5, квартира 15) основний борг у розмірі 12661049 (дванадцять мільйонів шістсот шістдесят одна тисяча сорок дев`ять) грн 73 коп., 3% річних у розмірі 533692 (п`ятсот тридцять три тисячі шістсот дев`яносто дві) грн 54 коп. та судовий збір у розмірі 200386 (двісті тисяч триста вісімдесят шість) грн 59 коп.

4. Видати накази позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.01.2025.

СуддяТ.В. Васильченко