Рішення

від 21.01.2025 по справі 914/1658/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2025 Справа № 914/1658/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Плаксій В.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Діфок", м. Одеса

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Порто-Франко", м. Львів

про: стягнення заборгованості в розмірі 243 976,98 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області в підсистему "Електронний суд" поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Діфок" до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Порто-Франко" про стягнення заборгованості в розмірі 243 976,98 грн.

Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2024, справу № 914/1658/24 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.07.2024, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 13.08.2024.

Судове засідання, призначене на 13.08.2024 не відбулося, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Долінської О.З. з 09.08.2024 р. по 16.08.2024 р. включно.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.08.2024 розгляд справи по суті призначено на 11.09.2024.

Судове засідання, призначене на 11.09.2024 р. не відбулося, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю та продовженням додаткової відпустки судді Долінській О.З. з 22.08.2024 по 14.12.2024 включно.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.12.2024, розгляд справи по суті призначено на 21.01.2025.

21.01.2025 представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Представником позивача долучено до позовних матеріалів клопотання від 25.06.2024, в якому позивач просить суд проводити розгляд даної справи за відсутності позивача або представника позивача.

21.01.2025 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, вимог ухвали суду від 01.07.2024 не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Враховуючи ч.3 ст.222 ГПК України, відповідно до якої, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Відтак, фіксування судового процесу під час судового засідання 21.01.2025 не здійснюється.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу в його електронний кабінет.

Зокрема, ухвала суду від 01.07.2024 про відкриття провадження у справі № 914/1658/24 доставлена відповідачу в його електронний кабінет 01.07.2024; ухвала суду від 19.08.2024 доставлена відповідачу в його електронний кабінет 20.08.2024; ухвала суду від 16.12.2024 про призначення даної справи до розгляду на 21.01.2025 доставлена відповідачу в його електронний кабінет 16.12.2024 (докази містяться в матеріалах справи).

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

З огляду на вказане вище, відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи № 914/1658/24 Господарським судом Львівської області, проте, своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав.

При цьому, суд враховує, що у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв`язку з чим, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18).

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами, у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи і те, що явка повноважного представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою ухвалами суду у даній справі, а також те, що дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі №914/1658/24.

В судовому засіданні 21.01.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначає про те, що 01.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Діфок" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Порто-Франко" укладено договір поставки № 84/24. На виконання вказаного договору, позивачем було поставлено товар відповідачу на загальну суму 119 667,15 грн. Позивач зазначає, що відповідачем не проведено оплату за поставлений товар. На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача 119 667,15 грн. основної заборгованості, 999,71 грн. - 3 % річних, 1 345,89 грн. втрат від інфляції та 121 964,23 грн. пені згідно приведених ним розрахунків, що містяться в матеріалах справи, а також стягнути з позивача понесені ним судові витрати, а саме: судовий збір та 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позиція відповідача.

В судові засідання з розгляду даної справи відповідач явки свого представника не забезпечив, вимог ухвали суду від 01.07.2024 не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу в його електронний кабінет.

Зокрема, ухвала суду від 01.07.2024 про відкриття провадження у справі № 914/1658/24 доставлена відповідачу в його електронний кабінет 01.07.2024; ухвала суду від 19.08.2024 доставлена відповідачу в його електронний кабінет 20.08.2024; ухвала суду від 16.12.2024 про призначення даної справи до розгляду на 21.01.2025 доставлена відповідачу в його електронний кабінет 16.12.2024 (докази містяться в матеріалах справи).

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

Таким чином, відповідач у даній справі повідомлявся судом завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України.

Відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України.

Крім того, явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою, як вбачається із ухвал Господарського суду Львівської області, що постановлені у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів у справі, суд встановив наступне.

01.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Діфок" (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Порто-Франко» (відповідач у справі, покупець за договором) укладено договір поставки № 84/24 (надалі Договір).

Згідно п. 1.1 Договору, Постачальник зобов`язується на умовах цього Договору поставити і передати у власність Покупця товар Код за ДК 021:2015-31680000-6 Електричне приладдя та супутні товари до електричного обладнання (Електротовари), Покупець зобов`язується прийняти і оплатити такий товар на умовах цього Договору.

Асортимент, кількість і ціна (вартість) товару вказуються в накладних на поставку Товару, та/або рахунках, що є невід`ємними частинами цього договору (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, загальна вартість Договору визначається як загальна сума вартості кожної партії товару, поставленої Покупцю, згідно видаткових накладних. Ціна товару визначається у рахунках та або видаткових накладних та /або специфікації. В ціну включена вартість тари і упаковки ( п. 2.2 Договору).

У пункті 2.4. Договору передбачено, що Покупець здійснює оплату партії товару у розмірі 100% від загальної вартості партії товару із відтермінуванням платежу на строк 14 календарних днів з дня поставки товару на склад Покупця. Поставка товару здійснюється силами Постачальника або із залученням третіх осіб, за рахунок Постачальника (п. 3.2 Договору).

Момент (дата) поставки дата вказана у товаро-транспортних та видаткових накладних (п. 3.4. Договору). Згідно п. 4.6. Договору, фактом прийняття Товару за кількістю без прихованих недоліків, є підписана уповноваженим представником Покупця видаткова накладна на товар.

Згідно п. 10.1 Договору, цей Договір діє до 31.12.2024, а в частині виконання зобов`язань- до повного виконання сторонами.

У разі порушення Покупцем строків оплати, Покупець сплачує Постачальнику пеню у

розмірі 1% від суми простроченого платежу за поставлений товар, що вирахувана за кожен день прострочення (п. 9.2. Договору).

Позивачем на підставі заявок, отриманих від відповідача, було поставлено товар за видатковими накладними на загальну суму 119 667,15 грн., а саме: РН-0000024 від 12 лютого 2024 р. на суму 6 460,00 грн.; РН-0000025 від 12 лютого 2024 р. на суму 5 100,00 грн.; РН-0000026 від 12 лютого 2024 р. на суму 4 305,67 грн.; РН-0000027 від 12 лютого 2024 р. на суму 12 451,77 грн.; РН-0000033 від 22 лютого 2024 р. на суму 1 301,89 грн.; РН-0000034 від 22 лютого 2024 р. на суму 47 188,37 грн.; РН-0000046 від 11 березня 2024 р. на суму 1 541,74 грн.; РН-0000047 від 11 березня 2024 р. на суму 14 954,60 грн.; РН-0000048 від 11 березня 2024 р. на суму 11 685,39 грн.; РН-0000049 від 11 березня 2024 р. на суму 345,30 грн.; РН-0000050 від 11 березня 2024 р. на суму 8 579,75 грн.; РН-0000051 від 11 березня 2024 р. на суму 5 752,67 грн.

Факт поставки товару позивачем відповідачу підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, які підписані повноважними представниками сторін та підписи на яких, засвідчені печатками юридичних осіб.

Відповідач не здійснив оплати коштів за поставлений товар.

Відтак, розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 119 667,15 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до Господарського суду Львівської області з даним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Порто-Франко" 119 667,15 грн. основної заборгованості, 999,71 грн. - 3 % річних, 1 345,89 грн. втрат від інфляції та 121 964,23 грн. пені згідно приведених ним розрахунків та стягнення понесених судових витрат.

Оцінка суду.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, в тому числі, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абзац другий ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що 01.01.2024 між позивачем та відповідачем укладено Договір поставки № 84/24.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, з долучених до позовної заяви видаткових накладних та товарно-транспортних накладних слідує, що позивач поставив товар відповідачу на загальну суму 119 667,15 грн.

Відповідач, отримавши його, не провів оплати коштів за поставлений товар.

Відтак, розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем становить 119 667,15 грн. на час ухвалення рішення судом.

Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати зазначеної вище заборгованості, відповідачем суду не представлено, протилежного суду не доведено, а відтак основна заборгованість відповідача перед позивачем на час ухвалення рішення у даній справі є непогашеною відповідачем та становить 119 667,15 грн., яка підлягає до стягнення на користь позивача з відповідача.

Крім суми основного боргу, позивач просить суд стягнути з відповідача 999,71 грн. 3% річних та 1 345,89 грн. втрат від інфляції за період з 27.02.2024 по 21.06.2024 згідно приведених розрахунків.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань).

Відповідно до постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, з урахуванням прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що такий здійснений позивачем вірно і що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю, а саме, у розмірі 999,71 грн. 3% річних та 1 345,89 грн. втрат від інфляції, відповідно, за визначений позивачем період.

Стосовно нарахованої позивачем пені в розмірі 121 964,23 грн., суд зазначає наступне.

Згідно розрахунку позивача, пеня нарахована ТзОВ "Діфок" в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, а саме: з 27.02.2024 по 21.06.2024 із суми заборгованості 28 317,44 грн. (по видаткових накладних № РН-0000024, РН-0000025, РН-0000026, РН-0000027 від 12 лютого 2024) пеня становить 32 848,23 грн.; з 08.03.2024 по 21.06.2024 із суми заборгованості 48 490,26 грн. (по видаткових накладних № РН-0000033 та № РН-0000034 від 22 лютого 2024) - пеня становить 51 399,68 грн.; з 26.03.2024 по 21.06.2024 із суми заборгованості 42 859,45 грн. (по видаткових накладних № РН-0000046, РН-0000047, РН-0000048, РН-0000049, РН-0000050, РН-0000051 від 11.03.2024) - пеня становить 37 716,32 грн.

За загальним правилом, згідно з ч.3 ст.232 Господарського кодексу України вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п. 9.2 Договору поставки № 84/24 від 01.01.2024 сторони передбачили, що у разі порушення Покупцем строків оплати, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 1% від суми простроченого платежу за поставлений товар, що вирахувана за кожен день прострочення.

Як вбачається з долученого до матеріалів справи розрахунку пені, позивач здійснює розрахунок пені в розмірі 1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, що є більшим розміром від подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ст. 1,3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, пунктом 2.9 Постанови пленуму ВГС України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань від 17.12.2013 р. № 14 передбачено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГПК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи наведене, суд, здійснивши перерахунок розміру пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за наступні періоди: з 27.02.2024 по 21.06.2024 із суми заборгованості 28 317,44 грн. пеня становить 2 521,49 грн.; з 08.03.2024 по 21.06.2024 із суми заборгованості 48 490,26 грн. - пеня становить 3 920,29 грн.; з 26.03.2024 по 21.06.2024 із суми заборгованості 42 859,45 грн. - пеня становить 2 845,59 грн., вважає за необхідне стягнути з відповідача розмір пені в сумі 9 287,37 грн. (2 521,49+3 920,29+2 845,59). Решта сума пені позивачем нарахована безпідставно.

Таким чином, враховуючи зазначене, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що обґрунтованою до стягнення з відповідача є сума пені в розмірі 9 287,37 грн. на час ухвалення рішення у даній справі. В задоволенні решта позовних вимог, щодо стягнення пені суд відмовляє позивачу, у зв`язку із безпідставністю нарахування такої.

Станом на день ухвалення рішення у даній справі, доказів оплати відповідачем позивачу зазначених вище сум, як основної заборгованості, так і 3% річних, втрат від інфляції та пені, а також доказів в спростування наведених обставин, сторонами, суду не надано.

Відповідач проти наявності зазначеної заборгованості за договором не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

У матеріалах справи відсутні докази, що Договір поставки № 84/24 від 01.01.2024 визнавався судом недійсним чи неукладеним, договірними сторонами розірваний чи змінений не був.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 119 667,15 грн. основної заборгованості, 999,71 грн. 3% річних, 1 345,89 грн. втрат від інфляції, 9 287,37 грн. - пені, є обгрунтованими і підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення в даному розмірі і стягненню з відповідача на користь позивача. У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення пені, суд відмовляє.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

На підставі положень п.2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір необхідно покласти на відповідача в сумі 1 969,50 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, то суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач зазначає про те, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат позивача , в тому числі очікуваних складається з наступного: поштові витрати- 300,00 грн., судовий збір 3 659,65 грн.; витрати на правничу допомогу - 10 000,00 грн. Загальна сума судових витрат- 13 959,65 грн.

Однак, на підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу при розгляді даного спору матеріали справи не містять, окрім копії ордера на надання правничої (правової) допомоги серія ВН №1380515 від 25.06.2024.

Положенням ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України вказано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судом встановлено, що у позовній заяві позивачем не було зроблено заяви, що докази понесених ним витрат на професійну правничу допомогу будуть подані в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, тобто протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

У зв`язку із наведеним та враховуючи те, що позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, то відповідно підстави для покладення на відповідача заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн відсутні.

Крім того, позивачем не надано доказів понесених поштових витрат в сумі 300,00 грн., а тому відсутні підстави для такого стягнення з відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч.3 ст.222, ст.ст. 236-241, 242, 252, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Порто-Франко" (79013, м. Львів, вул. Бандери С., 15; код ЄДРПОУ № 45037952) на користь позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Діфок" (65049, м. Одеса, вул. Рекордна, буд. 25; код ЄДРПОУ №38723865) 119 667,15 грн. основної заборгованості, 999,71 грн. 3% річних, 1 345,89 грн. втрат від інфляції та 9 287,37 грн. пені та 1 969,50 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 23.01.2025.

СуддяДолінська О.З.