Рішення

від 22.01.2025 по справі 914/1706/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2025 Справа № 914/1706/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Плаксій В.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Краст-54", м. Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортіс Лігал", м. Львів

про: стягнення заборгованості в розмірі 104 599,53 грн.

Представники сторін:

від позивача: Єрмолов Є.М. - адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 3802 від 30.07.2018

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області в підсистему "Електронний суд" поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Краст-54" до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортіс Лігал" про стягнення заборгованості в розмірі 104 599,53 грн.

Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2024, справу № 914/1706/24 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.07.2024, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 14.08.2024.

Судове засідання, призначене на 14.08.2024 не відбулося, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Долінської О.З. з 09.08.2024 по 16.08.2024 включно.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.08.2024, розгляд справи по суті призначено на 18.09.2024.

Судове засідання, призначене на 18.09.2024 р. не відбулося, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю та продовженням додаткової відпустки судді Долінській О.З. з 22.08.2024 по 14.12.2024 включно.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.12.2024 розгляд справи по суті призначено на 22.01.2025.

19.07.2024 р. представником позивача подано на адресу суду в систему "Електронний суд" заяву (за вх. №18476/24) про участь в судовому засіданні 14.08.2024 на 11:15 год. та усіх наступних засідань у даній справі, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.07.2024 заяву представника позивача про участь в судовому засіданні 14.08.2024 р. та усіх наступних засідань у даній справі, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за вх. № 18476/24 від 19.07.2024 р. задоволено та вирішено забезпечити участь представника позивача в судовому засіданні, призначеному на 14.08.2024 р. на 11:15 год., та усіх наступних засідань у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.

22.01.2025 представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті, яке проводилось в режимі відеоконференції, з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих в судовому засіданні. Просить позов задоволити повністю та стягнути судовий збір з відповідача.

22.01.2025 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, вимог ухвали суду від 08.07.2024 не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 79028, м. Львів, вул. Зелена, буд. 151, офіс 701, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи.

Поштові конверти, які направлялись на юридичну адресу відповідача, повернуто Укрпоштою на адресу суду з відміткою «За закінченням терміну зберігання».

Крім того, ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу на його електронну адресу - pravoinc21@gmail.com.

До того ж, ухвали суду у даній справі скеровувались на адресу керівника та засновника відповідача ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 .

Однак, поштові конверти, які направлялись на адресу керівника та засновника відповідача ОСОБА_1 повернуті Укрпоштою на адресу суду з відміткою «За закінченням терміну зберігання».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020р. у справі №910/16409/15: "свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду".

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

З огляду на вказане вище, відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи № 914/1706/24 Господарським судом Львівської області, проте, своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав.

При цьому, суд враховує, що у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв`язку з чим, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами, у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи і те, що явка повноважного представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою ухвалами суду у даній справі, а також те, що дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/1706/24.

В судовому засіданні 22.01.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

У позовній заяві позивач посилається на те, що в листопаді 2023 року у позивача та відповідача виникли наміри щодо укладення договору щодо підготовки, подання заявки відповідачем від імені позивача для участі позивача в державній бюджетній програмі "Надання грантів для створення або розвитку бізнесу" напрям "Новий рівень" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2022 № 739, наказу Міністерства економіки України від 15.07.2022 № 2109 "Про затвердження Порядку проведення оцінювання заяв, критеріїв оцінювання та необхідної кількості балів (оцінки) для прийняття рішень щодо надання грантів на створення або розвиток переробних підприємств, форми бізнес- плану, форми договору про надання гранту, а також кінцевих строків подання заяв та граничної суми грантів", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.07.2022 за № 840/38176 (зі змінами). Позивач вказує на те, що 24.11.2023, відповідно до платіжної інструкції №3254, він зі свого розрахункового рахунку перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 100 000,00 грн. з призначенням платежу: сплата за послуги згідно рахунку №17112 від 17.11.2023 року без ПДВ. Позивач зазначає, що в подальшому Договір щодо підготовки, подання заявки відповідачем від імені позивача для участі позивача в державній бюджетній програмі, сторонами так і не було укладено, жодних послуг не надавалось. Позивач вказує на те, що він звертався з вимогами до відповідача щодо усунення порушень, повернення грошових коштів, проте відповідач проігнорував вимоги позивача. На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь безпідставно збережені кошти в розмірі 100 000,00 грн., 1869,86 грн. - 3% річних за ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за період з 17.11.2023 року по 01.07.2024 року та 2729,67 грн. - інфляційні витрати за період з 01.12.2023 року по 31.05.2024 року. У позовній заяві позивач зазначає, що витрати на професійно правничу допомогу згідно попереднього орієнтовного розрахунку судових витрат становлять 9 000,00 грн.

Позиція відповідача.

В судові засідання з розгляду даної справи відповідач явки свого представника не забезпечив, вимог ухвали суду від 08.07.2024 не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 79028, м. Львів, вул. Зелена, буд. 151, офіс 701, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи.

Поштові конверти, які направлялись на юридичну адресу відповідача, повернуто Укрпоштою на адресу суду з відміткою «За закінченням терміну зберігання».

Крім того, ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу на його електронну адресу - pravoinc21@gmail.com.

До того ж, ухвали суду у даній справі скеровувались на адресу керівника та засновника відповідача ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 .

Однак, поштові конверти, які направлялись на адресу керівника та засновника відповідача ОСОБА_1 повернуті Укрпоштою на адресу суду з відміткою «За закінченням терміну зберігання».

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

Таким чином, відповідач у даній справі повідомлявся судом завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України.

Відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України.

Крім того, явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою, як вбачається із ухвал Господарського суду Львівської області, що постановлені у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши пояснення представника позивача, здійснивши огляд документів у справі, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач у позовній заяві, в листопаді 2023 року у позивача та відповідача виникли наміри щодо укладення договору щодо підготовки, подання заявки відповідачем від імені позивача для участі позивача в державній бюджетній програмі "Надання грантів для створення або розвитку бізнесу" напрям "Новий рівень" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2022 № 739, наказу Міністерства економіки України від 15.07.2022 № 2109 "Про затвердження Порядку проведення оцінювання заяв, критеріїв оцінювання та необхідної кількості балів (оцінки) для прийняття рішень щодо надання грантів на створення або розвиток переробних підприємств, форми бізнес- плану, форми договору про надання гранту, а також кінцевих строків подання заяв та граничної суми грантів", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.07.2022 за № 840/38176 (зі змінами).

24 листопада 2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Краст-54" здійснено оплату Товариству з обмеженою відповідальністю "Фортіс Лігал" в сумі 100 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 3254 від 24.11.2023. В графі «призначення платежу» у платіжній інструкції № 3254 від 24.11.2023 платником зазначено «Сплата за послуги згідно рах. № 17112 від 17.11.2023 Без ПДВ».

Однак, як зазначає позивач, договір між ТзОВ "Краст-54" та ТзОВ "Фортіс Лігал" щодо підготовки, подання заявки відповідачем від імені позивача для участі позивача в державній бюджетній програмі, сторонами так і не було укладено, жодних послуг відповідачем не надавалось.

Доказів в підтвердження укладення договору між сторонами не подано, як і не представлено доказів виконання робіт за вказаним договором.

Позивач надсилав на адресу відповідача листа за вих. № 26.1 від 26.01.2024, в якому зазначено, що Договір № 1711 від 17.11.2023, а також будь -який інший договір між компаніями ТзОВ "Краст-54" та ТзОВ "Фортіс Лігал" укладені не були, відтак, позивач просить повернути оплату в розмірі 100 000,00 грн. в строк до 31.01.2024 року на вказаний розрахунковий рахунок позивача.

Вказаний лист позивача за вих. № 26.1 від 26.01.2024 був направлений на адресу відповідача 21.05.2024 (докази містяться в матеріалах справи).

Позивач у позові зазначає, що між ТзОВ "Краст-54" та ТзОВ "Фортіс Лігал" не укладався договір та грошові кошти в сумі 100 000,00 грн., є такими, що набуті відповідачем без достатніх правових підстав та в силу ст.1212 ЦК України повинні бути повернуті позивачу.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не повернув позивачу безпідставно перераховані кошти, у зв`язку із чим позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою про стягнення з відповідача 100 000,00 грн. безпідставно набутих грошових коштів. Також, позивач просить стягнути з відповідача 1869,86 грн. - 3% річних за ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за період з 17.11.2023 року по 01.07.2024 року та 2729,67 грн. - інфляційні втрати за період з 01.12.2023 року по 31.05.2024 року.

Оцінка суду.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2018 у справі № 910/11210/16 зробив правовий висновок з питання застосування ст. 1212 ЦК України, згідно з якою конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв`язку тим, що виконання зобов`язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/9055/17.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, будь-яких договорів у формі єдиного письмового документу сторонами не укладалося, відсутні й окремі листи-домовленості щодо наявності зобов`язань, які б носили цивільно-правовий характер.

Долучена до матеріалів справи копія платіжної інструкції № 3254 від 24.11.2023 на суму 100 000,00 грн. підтверджує, що позивачем на рахунок відповідача було перераховано грошові кошти у сумі 100 000,00 грн. згідно рах. № 17112 від 17.11.2023.

Як вбачається з матеріалів справи, договір сторонами не укладено, доказів протилежного не надано, відтак грошові кошти в сумі 100 000,00 грн., які перерахувало ТзОВ "Краст-54" відповідачу та отримані ТзОВ "Фортіс Лігал" безпідставно. Обставини справи свідчать, що між ТзОВ "Краст-54" та ТзОВ "Фортіс Лігал" відсутні договірні відносини. Таким чином, враховуючи відсутність у відповідача підстав для набуття даних грошових коштів, то такі в силу ст.1212 ЦК України, підлягають поверненню ТзОВ "Краст-54". Відтак, обґрунтованими є позовні вимоги щодо стягнення коштів з відповідача в розмірі 100 000,00 грн. на користь позивача.

Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів повернення коштів в сумі 1000 00,00 грн. сторонами не представлено, відтак позовні вимоги щодо стягнення коштів в розмірі 100 000,00 грн. є підставними.

Також, позивач з просить суд стягнути з відповідача за час користування безпідставно набутими коштами позивача: 1 869,86 грн. 3% річних за період з 17.11.2023 по 01.07.2024 та 2 729,67 грн. інфляційних втрат за період з 01.12.2023 по 31.05.2024.

Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 Великої Палати Верховного Суду, зокрема, зазначено, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, який в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, є обов`язковим до застосування.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач звертався до відповідача з листом за вих. № 26.1 від 26.01.2024, в якому просив повернути оплату в розмірі 100 000,00 грн. до 31.01.2024.

Вказаний лист позивача за вих. № 26.1 від 26.01.2024 був направлений на адресу відповідача 21.05.2024 року (опис вкладення у цінний лист та поштова квитанція містяться в матеріалах справи).

Згідно відстеження з офіційного веб-сайту ПАТ "Укрпошта", щодо результатів пошуку поштового відправлення за номером штрихового кодового ідентифікатора № 4904006156682, яке здійснено судом, вказаний лист повернутий відправнику 06.06.2024.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що оскільки не передбачено порядку та строку повернення коштів попередньої оплати, таке грошове зобов`язання, згідно з нормою ч.2 ст.530 ЦК України, виникло у відповідача після отримання відповідної вимоги позивача (після спливу семи днів з моменту отримання такої вимоги), яка викладена у листі за вих. № 26.1 від 26.01.2024, надісланого позивачем на адресу відповідача засобами поштового зв`язку 21.05.2024.

Тобто, грошове зобов`язання відповідача (з повернення коштів попередньої оплати) виникло з 14.06.2024 із врахуванням семиденного строку від дня пред`явлення вимоги (06.06.2024 + 7 днів =14.06.2024).

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних, беручи до уваги дату прострочення виконання зобов`язання відповідачем - 14.06.2024, вважає, що обгрунтованим є розрахунок за наступний період: з 14.06.2024 по 01.07.2024, а відтак, розмір 3% річних становить 147,54 грн.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 2 729,67 грн. інфляційних втрат за період з 01.12.2023 по 31.05.2024. Враховуючи те, що суд вважає обгрунтованим розрахунок з 14.06.2024, тобто бере до уваги дату прострочення виконання зобов`язання боржником, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача втрат від інфляції в розмірі 2 729,67 грн. за період з 01.12.2023 по 31.05.2024, який зазначає позивач у позовній заяві.

В задоволенні решта позовних вимог, щодо стягнення 3% річних та втрат від інфляції суд відмовляє позивачу, у зв`язку із безпідставністю нарахування таких, з огляду на викладене вище.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 100 000,00 грн. основної заборгованості та 147,54 грн. - 3% річних, є обгрунтованими і підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення в даному розмірі і стягненню з відповідача на користь позивача. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 % річних та втрат від інфляції, суд відмовляє.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

На підставі положень п.2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір необхідно покласти на відповідача в сумі 2 319,30 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ст.ст. 236-241, 242, 252, 327 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортіс Лігал" (79028, м. Львів, вул. Зелена, буд. 151, офіс 701; код ЄДРПОУ №45259833) на користь позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Краст-54" (49044, м. Дніпро, вул. Ливарна, буд. 4, оф. 502; код ЄДРПОУ № 35984850) 100 000,00 грн. основної заборгованості, 147,54 грн. - 3% річних та 2 319,30 грн судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 23.01.2025.

Суддя Долінська О.З.