Рішення

від 22.01.2025 по справі 922/4048/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4048/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтаріс ЛТД" (61153, м. Харків, пр. Ювілейний, буд. 54А, оф. 118) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика "Варіант" (61033, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 325) про стягнення 123045,39 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтаріс ЛТД" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика "Варіант" про стягнення 123045,39 грн., з яких: 3% річних у розмірі 1805,24 грн., інфляційні втрати у розмірі 4172,49 грн., пеня у розмірі 15712,06 грн., штраф у розмірі 101355,60 грн. та судові витрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором на транспортне експедирування №БА01/02/24_1 від 01.02.2024 в частині здійснення своєчасної сплати вартості наданих позивачем послуг з транспортно-експедиторського обслуговування.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України до суду не надходило.

Суд зазначає, що 18.10.2023 введено в дію зміни, що внесені в Господарський процесуальний кодекс України Законом України №3200-IX від 29.06.2023 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документам", який набрав чинності 21.07.2023.

Відповідно до частини 5 статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 7 статті 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З 05.10.2021 офіційно почали функціонувати три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку.

Положеннями п. 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, визначено, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Отже, чинним процесуальним законодавством передбачено спосіб належного повідомлення сторін про розгляд справи в електронній формі - через "Електронний кабінет".

Правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21, від 02.11.2022 у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 у справі №916/1716/20, від 27.03.2023 у справі №910/16794/19.

Матеріали справи свідчать, що сторони зареєстрували "Електронний кабінет" в ЄСІТС, а тому ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 було доставлено до зареєстрованого "Електронного кабінету" сторін, про що свідчать довідки про доставку електронного листа, які долучено судом до матеріалів справи.

Пунктом 2 частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 по справі №922/4048/24 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

25.11.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від представника відповідача зареєстровано заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (вх. №29559), в якій просить з метою ознайомлення з справою допустити до справи як представника відповідача та надати доступ до електронної справи в підсистемі "Електронний суд".

Пунктом 3 частини 1 статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 42 ГПК України учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень.

За змістом частини 6 статті 6 ГПК України адвокати реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку.

З метою реалізації принципів рівності та змагальності сторін, а також надання можливості представнику відповідача ознайомитися з матеріалами справи через особистий кабінет в системі "Електронний суд", судом надано доступ до матеріалів справи повноважному представнику відповідача в ЄСІТС.

03.12.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №30403), в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову, який досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

В обґрунтування заперечень проти позовних вимог зазначено, що позивачем не надано доказів направлення на адресу відповідача рахунків на оплату, як це передбачено пунктом 4.4. Договору. Отже, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а тому нараховані позивачем штрафні санкцій є необґрунтованими. Позивачем не було дотримано порядку та умов надсилання на адресу відповідача документів, на підставі яких відповідач мав би здійснити оплату за надані послуги по вказаній заявці. Разом з тим, з посиланням на положення статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази понесених позивачем збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань саме за даним договором або погіршення матеріального стану позивача у зв`язку з порушенням відповідачем умов спірного договору. Крім того, після отримання відповідачем від позивача претензії, сума боргу була сплачена у добровільному порядку до подання позивачем позову, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем. Зазначає, що матеріали справи містять гарантійні листи відповідача про здійснення ним оплати в певні терміни, що свідчить про те, що відповідач не ухилявся від здійснення платежів, але в умовах воєнного стану відповідач має негативні наслідки у господарській діяльності. Таким чином, зазначає, що розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій є несправедливим та необґрунтованим.

03.12.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу (вх. №30411), в якому просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 350,00 грн. або відмовити повністю у їх відшкодуванні на користь позивача.

09.12.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №30844), в якому позивач підтримує позовні вимоги, який досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

В обґрунтування заперечень проти доводів відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву, позивачем зазначено, що відповідачем не спростовується і не заперечується факт надання позивачем транспортно-експедиційних послуг на підставі укладеного між сторонами договору та заявок на перевезення вантажів, укладених сторонами до договору на транспортне експедирування. Зазначає, що сторони в договорі визначили, що пріоритетному застосуванню при розрахунках застосуванню підлягають строки оплати, погоджені сторонами в заявці. Отже, в укладених сторонами заявках на перевезення вантажу, сторони узгодили, що строк, протягом якого відповідач має сплатити надані позивачем послуги виникає не з моменту пред`явлення позивачем рахунку, як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, а беручи до уваги положення ч. 1 ст. 253 ЦК України, після настання події, з якою пов`язано його початок, а саме узгоджених сторонами у відповідних заявках - до вивантаження авто або після вивантаження авто відповідно. Звертає увагу, що послуги надані позивачем в повному обсязі, що не спростовується і не заперечується відповідачем. Всі акти приймання-передачі наданих послуг підписані відповідачем. Згідно змісту підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг, клієнт претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має, а відтак, у нього виник обов`язок з оплати послуг позивача. Відповідно до платіжних доручень відповідача про оплату послуг позивача, в усіх платіжних дорученнях в полі призначення платежу відповідачем зазначено "оплата за мiжнароднi транспортно-експедицiйнi послуги згiдно рахунку..." і зазначено номери і дати рахунків, копії яких наявні в матеріалах справи, що спростовує доводи відповідача про те, що позивачем не надавались йому рахунки на оплату.

Разом з тим, щодо тверджень відповідача про те, що затримка оплати наданих позивачем послуг мала місце через введений в Україні військовий стан, що на його думку є форс-мажорною обставиною зазначає, що даним твердженням відповідач фактично визнає, що послуги позивача сплачувались ним із порушенням строків оплати, встановлених укладеними сторонами договором та заявками на перевезення вантажу. Відповідачем не доведено наявність обставин неможливості виконання конкретних зобов`язань по договору, та що наведена обставина є обставиною непереборної сили, так само як і не доведено наявності підстав для зменшення витрат на професійну правничу допомогу. Зазначено, що зменшивши розмір пені, штрафу, річних та інфляційних втрат буде порушено справедливий баланс інтересів сторін, принципи справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, а також пропорційність вчиненому порушенню зобов`язання.

10.12.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано заперечення (вх. №30999), в яких просить в задоволенні позову відмовити, які досліджено та долучено судом до матеріалів справи. В обґрунтування заперечень зазначено, що позивачем не було дотримано порядку та умов надсилання на адресу відповідача документів на офіційну електронну пошту відповідача, на підставі яких відповідач мав би здійснити оплату за надані послуги по заявкам та не подано належних доказів на підтвердження викладених обставин.

12.12.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано додаткові пояснення у справі (вх. №31272), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

17.12.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано пояснення (вх. №31689), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

19.12.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано заяву (вх. №31946), в якій викладено додаткові заперечення на пояснення відповідача, яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Отже, матеріали справи свідчать, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та вирішення господарського спору по суті.

Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альтаріс ЛТД" (далі - позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фабрика "Варіант" (далі - відповідач, клієнт) укладено договір на транспортне експедирування №01/02/24/1 (далі - договір).

Пунктом 1.1. договору передбачено, що клієнт (вантажовласник, відправник вантажу або його довірені особи) доручає експедитору за винагороду здійснити послуги з транспортно-експедиторського обслуговування з метою забезпечення перевезення різними видами транспорту, перевалки у портах, експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів вантажоодержувача клієнта (або його довіреним особам), у міжнародних чи міжміських (по території України) перевезеннях та надання інших узгоджених сторонами послуг.

Згідно умов пункту 1.2. договору експедитор зобов`язується виконувати свої обов`язки на умовах даного договору, а клієнт зобов`язується прийняти надані послуги та оплатити їх.

Пунктом 1.4. договору передбачено, що експедитор здійснює транспортно-експедиторське обслуговування клієнта від імені і за рахунок клієнта й укладає договори від його імені з іншими особами для виконання зобов`язань за договором.

Умовами пункту 1.5. договору передбачено, що конкретні умови по кожному дорученню обумовлюються у заявці на організацію транспортно-експедиторських послуг та/або додаткової угоди до договору, в якій вказуються: вид послуги, вид, найменування вантажу, відправник, отримувач, пункт відправлення та призначення вантажу, розмір плати повіреному та інші погоджені сторонами умови.

Відповідно до пункту 4.1. договору оплата за договором здійснюється клієнтом протягом 5 банківських днів з моменту розвантаження автомобіля на підставі виставленого експедитором рахунку, якщо інше не передбачено погодженою сторонами заявкою, у національній валюті України - гривні.

Згідно пункту 4.2. договору у випадку погодження сторонами вартості послуг експедитора у грошовому еквіваленті в іноземній валюті оплата наданих послуг здійснюється згідно курсу валюти НБУ на момент виставлення рахунку.

Умовами пункту 4.4. договору передбачено, що клієнт оплачує рахунки експедитора шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок експедитора якщо інше не передбачено заявкою. У випадку порушення клієнтом строків розрахунків з експедитором на строк більше 3 робочих днів, експедитор залишає за собою право в будь-який момент, на власний розсуд, виставлення нового відповідно до курсу, діючого на день виставлення нового рахунку. В такому випадку сума коштів, визначена в попередньому рахунку анулюється, і сплаті клієнтом підлягає сума коштів, визначена експедитором у новому рахунку, кількість реалізації такого права експедитором - не обмежена. Датою виставлення рахунку є дата відправлення електронної версії рахунку на електронну адресу клієнта, вказана в розділі 9.11 договору та/або заявці.

Відповідно до пункту 4.6. договору за фактом надання послуг експедитор надає/надсилає на електронну адресу клієнту електронну версію двостороннього акту наданих послуг. Клієнт протягом 2-х днів з дня отримання Акту зобов`язаний направити експедитору підписаний Акт надання послуг або письмову мотивовану відмову від прийому послуг. При неотриманні експедитором оформленого (підписаного) клієнтом Акту наданих послуг або вмотивованої відмови від приймання послуг протягом 2-х днів з дати відправлення Актів експедитором на електронну адресу клієнту, послуги вважаються прийнятими клієнтом без зауважень та підлягають оплаті у повному обсязі.

Пунктом 10.2. договору передбачено, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і скріплення печатками сторін та діє до надіслання письмового повідомлення другій стороні про його розірвання, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань з моменту їх повного виконання. Таке повідомлення повинно бути надіслано не менш ніж за 30 днів до дати розірвання договору. При цьому сторони домовилися, що інший порядок розірвання договору є неприпустимим.

Матеріали справи свідчать, що позивач отримав від відповідача заявки на перевезення вантажу до договору №01/02/24/1 від 01.02.2024, а саме:

- № БА01/02/24_1 від 01.02.2024 на суму 115000,00 грн. Дата та час завантаження: з 05.02.2024 по 06.02.2024. Дата доставки: з 13.02.2024 по 14.02.2024. Безготівковий розрахунок 50% на вивантаженні автомобіля та 50% протягом 14 календарних днів після отримання оригіналів документів;

- № БА20/03/24_02 від 20.03.2024 на суму 150000,00 грн. Дата та час завантаження: з 22.03.2024 по 25.03.2024. Дата доставки: з 05.04.2024 по 08.04.2024. Безготівковий розрахунок до вивантаження автомобіля;

- № БА21/05/24_1 від 21.05.2024 на суму 1650 EUR, по курсу НБУ на день підготовки довідки про транспортні витрати. Дата та час завантаження: з 24.05.2024 по 27.05.2024. Дата доставки: з 30.05.2024 по 31.05.2024. Безготівковий розрахунок до вивантаження автомобіля;

- № БА26/06/24_1 від 26.06.2024 на суму 2800 EUR, по курсу НБУ на день підготовки довідки про транспортні витрати. Дата та час завантаження: з 27.06.2024. Дата доставки: з 09.07.2024 по 10.07.2024. Безготівковий розрахунок до 14 календарних днів після вивантаження автомобіля;

- № БА09/07/24_02 від 09.07.2024 на суму 4800 EUR, по курсу НБУ на день підготовки довідки про транспортні витрати. Дата та час завантаження: з 24.07.2024. Дата доставки: з 05.08.2024 по 06.08.2024. Безготівковий розрахунок протягом 10 днів після вивантаження автомобіля.

Матеріали справи містять оформлені міжнародні товарно-транспортні накладні CMR: №00897 від 05.02.2024, №450972 від 25.07.2024, №262966, №872496 від 23.05.2024, №2 від 27.06.2024. Рахунки на оплату: №БА01/02/24 від 05.02.2024, №БА09/07/24_02 від 06.08.2024, №БА09/07/24_02 від 06.08.2024, №БА20/03/24_02 від 26.03.2024, №БА21/05.24_1 від 24.05.2024, №БА26/06/24_1 від 27.06.2024.

Також, матеріали справи містять акти надання послуг: №176А від 13.02.2024 на суму 115000,00 грн., №410А від 01.04.2024 на суму 150000,00 грн., №1416А від 27.05.2024 на суму 69302,00 грн., №1853А від 09.07.2024 на суму 121144,00 грн., №2137А від 06.08.2024 на суму 216708,00 грн.

З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору позивачем оформлено претензії вих. №22/02-А від 22.02.2023, №03-09-А від 03.09.2024, №14/10-А від 14.10.2024, в яких з викладенням правових та фактичних підстав звернення вимагав дотримання умов договору №БА01/02/24_1 від 01.02.2024 в частині повної та своєчасної сплати вартості наданих позивачем послуг.

Крім того, обставини справи свідчать, що відповідач звертався до позивача з гарантійними листами від 31.07.2024, 19.09.2024, в яких повідомляв, що зобов`язання за договором на транспортне експедирування №БА01/02/24_1 від 01.02.2024 та заявки на перевезення вантажу №БА26/06/24_1 від 26.06.2024, акту надання послуг №1853А від 09.07.2024 на суму 121144,00 грн. відповідач виконає у повному обсязі до 20.08.2024. При цьому гарантовано, що зобов`язання за заявкою на перевезення вантажу №БА09/07/24 від 06.08.2024, акту надання послуг №2137А від 06.08.2024 на суму 216708,00 грн. відповідач виконає у повному обсязі до 15.10.2024.

Відповідачем на користь позивача здійснено оплату вартості транспортно-експедиційних послуг згідно платіжних інструкцій: №36943 від 23.02.2024 на суму 50000,00 грн., №36994 від 28.02.2024 на суму 65000,00 грн., №37360 від 01.04.2024 на суму 150000,00 грн., №37916 від 27.05.2024 на суму 69302,00 грн., №574 від 28.08.2024 на суму 11144,00 грн., №758 від 05.09.2024 на суму 110000,00 грн., №978 від 25.10.2024 на суму 50000,00 грн., №1152 від 31.10.2024 на суму 166708,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначено, що за період з 01.02.2024 по 06.08.2024 позивачем на виконання умов договору на транспортне експедирування №БА01/02/24_1 від 01.02.2024 було надано послуги з організації перевезень вантажів автомобільним транспортом згідно наданих відповідачем заявок на суму 672154,00 грн., яку відповідачем було сплачено. Разом з тим, позивач зазначає, що оплати наданих позивачем послуг здійснювались відповідачем з порушенням узгоджених умовами договору строків розрахунків, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу.

Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Водночас статтею 929 ЦК України унормовано, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування також може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

В силу частини 1 статті 306 ГК України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор зобов`язаний надавати транспортно експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Статтею 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб`єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності.

Беручи до уваги встановлену статтею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означеного договору, суд вважає його належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.

Частиною 1 статті 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до частини 2 статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина 1 статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина 1 статті 192, частина 1 статті 524, частина 1 статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Частиною 2 статті 524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статті 533 ЦК України).

Укладення та виконання договірних зобов`язань, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України, що узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач отримав від відповідача заявки на перевезення вантажу до договору №01/02/24/1 від 01.02.2024, а саме:

- № БА01/02/24_1 від 01.02.2024 на суму 115000,00 грн. Дата та час завантаження: з 05.02.2024 по 06.02.2024. Дата доставки: з 13.02.2024 по 14.02.2024. Безготівковий розрахунок 50% на вивантаженні автомобіля та 50% протягом 14 календарних днів після отримання оригіналів документів;

- № БА20/03/24_02 від 20.03.2024 на суму 150000,00 грн. Дата та час завантаження: з 22.03.2024 по 25.03.2024. Дата доставки: з 05.04.2024 по 08.04.2024. Безготівковий розрахунок до вивантаження автомобіля;

- № БА21/05/24_1 від 21.05.2024 на суму 1650 EUR, по курсу НБУ на день підготовки довідки про транспортні витрати. Дата та час завантаження: з 24.05.2024 по 27.05.2024. Дата доставки: з 30.05.2024 по 31.05.2024. Безготівковий розрахунок до вивантаження автомобіля;

- № БА26/06/24_1 від 26.06.2024 на суму 2800 EUR, по курсу НБУ на день підготовки довідки про транспортні витрати. Дата та час завантаження: з 27.06.2024. Дата доставки: з 09.07.2024 по 10.07.2024. Безготівковий розрахунок до 14 календарних днів після вивантаження автомобіля;

- № БА09/07/24_02 від 09.07.2024 на суму 4800 EUR, по курсу НБУ на день підготовки довідки про транспортні витрати. Дата та час завантаження: з 24.07.2024. Дата доставки: з 05.08.2024 по 06.08.2024. Безготівковий розрахунок протягом 10 днів після вивантаження автомобіля.

Матеріали справи містять оформлені міжнародні товарно-транспортні накладні CMR: №00897 від 05.02.2024, №450972 від 25.07.2024, №262966, №872496 від 23.05.2024, №2 від 27.06.2024.

Також, матеріали справи містять підписані між сторонами акти надання послуг: №176А від 13.02.2024 на суму 115000,00 грн., №410А від 01.04.2024 на суму 150000,00 грн., №1416А від 27.05.2024 на суму 69302,00 грн., №1853А від 09.07.2024 на суму 121144,00 грн., №2137А від 06.08.2024 на суму 216708,00 грн., а також оформлені рахунки на оплату: №БА01/02/24 від 05.02.2024, №БА09/07/24_02 від 06.08.2024, №БА09/07/24_02 від 06.08.2024, №БА20/03/24_02 від 26.03.2024, №БА21/05.24_1 від 24.05.2024, №БА26/06/24_1 від 27.06.2024, які з урахуванням умов пункту 10.5, 10.6., 10.11. договору скеровувалися на адресу відповідача.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що за період з 01.02.2024 по 06.08.2024 позивачем належним чином виконано взяті на себе зобов`язання за договором на транспортне експедирування №БА01/02/24_1 від 01.02.2024 та надано відповідачу послуги з організації перевезень вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 672154,00 грн., що відповідачем не заперечується.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов`язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

Наведене положення законодавства вказує, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц наголошує, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Отже, однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання.

Відповідно до пункту 4.1. договору оплата за договором здійснюється клієнтом протягом 5 банківських днів з моменту розвантаження автомобіля на підставі виставленого експедитором рахунку, якщо інше не передбачено погодженою сторонами заявкою, у національній валюті України - гривні.

Як зазначено судом вище, відповідно до підписаних між сторонами заявок на перевезення вантажу до договору №01/02/24/1 від 01.02.2024 погоджено наступні строки оплати вартості наданих послуг, а саме: 1) № БА01/02/24_1 від 01.02.2024 на суму 115000,00 грн. (безготівковий розрахунок 50% на вивантаженні автомобіля та 50% протягом 14 календарних днів після отримання оригіналів документів); 2) №БА20/03/24_02 від 20.03.2024 на суму 150000,00 грн. (безготівковий розрахунок до вивантаження автомобіля); 3) №БА21/05/24_1 від 21.05.2024 на суму 1650 EUR, по курсу НБУ на день підготовки довідки про транспортні витрати (безготівковий розрахунок до вивантаження автомобіля); 4) №БА26/06/24_1 від 26.06.2024 на суму 2800 EUR, по курсу НБУ на день підготовки довідки про транспортні витрати (безготівковий розрахунок до 14 календарних днів після вивантаження автомобіля); 5) №БА09/07/24_02 від 09.07.2024 на суму 4800 EUR, по курсу НБУ на день підготовки довідки про транспортні витрати. Дата та час завантаження: з 24.07.2024 (безготівковий розрахунок протягом 10 днів після вивантаження автомобіля).

Відповідно до наявних в матеріалах справи міжнародних товарно-транспортних накладних CMR автомобіль було вивантажено згідно заявок на перевезення вантажу у наступні дати: 1) №БА01/02/24_1 від 01.02.2024 на суму 115000,00 грн. - 13.02.2024; 2) №БА20/03/24_02 від 20.03.2024 на суму 150000,00 грн. - 01.04.2024; 3) №БА21/05/24_1 від 21.05.2024 на суму 1650 EUR - 27.05.2024; 4) №БА26/06/24_1 від 26.06.2024 на суму 2800 EUR - 09.07.2024; 5) №БА09/07/24_02 від 09.07.2024 на суму 4800 EUR - 06.08.2024.

При цьому матеріали справи також містять оформлені між сторонами довідки на транспортні витрати по доставці вантажу для ТОВ "Фабрика Варіант" згідно договору на транспортне експедирування №БА01/02/24_1 від 01 лютого 2024 р.: 1) автомобілем DAF держ. № НОМЕР_1 причіп АП500XI (м. Харків (Харківська обл., Україна) - Дорогуськ (Польша) - Ягодин (Україна) - Berkhamsted, Великобританія складає 216608 грн., Дорогуськ (Польша) - Ягодин (Україна) - складає 100 грн.; 2) автомобілем Volvo держ № НОМЕР_2 причіп НОМЕР_3 - м. Харків (Харківська обл., Україна) - Порубне (Україна) - Сірет (Румунія) - Targu Liu, Romania складає 121044 грн. - Порубне (Україна) - Сірет (Румунія) - складає 100 грн.

Матеріали справи свідчать, що протягом виконання умов договору позивачем з метою вжиття заходів досудового врегулювання спору оформлено претензії вих. №22/02-А від 22.02.2023, №03-09-А від 03.09.2024, №14/10-А від 14.10.2024, в яких з викладенням правових та фактичних підстав звернення вимагав дотримання умов договору №БА01/02/24_1 від 01.02.2024 щодо здійснення повної та своєчасної сплати вартості наданих позивачем послуг.

Крім того, обставини справи свідчать, що відповідач звертався до позивача з гарантійними листами від 31.07.2024, 19.09.2024, в яких повідомляв, що зобов`язання за договором на транспортне експедирування №БА01/02/24_1 від 01.02.2024 та заявки на перевезення вантажу №БА26/06/24_1 від 26.06.2024, акту надання послуг №1853А від 09.07.2024 на суму 121144,00 грн. відповідач виконає у повному обсязі до 20.08.2024. При цьому гарантовано, що зобов`язання за заявкою на перевезення вантажу №БА09/07/24 від 06.08.2024, акту надання послуг №2137А від 06.08.2024 на суму 216708,00 грн. відповідач виконає у повному обсязі до 15.10.2024.

Відповідачем на користь позивача здійснено оплату вартості транспортно-експедиційних послуг згідно платіжних інструкцій: №36943 від 23.02.2024 на суму 50000,00 грн., №36994 від 28.02.2024 на суму 65000,00 грн., №37360 від 01.04.2024 на суму 150000,00 грн., №37916 від 27.05.2024 на суму 69302,00 грн., №574 від 28.08.2024 на суму 11144,00 грн., №758 від 05.09.2024 на суму 110000,00 грн., №978 від 25.10.2024 на суму 50000,00 грн., №1152 від 31.10.2024 на суму 166708,00 грн. із відповідним призначенням платежу.

Таким чином, відповідачем здійснено на користь позивача оплату вартості наданих послуг в повному обсязі, що не заперечується сторонами та підтверджується наявною в матеріалах справи сукупністю доказів. При цьому наявні в матеріалах справи докази дають підстави дійти висновку, що оплата вартості наданих послуг здійснювалась відповідачем з порушенням умов пункту 4.1. договору та погоджених між сторонами в заявках на перевезення вантажу строків.

Щодо посилань відповідача в заявах по суті справи на обставини оформлення рахунків на оплату суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару (послуг) не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер, на що звертає увагу Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №915/641/19.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем належним чином виконано зобов`язання за договором №БА01/02/24_1 від 01.02.2024 та надано відповідачу послуги з організації перевезень вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 672154,00 грн. При цьому між сторонами підписано акти надання послуг без будь-яких заперечень або зауважень з боку відповідача щодо якості, вартості, строків, об`єму надання позивачем послуг тощо. Крім того, матеріали справи свідчать про відсутність заперечень чи зауважень щодо дотримання позивачем будь-яких інших умов укладеного між сторонами договору, так само як і не містять листування претензійного характеру з боку відповідача щодо зазначеного.

Також, наявні в матеріалах справи вище вказані платіжні інструкції про сплату відповідачем на користь позивача вартості наданих послуг свідчать, що відповідачем у призначенні платежу зазначалися відомості щодо наявних у справі рахунків на оплату та здійснювалися платежі, а саме: №36943 від 23.02.2024 з призначенням платежу: "оплата за міжнародні транспортно-експедиційні послуги згідно рахунку №БА01/02/24_1 від 05 лютого 2024 р. Без ПДВ"; №36994 від 28.02.2024 на суму 65000,00 грн. з призначенням платежу: "оплата за міжнародні транспортно-експедиційні послуги згідно рахунку "БА01/02/24_1 від 05 лютого 2024 р. Без ПДВ"; №37360 від 01.04.2024 на суму 150000,00 грн. з призначенням платежу: "оплата за міжнародні транспортно-експедиційні послуги згідно рахунку №БА20/03/24 від 26 березня 2024 р."; №37916 від 27.05.2024 на суму 69302,00 грн. з призначенням платежу: "оплата за міжнародні транспортно-експедиційні послуги згідно рахунку №БА21/05/24_1 від 24 травня 2024 р. без ПДВ."; №574 від 28.08.2024 на суму 11144,00 грн. з призначенням платежу: "оплата за міжнародні транспортно-експедиційні послуги згідно рахунку №БА09/07/24_02 від 06 серпня 2204 р. Без ПДВ."; №758 від 05.09.2024 на суму 110000,00 грн. з призначенням платежу: "оплата за міжнародні транспортно-експедиційні послуги згідно рахунку №Ба26/06/24_1 від 27 червня 2024 р. Без ПДВ. Документ системи Клієнт-Банк"; №978 від 25.10.2024 на суму 50000,00 грн. з призначенням платежу: "оплата за міжнародні транспортно-експедиційні послуги згідно рахунку №БА09/07/24_02 від 06 серпня 2024 р. Без ПДВ. Документ системи Клієнт-Банк".; №1152 від 31.10.2024 на суму 166708,00 грн. з призначенням платежу: "оплата за міжнародні транспортно-експедиційні послуги згідно рахунку №БА09/07/24_02 від 06 серпня 2024 р. без ПДВ".

Крім того, матеріали справи свідчать, що оплата послуг позивача по заявці на перевезення вантажу №БА09/07/24_02 від 09.07.2024 здійснена відповідачем згідно платіжних доручень №978 від 25.10.2024 та №1152 від 31.10.2024 з призначенням платежу: "оплата за міжнародні транспортно-експедиційні послуги згідно рахунку №БА09/07/24_02 від 06 серпня 2024 р. без ПДВ", а тому твердження відповідача про отримання рахунку 12.11.2024 відхиляються судом як безпідставні.

Разом з тим, заперечення відповідача щодо дати застосування курсу НБУ для перерахунку вартості послуг позивача у гривневий еквівалент, оскільки їх вартість визначена сторонами у іноземній валюті відхиляються судом як необґрунтовані, оскільки матеріали справи свідчать, що вартість послуг позивача у наданих на оплату рахунках, які сплачені відповідачем і в актах надання послуг, які підписані і прийняті відповідачем зазначені вже у перерахунку на гривневий еквівалент та які прийнято, погоджено і підписано відповідачем. Відтак, відповідачем погоджено курс іноземної валюти НБУ, який застосований позивачем при перерахунку вартості послуг у гривневий еквівалент, оскільки їх вартість визначена сторонами у іноземній валюті.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 1805,24 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4172,49 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).

Разом з тим, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

Вказані правові висновки знайшли своє змістовне відображення у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого детального розрахунку 3% річних у розмірі 1805,24 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4172,49 грн., суд зазначає, що вказані нарахування відповідають погодженим умовам договору, положенням законодавства, встановленим обставинам справи, розрахунок з огляду на прострочення сплати основної заборгованості виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення 3% річних у розмірі 1805,24 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4172,49 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 15712,06 грн. та штрафу у розмірі 101355,60 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Системний аналіз положень чинного законодавства вказує, що забезпечення виконання зобов`язання має своєю правовою метою надання контрагентам можливості передбачити у відповідному правочині правові наслідки неналежного виконання обов`язків за відповідним правочином. При цьому суд зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України, що узгоджується із свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 викладено правову позицію, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України та не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Пунктом 5.11. договору погоджено, що за несвоєчасну оплату виконаних робіт клієнт сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день сплати від суми, яка підлягає сплаті за кожний день та за весь час такого прострочення, до дня повного погашення заборгованості включно, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів клієнт додатково сплачує експедитору штраф у розмірі 30% від суми оплати узгодженої в заявці. Клієнт несе відповідальність за збитки, заподіяні експедитору відмовою в оплаті чи несвоєчасною оплатою рахунків експедитора. Строк позовної давності при виконанні сторонами своїх грошових зобов`язань, у т.ч. нарахуванні та/або стягненні штрафних санкцій (штрафу/пені) встановлюється в три роки.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого детального розрахунку пені у розмірі 15712,06 грн. та штрафу у розмірі 101355,60 грн., суд зазначає, що вказані нарахування також відповідають погодженим умовам договору, вказаним положенням законодавства, встановленим обставинам справи, розрахунок з огляду на прострочення сплати основної заборгованості виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення пені у розмірі 15712,06 грн. та штрафу у розмірі 101355,60 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо тверджень відповідача у заявах по суті справи про те, що заявлений розмір штрафних санкцій є надмірним та не відповідає обставинам справи з посиланням на положення частини 1 статті 233 ГК України, частини 3 статті 551 ЦК України, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо вона значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто, частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено умови як підстави длязменшення штрафних санкцій, і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Застосоване у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, оцінюючи обставини, які мають істотне значення (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.12.2024 у cправі №904/872/24).

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Частиною 2 статті 216 ГК України унормовано, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі №923/536/18, від 10.04.2019 у справі №905/1005/18, від 06.09.2019 у справі №914/2252/18, від 14.07.2021 у справі №916/878/20 та ін.).

У даному разі суд зазначає, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено.

Харківську міську територіальну громаду із центром у м. Харків включено до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022.

Загальновідомо, що з початком введення в Україні воєнного стану Харківська територіальна громада з перших днів знаходилась в зоні активних бойових дій, а саме місто Харків з перших днів прийняло на себе удар збройної агресії та зазнає збройну агресію до цього часу.

Відповідні обставини, в силу приписів частини 3 статті 75 ГПК України, є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.

Суд зазначає, що загальновідомим та нормативно врегульованим є питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що негативним чином позначається на спроможності своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне здійснення господарської діяльності суб`єктами господарювання, порушує стабільність критично важливих питань їх діяльності у сфері електропостачання, водопостачання, теплопостачання тощо.

Суд зауважує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Відповідно до положень статті 3, частини 3 статті 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Загалом зміст цих принципів полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція Верховного Суду у постанові від 06.12.2019 у справі №910/353/19).

Господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Натомість наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18.

Матеріали справи свідчать та не заперечується позивачем, що відповідачем здійснено оплату вартості наданих позивачем послуг згідно заявок на перевезення вантажу №БА20/03/24_02 від 20.03.2024, №БА21/05/24_1 від 21.05.2024 своєчасно у погоджені між сторонами умовами заявок строки. Тобто, відповідачем було допущено прострочення строку здійснення оплати вартості наданих позивачем послуг лише за частиною заявок на перевезення вантажу, що вказує на усвідомлення відповідачем своїх зобов`язань та намагання їх дотримуватись у погоджені між сторонами строки.

Наявні в матеріалах справи докази дають вагомі підстави дійти висновку, що усвідомлюючи погоджені строки оплати вартості наданих позивачем послуг та вимоги частини 3 статті 509 ЦК України, які передбачають засади, на яких має ґрунтуватися зобов`язання, відповідач діяв добросовісно та звернувся до позивача з гарантійними листами від 31.07.2024, 19.09.2024, в яких підтверджував наявність зобов`язань за договором №БА01/02/24_1 від 01.02.2024 та гарантував здійснення оплати вартості послуг, що відповідачем було зроблено шляхом сплати заборгованості на користь позивача у повному обсязі. Наведене також свідчить про те, що відповідач не уникав та не відмовлявся від виконання грошових зобов`язань перед позивачем, а свідомо бажав дотриматись засад добросовісності, розумності та справедливості під час їх виконання, що окреслені частиною 3 статті 509 ЦК України. При цьому позивачем у заявах по суті справи також зазначено, що подання відповідачем гарантійних листів є діями відповідача, що направлені на підтвердження існуючої заборгованості та обов`язку з її оплати.

Суд звертається до висновків Верховного Суду у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 та враховує, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи можуть належати, зокрема, письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу.

Враховуючи встановлені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, характер спірних правовідносин та поведінку відповідача під час виконання ним своїх договірних зобов`язань, суд приймає до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Верховний Суд у постанові від 16.02.2022 у справі №914/1954/20 звернув увагу, що суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В контексті наведеного, суд також зазначає, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки у певному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Враховуючи встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, суд приймає до уваги, що окрім стягнення штрафу, позивачем також було застосовано до відповідача таку міру відповідальності, як стягнення пені відповідно до пункту 5.11. договору. Водночас позивачем застосовано до відповідача додаткову міру відповідальності як стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, які є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наведене вище свідчить про те, що нарахування до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат у певній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов договору. Тоді як стягнення з відповідача штрафу у повному обсязі, на обґрунтоване переконання суду, не є співрозмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання, враховуючи ступінь виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості наданих позивачем послуг в повному обсязі та вжиття відповідачем заходів до виконання зобов`язань, що беззаперечно вказує на наявність у діях відповідача ознак добросовісності.

Також, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 про те, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання надмірного стягнення з боржника коштів (висновок Верховного Суду у постанові від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Однак у даному разі матеріали справи не містять доказів того, що внаслідок часткового порушення строків виконання зобов`язань з своєчасної оплати вартості наданих послуг відповідачем було заподіяно позивачу збитків, розмір яких перевищує або дорівнює заявленому розміру штрафу. При цьому матеріали справи свідчать, що у випадку зменшення розміру виключно заявленого до стягнення штрафу позивач не несе негативного наслідку в своєму фінансовому стані, протилежного останнім не доводиться.

З огляду на викладене, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості суд, в тому числі і з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки до її розумного та справедливого розміру (правова позиція Верховного Суду у постанові від 30.03.2021 у справі №902/538/18).

Зазначене свідчитиме про дотримання справедливого балансу інтересів сторін, не призведе до порушення засад розумності, справедливості та добросовісності, не стане для відповідача надмірним та несправедливим фінансовим тягарем. Відтак, необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру штрафу у даному разі не може свідчити про нівелювання мети існування наведеної штрафної санкції як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, враховуючи вище зазначене, з урахуванням важливості та необхідності дотримання балансу інтересів сторін у даному конкретному випадку, виходячи з міркувань розумності та справедливості, беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, характер господарської діяльності, а також ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати заборгованості у повному обсязі, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, наявність ознак добросовісності та вжиття відповідачем заходів до виконання зобов`язань, суд вбачає наявність виняткових обставин, з якими чинним законодавством пов`язується можливість реалізації судом дискреційних повноважень для зменшення розміру штрафу.

З огляду на вказане, на цілковите переконання суду, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін та верховенства права, обґрунтованим, розумним та справедливим слід вважати зменшений розмір штрафу на 50%, який підлягає стягненню у розмірі 50677,80 грн. В задоволенні решти заявленого до стягнення розміру штрафу суд вважає за необхідне відмовити.

Суд констатує, що присудження до стягнення штрафу у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства України, є цілком адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (правова позиція Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Також, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Отже, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на істотні та вагомі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності доказів окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок зазначених доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас суд враховує, що у разі зменшення неустойки в резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

Разом з тим, суд враховує, що згідно частин 1, 4 статті 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Єдина судова інформаційно комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За змістом частин 5, 6 статті 42 ГПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі №916/228/22 зазначено, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір".

Позовна заява надійшла до господарського суду в електронній формі через систему "Електронний суд", а тому враховуючи положення частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за звернення з позовною заявою до суду підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Водночас матеріали справи свідчать, що за звернення з позовною заявою до суду було сплачено судовий збір у розмірі 5110,17 грн. згідно платіжної інструкції №2 від 30.10.2024, тобто в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а тому розподіл судових витрати зі сплати судового збору в порядку статті 129 ГПК України та з урахуванням наведеної правової позиції Верховного Суду здійснюється судом з огляду на розмір судового збору, який підлягав сплаті у розмірі 2422,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика "Варіант" (61033, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 325, код ЄДРПОУ 21170203) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтаріс ЛТД" (61153, м. Харків, пр. Ювілейний, буд. 54А, оф. 118, код ЄДРПОУ 41668794) 3% річних у розмірі 1805,24 грн., інфляційні втрати у розмірі 4172,49 грн., пеню у розмірі 15712,06 грн., штраф у розмірі 50677,80 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "22" січня 2025 р.

СуддяГ.І. Сальнікова