Постанова

від 17.01.2025 по справі 570/461/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2025 року

м. Київ

справа № 570/461/19

провадження № 61-8466св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за зустріним позовом:

позивач ? ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 09 травня 2023 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Майданік В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на частину земельної ділянки, визнання частково недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації.

Позов мотивований тим, що він є власником частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 05 червня 1998 року, вчиненого його матір`ю ОСОБА_5 на його користь. Державна реєстрація права власності в Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації здійснена 22 березня 1999 року. Інша частина будинку належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 30 січня 2002 року.

Земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок, була передана у приватну власність його матері на підставі рішення Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області від 17 липня 1998 року № 32, а 16 березня 1999 року їй був виданий державний акт про право власності на землю І-РВ № 031528 на 0,85 га, в тому числі для будівництва і обслуговування житлового будинку 0,25 га.

30 січня 2002 року вказану земельну ділянку його мати подарувала ОСОБА_2 . На підставі вказаного договору 27 листопада 2015 року здійснено державну реєстрацію земельної ділянки. 25 лютого 2019 року ОСОБА_2 звернулася до ТОВ «Землевпорядник-Рівне» з заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:06:018:0067, на якій розташований житловий будинок, співвласниками якого є він і відповідач. Землевпорядною організацією були проведені роботи та здійснено поділ земельної ділянки 0,25 га на дві земельні ділянки: площею 0,1376 га і площею 0,1124 га. 05 березня 2019 року земельна ділянка площею 0,1376 га зареєстрована в Державному земельному кадастрі, кадастровий номер земельної ділянки 5624683300:06:018:0084. Цього ж дня земельна ділянка площею 0,1124 була також зареєстрована в Державному земельному кадастрі, кадастровий номер 5624683300:06:018:0083. Роботи з поділу земельної ділянки проведені без його відома, погодження і без його участі.

Договір дарування не містить умови і порядок користування земельною ділянкою при переході права власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями. Так, відповідно до положень статті 30 ЗК України 1991 року, чинного на момент укладення договору, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При цьому, частиною другою цієї статті передбачено, що при переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході прав власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів. Таким чином у зв`язку з переходом до нього права власності на частину будинку до нього перейшло й право на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Він звертався до ОСОБА_2 з пропозицією приватизувати земельну ділянку, яка надана для будівництва належного їм будинку, однак вона повідомила йому, що приватизувала всю земельну ділянку у свою власність.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив:

визнати за ним право власності на частину земельної ділянки, площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акта про право власності на землю РВ № 031528, виданого Городоцькою сільською радою Рівненського району Рівненської області 16 березня 1999 року, та виділити в натурі йому земельну ділянку, запропоновану експертом у висновку комплексної судово-будівельно-технічної, оціночно-будівельної та земельно-технічної експертизи № 200703/1/2/СЗ від 17 червня 2021 року у відповіді на питання №4, а саме ? частину земельної ділянки площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в межах і контурах, визначених в Державному акті РВ № 0315828, яким посвідчено право власності ОСОБА_5 , площею 1 250 м2, що складається з: ділянки площею 1 221 м2, що виділяється в індивідуальну власність, позначена на плані зеленим кольором, та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою в м: 25,27-41,25-8,95-22,38-9,26-7,89-0,96-12,18-1,94-4,01-3,38-36,48 (рис. 3 додатків); ділянки площею 58 м2, що виділяється в спільне користування обох співвласників, позначена на плані червоним кольором, та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою в м: 3,34-18,84-3,38-11,36-6,87 (рис. 3 додатків); ОСОБА_2 виділити частину земельної ділянки площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в межах і контурах, визначених в державному акті РВ № 0315828, яким посвідчено право власності ОСОБА_5 , площею 1 250 м2, що складається з: ділянки площею 505 м2, що виділяється в індивідуальну власність, позначена на плані синім кольором та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою в м: 18,85-18,59-7,72-6,87-11,36-4,01-1,94-12,18-0,96-7,89 (рис. 3 додатків); ділянки площею 505 м2, що виділяється в індивідуальну власність, позначена на плані синім кольором та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою в м: 4,49-16,82-13,61-20,33-36,48-18,84 (рис. 3 додатків); ділянки площею 58 м2, що виділяється в спільне користування обох співвласників, позначена на плані червоним кольором, та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою, в м: 3,34-18,84-3,38-11,36-6,87 (рис. 3 додатків);

визнати недійсним в частині дарування земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку договір дарування, вчинений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І. С., зареєстрований в реєстрі за № 69;

скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5624683300:06:018:0067 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 794800156246, вчинену на підставі рішення про державну реєстрацію індексний номер 26741370 від 27 листопада 2015 року;

скасувати в Державному земельному кадастрі реєстрацію земельної ділянки площею 0,1124 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 5624683300:06:018:0083, розташовану у с. Городок Рівненського району Рівненської області, здійснену 05 березня 2019 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу і об`єднання земельних ділянок від 25 лютого 2019 року ТОВ «Землевпорядник-Рівне»;

скасувати реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, здійснену 07 березня 2019 року на підставі рішенні про державну реєстрацію прав і обтяжень, індексний номер 45930508 від 13 березня 2019 року управлінням забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1784723256246);

скасувати в Державному земельному кадастрі реєстрацію земельної ділянки, площею 0,1376 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 5624683300:06:018:0084, розташовану у с. Городок Рівненського району Рівненської області, здійснену 05 березня 2019 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 25 лютого 2019 року ТОВ «Землевпорядник-Рівне»;

скасувати реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_2 в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, здійснену 07 березня 2019 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень, індексний номер 45931153 від 13 березня 2019 року управлінням забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1784750656246).

У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна в натурі.

Зустрічний позов мотивований тим, що вона як співвласник житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 бажає поділити його шляхом виділу їй та відповідачу у власність по частки вказаного будинку кожному в натурі. Ще до відчуження їх з позивачем матір`ю вказаного будинку на їх користь (до 1998 року) вказаний будинок був переобладнаний в два самостійні приміщення з самостійними системами життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, газопостачання, опалення тощо), тобто фактично є два окремі об`єкта нерухомого майна та наявна можливість здійснити переобладнання будинку в дві ізольовані квартири.

Щодо земельної ділянки, на якій розташований належний їй з ОСОБА_1 будинок вказує, що відповідач не здійснив в установленому законом порядку будь-яких дій для отримання у користування або у власність земельної ділянки, на якій розташована його частина будинку. Водночас, з урахуванням закріпленим діючим цивільним та земельним законодавством принципу цілісності об`єкту нерухомості з земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, ОСОБА_1 слід виділити земельну ділянку орієнтовною площею 0,05 га, кадастровий номер 5624883300:06:018:0083, яка знаходить під часткою будинку та господарськими приміщеннями (літньою кухнею Ж-1, погріб Пг/А) - власником яких він є, і необхідна за нормами ДБН для їх обслуговування.

ОСОБА_2 просила суд:

поділити в натурі індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 між співвласниками шляхом виділу у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по частки будинковолодіння кожному згідно з висновком експерта;

виділити ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 5624883300:06:018:0083, яка знаходиться під часткою будинку та господарськими приміщеннями належними йому та яка необхідна для їх обслуговування, а ОСОБА_2 виділити різницю площі цієї земельної ділянки, загальна площа якої становить 0,1124 га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 23 січня 2020 року поновлено пропущений ОСОБА_2 строк для подання зустрічного позову, прийнято зустрічний позов до розгляду. Об`єднано в одне провадження зустрічний позов з первісним позовом.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 лютого 2023 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки, площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акта про право власності на землю РВ №031528, виданого Городоцькою сільською радою Рівненського району Рівненської області 16 березня 1999 року.

Визнано недійсним в частині дарування 1/2 частини земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку договір дарування, вчинений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І. С. 30 січня 2002 року, зареєстрований в реєстрі № 69.

У задоволенні іншої частини вимог первісного позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у статтею 30 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на момент отримання позивачем у власність домоволодіння 22 березня 1999 року - реєстрація в ОБТІ договору дарування

№ 1-1005 від 05 червня 1998 року) передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без змін її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. Отже, ОСОБА_1 як учасник спільної часткової власності на будинок набуває і право на земельну ділянку пропорційно розміру його частки у спільній власності на вказаний будинок. При цьому спірна земельна ділянка була сформована, хоча їй не присвоєно кадастровий номер, і вона була об`єктом цивільних прав на підставі державного акта про право власності на землю РВ № 031528, виданого Городоцькою сільською радою Рівненського району Рівненської області 16 березня 1999 року.

Підставою для визнання недійсним договору дарування недійсним може бути, зокрема, включення до договору дарування майна, яке не належало дарувальниці на момент відчуження решти частини домоволодіння, тому наявні підстави для висновку, що позивач, набуваючи у власність у 1999 році частину житлового будинку, набув право власності на частину земельної ділянки, на якій цей будинок розташований враховуючи цільове призначення земельної ділянки згідно з рішенням сільської ради.

Оскільки позивач оспорює договір дарування від 30 січня 2002 року і до суду з цим позовом звернувся 29 січня 2019 року, отримавши інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № інформаційної довідки 148794548 від 10 грудня 2018 року, то позовна давність за первісним позовом позивачем не пропущена.

За таких обставин договір дарування в частині дарування частини земельної ділянки 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку від 30 січня 2002 року належить визнати недійсним та визнати за позивачем право на частку в розмірі в праві спільної часткової власності на земельну ділянку площею 0,25 га, цільове призначення під будівництво і обслуговування будинковолодіння.

Щодо інших позовних вимог ОСОБА_1 , а саме: скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5624683300:06:018:0067, яка вчинена 27 листопада 2015 року на підставі рішення про державну реєстрацію індексний номер 26741370 від 27 листопада 2015 року, яка поділена; скасування в Державному земельному кадастрі реєстрації земельної ділянки, площею 0,1124 га, здійснену 05 березня 2019 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 25 лютого 2019 року ТОВ «Землевпорядник-Рівне» та скасування реєстрації права власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_2 , здійснену 07 березня 2019 року; скасування в Державному земельному кадастрі реєстрацію земельної ділянки, площею 0,1376 га, здійснену 05 березня 2019 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 25 лютого 2019 року ТОВ «Землевпорядник-Рівне» та скасування реєстрації права власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_2 в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, здійснену 07 березня 2019 року, ? такі впливають на обсяг прав і обов`язків третьої особи - іпотекодержателя ОСОБА_3 , яку не залучено співвідповідачем у справі. Водночас, пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, тоді як питання про залучення належного співвідповідача судом вирішено не було, оскільки таке клопотання позивач не заявляв.

Щодо вимог зустрічного позову, то їх слід залишити без задоволення, оскільки у зв`язку з частковим задоволення первісних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на частину земельної ділянки площею 0,25 га, а також відмовою у іншій частині первісних позовних вимог та здійснення ОСОБА_2 поділу спірної земельної ділянки, яка нерозривно пов`язана з житловим будинком, то поділ житлового будинку повинен відповідати поділу земельної ділянки площею 0,25 га як об`єкта права власності на час прийняття судового рішення, а не земельної ділянки, кадастровий номер: 5624883300:06:018:0083, площею 0,1124 га.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Рівненського апеляційного суду від 09 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 лютого 2023 року скасовано частково та у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Поділено житловий будинок АДРЕСА_1 в натурі відповідно до висновку експерта №200703/1/2/СЗ комплексної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та земельно-технічної експертизи, складеному 17 червня 2021 року (аркуш експертизи 28) таким чином:

згідно з варіантом виділу № 1 ОСОБА_1 (зелений колір) виділити 51/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями на суму 239 388,00 грн у складі: в Житловий будинок (А-1) виділити приміщення: 2-5 житлова кімната площею 28, 2 м2; 2-6 житлова кімната площею 15,3 м2; загальною площею 43, 5 м2; в прибудова (а2) виділити приміщення: 2-1 коридор площею 8, 5 м2; 2-2 кухня площею 13,5 м2; 22-3 туалет площею 2 м2; 2-4 ванна кімната площею 5, 4 м2; 2-7 житлова кімната площею 15,2 м2; загальною площею 44,6 м2; з надвірних будівель та споруд виділити: Вхід в погріб (а3), Ганок (а4), Погріб (Пг/А), Літня кухня (Ж-1), 50 % Воріт (№2), Огорожа (№4 );

ОСОБА_2 (синій колір) виділити 49/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 на суму 230 554,00 грн у складі: в Житловий будинок

(А-1) виділити приміщення: 1-3 житлова кімната площею 14, 9 м2; 1-4 житлова кімната площею 25, 8 м2; загальною площею 40,7 м2; в Прибудова (а) виділити приміщення: 1-1 коридор площею 8, 4 м2; 1-2 житлова кімната площею 13,9 м2;

1-5 кухня площею 7,7 м2; санвузол площею 4, 3 м2; загальною площею 34,3 м2; з надвірних будівель та споруд виділити: Ганок (а1), літня кухня (Б-1), Погріб (Пг), Сарай (Е-1), Колодязь (К), Огорожа (№1), 50% Воріт (№2), Ворота з хвірткою (№3).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 417,00 грн компенсації вартості часток житлового будинку.

Згідно з варіантом поділу № 1 відповідно до висновку експерта №200703/1/2/СЗ комплексної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та земельно-технічної експертизи, складеному 17 червня 2021 року (аркуш експертизи 29):

ОСОБА_1 виділити частину земельної ділянки, кадастровий номер: 5624683300:06:018:0083, на АДРЕСА_1 в розмірі, яка знаходиться під частки будинку та господарськими приміщеннями (літньою кухнею Ж-1, погріб Пг/А), належну йому та необхідну за нормами ДБН для їх обслуговування площею 284 м2: ділянки площею 251 м2, що виділяється в індивідуальну власність, позначені на плані зеленим кольором, та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою в м.: 22,38-9,26-7,89-0,96-12,18-1,94-3,06-8,84-2,98 (Рис. 2 Додатків); ділянки площею 66 м2, що виділяється у спільне користування обох співвласників, позначена на плані червоним кольором, та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою в м.: 3,06-15,37-6,87-3,33-22,70 (Рис. 2 Додатків);

ОСОБА_2 виділити частину земельної ділянки, кадастровий номер: 5624683300:06:018:0083, на АДРЕСА_1 , в розмірі, який визначений різницею між загальним розміром ділянки площею 0,1124 га та ділянкою, що виділяється ОСОБА_1 , площею 840 м2: ділянки площею 505 м2, що виділяється в індивідуальну власність, позначена на плані синім кольором, та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою в м.: 18,85-18,59-7,72-6,87-15,37-12,18-0,96-7,89 (Рис. 2 Додатків); ділянки площею 302 м2, що виділяється в індивідуальну власність, позначена на плані синім кольором та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою в м.: 4,50-9,15-10,53-11,56-24,63-8,87-7,01-8,92-2,98-8,84-22,70 (Рис. 2 Додатків);

ділянки площею 66 м2, що виділяється у спільне користування обох співвласників, позначена на плані червоним кольором, та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою в м.: 3,06-15,37-6,87-3,33-22,70 (Рис. 2 Додатків).

Рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 щодо скасування в Державному земельному кадастрі реєстрації земельних ділянок площею 0,1124 га, кадастровий номер 5624683300:06:018:0083, та 0,1376 га, кадастровий номер 5624683300:06:018:0084, а також щодо скасування права власності на ці земельні ділянки за ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що право власності у ОСОБА_1 на частину житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування виникло 05 червня 1998 року, тобто з моменту передачі речі дарувальником на користь обдаровуваного. Щодо земельної ділянки, то право власності на неї виникло у ОСОБА_5 з моменту видачі на її ім`я державного акта на право приватної власності на землю І-РВ №0311528, тобто з 16 березня 1999 року. Отже, правильними є доводи апеляційної скарги про те, що на момент переходу до ОСОБА_1 права власності на частину житлового будинку, земельна ділянка площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель (присадибна ділянка) перебувала на праві користування у співвласників цього будинку та знаходилася у власності Городоцької сільської Ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області. Ураховуючи наведене, хибними є твердження суду першої інстанції про те, що з набуттям права власності на частину зазначеного житлового будинку до позивача перейшло і право власності на частину присадибної ділянки.

Не можна погодитися з висновками суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання права власності на частину земельної ділянки площею 0, 25 га, яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акта про право власності на землю РВ №031528, оскільки право здійснювати розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передавати їх у власність або користування фізичним та юридичним особам, належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування та не може бути делеговане суду.

За таких обставин не підлягає задоволенню і похідна вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним в частині договору дарування частки спірної земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку договору дарування, вчиненого ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 є доведеним та обґрунтованим, а висновок експерта № 200703/1/2/СЗ комплексної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та земельно-технічної експертизи, складений 17 червня 2021 року на виконання ухвали Рівненського районного суду Рівненської області від 05 березня 2020 року, колегія суддів вважає об`єктивним і переконливим доказом у справі, який з урахуванням встановленого порядку користування, що склався між сторонами, обставин справи, вимог закону та в сукупності з іншими засобами доказування підтверджує доводи та аргументи ОСОБА_2 . Тому до застосування підлягають варіант № 1 виділу будинковолодіння та варіант № 1 поділу земельної ділянки вказаного висновку експерта як такі, що найбільш відповідають справедливому і розумному вирішенню спірних правовідносин.

Задоволення вимог зустрічного позову унеможливлює обґрунтованість первісного позову, тому ОСОБА_1 в позові слід відмовити.

Щодо вимог первісного позову про скасування в Державному земельному кадастрі реєстрації земельної ділянки площею 0,1124 га, кадастровий номер 5624683300:06:018:0083, земельної ділянки площею 0,1376 га, кадастровий номер 5624683300:06:018:0084 та скасування права власності на ці земельні ділянки за ОСОБА_2 , в задоволенні яких судом відмовлено, то рішення суду першої інстанції в цій частині учасниками справи не оскаржувалося, що унеможливлює його перегляд в апеляційному порядку. Отже, рішення Рівненського районного суду від 24 лютого 2023 року в цій частині слід залишити без змін.

Аргументи учасників справи

У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями у нього виникло з дня державної реєстрації договору дарування в бюро технічної інвентаризації ? 22 березня 1999 року, а державний акт про право власності на земельну ділянку для будівництва виданий його матері 16 березня 1999 року, тому суд прийшов до обґрунтованого висновку про перехід до нього права власності на частину земельної ділянки одночасно з переходом права власності на частину житлового будинку. ОСОБА_6 (його мати) не мала права без його згоди розпорядитися земельною ділянкою, на частину якої він мав права власності, тому суд ухвалив законне рішення про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки в частині дарування земельної ділянки, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, співвласниками якого були він та ОСОБА_5 . Апеляційний суд, застосовуючи положення статті 243 ЦК УРСР, який був чинним у 1998 році, помилково вважав, що права власності на частину житлового будинку у нього виникло 05 червня 1998 року - в день вчинення договору дарування, оскільки законодавець передбачив необхідність реєстрації договору дарування у відповідних органах. У договорі дарування від 05 червня 1998 року момент передачі майна не визначений. Водночас, відповідно до вимог Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09 червня 1998 № 121, ним було здійснено державну реєстрацію права власності на будинок в Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації 22 березня 1999 року, а отже з цього часу у нього виникло право власності на подаровану йому частину житлового будинку з господарськими будівлями. Саме державна реєстрація є одним з юридичних фактів, передбачених законом як необхідним для виникнення права власності.

Спірна земельна ділянка була надана для будівництва та обслуговування житлового будинку і надвірних будівель багато років тому, на ній був відповідно побудований будинок і доля земельної ділянки має вирішуватись за нормами земельного законодавства при переході права власності на будинок чи частину будинку. Вказуючи, що вимога про визнання частково недійсним договору дарування від 30 січня 2002 року є похідною, апеляційний суд не пояснив на підставі якого права його мати подарувала ОСОБА_2 ту частину земельної ділянки, на якій розташована його частина будинку, господарські будівлі та город.

Суд задовольнив зустрічний позов ОСОБА_2 посилаючись на висновок експерта від 17 червня 2021 року № 200703/1/2/03, за результатами якої експерт визначив інвентарну вартість житлового будинку і господарських споруд, зокрема, інвентарна вартість літньої кухні Ж-1 становить 186 936,00 грн, яка стала складовою домоволодіння і поділена між сторонами. Ця літня кухня побудована виключно за його кошти, а тому її вартість безпідставно врахована в вартість всього домоволодіння і поділена між сторонами. З огляду на наведене, необхідним є виключити вартість літньої кухні Ж-1 з вартості будинковолодіння і визначити вартість компенсації йому, а не ОСОБА_2 , оскільки вартість її частки буде значно більшою за його частку. З висновку експерта слідує, що частка літньої кухні в домоволодінні складає 9,409%. Зазначена сума має бути виключена в вартості житлового будинку і господарських будівель для проведення поділу (469 942 - 74 806) = 395 136 грн. Частки сторін будуть складати 197 568,00 грн (395 136,00 грн : 2). Водночас згідно з експертизою відповідачу запропонована частка вартістю 230 554,00 грн. Таким чином саме з відповідача на його користь підлягає стягненню компенсація у розмірі 32 986,00 грн (230 554,00 грн - 197 568,00 грн), тоді як апеляційний суд цих обставини не врахував та стягнув з нього на користь ОСОБА_2 4 417,00 грн.

У вересні 2023 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що здійснюючи правосуддя, суди повинні застосовувати до спірних правовідносин тільки ті нормативні акти, котрі діяли на момент їх виникнення. Оскільки спірні правовідносини виникли у 1998 році, то регулюються чинними на той час положеннями ЗК України 1990 року, ЦК України 1963 року та Законом України «Про власність» від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ. У постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 199/7139/20 суд вказав, що до 01 січня 2013 року право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 цього Кодексу ? з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу та спростовані висновками апеляційного суду у оскарженій постанові.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (апеляційний суд в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права ? пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18; у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 03 листопада 2021 року у справі № 570/4030/18, від 30 червня 2021 року у справі № 211/7117/13-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Постанова апеляційного суду оскаржується в частині: відмови у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на частку земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування в частині; задоволених позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 про поділ домоволодіння. В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються, а тому касаційним судом не переглядаються.

Фактичні обставини

Суди встановили, що відповідно до договору дарування від 05 червня 1998 року, що посвідчений того ж дня державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори за № 1-1005 ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв у дар частину житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , дерев`яного, житловою площею 69,9 м2, зазначеного в поверховому плані літерою А-І. До житлового будинку примикають надвірні будівлі: Б - літня кухня, Пг - льох, Е - хлів, Г - вбиральня, К - колодязь, № 1 - огорожа. Відчужувана частина житлового будинку належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим Рівненською районною державною нотаріальною конторою 03 червня 1988 року за №1-990, зареєстрована в Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 2-112 за № 414.

Право власності ОСОБА_1 на підставі вказаного договору зареєстроване в Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації 22 березня 1999 року.

Відповідно до записів книги Городоцької сільської Ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області за 1998 рік (особовий рахунок № НОМЕР_1 , господарство ОСОБА_5 ) станом на 01 січня 1998 року рахувалася земельна ділянка в розмірі 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Згідно з записами у земельно-кадастровій книзі № 394 за ОСОБА_5 обліковується земельна ділянка, в т. ч. у межах с. Городок 0,85 га.

16 березня 1999 року на ім`я ОСОБА_5 видано державний акт на право приватної власності на землю І-РВ №031528 на підставі її заяви від 10 червня 1998 року та рішення Городоцької сільської ради Ради народних депутатів від 17 липня 1998 року № 32, яким передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,85 га в с. Городок Рівненського району Рівненської області. Землю передано для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,25 га, ведення особистого підсобного господарства 0,60 га.

Згідно з матеріалами технічної документації по складанню державного акта на право приватної власності на землю № 3487-2, ділянка на час складання технічної документації використовується для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства. У пункті 2 протоколу обстеження і погодження меж земельних ділянок, наданих у приватну власність ОСОБА_5 , вказується про відсутність заяв громадян чи представників при встановленні меж земельної ділянки на місцевості.

09 листопада 2001 року Рівненським ОБТІ видано довідку на ім`я ОСОБА_5 з метою пред`явлення до нотаріальної контори для оформлення відчуження жилого будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 , з якої вбачається, що власниками житлового будинку по є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . В короткій технічній характеристиці довідки вказані такі будівлі та споруди: А-І житловий будинок; Б - літня кухня; ПД - погріб; Е - сарай; Т - туалет; К - колодязь; Ж - л. кухня; З - теплиця; № 2 огорожа. В тому числі побудовано самовільно: ОСОБА_1 - Ж - л. кухня, 3 845,00 грн, ОСОБА_5 - З - теплиця, 10 279,00 грн.

З договору дарування від 30 січня 2002 року, посвідченого того ж дня приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І. С., зареєстрованого в реєстрі за № 67, вбачається, що ОСОБА_5 подарувала на користь ОСОБА_2 ідеальну частку будинковолодіння, яке складається з: А-І ? житловий будинок жилою площею 69,9 кв.м; Б - літня кухня; ПД - погріб; Е - сарай; Т - туалет; К - колодязь; З - теплиця; № 2 ? огорожа (а. с. 64-65 т. 1).

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 30 січня 2002 року, посвідченого того ж дня приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І. С., зареєстрованого в реєстрі за № 69, ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,85 гектарів, розміщену на території с. Городок Рівненського району Рівненської області, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,25 га, ведення особистого підсобного господарства - 0,60 га (державний акт на право приватної власності на землю, виданий 16 березня 1999 року Городоцькою сільською радою на підставі рішення Городоцької сільської Ради народних депутатів від 17 липня 1998 року № 32 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №7215).

На арк. 15, 21, 23 технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_5 за 2009 рік, міститься акт передачі на збереження межових знаків, якими закріплені перенесені в натуру межі земельних ділянок від 09 грудня 2009 року. Землевласником вказано ОСОБА_5 , а в пункті 2 протоколу обстеження і погодження меж земельної ділянки, наданої у приватну власність від 09 грудня 2009 року, зазначено про відсутність заяв громадян чи представників про встановлені межі земельної ділянки на місцевості.

27 грудня 2010 року видано дублікат серії ЯЛ № 753688 державного акта на право власності на земельну ділянку серії 1-РВ №031528, виданий ОСОБА_5 , яка є власником земельної ділянки площею 0,2500 га, що розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Городок, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5624683300:06:018:0067, який містить підпис реєстратора від 28 вересня 2010 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 жовтня 2012 року у справі № 1715/16582/12 за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 ; встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 з матір`ю ? ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на час її смерті, за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане судове рішення набрало законної сили.

Державним реєстратором на підставі договору дарування земельної ділянки (серія та номер 69), виданим приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І. С., прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 26741370 від 04 грудня 2015, права приватної власності за ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5624683300:06:018:0067, дата державної реєстрації земельної ділянки - 27 грудня 2010 року, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

З технічного паспорту на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 , інвентарний номер 121, виготовлений 08 грудня 2015 року ФОП ОСОБА_7 , вбачається, що замовниками технічної інвентаризації є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Наведено вказівку про розмір частки по у кожного. Згідно з схематичним планом земельної ділянки 2500 м2, кадастровий номер 5624683300:06:018:0067, у складі зазначеного індивідуального житлового будинку існує літня кухня «Ж-1», 2010 року побудови, збудована самовільно та міститься відмітка про проведене технічне обстеження об`єкта літньої кухні літ. «Ж-1» за адресою: АДРЕСА_1 . З урахуванням інформації щодо відповідностей його місця розташування вимогам державних будівельних норм, листом від 22 грудня 2015 року № 292, отриманого від Відділу містобудування, архітектури та будівництва Рівненської районної адміністрації встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації. Вказано такі об`єкти: А-1 ? житловий будинок; Б-1 ? літня кухня; Пг ? погріб; Е-1 ? сарай; Ж-1 ? літня кухня; К ? колодязь; З - теплиця; № 2 ? огорожа.

За змістом заяви ОСОБА_2 про прийняття в експлуатацію об`єкта, поданою до УДАБІ у Рівненській області 28 грудня 2015 року вх. № 1134, заявник просила прийняти до експлуатації Літню кухню (літ. «Ж-1») на АДРЕСА_1 , побудованого без дозволу на виконання будівельних робіт. Заява містить підпис ОСОБА_1 , про що він не заперечив у судовому засіданні.

У пунктах 1, 2, 8 Декларації про готовність об`єкта до експлуатації будівництво Літньої кухні (літ. «Ж-1»), зареєстрованої УДАБІ у Рівненській області 29 грудня 2015 року, зазначено про об`єкт будівництва - Літня кухня літ. «Ж-1» за адресою: на АДРЕСА_1 (початок будівництва: березень 2010 року; закінчення будівництва: вересень 2010 року).

З інформації № 31643319 від 10 грудня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що за параметром запиту ОСОБА_2 та адресою: АДРЕСА_1 , пошуком за частковим збігом встановлено наявність у ОСОБА_2 в приватній власності будинку за цією адресою (дата прийняття рішення про державну реєстрацію та дата внесення запису: 19 березня 2012 року) та кадастрові номери земельних ділянок за вказаною адресою: 5624683300:01:002:0287, 5624683300:05:010:0076, 5624683300:06:018:0067, 5624683300:06:018:0068.

Як убачається з технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за 2019 рік, ОСОБА_2 25 лютого 2019 року звернулася до ТОВ «Землевпорядник-Рівне» і просила виготовити технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, кадастровий номер 5624683300:06:018:0067, згідно з планом поділу що розташована за адресою: с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, площа 0,25 га; цільове призначення 0,1124 га та 0,1376 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 березня 2019 року ОСОБА_2 є власником:

земельної ділянки, кадастровий номер 5624683300:06:018:0084, площа 0,1376 га за адресою: с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 45931153 від 13 березня 2019 року;

земельної ділянки, кадастровий номер 5624683300:06:018:0083, площа 0,1124 га за цією ж адресою, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 45930508 від 13 березня 2019 року.

12 квітня 2019 року на підставі договору позики ОСОБА_3 надала у борг ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 20 000,00 дол. США до 12 червня 2019 року.

Цього ж дня між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 , як іпотекодавець, передала в іпотеку ОСОБА_3 , як іпотекодержателю, земельну ділянку площею 0,1376 га, кадастровий номер: 5624683300:06:018:0084.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 05 березня 2020 року за клопотанням ОСОБА_2 призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:

1. Які можливі варіанти поділу індивідуального житлового будинку та господарських приміщень на АДРЕСА_1 між співвласниками по частки кожному з урахуванням порядку користування, що склався між сторонами?

2. Які можливі варіанти поділу земельної ділянки, кадастровий номер: 5624883300:06:018:0083, площею 0,1124 га за зазначеною адресою між сторонами в розмірі, яка знаходиться під частки будинку і господарських приміщень, належними ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у розмірі, який буде визначено різницею між загальним розміром ділянки площею 0,1124 га та ділянкою, що припадатиме позивачу?

3. Яка на сьогоднішній день вартість будинковолодіння на АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер: 5624883300:06:018:0083 площею 0,1124 га?

4. Як можливо визначити варіанти поділу земельної ділянки в рівних частинах площею 0,25 га з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд за вказаною адресою в межах і контурах, визначених у державному акті РВ №03158828, яким посвідчено право власності на землю ОСОБА_5 з урахуванням поділу в натурі розташованого на ній житлового будинку з надвірними будівлями, що належить на праві спільної часткової власності сторонам по частці кожному.

Згідно з висновком експерта № 200703/1/2/С3 комплексної судової будівельно-технічної, оціночної-будівельної та земельно-технічної експертизи від 17 червня 2021 року, на розгляд суду експерт пропонує один варіант поділу індивідуального житлового будинку та господарських приміщень з врахуванням порядку користування, що склався між сторонами (варіант поділу наведений на рис. 1 додатків), за яким запропоновано виділити ОСОБА_1 51/100 частку житлового будинку на суму 239 388,00 грн, а ОСОБА_2 - 49/100 частки на суму 230 554,00 грн з компенсацією на її користь 4 417,00 грн, а також варіанти поділу спірних земельних ділянок площею 0,1124 га та 0,25 га (т. 2, а. с. 21-67).

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування в частині

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження

№ 61-20968 сво 21)).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).

За загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19)).

Вимоги щодо змісту та форми правочинів визначаються законодавством, чинним на момент їх вчинення. Це саме положення стосується також підстав визнання правочинів недійсними. При розгляді справи про визнання правочину недійсним він оцінюється на предмет відповідності до вимог законодавства, чинного під час його укладення. Отже, на правочини вчинені до моменту набуття чинності Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року, тобто до 01 січня 2004 року, поширюється законодавство, чинне на момент їх укладення, зокрема Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року в справі № 478/708/19, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 205/1783/20).

Правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення. В ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору. Правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; норми ЦК України 2003 року щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані при вирішенні спору про недійсність правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК УРСР 1963 року (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

Оскільки оспорюваний договір дарування було укладено 30 січня 2002 року, спір щодо визнання його недійсним підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке було чинним на момент його укладення, тобто ЦК УРСР 1963 року.

Згідно з частиною першою статті 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей (частина перша статті 48 ЦК УРСР).

Згідно з пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», за правилами статті 48 ЦК угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції. Стаття 48 Цивільного кодексу УРСР (чинного на момент укладення спірного договору), застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов`язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (ст.ст.45-47, 49-58 ЦК).

У частинах першій та другій статті 30 ЗК України 1990 року (чинних на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

Відповідно до статті 42 ЗК України 1990 року громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).

За обставин цієї справи колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що право власності у ОСОБА_1 на частку спірного житлового будинку на підставі договору дарування виникло 05 червня 1998 року, тобто з моменту передачі речі, а право власності на спірну земельну ділянку площею 0,25 га виникло у ОСОБА_5 з моменту видачі на її ім`я державного акта на право приватної власності на землю І-РВ №0311528, тобто з 16 березня 1999 року. Отже, на момент переходу до ОСОБА_1 права власності на частку житлового будинку та господарських будівель земельна ділянка з цільовим призначенням для його обслуговування жилого будинку (присадибна ділянка) перебувала на праві користування у співвласників цього будинку. Тому помилковим є твердження суду першої інстанції про те, що з набуттям права власності на частку житлового будинку до позивача перейшло і право власності на частку присадибної ділянки.

ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 за оспорюваним договором дарування від 30 січня 2002 року у тому числі земельну ділянку площею 0,25 га, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, як її власник на момент укладення договору на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого 16 березня 1999 року Городоцькою сільською радою народних депутатів на підставі її рішення від 17 липня 1998 року № 32, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 7215.

Касаційний суд зауважує, що інтереси ОСОБА_1 на отримання у власність земельної ділянки, призначену для обслуговування жилого будинку (присадибної ділянки), співвласником якого він є, порушені не оспорюваним договором дарування, а рішенням сільської ради та видачею державного акта на право власності на всю земельну ділянку площею 0,25 га в порядку приватизації лише одному зі співвласників житлового будинку - ОСОБА_5 , які ОСОБА_1 у судовому порядку не оскаржував.

За таких обставин відсутні підстави для недійсності договору дарування від 30 січня 2002 року в частині.

При відмові у задоволенні цієї вимоги апеляційний суд помилково виходив з того, що зазначена вимога є похідною від вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на частку земельної ділянки площею 0,25 га. Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

Щодо первісних позовних вимог про визнання права власності на частку земельної ділянки

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

У статті 140 ЗК України передбачені спеціальні підстави припинення права власності на земельну ділянку. Однією з таких підстав є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21).

В доктрині права зазвичай виокремлюється компенсаційна функція, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров`ю особи - кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу - її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін. «Сompensare» (з лат.) означає відшкодовувати або урівноважувати. По своїй суті компенсація в приватному праві - це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19).

Цивільний закон конструкцій безкомпенсаційного припинення права приватної власності на земельну ділянку (чи права на частку) на підставі рішення суду у справах про визнання права власності або про визнання права на частку в праві спільної власності не містить. При цьому, вирішення такого спору не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації і про гарантії її отримання або ж звертатися до суду з відповідним позовом в іншій справі.

При цьому, з урахуванням принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, не виключається визнання за особою права власності на земельну ділянку (чи права на частку) у зв`язку з набуттям нею права власності (чи частки у цьому праві) на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на такій земельній ділянці. Проте таке припинення права приватної власності відповідача на земельну ділянку (на частку у праві) за вимогою власника (співвласника) можливе за умови одночасного присудження власнику грошової компенсації замість його частки у праві власності на земельну ділянку або врахування відповідної компенсації вартості земельної ділянки (її частки) при поділі в такому спорі іншого майна.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

встановлено, що ОСОБА_1 не набув права власності на спірну земельну ділянку площею 0,25 га при набутті права власності на частку спірного житлового будинку на підставі договору дарування від 05 червня 1998 року, власником цієї земельної ділянки є відповідач згідно з договором дарування від 30 січня 2002 року, яка здійснила її поділ на дві земельні ділянки площею 0,1124 га та 0,1376 га;

суд першої інстанції, з врахуванням принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, вважав можливим визнати за позивачем право на частку у праві спільної власності на земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку;

апеляційний суд відмовив у задоволенні цієї вимоги, оскільки вважав, що ОСОБА_1 на момент переходу до права власності на частку житлового будинку та господарських будівель набув лише право користування земельною ділянкою призначеною для обслуговування жилого будинку, а право здійснювати розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передавати їх у власність або користування фізичним та юридичним особам, належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування та не може бути делеговане суду;

суди не врахували, що по своїй суті компенсація в приватному праві - це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату. Саме тому цивільний закон конструкцій безкомпенсаційного припинення права приватної власності на земельну ділянку (чи права на частку) на підставі рішення суду у справах про визнання права власності або про визнання права на частку в праві спільної власності не містить. Вирішення такого спору не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації і про гарантії її отримання або ж звертатися до суду з відповідним позовом в іншій справі. При цьому, з урахуванням принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, не виключається визнання за особою права власності на земельну ділянку (чи права на частку) у зв`язку з набуттям нею права власності (чи частки у цьому праві) на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на такій земельній ділянці. Проте таке припинення права приватної власності відповідача на земельну ділянку (на частку у праві) за вимогою власника (співвласника) можливе за умови одночасного присудження власнику грошової компенсації замість його частки у праві власності на земельну ділянку або врахування відповідної компенсації вартості земельної ділянки (її частки) при поділі в такому спорі іншого майна;

ОСОБА_1 не заявляв вимог про присудження власнику земельної ділянки відповідної грошової компенсації замість частини земельної ділянки площею 0,25 га, про згоду на її виплату не зазначав, суди цього питання не вирішували.

Тому немає підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на частку земельної ділянки, у зв`язку з чим постанову апеляційного суду про відмову в їх задоволенні належить змінити в мотивувальній частині.

Щодо зустрічних позовних вимог про поділ житлового будинку та земельної ділянки

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (стаття 358 ЦК України).

Відповідно до частиин третьої, четвертої статті 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

У частинах першій, третій статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Згідно з частинами першою, другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц).

Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справа № 243/6275/16-ц вказано, що «тлумачення частини другої статті 367 ЦК України свідчить, що поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється».

У постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року в справі № 6-12цс13 зроблено висновок, що «у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності у разі поділу (стаття 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників. Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 445/442/16-ц зроблено висновок, що «допустимим доказом про технічну можливість поділу в натурі об`єкту нерухомого майна є висновок експерта або уповноваженого суб`єкта господарювання саме щодо технічної можливості такого поділу».

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі

№ 6-1500цс15 зроблено висновок, що «первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном».

У справі, що переглядається:

ОСОБА_2 просила суд поділити в натурі житловий будинок між співвласниками згідно з висновком експерта, а також виділити сторонам земельну ділянку кадастровий номер 5624883300:06:018:0083 (площею 0,1124 га, у відповіді експертизи на питання № 2);

касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів та відповідних їм підстав касаційної оскарження постанови апеляційного суду в частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_2 про поділ в натурі житлового будинку, окрім незгоди з розміром компенсації, який визначений судом згідно з висновком експертизи у зв`язку з поділом будинку та господарських будівель і споруд. Тому з урахуванням принципу диспозитивності та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, немає підстав для зміни або скасування оскарженої постанови апеляційного суду про задоволення позовних вимог в цій частині;

при цьому колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 , що літня кухня Ж-1 побудована виключно за його кошти, а тому її вартість безпідставно врахована в вартість всього домоволодіння і поділена між сторонами, оскільки відповідних вимог (аргументів) ОСОБА_1 при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанції не заявляв, суди таких обставин не досліджувати. Установлені судами обставини не дозволяють касаційному суду зробити висновок, що літня кухня Ж-1 побудована виключно за кошти ОСОБА_1 , за згодою всіх співвласників та є його власністю;

при вирішенні вимог про поділ земельної ділянки апеляційний суд не врахував, що за змістом висновку комплексної судово-будівельно-технічної, оціночно-будівельної та земельно-технічної експертизи № 200703/1/2/СЗ від 17 червня 2021 року фактично пропонується визначити порядок користування земельною ділянкою кадастровий номер 5624883300:06:018:0083 (площею 0,1124 га, у відповіді експертизи на питання № 2), її частина залишається у спільному користуванні сторін. Однак сторони таких вимог не заявляли;

встановлено, що сторони є співвласниками спірного житлового будинку та господарських будівель, по частці кожного, ОСОБА_1 на момент переходу до нього права власності на частку житлового будинку та господарських будівель у 1998 році набув і право користування земельною ділянкою призначеної для обслуговування жилого будинку площею 0,25 га, враховуючи цільове призначення земельної ділянки згідно з рішенням сільської ради. Суди не встановили обставин, які б свідчили про наявність підстав припинення його права користування цією земельною ділянкою. Разом з тим, у 2019 році ОСОБА_2 здійснила поділ вказаної земельної ділянки (кадастровий номер 5624683300:06:018:0067) площею 0,25 га, згідно з плану поділу на дві земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площами 0,1124 га (кадастровий номер 5624683300:06:018:0083) та 0,1376 га (кадастровий номер 5624683300:06:018:0084);

оскільки ОСОБА_1 має право користування всією земельною ділянкою площею 0,25 га, призначеною для обслуговування спільного житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), яка поділена на дві земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площами 0,1124 га та 0,1376 га, відсутні підстави для поділу в натурі земельної ділянки кадастровий номер 5624883300:06:018:0083 площею 0,1124 га. Тому вимоги ОСОБА_2 про поділ цієї земельної ділянки не підлягають задоволенню.

За таких обставин постанову апеляційного суду про задоволення позовних вимог про поділ в натурі житлового будинку належить залишити без змін. Висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимоги ОСОБА_2 про поділ в натурі земельної ділянки площею 0,1124 га частково не узгоджуються з мотивами Верховного Суду, тому рішення суду першої інстанції в цій частині належить змінити в мотивувальній частині, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження

№ 61-11523сво23, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19, дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені з порушенням норм процесуального та матеріального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що:

касаційну скаргу слід задовольнити частково;

постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на частку земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування в частині змінити в мотивувальній частині;

постанову апеляційного суду в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про поділ житлового будинку залишити без змін;

постанову апеляційного суду в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині змінити в мотивувальній частині.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України

у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 5 268,75 грн (з урахуванням зменшення розміру судового збору ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року). Оскільки касаційна скарга задоволена частково, у задоволенні вимог ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки відмовлено, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві, належить стягнути судові витрати на сплату судового збору в сумі 1 317,19 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 09 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на частку земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування в частині змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 09 травня 2023 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про поділ житлового будинку залишити без змін.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 09 травня 2023 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки скасувати.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 лютого 2023 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 317,19 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Рівненського апеляційного суду від 09 травня 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу і подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко