Окрема думка

від 18.12.2024 по справі 921/357/20

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Усенко Є. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Кривенди О. В., Шевцової Н. В.

у справі № 921/357/20 (провадження № 12-48гс24) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до Приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про стягнення заборгованості

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 29.10.2020 стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» (далі - ПрАТ «Тернопільміськгаз») на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» 158 441 795,47 грн боргу, 5 424 810,65 грн пені, 876 975,91 грн 3 % річних, 1 535 485,88 грн інфляційних нарахувань та 723 291,65 грн судових витрат (сплачений судовий збір).

На виконання цього рішення видано наказ, на підставі якого відкрито виконавче провадження.

ПрАТ «Тернопільміськгаз» подало скаргу на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І. М. (далі - приватний виконавець Щербаков І. М.) з вимогою про визнання неправомірною та скасування постанови про арешт коштів боржника від 12.01.2023.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 02.03.2023 скаргу ПрАТ «Тернопільміськгаз», що набрала законної сили, залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Додатковою ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 20.04.2023, яка залишена без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.08.2023, заяву приватного виконавця Щербакова І. М. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково та стягнуто на його користь з ПрАТ «Тернопільміськгаз» 50 000,00 грн.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 касаційну скаргу ПрАТ «Тернопільміськгаз» задоволено, скасовано додаткову ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 20.04.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі № 921/357/20, ухвалено нове судове рішення, яким заяву приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І. М. про відшкодування судових витрат залишено без задоволення.

Такий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо касаційного перегляду справи вмотивований тим, що приватний виконавець не довів необґрунтованості дій ПрАТ «Тернопільміськгаз» щодо звернення зі скаргою до суду, що відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК є обов`язковою умовою, за якої може бути заявлено вимогу про компенсацію здійснених витрат, пов`язаних з розглядом справи, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Погоджуючись із висновком Великої Палати Верховного Суду щодо результату касаційного перегляду справи, разом з тим вважаємо, що касаційна скарга ПрАТ «Тернопільміськгаз» має бути задоволена з інших підстав, які ґрунтуються на іншому, ніж в постанові Великої Палати Верховного Суду, застосуванні норм права.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Ця конституційна норма знайшла розвиток, зокрема, в статті 16 ГПК, відповідно до якої учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Процесуальною гарантією права на професійну правничу допомогу є відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (різновид судових витрат) сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, що передбачено пунктом 12 частини другої статті 2 ГПК як одна з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу встановлено статтею 126 ГПК, частиною першою якої передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами (частина друга цієї статті).

Застосування норм статті 126 ГПК у системному зв`язку з нормою пункту 12 частини другої статті 2 цього Кодексу дають підстави стверджувати, що положення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката не обмежуються лише сторонами, а поширюються й на інших учасників справи, коло яких визначено статтею 41 цього ж Кодексу, таких як: треті особи, заявник та боржник (у наказовому провадженні), органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб; учасники третейського розгляду (у справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу наказу про примусове виконання рішення третейського суду); учасники справи про банкрутство.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Ці конституційні норми отримали продовження в Законі України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження», а також в процесуальних кодексах, зокрема в розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ГПК.

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах від 29.06.2004 «Півень проти України», від 19.03.1997 «Горнсбі проти Греції»); провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою та другою стадіями одного провадження. Виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (рішення від 06.09.2007 у справі «Моргуненко проти України» та від 27.11.2008 у справі «Крутько проти України»).

Положення про виконавче провадження як завершальну стадію судового провадження містить і стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження».

Цим Законом визначені, зокрема, сторони [стягувач (фізична або юридична особа, держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ) і боржник (визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення)] (стаття 15) та учасники виконавчого провадження (виконавець, сторони, представники сторін, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності) (стаття 14).

Співставлення визначення сторони у справі та у виконавчому провадженні, а також сутність виконавчого провадження як стадії судового провадження свідчить про те, що з відкриттям виконавчого провадження сторони у справі (позивач та відповідач) стають сторонами виконавчого провадження (стягувачем та боржником).

Стаття 339 ГПК передбачає судовий контроль за виконанням судових рішень, який полягає в тому, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (стаття 343 ГПК).

Водночас статтею 344 ГПК передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Цю норму не можна застосовувати у відриві від наведених вище норм. Відшкодування витрат на професійну допомогу адвоката як гарантія процесуального права учасників справи користуватися правничою допомогою, продовження провадження у справі стадією виконання судового рішення та незмінність фактичного складу сторін провадження дає підстави тлумачити норму статті 344 ГПК як таку, що встановлює право заявника на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця у разі задоволення його скарги, а не обов`язок заявника відшкодувати такого роду витрати органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця у зв`язку з розглядом скарги. Інше, на наше переконання, свідчило б про те, що держава, яка взяла на себе безумовний конституційний обов`язок забезпечити виконання судового рішення, одночасно обмежує цю гарантію, створюючи фінансову перешкоду для оскарження рішення (дії чи бездіяльності) щодо примусового виконання судового рішення визначених нею ж органами (особами).

Приватний виконавець уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом (стаття 14 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Здійснюючи примусове виконання рішення, зокрема судового, приватний виконавець діє як суб`єкт владних повноважень, виконуючи делеговані йому державою повноваження.

Згідно з положеннями статті 31 зазначеного Закону за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода (основна і додаткова). Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Угодою між приватним виконавцем та стягувачем може бути передбачено додаткове авансування витрат виконавчого провадження та додаткова винагорода приватного виконавця.

Участь приватного виконавця в судовому провадженні, відкритому за скаргою сторони виконавчого провадження, обумовлена виконанням ним професійної функції і пов`язана з виконанням ним своїх професійних обов`язків. З огляду на те, що під час такого провадження здійснюється контроль за діяльністю приватного виконавця, можна вважати, що приватний виконавець, відстоюючи правомірність свого рішення (дії чи бездіяльності), продовжує свою професійну функцію.

За таких обставин гарантування приватному виконавцеві державою відшкодування витрат на професійну правничу допомогу було б щонайменше некоректним. Так, Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) (стаття 139) позбавляє суб`єкта владних повноважень можливості отримати відшкодування судових витрат (зокрема, витрат на професійну правничу допомогу адвоката) в разі відмови судом у задоволенні позову про оскарження рішення (дії чи бездіяльності) цього суб`єкта владних повноважень. Це співзвучно з такою основною засадою (принципом) адміністративного судочинства, як відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення (пункт 10 частини третьої статті 2 КАС). Така ж основна засада (принцип), як вже зазначено вище, притаманна і господарському судочинству.

Встановлення законодавцем однієї і тієї ж основної засади (принципу) для адміністративного та господарського судочинства свідчить на користь того, що і процесуальні засоби реалізації цієї засади в цих судочинствах є однаковими.

Підсумовуючи викладене, вважаємо, що відповідно до пункту 12 частини другої статті 2, статей 16, 126, 344 ГПК приватний виконавець не має права на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката в разі отримання такої допомоги у судовому процесі при розгляді скарги сторони виконавчого провадження на його рішення (дії чи бездіяльність) у будь-якому випадку (незалежно від результату розгляду судом скарги).

З таких підстав і слід було задовольнити касаційну скаргу ПрАТ «Тернопільміськгаз».

Судді Великої Палати Верховного Суду Є. А. Усенко

М. І. Гриців

О. А. Губська

О. В. Кривенда

Н. В. Шевцова