Рішення

від 11.12.2007 по справі 13/392-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/392-07

     ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"11" грудня 2007 р.                                                                            Справа № 13/392-07

За позовом  Закритого акціонерного товариства "А.Е.С.Київобленерго", м. Київ

до  Дибинецької сільської ради, с. Дибинці, Богуславський район

Третя особа Регіональне відділення Фонду Державного майна України в Київській області

про визнання недійсним та скасування рішення

                                                                                              Суддя          С.Ю. Наріжний

Представники:                                                               

від позивача Яремчук О.В. - довіреність №853 від 04.12.2007р.;

                      Лиса Н.В. - довіреність №682 від 18.01.2007р.;

                      Вахель Ю.В. - довіреність №852 від 03.12.2007р.;

від відповідача не з'явився;

від третьої особи не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Дибинецької сільської ради (далі –відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Дибинецької сільської ради № 40 “Про визнання права власності на нерухоме майно Дибинецької ГЕС” від 21.09.2007 р.

Позовні вимоги грунтуються на невідповідності оскаржуваного рішення  вимогам законодавства та необґрунтованості в зв'язку з відсутністю правових підстав для його прийняття.

Ухвалою від 30.11.2007 р. за ініціативою суду залучено до участі у справі №13/392-07 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіональне відділення Фонду Державного майна України в Київській області (далі - третя особа).

11.12.2007 р. до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та залучення для всебічного та повного розгляду матеріалів та обставин справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерства палива та енергетики України.

Клопотання залишено судом без задоволення оскільки відповідач взагалі не обґрунтував в клопотанні та не довів суду будь-яким доказами, що рішення по даній справі щодо оскарження рішення відповідача якимось чином може вплинути на права та обов'язки Міністерства палива та енергетики України. Також розглянувши зазначене клопотання суд вважає, що причини неявки представника відповідача у судове засідання не є поважними, оскільки відповідно до ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. До того ж суд враховує, що дане клопотання було здано через канцелярію суду  представником відповідача нарочно до початку судового засідання, яке відбулось 11.12.2007 р.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, проте у відзиві на позовну заяву з позовними вимогами не погодився та вважає, що прийняте ним рішення є законним та прийнято в межах чинного законодавства. Водночас позовна заява подана з порушенням правил підвідомчості, бо цей судовий спір не підлягає вирішенню у господарських судах України, а має бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України  на підставі ст. 3 цього Кодексу, що є підставою для припинення провадження у справі відповідно до п.1 ст.80 ГПК України. Крім того, позивач обґрунтовуючи свої вимоги не надав суду належних доказів, що підтверджують його право власності на майно Дибинцеької ГЕС, отже не у розумінні ст.. 34 ГПК України, ст.ст. 392, 343 ЦК України не може пред'явити позов про захист свого права власності, оскільки не є власником зазначеного майна.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, –Регіональнє відділення Фонду державного майна України в Київській області у судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, вважають їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, додані до позовної заяви та у процесі розгляду справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши представлені докази в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

          21.09.2007 р., розглянувши клопотання Регіонального відділення ФДМУ по Київській області від 20.09.2007 р. №14-11-1679, виконавчим комітетом Дибинецької сільської ради Богуславського району Київської області прийнято рішенням  № 40 “Про визнання права власності на нерухоме майно Дибинецької ГЕС” (далі –Рішення), яким визнано право власності на нерухоме майно Дибинецької гідроелектростанції (будівля ГЕС –276, 9 м. кв., глуха гребля ГЕС, водоприймач ГЕС) в с. Дибинці по вул. Надросся 10-а, за державою в особі Верховної Ради України та на приміщення сторожової будівлі за Дибинецькою сільською радою. Оформлення права власності доручено Білоцерківському МБТІ.

Прийняття оскаржуваного рішення обґрунтовано п. „б” п. 10. ст. 30 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем помилково, з перевищенням владних повноважень, на підставі наданих РВ ФДМУ по Київській області неправдивих відомостей щодо власника Дибинецької ГЕС, що є безумовною підставою для його скасування в судовому порядку.

Відповідно до п. „б” п. 10 статті 30 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:  облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

          Таким чином, судом встановлено, що зазначеною вище нормою закону чітко визначено компетенцію  виконавчого органу відповідача у сфері повноважень в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку земельних відносин.

Аналіз зазначеної норми закону свідчить що під поняттями облік та реєстрація об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності законодавчо передбачено лише суто технічні процедури оформлення вже визнаного права власності, а не сама процедура встановлення юридичного факту як визнання права власності. Процедура ж саме визнання права власності за іншою особою ніж та якій належало таке право, або якщо таке право оспорюється чи не визнається, з урахуванням положень чинного законодавства належить виключно до компетенції судових органів у порядок та спосіб передбачений законами України.

Натомість тлумачення відповідачем своїх повноважень передбачених п. „б” п. 10 статті 30 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" в контексті визнання права власності (встановлення факту) за будь-якою особою є незаконним оскільки призводить до перевищення повноважень передбачених Конституцією та Законами України, та зокрема Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні"

          Відповідно до п.6 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування” виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті ради в межах своїх повноважень приймає рішення.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведене, рішення виконавчого комітету Дибинецької сільської ради № 40 “Про визнання права власності на нерухоме майно Дибинецької ГЕС” від 21.09.2007 р.” прийнято з перевищенням повноважень передбачених Законом України „Про місцеве самоврядування", а тому не відповідає вимогам Конституції і є незаконним.

Крім того, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не були враховані усі обставини та норми законодавства, які мають значення та регулюють спірні відносини, у зв'язку з чим були порушені охоронювані законом інтереси та права позивача.

Судом встановлено, що прийняте відповідачем оскаржуване рішення не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, в зв'язку з відсутністю в рішенні правових підстав для його прийняття.  

Так, на час прийняття оскаржуваного рішення об'єкти нерухомого майна Дибинецької ГЕС знаходились у власності іншої особи, а саме позивача з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ЗАТ “А.Е.С. Київобленерго” створено шляхом реорганізації та є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ “А.Е.С. Київобленерго”. ВАТ “Київобленерго” засновано на підставі Указу Президента України від 4 квітня 1995 року №282/95 “Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України” та на підставі Наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 02 серпня 1995 року №141 шляхом перетворення Державного підприємства “Київобленерго” у Державну акціонерну енергопостачальну компанію “Київобленерго” у формі ВАТ, яка за рішенням загальних зборів акціонерів від 16.11.2001 р. (протокол №1) змінила назву на “Відкрите акціонерне товариство “А.Е.С. Київобленерго”.

Згідно акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ДЕП “Київобленерго”, що затверджений Міністерством енергетики та електрифікації України 01.07.1995 р. станом на 01.07.1995 р. вартість майна, що підлягає приватизації (розмір статутного фонду акціонерного товариства) дорівнює 3 267 004 000 000 крб.

02.08.1995 р. Міністерством енергетики та електрифікації України видано наказ „Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії „Київобленерго”, та затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу державного енергопостачального підприємства „Київобленерго”; засновано на базі ДЕП „Київобленерго” Державну акціонерну енергопостачальну компанію „Київобленерго” та затверджено її статут.

07.06.1996 року Міністерством енергетики та електрифікації України затверджено Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ДАЕК “Кіївобленерго” згідно з якими вартість майна, що підлягає приватизації 5 204 378 000 000 крб.

Згідно акту перевірки утримання, використання та процесів відчуження державного майна, яке не ввійшло до статутного фонду ДАЕК „Київобленерго” від 06.07.2001 р. третьою особою було зроблено перелік державного майна, яке не  увійшло до статутного фонду товариства при його приватизації.  Нерухоме майно Дибинецької та Богуславської ГЕС в зазначеному переліку не значиться.

При цьому суд не погоджується з доводами відповідача про те, що майнові комплекси гідроелектростанцій не могли бути включені до статутного фонду позивача під час його корпоратизації на підставі п. “г” ст.5 Закону України “Про приватизацію державного майна”, оскільки малі Богуславська та Дибинецька ГЕСи не відносяться до визначених у цій нормі закону типів гідроелектростанцій.

Включення вартості нерухомого майна цілісних майнових комплексів Богуславської та Дибинецької ГЕС до балансової вартості нерухомого майна (будівель, споруд та передавальних пристроїв), яке увійшло до статутного фонду ЗАТ “А.Е.С. Київобленерго” у процесі корпоратизації підтверджується також рішенням Господарського суду м. Києва від 17.03.2005 р. у справі №39/91 та ухвалою господарського суду м. Києва від 07.11.2007 р. у цій справі, які набрали законної сили.

Так, згідно рішення Господарського суду м. Києва від 17.03.2005 р. у справі №39/91 за позовом ЗАТ „А.Е.С. Київобленерго” до Міністерства палива та енергетики України про визнання права власності та спонукання до вчинення дій зобов'язано Міністерство палива та енергетики України надати позивачу для реєстрації права власності на нерухоме майно, що увійшло до статутного фонду позивача –наказ засновника з додатком –переліком об'єктів нерухомого майна про передачу цих об'єктів у власність позивачу.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.11.2007 р. у справі №39/91 було роз'яснено, що Міністерство палива та енергетики України зобов'язане надати ЗАТ “А.Е.С. Київобленерго” для реєстрації права власності на нерухоме майно, що увійшло до статутного фонду ЗАТ “А.Е.С. Київобленерго” - наказ засновника з додатком –повним переліком об'єктів нерухомого майна про передачу цих об'єктів у власність ЗАТ “А.Е.С. Київобленерго”, включаючи майно цілісних майнових комплексів Богуславської та Дибинецької ГЕС.

Згідно з ч.2 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В ч.1 ст.12 Закону України “Про господарські товариства” вказано, що товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

За таких обставин суд дійшов висновку, що об'єкти нерухомого майна Дибинецької ГЕС увійшли до його статутного фонду та є його власністю.

Згідно зі ст.ст.318, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Таким чином оспорюване рішення порушує право власності позивача.

Крім того, суд погоджується з твердженнями позивача, що визнання права власності за таким суб'єктом права як держава в особі Верховної Ради України не відповідає чинному законодавству. Відповідно до ч.1 ст.318 ЦК України, суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

У ст.2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Український народ та держава Україна є самостійними учасниками цивільних відносин, а значить і самостійними суб'єктами права власності.

У розумінні ст.76 Конституції України, Верховна Рада України є представницьким органом Українського народу, який обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Отже ототожнення понять держава Україна та Верховна Рада Україна, якого припустився відповідач при ухваленні оскаржуваного рішення, суд вважає помилковим.

Посилання відповідача на непідвідомчість розгляду даної справи в порядку господарського судочинства не приймаються судом до уваги виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 р. №3.2.-2005 “Щодо застосування господарськими судами України положень процесуального законодавства стосовно розмежування компетенції між спеціалізованими адміністративними та господарськими судами”, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Згідно практики колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України якщо спором у справі є право користування (власності), зокрема, відновлення порушеного права зі сторони третіх осіб, які як і позивач, на підставі рішень владного органу користуються або володіють,  тобто існує спір про право в свою чергу виключає розгляд такої справи в порядку адміністративного судочинства.

          Згідно ч. 2 п. 14 Рекомендації Президії ВГСУ «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»від 27.06.2007 р. N 04-5/120 за змістом і направленістю згаданого Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" його прийняття не виключає (до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів) розгляду місцевими і апеляційними господарськими судами у встановленому законом порядку справ у спорах про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій.

Господарському суду підвідомчі спори про визнання недійсними лише таких актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству, порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій і тягнуть для позивачів певні правові наслідки.

Відповідно до ч.2 ст.12 ГПК України, підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів.

Отже враховуючи вищенаведене спори про визнання недійсними актів підвідомчі господарським судам.

Проаналізувавши зміст та юридичну сутність спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що у цих правовідносинах відсутні відносини влади і підпорядкування, що є обов'язковим для адміністративних правовідносин, а кожна сторона виступає як рівна одна до одної, а між сторонами існує спір про право (оспорювання акту яким визначено право власності), а тому суд вважає, що дана справа підвідомча господарському суду відповідно до ч.2 ст.12 ГПК України і підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Стаття 1 ГПК України надає право усім суб'єктам господарювання звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. З огляду на це суд вважає, що позовну заяву позивачем подано з дотриманням вимог статті 1 ГПК України.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Таким чином, з урахуванням аналізу вищенаведеного законодавства рішення відповідача не ґрунтується на нормах законодавства та порушує охоронювані законом права та інтереси позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення виконавчого комітету Дибинецької сільської ради № 40 “Про визнання права власності на нерухоме майно Дибинецької ГЕС” від 21.09.2007 р. не відповідає чинному законодавству України, а тому є незаконним і підлягає скасуванню.

Витрати за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України та витрати за інформаційно –технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст.44 ГПК України покладаються  на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Дибинецької сільської ради № 40 “Про визнання права власності на нерухоме майно Дибинецької ГЕС” від 21.09.2007 р.

3.          Стягнути з Дибинецької сільської ради (Київська обл., Богуславський р-н, с. Дибинці, вул. Леніна 20; код ЄДРПОУ 04363308) на користь Закритого акціонерного товариства “А.Е.С. Київобленерго” (м. Київ, вул. Стеценка 1-а; код 23243188) судові витрати 85 (вісімдесят п'ять) грн. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                Наріжний С.Ю.