Ухвала

від 23.01.2025 по справі 363/376/25

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

"23" січня 2025 р. Справа № 363/376/25

УХВАЛА

Іменем України

23 січня 2025 року м. Вишгород

Суддя Вишгородського районного суду Київської області Дьоміна О.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищедубечанської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Сьома Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

22.01.2025 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява.

Вивчивши матеріали зазначеної позовної заяви, судом встановлено, що зазначена позовна заява не в повному обсязі відповідає вимогам закону:

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України - суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Від змісту позовної заяви залежать дії судді при вирішенні питання про відкриття провадження у справі і проведення подальших підготовчих дій для розгляду справи у судовому засіданні та при її розгляді по суті, у тому числі і про її судову юрисдикцію та підсудність, про залучення в процес інших осіб, дослідження доказів тощо. Також, від змісту позовної заяви залежить позиція відповідача, котрий, як і позивач, має право на судовий захист, а для реалізації цього права має бути обізнаний з тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами це підтверджується. Вже на стадії пред`явлення позову позивач повинен довести певне коло фактів, що мають процесуальне значення, мається на увазі доведення фактів наявності передумов права на пред`явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред`явлення.

Так, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України - у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч. 5 ст.177 ЦПК України).

Так, відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України - до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ст. 4 Закону України "Про судовий збір" - судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Позивачкою не долучено до позовної заяви квитанції про сплату судового збору, однак в прохальній частині позову, з урахуванням того, що судовий збір, який необхідно сплатити за подачу вказаної позовної заяви перевищує 5% її доходу, просила суд зменшити судовий збір до 5% від її річного доходу, що становитиме 2238,28 грн.

Суд, розглянувши заяву про зменшення сплати судового збору, дійшов до наступного:

Так, з матеріалів позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, ціна позову становить 1475226,49 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, розмір судового збору складає 14752,26 грн.

Частиною другою ст. 133 ЦПК України визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» та ч.1 та ч. 3 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача-фізичної особи за попереднійкалендарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

З аналізу змісту ст. 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в ст. 5, або у справах із предметом спору, не охопленим ст. 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 року у справі за №0940/2276/18 (провадження № 11-336апп20). Разом із тим, Верховний Суд зауважив, що єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати фізичної особи - є врахування судом її майнового стану.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі ст. 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Визначення судом майнового стану сторони є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 11.03.2020 року у справі за №585/2357/19 дійшов висновку, що при вирішенні питання про відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору - майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, за період з першого по четвертий квартали 2023року виплачена сума доходу ОСОБА_1 складає 0 грн., а згідно довідки про доходи за №2489 3144 3540 1072 - ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві (Дарницький р-н) і за період з січня 2023року по грудень 2023року отримала пенсію в розмірі 44765,59 грн.

Водночас, ст. 8 ЗУ «Про судовий збір» чітко передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Частиною першою вказаної статті передбачено, що зменшення сплати судового збору можливе за умови - розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. При цьому, судом встановлено, що позивачка звернулась до суду із вказаною заявою у січні 2025 року, тобто попереднім календарним роком буде вважатись 2024 рік, однак до матеріалів справи долучено відомості про доходи позивачки за 2023 рік, що суперечить вказаним вище нормам закону.

Проаналізувавши викладе та зміст заяви, суд вважає, що позивачкою не наведено обставин, які мали б виключний характер та свідчили б про наявність достатніх підстав для зменшення сплати судового збору.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про зменшення сплати судового збору, з врахуванням відсутності достатніх доказів, що не позбавляє позивачку надати суду відповідні докази з повторним клопотанням.

Таким чином, судовий збір підлягає сплаті у порядку та розмірі, визначених Законом України «Про судовий збір».

Виходячи з вищевикладеного, позивачці необхідно сплатити відповідний судовий збір, або надати суду документи на підтвердження обставин, передбачених ст. 8 ЗУ «Про судовий збір».

Крім того, позивачка, звертаючись до суду з вказаним позовом посилається на неможливість отримання свідоцтва про право власності на земельні ділянки в нотаріальному порядку тому, що видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться за умови отримання витягу з Державного земельного кадастру, в тому числі і шляхом безпосереднього доступу до нього, ОСОБА_1 в свою чергу не зареєстрував належним чином право власності на земельні ділянки, і тому позивачка вимушена звернутися до суду з вказаними вимогами. В той же час, позивачка в порушення вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України не зазначає в позові та не додає до нього доказів зазначеного.

Так,у відповідності до вимог ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ч. 2 ст. 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Крім того, як зазначає Пленум Верховного Суду України у постанові за №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Так, матеріально-правова вимога позивача до відповідачів повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію.

У разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, потерпіла особа обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу та ґрунтується на законі.

Відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України - позовна заява має містити зокрема виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів,що підтверджуютьвказані обставини.

Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року за N24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" - у справах про спадкування права власності на нерухоме майно суди не повинні задовольняти позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом чи за заповітом за відсутності спору між спадкоємцями стосовно спадщини, оскільки реалізація прав позивачів має інші механізми: звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, встановлення факту прийняття спадщини, продовження строку прийняття спадщини (у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року), про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем щодо правовідносин, які виникли після набрання чинності ЦК. При цьому судам слід враховувати, що свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом на підставі письмової заяви спадкоємців після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 1270, ст. 1276 ЦК України - не раніше зазначених у цих статтях строків. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 року за N7 - свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявностіумов дляодержання внотаріальній конторісвідоцтва проправо наспадщину вимогипро визнанняправа наспадщину судовомурозглядові непідлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Враховуючи зазначене, право звернення до суду за правилами позовного провадження з метою захисту порушеного права на спадщину настає в спадкоємця тільки у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, однак в матеріалах справи такої обгрунтованої відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину саме позивачці не має.

Між тим, у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» за №7 від 30.05.2008 року визначено обов`язок суду перевірки наявності або відсутності спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, заяв спадкоємців про відмову від права на спадщину.

Також, як встановлено, у позовній заяві та долучених матеріалах відсутня обґрунтована постанова нотаріуса про відмову позивачу у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст.175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Суддя звертає увагу, що прецедент на практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Залишення вказаної позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя, після усунення зазначених в ухвалі недоліків.

На підставі вищевикладеного, позовна заява в порядку ст. 185 ЦПК України підлягає залишенню без руху з наданням строку для виправлення недоліків.

Керуючись ст. ст. 175-176, 185 ЦПК України, суддя,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - ОСОБА_1 до Вищедубечанської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Сьома Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом - залишити без руху.

Надати позивачці для усунення зазначених в цій ухвалі суду недоліків строк тривалістю десять днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Роз`яснити позивачці, що у випадку не усунення зазначених недоліків у встановлений строк, позовна заява буде їй повернута.

Копію ухвали надіслати позивачці.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.

Суддя О.П. Дьоміна