Рішення

від 23.01.2025 по справі 337/6069/24

ХОРТИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

23.01.2025

Справа № 337/6069/24

Номер провадження 2-о/337/24/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2025 року Хортицький районний суд міста Запоріжжя

у складі: головуючогосудді: Ширіної С.А.,

за участю секретаряБикової С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заявуОСОБА_1 до Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «НИВА», про встановлення юридичного факту про припинення трудових відносин, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 , звернувся до суду із заявою, заінтересована особа - Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «НИВА», про встановлення юридичного факту про припинення трудових відносин.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 , вказав, що він наказом № 52к від 02.07.2008 року був прийнятий на роботу водієм автотранспортних засобів в СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АГРОФІРМА «НИВА», з ним було укладено трудовий договір на невизначений строк.

В зв`язку з початком бойових дій на території Донецької області, в червні 2022 року він був вимушений переселитись до м. Запоріжжя. 01 серпня 2022 року він став на облік, як внутрішньо переміщена особа, з фактичним місцем проживання:

АДРЕСА_1 .

Коли він виїжджав з м. Авдіївка, де на той час велись активні бойові дії, він не зміг звільнитись в установленому законом порядку та забрати свою трудову книжку, оскільки підприємство господарську діяльність не здійснювало, органи управління не працювали. Де фактично перебував директор СТОВ АГРОФІРМА «НИВА» йому було не відомо.

Більше до своїх трудових обов`язків в СТОВ АГРОФІРМА «НИВА» він не приступав та роботодавець більше не сплачував за нього єдиний соціальний внесок та інші обов`язкові платежі. Повернутись на роботу він не міг, як не міг подати заяву про звільнення, оскільки листування з окупованою територією, територією, де ведуться активні бойові дії, не здійснювалося.

АТ «УКРПОШТА» відмовила йому в доставці поштового відправлення з заявою про його звільнення за власним бажанням, зробивши про це відповідну відмітку на конверті.

Згідно Наказу МІНІСТЕРСТВА З ПИТАНЬ РЕІНТЕГРАЦІЇ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 22.12.2022 № 309 із змінами та доповненнями, СТОВ АГРОФІРМА «НИВА» знаходиться на території, де органи державної влади не здійснюють на даний час свої повноваження, тому я не маю можливості офіційно підтвердити факт звільнення з попереднього місця роботи та внести запис до трудової книжки про припинення трудових відносин.

В тойже час,відсутність вказаногозапису перешкоджаєйому офіційно працевлаштуватись, або реалізувати право на перерахунок пенсії. З огляду на викладене, ОСОБА_1 , просить суд встановити юридичний факт припинення з 31.03.2023 року трудових відносин між ним та СТОВ АГРОФІРМА «НИВА» за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, статті 4 Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

В судове засідання заявник ОСОБА_1 , не з`явився, в заяві зазначив, про розгляд справи без його участі.

Представник заінтересованої особи - СТОВ АГРОФІРМА «НИВА» в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового розгляд сповіщений належним чином, заяв чи клопотань по справі суду не надав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , з 02.07.2008 року працював у СТОВ АГРОФІРМА «НИВА» на посаді водія.

01.08.2022 року заявник отримав довідку № 2330-5001939652 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

У відповідності до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У відповідності до ч.3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Положеннями ч. 1 ст. 315 ЦПК України визначено перелік справ, які підлягаю розгляду судом в порядку встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно вимог статей 315-319 ЦПК України у в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану (Указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року).

Відповідно до Наказу МІНІСТЕРСТВА З ПИТАНЬ РЕІНТЕГРАЦІЇ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 22.12.2022 № 309 із змінами та доповненнями, СТОВ АГРОФІРМА «НИВА» знаходиться на території, де органи державної влади не здійснюють на даний час свої повноваження, тому я не маю можливості офіційно підтвердити факт звільнення з попереднього місця роботи та внести запис до трудової книжки про припинення трудових відносин.

Дані обставини свідчать про неможливості продовження роботи СТОВ АГРОФІРМА «НИВА» у через тимчасову окупацію Російською Федерацією території України, де знаходиться підприємство.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна зобов`язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв`язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом

Аналогічні положення містяться в Європейській соціальній хартії (переглянута) від 03.05 1996 (ратифікована Україною 14.09.2006).

Так, ст. 12 Хартії визначає що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються:1. започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; 2. підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; 3. докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень: 4. вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх і багатосторонніх угод або в інший спосіб і відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: а) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін; б) надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, тобто таким, що укладається на невизначений строк.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно ст. ст. 38, 39 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

У відповідності до ст. 22 КЗпП України, відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

У статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка свідчать про факт припинення трудових відносин між ОСОБА_1 , та СТОВ АГРОФІРМА «НИВА» за ст. 38 КЗпП України, в зв`язку з неможливістю продовження роботи, а саме, через тимчасову окупацію Російською Федерацією території України, де знаходиться підприємство.

Встановлення в судовому порядку факту припинення трудових відносин має юридичне значення для заявника, оскільки дозволить використати його право на працю та стати на облік в центр зайнятості. Іншої можливості встановити вказаний факт заявник не має.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що заявник позбавлений можливості зареєструвати у встановленому законом порядку припинення своїх трудових відносин з роботодавцем, а неприйняття по суті рішення у цій справі може вплинути на права заявника, тому з метою захисту його прав, суд дійшов висновків про необхідність задоволення вимог щодо встановлення факту припинення трудових відносин.

Разом з тим, доказів з якого періоду припинені трудові відносини заявником не надано, а отже в цій частині вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 208-209, 234, 235, 256-259, 263, 264, 265, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ЗаявуОСОБА_1 до Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «НИВА», про встановлення юридичного факту про припинення трудових відносин, - задовольнити частково.

Встановити факт припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським Товариствомз обмеженою відповідальністюАгрофірма «НИВА», (код ЄДРПОУ 00695479, на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України, за власним бажанням ст. 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану.

В іншій частині заяви залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: С.А. Ширіна