Постанова

від 23.01.2025 по справі 535/1280/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 535/1280/22 Номер провадження 22-ц/814/149/25Головуючий у 1-й інстанції Гуляєва Г.М. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Карпушина Г.Л., Пікуля В.П.

секретар: Сальна Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Колеснікова Анатолія Геннадійовича

на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року та додаткове рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 27 березня 2024 року, ухвалені суддею Гуляєвою Г.М.

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання умови договору недійсною, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом в якому просила визнати недійснимпункт 2.1.статті «2.СТРОК ПОЗИКИ»Договору позики№ 03/09/21-1від 03вересня 2021року,який єДодатком доДоговору №1про новаціювід 03вересня 2021року,укладених міжТовариством зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«Фактор Плюс»(правонаступникомякого є ОСОБА_1 )та ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 03 вересня 2021 року між Акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» укладено Договір факторингу № 03/09/2021, за умовами якого останньому передано право грошової вимоги за кредитним договором № 11/01/2004, укладеним 03.03.2004 між Акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_2

03 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова омпанія «Фактор Плюс», та ОСОБА_2 укладено Договір позики № 03/09/21-1, який є додатком до Договору № 1 про новацію від 03 вересня 2021 року.

Зазначеним Договором новації, укладеним між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» було замінено позикове зобов`язання ОСОБА_2 за Кредитним договором № 11/01/2004 від 03.03.2004 року, укладеного між Акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 .

Цього ж дня, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», та ОСОБА_1 укладено Договір про відступлення прав вимоги № 03/09/21. Від імені ОСОБА_1 договір було підписано її представником ОСОБА_4

ОСОБА_1 згідно п. 4.1. Договору відступлення сплатила Первісному кредитору за відступлення прав вимоги 40 550 (сорок тисяч п`ятсот п`ятдесят) гривень 00 коп., є Новим кредитором ОСОБА_2 та до неї перейшли усі права та обов`язки Позикодавця за Договором позики.

Пунктом 2.1. статті 2 Договору відступлення передбачено, що до Нового кредитора переходить право вимоги Первісного кредитора до Боржника, включаючи права вимоги до правонаступників Боржника, спадкоємців Боржника, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників або які зобов`язані виконати обов`язки Боржників.

Про відступлення прав вимоги за Договором позики первісний кредитор повідомив боржника ОСОБА_2 листом № 03/09/21-1 від 03.09.2021 року, зазначивши, що Новим кредитором є ОСОБА_1 та з усіх питань, в тому числі щодо внесення відповідних змін до вищевказаного договору слід звертатись до Нового кредитора.

Предметом Договору позики є надання Позикодавцем Позичальникові 1 460 620 (одного мільйону чотириста шістдесяти тисяч шістсот двадцяти) гривень 18 копійок.

Статтею 2 у пункті 2.1. Позичальник зобов`язався повернути Позикодавцю суму позики шляхом щомісячної сплати 1000 (однієї тисячі) гривень починаючи з 01 січня 2070 року.

Зі змісту пункту 2.1. статті 2 Договору позики випливає, що виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим договором починається з 01 січня 2070 року, тобто через 48 років 3 місяці та 29 днів з дати укладення цього договору.

При цьому у пункті 2.1. статті 2 Договору позики передбачено загальну суму позики у розмірі 1 460 620,18 грн. повертати шляхом щомісячної сплати грошових коштів у розмірі 1000,00 грн.

Повернення Позичальником позики, згідно вказаних умов, потребуватиме майже 122 роки. Таким чином, увесь строк виконання Договору позики становить понад 170 років з моменту його укладення Сторонами.

З умов Договору позики, викладених у п. 2.1. цього Договору випливає, враховуючи вік Позичальника ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що на момент початку фактичного повернення позики (01.01.2070), йому повинно виповнитися 100 років та майже 2 місяці. А на момент фактичного повного погашення позики у розмірі 1 460 620,18 грн. шляхом щомісячної сплати суми у розмірі 1000,00 гри., ОСОБА_2 має виповнитися більше 222 років.

Враховуючи викладене позивач вважає, що умови пункту 2.1. Договору позики статті «2. СТРОК ПОЗИКИ» є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" про визнання умови договору недійсною відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не є стороною договору позики та за договором відступлення прав вимоги набула виключно право вимоги на умовах договору позики укладеного між ТОВ «ФК «Фактор Плюс» та ОСОБА_2 . Також, позивач на часукладання Договорувідступлення праввимоги №03/09/21від 03.09.2021була обізнанапро всіумови Договорупозики,усвідомлювала їхта,не заперечуючиїх недійсність,погодилась отримання(набуття)прав кредитораза Договоромпозики уповному обсязіта умовах,які існувалина моментвідступлення прававимоги наумовах Договорувідступлення праввимоги.

Окрім того, позивачем не доведено яким чином порушені її права з урахуванням положень Договору позики про можливість (право позичальника) дострокового повернення суми позики повністю або частинами, а також з урахуванням можливості у Позикодавця пред`явити вимогу до правонаступників і спадкоємців ОСОБА_2 , страховиків та інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржника ОСОБА_2 або які зобов`язані виконати його обов`язки за Договором позики № 03/09/21-1 від 03.03.2021.

Додатковим рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 27 березня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 21000 грн.

Не погодившись з вказаними рішеннями їх в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Колесніков А.Г., просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про те, що позивачка була обізнана про умови договору позики та усвідомлювала їх на час укладення договору відступлення прав вимоги від 03.09.2021 є необгрунтованим, оскільки вищевказаний договір від імені ОСОБА_1 було підписано її представником ОСОБА_4 .

Окрім того, судом не враховано, що ОСОБА_1 замінила ТОВ «ФК «Фактор Плюс» на стороні кредитора у договорі, тому отримала право заперечувати його дійсність та ініціювати зміну умов договору.

Висновок місцевого суду щодо відсутності порушеного права позивача з огляду на можливість досторокового повернення суми позики повністю або частково, а також з урахуванням можливості у позикодавця пред`явити вимогу до правонаступників і спадкоємців ОСОБА_2 , страховиків та інших осіб є необгрунтованим, оскільки суд не з`ясував чи існують у ОСОБА_2 правонаступники та коло його спадкоємців, чи інші особи, до яких перейшли обов`язки боржника ОСОБА_2 , з огляду на те, шо договір позики не є застрахованим, а позивач є донькою відповідача та належить до першої черги спадкоємців за законом.

Також суд залишив поза увагою посилання позивача на те, що сторони договору позики маючи спеціальні знання у галузі фінансових послуг та оподаткування, з метою ухилення ОСОБА_2 від сплати податкових платежів включили у текст договору позики оскаржувану умову п. 2.1, щодо формальної наявності у ОСОБА_2 обов`язку з повернення позики.

Окрім того, в апеляційній скарзі містяться заперечення на ухвалу Котелевського районного суду Полтавської області від 18.09.2023 якою залучено до участі у справі співвідповідача ТОВ «ФК «Фактор Плюс» та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 .

Зазначено, що суд не врахував, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на момент укладення договору позики перебували у зареєстрованому шлюбі, отже є солідарними боржниками у позиковому зобов`язанні, тому безпідставно відмовив позивачу у залученні ОСОБА_3 до участі у справі у якості співвідповідача.

Від представника ОСОБА_2 адвоката Бондаренко О.В. та представника ТОВ «ФК «Фактор Плюс» Крамаренка А.Д. до суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу в яких просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду повною мірою відповідають вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 03 березня 2004 року між АТ «УкрСибБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 11/01/2004, відповідно до якого останній отримав грошові кошти у сумі 21500 доларів США (т. 1, а.с. 18-22).

03 вересня 2021 року між АТ «УкрСибБанк» (Клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» (Фактор) укладено Договір факторингу № 03/09/2021, за умовами якого Клієнт зобов`язується передати у власність Фактору, а Факторприйняти права вимоги за вищевказаним кредитним договором та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.

У п. 1.3 зазначено Договору вказано, що на день підписання цього Договору загальна заборгованість за Кредитним договором № 11/01/2004 (в обліковій системі банку) боржника ОСОБА_2 становить: основна сума боргу 23 231,21 доларів США, проценти30 756,39 доларів США (т. 1, а.с. 26-30).

Відповідно до Акту приймання-передачі прав вимоги від 03.09.2021 складеним ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» та АТ «УкрСибБанк», складеного на виконання Договору факторингу № 03/09/2021 від 03.09.2021 Клієнт передав Фактору права вимоги, а Фактор прийняв права вимоги в обсязі та на умовах, визначених Договором, а саме за договорами: кредитним договором № 11/01/2004 від 03.03.2004, договором поруки № б/н від 03.03.2004 (т. 1, а.с. 35).

Актом приймання-передачі документації від 03.09.2021, складеним між ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» та АТ «УкрСибБанк», Клієнт передав, а Фактор прийняв наступну документацію: кредитний договір від 03.03.2004, укладений між АКІБ «УкрСибБанк» та ОСОБА_2 з усіма додатками та додатковими угодами (оригінал), договір поруки від 03.03.2004, укладений між АКІБ «УкрСибБанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , з усіма додатками та додатковими угодами (оригінал), а також копії матеріалів кредитної справи, матеріали судового та виконавчого провадження (копії) (т. 1, а.с. 36).

Згідно Договору № 1 про новацію від 03.09.2021 укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» та ОСОБА_2 , сторони домовились про зміну (новацію) платіжних зобов`язань позичальника перед фінансовою компанією за кредитним договором новими позиковими зобов`язаннями між сторонами.

У п. 1.2. Договору № 1 про новацію від 03.09.2021 року зазначено, що сума зобов`язань Позичальника перед Фінансовою компанією за Кредитним договором становить 54047,60 доларів США, з яких основна сума боргу - 23 291,21 доларів США та нараховані проценти - 30 756,39 доларів США.

Згідно з п. 1.3. Договору № 1 про новацію від 03.09.2021 року з моменту укладення цього Договору зобов`язання Позичальника за Кредитним договором № 11/01/2004 від 03.03.2004 року та відповідно Кредитний договір № 11//01/2004 від 03.03.2004 припиняються повністю, включаючи прострочену заборгованість, яка складається з основної суми боргу у розмірі 23 291,21 доларів США за кредитом та нараховані проценти у розмірі 30 756,39 доларів США. Будь-які додаткові зобов`язання, пов`язані з Кредитним договором (включаючи будь-які договори про забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором) припиняються з моменту укладення цього Договору (т. 1, а.с. 38-40).

Згідно Додатку до Договору № 1 про новацію від 03.09.2021Договору позики № 03/09/21-1 від 03.09.2021, укладеним між ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» та ОСОБА_2 , в результаті здійснення новації зобов`язань Позичальника за Кредитним договором № 11/01/2004 від 03.03.2004 між сторонами виникли зобов`язання щодо позики на умовах, викладених в цьому Договорі (далі Позика).

У п. 1.2 Договору позики № 03/09/21-1 від 03.09.2021 року зазначено, що загальна сума Позики становить 1 460 620,18 грн., яка є безпроцентною.

У п. 2.1. Сторони погодили, що Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю Суму позики у повному розмірі шляхом сплати позикодавцю щомісячно грошових коштів у розмірі 1000,00 грн., починаючи з 01 січня 2070 року (т. 1, а.с. 41- 43).

Відповідно до п. 3.1. та п. 3.2. Договору позики № 03/09/21-1 від 03.09.2021 року Позичальник має право повернути всю суму позики в повному обсязі Позикодавцю до закінчення строку дії цього Договору однією сумою або частинами, що здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок Позикодавця.

В цей же день, між ТОВ «ФК «Фактор Плюс» та ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавриненком Ю.П., діє ОСОБА_4 укладено договір про відступлення прав вимоги № 03/09/21 (т. 1, а.с. 44- 46).

Відповідно до п. 2.1. Договору про відступлення прав вимоги № 03/09/21 від 03.09.2021 року Первинний кредитор відступає шляхом відступлення Новому кредитору належні Первинному кредитору, а Новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги первинного кредитора до позичальника, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Боржника, спадкоємців, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників або які зобов`язані виконати обов`язки Боржників, за кредитними договорами, договорами поруки, та договорами застави, з - урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них.

Як зазначено у п. 4.1. вказаного Договору за відступлення прав вимоги за Основним договором Новий кредитор сплачує Первинному кредитору грошові кошти у сумі 40 550, 00 грн.

Згідно Додатку № 1 до Договору про відступлення прав вимоги № 03/09/21 від 03.09.2021 договір позики № 03/09/21 від 03.09.2021, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» та ОСОБА_2 є договором, права вимоги за яким відступаються. Розмір Прав вимоги, які переходять до Нового кредитора складає 1 460 620,18 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 як на підставу визнання недійсним п. 2.1. договору позики посилалась на фіктивність даної умови договору, оскільки їїзміст неспрямований нареальне настанняправових наслідків,що обумовленідоговором позики.

Відмовлючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку про їх недоведеність та необгрунтованість.

Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно достатті 6цього Кодексусторони євільними вукладенні договору,виборі контрагентата визначенніумов договоруз урахуваннямвимог цьогоКодексу,інших актівцивільного законодавства,звичаїв діловогообороту,вимог розумностіта справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

З урахуванням принципів приватного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

За вимогами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року у справі № 638/289/18 (провадження № 61-14445св19) зазначено, що для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, та свідчить, про те, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином, а тому цей правочин може бути визнаний судом недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним п. 2.1 договору позики від 03.09.2021, ОСОБА_1 посилалася на те, що даний пункт договору, яким визначено строк повернення позики є фіктивним, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених данним договором.

Відповідно до положень ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину,тобто тягар доказування фіктивності правочину (або його частини) покладається на позивача.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У справі, що переглядається встановлено, що ТОВ «ФК «Фактор Плюс» та ОСОБА_2 укладаючи договір позики в письмовому вигляді узгодили всі його умови, в тому числі щодо строку повернення суми позики.

Доказів того, що даний пункт договору позики містить ознаки фіктивності позивачем не надано, що є її процесуальним обов`язком.

Особливості уступки права вимоги викладені у ст. ст. 512 - 519ЦК України.

Згідно пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена упостанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19,у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Відповідно до п. 2.2. Договору відступлення прав вимоги від 03.09.2021, ОСОБА_6 , як новий кредитор, набула всі права кредитодавця за вищевказаним договором позики у повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення права вимоги.

У пункті 3.2 договору про відступлення прав вимоги від 03.09.2021 ОСОБА_1 , як новий кредитор, підтвердила, що в момент укладення цього договору отримала від первинного кредитора (ТОВ «ФК «Фактор Плюс») усі наявні у кредитора документи, що підтверджують право вимоги до ОСОБА_2 .

Зміст договору позики від 03.09.2021 та договору відступлення прав вимоги укладений з ОСОБА_1 є чіткими, зрозумілими та не потребують додаткового тлумачення.

Таким чином, укладаючи договір відступлення прав вимоги ОСОБА_1 була обізнана про всі умови договору позики, усвідомлювала їх та, не заперечуючи їх дійсність, погодилась на набуття прав кредитора за договором позики у повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення права вимоги.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що ОСОБА_1 не була обізнана про умови договору позики та не усвідомлювала їх на час укладення договору відступлення прав вимоги від 03.09.2021, оскільки вищевказаний договір від імені ОСОБА_1 було підписано її представником ОСОБА_4 є необгрунтованими з огляду на наступне.

Сутність та правова природа цивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Згідно з частинами першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Відповідно до статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до частин першої та другої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Згідно з частинами першою статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що договір доручення може посвідчуватися довіреністю та є різновидом представництва інтересів особи-довірителя, що виникає на підставі договору.

Згідно довіреності виданої 15.03.2021, ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_4 представляти її інтереси в будь-яких банківських та інших фінансових установах, факторингових компаніях, перед іншими компетентними установами, підприємствами, організаціями, незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої нележності, в органах нотаріату, МВС України, з питання відступлення їй права вимоги за борговими зобов`язаннями ОСОБА_2 .

Даною довіреністю вона надала ОСОБА_4 , серед іншого, право укладати та підписувати будь-які правочини, пов`язані з переходом до неї вказаного права вимоги.

Вказана довіреність видана строком на 3 роки, дійсна до 15.03.2024 року та посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавриненком Ю.П. (т. 1, а.с. 49).

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 діяв усупереч інтересам довірителя, ОСОБА_1 , що призвело до несприятливих наслідків для довірителя.

Нотаріально посвідчену довіреність позивачка видала на ім`я ОСОБА_4 добровільно, на день укладення договору відступлення права вимоги від 03.09.2021 довіреність була чинною, скасована не була та позивачкою не оспорювалася, у встановленому законом порядку судом недійсною не визнавалась.

Таким чином, укладаючи договір відступлення прав вимоги від 03.09.2021 ОСОБА_4 діяв в інтересах ОСОБА_1 межах наданих йому повноважень, а тому до останньої перейшли права та обов`язки визначені в договорі відступлення права вимоги від 03.09.2021.

Посилання апелянта на те, що сторони договорупозики маючиспеціальні знанняу галузіфінансових послугта оподаткування,з метоюухилення ОСОБА_2 від сплатиподаткових платежіввключили утекст договорупозики оскаржувануумову п.2.1,щодо формальноїнаявності у ОСОБА_2 обов`язкуз поверненняпозики не підтверджене належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним п. 2.1 договору позики від 03.09.2021.

Також в апеляційному порядку представником ОСОБА_1 адвокатом Колесніковим А.Г. було оскаржено додаткове рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 27 березня 2024 року, яким заяву представника ОСОБА_2 адвоката БондаренкоО.В. про ухвалення додаткового рішення у справі, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати направову допомогуу розмірі21000грн.

Колегія суддів не вбачає підстав для його скасування з наступних підстав.

Згідно п. 6 ч. 1ст. 264 ЦПК України, ухвалюючи рішення, суд, зокрема вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (судовий збір та витрати пов`язані з розглядом справи).

Відповідно до частин першої, п`ятоїстатті 270 ЦПК Українисуд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 4 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Тобто, додаткове рішення суду, ухвалене у порядкустатті 270 ЦПК Україниє невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього.

Згідно з частинами першою, третьоюстатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При цьому, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України відносить витрати на професійну правничу допомогу саме до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До заяви про ухвалення додаткового рішення представником відповідача надано ордер на надання правничої (правової) допомоги від 15.12.2022 року, додаткову угоду до договору про надання правничої (правової) допомоги від 15.12.2022 року, акт наданих послуг від 14.03.2024 року, з яких вбачається, що адвокатом були надані послуги: консультації, ознайомлення та аналіз позовної заяви, наданих документів, складання відзив на позовну заяву, представництво в судовому засіданні, складання інших процесуальних документів та копії квитанції № 2879001 від 14.03.2024 року про оплату адвокату гонорару в розмірі по 21000 грн.

На підставі викладеного, враховуючи відмову в задоволенні позову, виходячи з критерію розумності розміру судових витрат, справедливості, реальності адвокатських послуг та враховуючиобставини справиколегія суддівприходить довисновку,що додатковерішення Котелевськогорайонного судуПолтавської областівід 27березня 2024року ухвалене з дотриманням вимог законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

Окрім того, в апеляційній скарзі містяться заперечення на ухвалу Котелевського районного суду Полтавської області від 18.09.2023 в частині відмови в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Колеснікова А.Г. про залучення до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_3 .

Заперечення на дану ухвалу зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував, що на момент укладення договору позики ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , яка є солідарним боржником за спільним борговим зобов?язанням подружжя, а тому безпідставно відмовив у залученні останньої до участі у розгляді справи у якості співвідповідача.

Відповідно до ст. 353 ч. 2 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Розглянувши викладенів апеляційнійскарзі запереченняна ухвалу Котелевськогорайонного судуПолтавської областівід 18.09.2023колегія суддівприходить довисновку проїх безпідставністьз оглядуна наступне.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17).

Предметом даного судового розгляду є вимога позивача про визнання недійсною частини договору позики, позовних вимог про стягнення заборгованості із солідарних боржників не пред?явлено, тому суд першої інстанції, прийшов до обгрунтованого висновку про залучення ОСОБА_3 , яка не є стороною спірного договору позики, до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Отже, суд першої інстанцій дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками суду.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішень суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374 ч. 1 п. 1,375,382, 383, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 адвоката КолесніковаАнатолія Геннадійовича залишити без задоволення.

Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року та додаткове рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 27 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді Г. Л. Карпушин

В. П. Пікуль