Рішення

від 16.01.2025 по справі 946/6244/24

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 946/6244/24

Провадження № 2-др/946/1/25

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді Присакар О.Я.,

за участю: секретаря судового засідання Воронової В.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ізмаїла заяву представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Сластнікової Ганни Олександрівни про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Ізмаїльський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Міністерство оборони України, про встановлення батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, -

В С Т А Н О В И В:

02 серпня 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Ізмаїльський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Міністерство оборони України, про встановлення батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 грудня 2024 року за заявою позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Ізмаїльський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Міністерство оборони України, про встановлення батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини залишено без розгляду.

30 грудня 2024 року представник відповідача звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення по справі про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в розмірі 21150 грн., оскільки судом не вирішено питання про стягнення цих витрат.

Представник позивача адвокат Романенко О.О. в судове засідання не з`явилась, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, про причину неявки суду не повідомила.

Представник відповідача адвокат Сластнікова Г.О. в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву про відкладення судового засідання у зв`язку з її участю в судовому засіданні по іншій справі № 400/4763/24 в м. Миколаїв. При цьому адвокатом не було надано доказів, що вона є представником сторони або представником третьої особи по справі № 400/4763/24.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- Ізмаїльського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про причину неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- Міністерства оборони України, в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про причину неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч.4 ст. 270 ЦПК України, у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

В зв`язку з неприбуттям у судове засідання на 16.01.2025 року о 11-00 год. осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, суд вважає за необхідне розглянути заяву за їх відсутності.

Дослідивши заяву про ухвалення додаткового рішення та матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановленихстаттею 430 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, зловживання процесуальними правами є неприпустимим.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, що відповідає п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Згідно з частиною шостою статті 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Верховний Суд зауважує, що особі гарантується право на звернення до суду за захистом та право на позов. ЦПК України передбачає компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача.

Поняття зловживання процесуальними правами міститься у ст. 44 ЦПК України. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц зазначено, що для стягнення компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи, здійснених відповідачем, необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв`язку із закриттям провадження у справі, послався, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (ч.5 ст.142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст.55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18, де, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції вірно виходив з того, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, тобто його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу. При цьому Верховний Суд вказав, що із системного тлумачення положень частин 5 та 6 ст.142, ч.9 ст.141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

З наведених обставин вбачається, що 02 серпня 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , про встановлення батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини.

25 грудня 2024 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 грудня 2024 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Ізмаїльський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Міністерство оборони України, про встановлення батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини залишено без розгляду. Вказана ухвала сторонами не оскаржена.

При цьому, як свідчить судова практика, звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст.55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист.

Таким чином, саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень.

Із системного тлумачення положень частин 5 та 6 ст.142, ч.9 ст.141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

Звернення до суду із позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Саме факт подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, оскільки це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суду має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

Добросовісні дії позивача, спрямовані на захист їх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист.

У заяві про стягнення судових витрат, пов`язаних із правовою допомогою, заявник не зазначив, які дії позивача у вказаній справі були необґрунтованими, що є підставою для компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи у зв`язку із залишенням позову без розгляду.

Вирішуючи питання щодо вимог відповідача про компенсацію здійснених ним витрат на правничу допомогу, суд виходить з того, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду із заявою про залишення її позову про встановлення батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини без розгляду не свідчить про безпідставність та необґрунтованість позову.

Верховний Суд виходить з системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статі 141 ЦПК України та зазначає, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

З огляду на обставини справи, доводи заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, немає підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України.

Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові № 359/9512/17 від 12 листопада 2020 року.

Як видно з матеріалів справи, відповідач у заяві про стягнення витрат на правову допомогу жодних доказів що дії позивача в даному випадку були необґрунтовані суду не надав.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження своїх повноважень адвокатом Сластніковою Г.О. був наданий ордер серії ВН № 1436693.

На підтвердження понесених судових витрат, адвокатом була надана платіжна інструкція про сплату ОСОБА_1 21150 грн. ОСОБА_3 .

При цьому адвокатом не було надано договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

За таких обставин, у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Сластнікової Ганни Олександрівни про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в розмірі 21150 грн., необхідно відмовити.

Керуючись ст. 270 ЦПК України, суд , -

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Сластнікової Ганни Олександрівни про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Ізмаїльський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Міністерство оборони України, про встановлення батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в розмірі 21150 грн. відмовити.

Додаткове рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому додаткове рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 22 січня 2025 року.

Суддя: О.Я.Присакар