Рішення

від 15.01.2025 по справі 522/9268/24

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Провадження № 2/522/285/25

Справа № 522/9268/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Єрганінової К.В.,

розглянувши у підготовчому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, як орган опіки та піклування в інтересах малолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 13.06.2024 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що малолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народжений у матері ОСОБА_2 та батька ОСОБА_3 . Зі слів матері батько останні два роки з ними не проживає, зв`язок не підтримує. Спеціалісту Служби у справах дітей Одеської міської ради 05.06.2024 о 23:00 год надійшло повідомлення від інспектора Ювенальної превенції відділення №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, згідно якого в Херсонському сквері знайдено малолітню дитину без законного представника в нічний час доби та доставлено до відділу поліції. Мати дитини було знайдено з чоловіками з явними ознаками алкогольного сп`яніння. Відносно ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 184 КУпАП. На місця виявлені було викликану карету швидкої допомоги та встановлено низький рівень гігієни дитини, стан здоров`я задовільний. Малолітнього ОСОБА_4 було доставлено до КНП «Дитячий будинок №1 Одеської міської ради Одеської області», а Приморська районна адміністрація Одеської міської ради видала розпорядження №444 від 06.06.2024 про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14.06.2024 провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 11.07.2024.

У зв`язку з відсутністю електропостачання в приміщенні суду, розгляд справи у підготовчому засіданні 11.07.2024 було відкладено на 14.08.2024.

У підготовчому засіданні 14.08.2024 проведеному за участі представника позивача ОСОБА_5 та представника третьої особи Малоголовко А.О. було відкладено розгляд справи з метою повторного сповіщення відповідача, на 08.10.2024.

У підготовчому засіданні 08.10.2024 проведеному за участі представника позивача Гаврилюк А.А. було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 20.11.2024.

Розгляд справи у судовому засіданні 20.11.2024 відкладено на 15.01.2024 з метою належного сповіщення відповідача.

У судове засідання 15.01.2024 учасники справи не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялися у встановленому законом порядку.

Представник Приморської районної адміністрації Одеської міської ради Гаврилюк А.А. подав до суду 15.01.2025 заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, не заперечував проти заочного розгляду справи. Представник Служби у справах дітей Одеської міської ради Прокопенко І.Є. звернулася до суду 15.01.2025 з заявою про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, у зв`язку з повторною неявкою відповідача, який належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання, та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, відсутністю заперечень з боку позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів у заочному порядку.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії № НОМЕР_1 (а.с.13).

Відповідно до акту проведення оцінки рівня безпеки дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , комісією зроблено висновок, про знаходження дитини в дуже небезпечному стані, у зв`язку зі знайденням дитини без супроводу в нічний час доби та на підставі зовнішніх ознак недогляду чи занедбаності (низький рівень гігієни, поруч з дитиною відчувається неприємний запах, дитина одягнута в брудний одяг) (а.с.15-23).

Згідно листа Малиновської окружної прокуратури міста Одеси від 30.05.2024, ОСОБА_2 засуджена до покарання у вигляді 2 років 6 місяців позбавлення волі, відповідно до вироку Малиновського районного суду м.Одеси від 01.03.2024, залишеного без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.05.2024. У провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває ще одне кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 (справа №509/4037/22 від 29.09.2022). Відповідно до показів ОСОБА_2 наданих у суді, дитину вона виховує самостійно, батько ОСОБА_3 участі у вихованні дитини не бере. Наразі ОСОБА_2 перебуває у цивільних стосунках з ОСОБА_6 з яким проживає спільно зі своєю дитиною. 26.05.2024 близько 21:45 год поблизу ринка «Книжка» та супермаркету «Сільпо» зафіксовано співмешканця ОСОБА_2 ОСОБА_6 в стані алкогольного сп`яніння, який використовуючи малолітню дитину ОСОБА_7 займався жебрацтвом. Поруч перебувала і мати дитини ОСОБА_2 , яка на зауваження прокурора схопила дитина та втекла (а.с.26-27).

Служба у справах дітей Одеської міської ради звернулася до Приморського районної адміністрації з клопотанням від 06.06.2024 про невідкладене відібрання малолітнього ОСОБА_1 у матері ОСОБА_2 без позбавлення батьківських прав (а.с.10-12).

Розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 06.06.2024 №444 «Про негайне відібрання малолітнього ОСОБА_1 у матері ОСОБА_2 без позбавлення батьківських прав» постановлено негайно відібрати малолітнього ОСОБА_1 від матері без позбавлення батьківських прав та тимчасово влаштувати дитину до дитячого державного закладу на повне державне забезпечення (а.с.8-9).

За невиконання батьківських обов`язків, що виразилося у залишенні без нагляду дитини, яка самостійно гуляла по місту, постановою Приморського районного суду м. Одеси від 06.08.2024 у справі №522/9363/24 визнано ОСОБА_2 винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 184 КУпАП, провадження у справі закрито у зв`язку з малозначністю, оголосивши усуне зауваження.

Конституція України забороняє втручання в особисте і сімейне життя фізичних осіб, крім випадків, передбачених нею (стаття 32), та проголошує, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною.

Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Положення вказаної Конвенції, узгоджуються з нормами законів України.

Із положень статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 10 ЦПК України слідує, що суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17 квітня 2018 року у справі "Лазоріва проти України" основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання державних органів. Додатково можуть існувати позитивні зобов`язання, притаманні ефективній "повазі" до сімейного та/або приватного життя. Проте межі між позитивними та негативними обов`язками держави за цим положенням не можна визначити з достатньою точністю. Застосовні принципи, тим не менш, є подібними. У обох контекстах слід дотримуватись справедливого балансу, який потрібно встановити між конкуруючими інтересами особи та суспільства у цілому, при цьому певне значення мають цілі другого пункту статті 8. У обох контекстах держава користується певною свободою розсуду.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно з ч. ч. 1 4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до частин першої та другої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров`я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов`язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. З таким позовом до суду має право звернутися прокурор.

Згідно із частиною п`ятою статті 170 СК України положення частин першої - третьої цієї статті застосовуються до відібрання дитини від інших осіб, з якими вона проживає.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 03 травня 2022 року у справі № 308/12188/18 вказав, що "основні підстави для відібрання дитини зазначені у частині першій статті 164 СК України. Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у вищенаведеній частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток".

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України").

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (п. 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України).

Відповідно до пункту 8 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок), якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров`ю дитини, орган опіки та піклування, якому стало відомо про це, приймає рішення про негайне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють.

Для прийняття рішення про негайне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють, служба у справах дітей негайно після отримання повідомлення про безпосередню загрозу життю або здоров`ю дитини разом з уповноваженим підрозділом органів Національної поліції, фахівцем із соціальної роботи, представниками закладу охорони здоров`я проводить оцінку рівня безпеки дитини згідно з додатком 10. До проведення оцінки рівня безпеки дитини можуть бути додатково залучені уповноважені суб`єкти в межах своїх повноважень.

У разі виявлення (підтвердження) за результатами оцінки рівня безпеки дитини фактів безпосередньої загрози її життю або здоров`ю та потреби у вжитті невідкладних заходів до забезпечення її безпеки дитина може бути невідкладно направлена до закладів охорони здоров`я для обстеження стану її здоров`я, надання необхідної медичної допомоги в стаціонарних умовах та документування фактів жорстокого поводження з нею або тимчасово влаштована відповідно до пункту 31 цього Порядку.

Після вжиття невідкладних заходів до забезпечення безпеки дитини служба у справах дітей в той же день подає районній, районній у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчому органу міської, районної у місті (в разі утворення) ради, сільській, селищній раді об`єднаної територіальної громади клопотання про невідкладене відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють. Після надходження клопотання уповноважена особа районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади протягом одного дня розглядає порушене питання та приймає відповідне рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

З урахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку про переконливість наданих позивачем доказів та необхідність відібрання у відповідача сина, що наразі, буде відповідати його інтересам, адже ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов`язків у повному обсязі, ОСОБА_1 залучався до жебракування, залишався без нагляду дорослих вночі на вулиці, має низький рівень гігієни.

За таких обставин, з метою захисту інтересів дитини та подальшого забезпечення належних умов виховання та всебічного розвитку, суд вважає доцільним позов задовольнити.

Згідно ч. 4 ст. 170 СК України при задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 цього Кодексу.

Відповідно статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів, суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають значення.

Згідно ч.ч.1,5 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Наведені нормиімперативно закріплюютьобов`язокобох батьківутримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Згідно ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини доходів матері також підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільняються від судового збору позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.

Згідно ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки, позивачі у справах про стягнення аліментів звільнені від сплати судового збору, покласти на відповідача оплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, як орган опіки та піклування в інтересах малолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задовольнити.

Відібрати малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без позбавлення батьківських прав.

Допустити негайне виконання рішення, на підставі п. 5 ч.1 ст. 430 ЦПК України.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь особи або закладу, де буде перебувати дитина аліменти на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 13 червня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 або до повернення дитини матері.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду позивачем подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 23 січня 2025 року.

Суддя: В.Я.Бонда