Рішення

від 23.01.2025 по справі 120/14428/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 р. Справа № 120/14428/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

28.10.2024 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про:

- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, встановленої пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 23.01.2024 по 12.02.2024.

- зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу додаткової винагороди, встановлену пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за періоди з 23.01.2024 по 12.02.2024 року, у розмірі 100 000 грн на місяць.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що 09.11.2023, під час безпосередньої участі в бойових діях в районі населеного пункту Оріхів Пологівського району Запорізької області, ОСОБА_1 отримав вибухову травму, вогнепальне осколкове сліпе поранення лівої гомілки, після чого проходив довготривале лікування в різних медичних закладах.

Позивач вважає, що у зв`язку з отриманням бойового поранення (травми), необхідністю проходження лікування та відновлення стану здоров`я він має право на додаткову винагороду у розмірі до 100 000 грн відповідно до п. 1 Постанови № 168.

Відтак позивач звернувся до відповідача із відповідними запитами, в яких просив нарахувати та виплатити йому вказану доплату за спірний період, надавши при цьому усі наявні у нього медичні документи, що доводять факт стаціонарного лікування бойового травмування. Однак листом за № 50/28/12-44950 від 10.05.2024 відповідач повідомив, що додаткова винагорода у розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць не була нарахована та виплачена у зв`язку з перебуванням позивача з 23.01.2024 по 12.02.2024 на реабілітаційному лікуванні, що не дає права на вказану виплату.

Позивач з відмовою відповідача не погоджується, вказує на її протиправний характер та невідповдність нормам чинного законодавства, а тому за захистом своїх порушених прав та інтересів звертається до суду.

Ухвалою суду від 08.11.2024 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Згідно з ч. 1 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.

Частиною шостою статті 18 КАС України визначено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до ч. 7 ст. 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою

З матеріалів справи видно, що електронну копію ухвали суду від 08.11.2024 про відкриття провадження у цій справі доставлено до електронного кабінету відповідача 19.11.2024 о 05:05 год, що підтверджується відповідною довідкою про доставку електронного листа, складеною відповідальним працівником суду.

Втім, як у встановлений судом строк, так і станом на дату ухвалення рішення відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 у справі № 500/8027/21 дійшов висновку, що довідка про доставку в електронному вигляді рішення суду є належним доказом отримання стороною такого рішення.

Враховуючи наведене та керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені позивачем доводи на підтримку заявлених позовних вимог, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 25.02.2022.

09.11.2023, під час безпосередньої участі в бойових діях в районі населеного пункту Оріхів Пологівського району Запорізької області, позивач отримав вибухову травму, вогнепальне осколкове сліпе поранення лівої гомілки.

Як наслідок в період з 09.11.2023 по 12.02.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП "Міська лікарня № 9" ЗМР, ДУ "ТМО України по Запорізькій області", ДУ "ТМО України по Вінницькій області", Медичному реабілітаційному центрі МВС України "Південний Буг".

Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 1350 від 22.01.2024 ОСОБА_1 рекомендовано курс реабілітаційного лікування в Медичному реабілітаційному центрі МВС України "Південний Буг" строком на 21 день.

Відтак, не перериваючи лікування після отриманого 09.11.2023 поранення, за направленням лікаря ДУ "ТМО України по Вінницькій області" позивач був переміщений до Медичного реабілітаційного центру МВС України "Південний Буг" для проходження реабілітаційного лікування в умовах стаціонару.

У спіний період з 23.01.2024 по 12.02.2024 позивач перебував на реабілітаційному лікуванні у Медичному реабілітаційному центрі МВС України "Південний Буг", що підтверджується випискою № 0123 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 12.02.2024.

Зі змісту виписки № 0123 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 12.02.2024 вбачається, що причиною госпіталізації позивача є наслідки поранення, отриманого останнім 09.11.2023.

Відповідно до довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 19.12.2023 вказане поранення отримане під час безпосередньої участі в бойових діях, під час захисту Батьківщини.

У квітні 2024 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн за період перебування на лікуванні після поранення, надавши при цьому усі наявні у нього медичні документи.

Листом за № 50/28/12-44950 від 10.05.2024 відповідач повідомив позивача, що додаткова винагорода у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць не була нарахована та виплачена за період з 23.01.2024 по 12.02.2024 у зв`язку з перебуванням на реабілітаційному лікуванні, що не надає права на вказану виплату.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті додаткової винагороди протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону № 2232-XII визначено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Положеннями статті 3 Закону № 2232-XII передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

28.02.2022 на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі Постанова № 168).

Пунктом 1 вказаної постанови установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

01.04.2022 до Постанови № 168 постановою Кабінету Міністрів України № 400 внесено зміни, згідно з якими до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у пункті 1, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Отже, Постановою № 168 безальтернативно унормовано, що додаткова винагорода в розмірі до 100000 грн виплачується у тому числі тим військовослужбовцям, які у зв`язку з травмою чи пораненням, пов`язаними із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я з дня отримання такого поранення/травми, включаючи час переміщення до лікарняного закладу, зокрема з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

При цьому суд зауважує, що для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, на період дії воєнного стану, немає обов`язкової умови щодо безперервного перебування особи на стаціонарному лікуванні.

Тобто, у разі повторного та кожного наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), за медичними показниками отриманого раніше поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі 100000 гривень.

Визначальним, на думку суду, є саме причинно-наслідковий зв`язок між пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) та перебуванням на стаціонарному лікуванні такого поранення (контузії, травми, каліцтва).

Під час розгляду справи встановлено, що 09.11.2023, під час безпосередньої участі в бойових діях, позивач отримав травму/поранення.

Наявні у справі докази свідчать про те, що вказана травма (поранення), так, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби та захистом Батьківщини.

Водночас у спіний період з 23.01.2024 по 12.02.2024 позивач перебував на реабілітаційному лікуванні у Медичному реабілітаційному центрі МВС України "Південний Буг", що підтверджується випискою № 0123 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 12.02.2024.

Зі змісту такої виписки вбачається, що причиною госпіталізації позивача стали наслідки поранення, отриманого 09.11.2023.

Разом з тим спір між сторонами виник через відмову відповідача у виплаті позивачу додатковоїу винагороди за період перебування на лікуванні у Медичному реабілітаційному центрі МВС України "Південний Буг" в умовах реабілітаційного відділення.

В цьому контексті суд зазначає, що відповідно до Закону України "Про реабілітацію у сфері охорони здоров`я" реабілітація може надаватись у стаціонарних та амбулаторних умовах.

Тобто реабілітаційне лікування є видом лікування, яке може надаватись як в умовах стаціонару, так і в амбулаторних умовах.

Водночас Постановою № 168 передбачено, що виплата додаткової винагороди у розмірі 100000 грн зберігається за військовослужбовцем за час стаціонарного лікування.

Отже, законодавство пов`язує виникнення у військовослужбовця права на виплату додаткової винагороди за час перебування на лікуванні не з видом такого лікування (реабілітаційне, терапевтичне, хірургічне), а з умовами його надання в умовах стаціонару або ж іншими словами "стаціонарне лікування".

Відтак, оскільки позивач проходив реабілітаційне лікування саме в умовах стаціонару, суд доходить висновку, що відповідач протиправною відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті додаткової винагороди за спірний період з 23.01.2024 по 12.02.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку..

В силу приписів ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд враховує, що відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень, відзиву на позовну заяву не подав, належними й допустимими доказами правомірності своєї бездіяльності не обґрунтував, доводів позивача не спростував.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відтак, враховуючи з`ясовані обставини справи, в цьому випадку відсутність відзиву на позовну заяву та невиконання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України суд оцінює як визнання відповідачем заявленого позову.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів позивача та надані ним докази на підтримку заявлених позовних вимог, беручи до уваги факт неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити у спосіб визнання протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати позивачу додаткової грошової винагороди згідно з Постановою № 168 у розмірі до 100000 гривень за період з 23.01.2024 по 12.02.2024, пропорційно дням перебування позивача на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідну додаткову винагороду за вказаний період.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 23.01.2024 по 12.02.2024.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду у розмірі до 100000 гривень, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 23.01.2024 по 12.02.2024, з урахуванням вже нарахованих та виплачених сум додаткової винагороди за цей період.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).

Повне судове рішення складено 23.01.2025.

Суддя Сало Павло Ігорович