Постанова

від 23.01.2025 по справі 462/5220/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/5220/24 Головуючий у 1 інстанції: Пилип`юк Г.М.

Провадження № 22-ц/811/3482/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання Марко О. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Держави Україна про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

в червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі Залізничний ВДВС у місті Львові ЗМУ МЮ), Держави Україна, в якому просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 250000 грн 00 коп. у відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що Залізничним районним судом м.Львова у справі № 462/6955/15-ц за скаргою позивача, визнано дії державного виконавця Залізничного ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області Попко О. В. у виконавчому провадженні № 54525847 неправомірними та бездіяльністю, зобов`язано державного виконавця Залізничного ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області вжити невідкладних заходів щодо вчинення виконавчих дій, передбачених статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження». Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 лютого 2018 року у справі № 462/6955/15-ц набрало законної сили 05 липня 2018 року, однак останнє до тепер не виконано, триває повна злочинна бездіяльність посадових осіб виконавчої служби. Вважає, що неправомірними діями органу йому завдано значної моральної шкоди, яка полягає у нервових стресах, переживаннях, дратівливості, слабості, головних болях, порушеннях режиму сну. Йому спричинено відчуття невизначеності, невпевненості, незахищеності, неможливість реалізації своїх прав та законних інтересів, неможливість спрогнозувати свої дії та можливі їх наслідки. Вказане продовжувалось протягом тривалого часу та продовжується і по даний час, потребує від нього додаткових зусиль для можливості подолати такі негативні наслідки протиправної поведінки стосовно нього. Розмір моральної шкоди він оцінює у 250 000 грн 00 коп.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 24 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та Держави Україна про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішення судумотивовано тим,що позивачем не доведено належними доказами факту спричинення йому моральних страждань бездіяльністю державного виконавця, в чому конкретно полягають його немайнові втрати, їх характер, тривалість періоду спричинення, причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. При цьому, сам по собі факт наявності судового рішення про визнання дій державного виконавця неправомірними, не є достатньою підставою для висновку про наявність в справі підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши у листопаді 2024 року апеляційну скаргу, в якій просить рішення Залізничного районного суду м.Львова від 24 вересня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову не врахував того, що протиправність дій органу ДВС встановлена рішенням суду, а внаслідок таких дій позивачу заподіяно шкоду, що підтверджується відповідною медичною документацією. Тобто, позивачем доведено причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями органу ДВС та заподіяною позивачу шкодою. Внаслідок чого, місцевим судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення статей 1173, 1174 ЦК України.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Відповідно достатті 372ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції відкладаєрозгляд справив разінеявки усудове засіданняучасника справи,щодо якогонемає відомостейпро врученняйому судовоїповістки,або зайого клопотанням,коли повідомленіним причининеявки будевизнано судомповажними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується матеріалами справи.

Якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та ін.

Враховуючи, що заявник виклав свої доводи (мотиви) у справі спочатку у поданій позовній заяві, а в подальшому і у поданій ним апеляційній скарзі, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема і розумних строків розгляду справи, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу по суті без участі сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 01 лютого 2018 року у справі № 462/6955/15-ц (з урахуванням описки, виправленої ухвалою цього ж суду від 15 лютого 2018 року), яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року, скаргу ОСОБА_1 на неправомірні дії та бездіяльність державного виконавця Залізничного ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області Попко О. В. та зобов`язання до вчинення дій, задоволено. Визнано дії державного виконавця Залізничного ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області Попко Ольги Володимирівни у виконавчому провадженні №54525847 неправомірними та бездіяльністю. Зобов`язано державного виконавця Залізничного ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області вжити невідкладних заходів щодо вчинення виконавчих дій, передбачених статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому провадженні №54525847.

Аналіз змісту ухвали суду свідчить, що, задовольняючи скаргу суд виходив з того, що акти державного виконавця Попко О. В. від 11 вересня 2017 року та 24 листопада 2017 року складені з порушенням строків передбачених статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» та без участі стягувача і боржника, хоча вони, як сторони виконавчого провадження мали право у відповідності до вимог статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» брати участь у вчиненні вказаних виконавчих дій. Крім того, в матеріалах справи відсутні і будь-які дані, що заявнику (стягувачу) скеровувались копії постанов державного виконавця від 26 вересня 2017 року та 27 листопада 2017 року про накладення штрафу на боржника і про отримання ним таких. Також, суду не надано доказів, на підтвердження того, чи було стягнуто з боржника виконавчий збір та штрафи за невиконання рішення суду і які дії вчинялись державним виконавцем для виконання рішення суду.

В матеріалах справи наявна долучена ОСОБА_1 до позовної заяви копія виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 114-0415 від 22 серпня 2023 року.

Аналіз судових рішень, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень свідчить, що 01 лютого 2021 року надано загальний доступ до постанови Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у справі №757/40326/19-ц за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа: Залізничний відділ державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року - залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що такий пред`явлено до неналежного відповідача. Таким, за обставинами цієї справи має бути орган ДВС, який має процесуальний статус у справі третя особа.

Судові рішення у цій справі в касаційному порядку не оскаржувались.

Також, в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2021 року у справі № 462/3638/21 за позовом ОСОБА_1 до Залізничного ВДВС у м. Львові ЗМУ МЮ (м. Львів), держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 липня 2021 року без змін.

Аналіз змісту постанови суду апеляційної інстанції свідчить, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн 00 коп. Позовні вимоги мотивував тим, що ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 01 лютого 2018 року у справі № 462/6955/15-ц за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії та бездіяльність державного виконавця Залізничного ВДВС ЛМУЮ Попко О. В. та зобов`язання до вчинення дії скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано дії державного виконавця Залізничного ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області Попко О. В. у виконавчому провадженні № 54525847 неправомірними та бездіяльністю, зобов`язано державного виконавця Залізничного ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області вжити невідкладних заходів щодо вчинення виконавчих дій, передбачених статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження». Рішення Залізничного районного суду м Львова від 01 лютого 2018 року у справі № 462/6955/15-ц набрало законної сили 05 липня 2018 року, однак до тепер не виконано, триває повна злочинна бездіяльність посадових осіб виконавчої служби. Вважає, що неправомірними діями органу йому завдано значної моральної шкоди, яка полягає у нервових стресах, переживаннях, дратівливості, слабості, головних болях, порушеннях режиму сну. Йому спричинено відчуття невизначеності, невпевненості, незахищеності, неможливість реалізації своїх прав та законних інтересів, неможливість спрогнозувати свої дії та можливі їх наслідки. Вказане тривало протягом тривалого часу та триває і по даний час та потребує від нього додаткових зусиль для можливості подолати такі негативні наслідки протиправної поведінки стосовно нього.

Судові рішення у цій справі в касаційному порядку не оскаржувались.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Діяльність суду при здійсненні судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина друга статті 256 ЦПК України).

Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Також повторне звернення до суду з тотожними вимогами суперечить принципу правової визначеності та є неможливим.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що: «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що: «позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19)).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Подання нових доказів чи інше перефразування підстави позову не буде свідчити про пред`явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов (постанова Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 204/7727/19 (провадження № 61-1251св23)).

Зміна розміру відшкодування (як в сторону зменшення, так в сторону збільшення) за незмінності підстав позову не може свідчити про зміну предмета позову (див. постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 175/685/17-ц (провадження № 61-22120св19, від 22 червня 2021 року в справі № 637/1024/18 (провадження № 61-15320св20), від 19 січня 2022 року в справі № 766/4505/20 (провадження № 61-14440св21)).

При цьому, Верховний Суд неодноразово зауважував, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. При цьому під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Якщо позивачпросить відшкодуватиморальну шкодугрошима абомайном,то такапозовна вимоганабуває майновогохарактеру (див. постанову Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі №761/11472/15-ц (провадження № 61-23674св18)).

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що підстави та предмет позову у справі, у якій ухвалено оскаржуване рішення, є тотожними підставам та предмету позову у справі № 462/3638/21, в якій ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , яке набрало законної сили.

Відмінність у цих справах лише в ціні позову, яка у справі №462/3638/21 визначена в розмірі 100000 грн 00 коп., а у справі, що переглядається, в розмірі 250000 грн 00 коп., проте це не свідчить про нетотожність позовів у цих справах.

Таким чином, вже існує рішення суду, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Суд першої інстанції не у повній мірі проаналізував позовні заяви у справі, яка переглядається, та у справі № 462/3638/21, на предмет їх тотожності, не врахував мотивів відзиву на позовну заяву, внаслідок чого помилково повторно розглянув заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Держави Україна про відшкодування моральної шкоди.

Відтак, доводи апеляційної скарги щодо невірного, на думку заявника, вирішення спору по суті, аналізу під час розгляду його апеляційної скарги не підлягають.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково; оскаржуване рішення скасувати із закриттям провадження у справі.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, враховуючи, що особа, яка її подала, звільнена на підставі положень Закону України «Про судовий збір» від його сплати, підстави для розподілу судових витрат, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 377, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 вересня 2024 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Держави Україна про відшкодування моральної шкоди закрити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 січня 2025 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич