Рішення

від 22.01.2025 по справі 200/8399/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 року Справа№200/8399/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянова О.В., розглянувши впорядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління ДСА України в Донецькій області (юридична адреса: 84112, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Незалежності, 2) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління ДСА України в Донецькій області про визнання протиправними дій щодо не нарахування та виплати суддівської винагороди у розмірі посадового окладу без урахування доплат за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно) у відповідності до наказу голови суду №16-к від 19 жовтня 2023 року та без урахування доплат за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу (щомісячного) у відповідності до наказу голови суду №8-к від 02 вересня 2024 року; зобов`язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди з 01 листопада 2024 року з врахуванням доплат за вислугу у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно) у відповідності до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області №16-к від 19 жовтня 2023 року та з врахуванням доплат за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу (щомісячного) відповідно до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області №8-к від 02 вересня 2024 року; визнання протиправною бездіяльності щодо невиконання та неврахування при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди наказів голови Селидівського міського суду Донецької області №16-к від 19 жовтня 2023 року, №8-к від 02 вересня 2024 року; зобов`язання ТУ ДСА України в Донецькій області виконувати зазначені накази, шляхом нарахування та виплати суддівської винагороди з 01 листопада 2024 року з врахуванням доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу і доплати за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу; встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення у строк, визначений на розсуд суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Задоволено позивача про розгляд справи за його відсутності, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

За правилами частини 1статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що його Указом Президента України №425/2016 від 29 вересня 2016 року призначено на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області строком на п`ять років, та наказом голови Селидівського міського суду Донецької області №62-к від 19 жовтня 2016 року його зараховано до штату Селидівського міського суду Донецької області. Повноваження позивача щодо здійснення правосуддя припинилися 29.09.2021 року у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено. На сьогодні позивач обіймає посаду судді у зазначеному суді, проте не здійснює правосуддя у зв`язку із закінченням строку повноважень. Наказом голови Селидівського міського суду Донецької області №16-к від 19 жовтня 2023 року з 19 жовтня 2023 року встановлено та зобов`язано виплачувати судді Селидівського міського суду Донецької ОСОБА_1 щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 30 відсотків від посадового окладу (копія додається до позову). Наказом голови Селидівського міського суду Донецької області №8-к від 02 вересня 2024 року встановлено та зобов`язано виплачувати судді Селидівського міського суду Донецької ОСОБА_1 щомісячну доплату за науковий ступінь доктора філософії у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 02 вересня 2024 року (копія додається до позову). Зазначені накази голови суду про встановлення доплат є чинним у судовому порядку не скасованими та не оспореними. Зазначив, що отримавши судову винагороду за листопад 2024 року, дізнався про те, що розмір винагороди не відповідає розміру, встановленомуЗаконом України «Про судоустрій і статус суддів», а саме винагорода судді виплачена без щомісячних доплат за вислугу років у розмірі 30 відсотків та за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу. Дії відповідача щодо не нарахування та виплати суддівської винагороди у розмірі посадового окладу без урахування доплат за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно) у відповідності до наказу голови суду №16-к від 19 жовтня 2023 року та без урахування доплат за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу (щомісячного) у відповідності до наказу голови суду №8-к від 02 вересня 2024 року вважає протиправними, просив задовольнити позов.

Відповідачем через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Стосовно посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 зазначив, що даним рішенням визначено перелік обставин, до яких не віднесено закінчення п`ятирічного строку повноважень, на який призначено суддю. При цьому частина десята статті 135 Закону №1402, яка виключає можливість виплати доплати до посадового окладу судді, який не здійснює правосуддя, такою, що не відповідає Конституції України, не визнавалась і не скасовувалась.

Крім того, позивачем подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якої ТУ ДСА України в Донецькій області є фактично виконавцем наказів голів суддів і при нарахуванні та виплаті заробітної плати, зокрема, суддівської винагороди суддям управління не є самостійним суб`єктом. Накази голови Селидівського міського суду Донецької області щодо встановлення позивачу доплат за вислугу років та науковий ступінь не скасовані, в судовому порядку не визнані протиправними, а тому є чинними і обов`язковими до виконання ТУ ДСА України в Донецькій області.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 від 18 грудня 2002 року) та особою, що претендує на нарахування доплати за вислугу у розмірі 30 відсотків посадового окладу та доплати за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу.

Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 26288796) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.

Указом Президента України від 29 вересня 2016 року №425/2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області строком на п`ять років.

Наказом Селидівського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2016 року №62-к суддю ОСОБА_1 зараховано до штату Селидівського міського суду Донецької області з 19.10.2016 року у зв`язку з призначенням на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області строком на п`ять років, з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Наказом Селидівського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2023 року №16-к ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу з 19 жовтня 2023 року як такому, стаж роботи якого становить 10 років 00 місяців 00 днів.

Наказом Селидівського міського суду Донецької області від 02 вересня 2024 року №8-к ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за науковий ступінь доктора філософії у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 02 вересня 2024 року.

Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області спрямовано до місцевих загальних судів Донецької області лист від 14.11.2024 року №04-1856-24, відповідно до якого у зв`язку з надходженням інформаційного листа Державної судової адміністрації України від 28.10.2024 року про результати заходів внутрішнього аудиту та у зв`язку з виявленням та фіксацією порушень в частині нецільового використання бюджетних коштів, з листопада поточного року територіальним управлінням ДСА України в Донецькій області припиняється нарахування та виплата доплат до посадових окладів суддям, які не здійснюють правосуддя (крім випадків, зазначених у частині 10 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

На звернення представника позивача з питань виплати суддівської винагороди Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області надано відповідь листом від 09.12.2024 року №04-1999/24, відповідно до якої з 01.11.2024 року судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 як судді, який не здійснює правосуддя, припинено нарахування та виплату доплат до посадового окладу у відповідності до положень частини 10 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Отже, спірною обставиною у даній справі є наявність правових підстав для не нарахування та не виплати позивачу доплати за вислугу у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно) та доплати за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 01 листопада 2024 року.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Устатті 130 Конституції Українизазначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Статтею 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», який введено в дію з 30 вересня 2016 року (далі-Закон №1402-VIII) визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років15 відсотків, більше 5 років20 відсотків, більше 10 років30 відсотків, більше 15 років40 відсотків, більше 20 років50 відсотків, більше 25 років60 відсотків, більше 30 років70 відсотків, більше 35 років80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Згідно з частиною десятоюстатті 135 Закону №1402-VIIIсуддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Однак, до 30 вересня 2016 року діявЗакон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»(далі-Закон № 2453-VIу редакціїЗакону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»).

Відповідно до частини десятоїстатті 133 Закону № 2453-VIаналогічно було визначено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), положення частини десятоїстатті 133 Закону № 2453-VI, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положеньЗакону №1402-VIIIзі змінами, а саме: частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді. Положення частин третьої, десятоїстатті 133 Закону №2453-VІ, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цьогоРішення, втрачають чинність з дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Щодо права суддів на отримання доплат до посадового окладу з дня ухваленняРішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018у справі № 1-7/2018(4062/15) необхідно зазначити наступне.

У пункті 3.4 Рішення від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, у справі №1- 7/2018(4062/15) Конституційний Суд України зазначив, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятоїстатті 133 Закону № 2453-VI, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Застосований законодавцем у положенні частини десятоїстатті 133 Закону № 2453-VIпідхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення. Конституційний Суд України зазначає, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другоїстатті 126 Конституції України.

Таким чином, Конституційний Суд України встановив, що випадки нездійснення правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно ізЗаконом №1402-VIIIнездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятоїстатті 133 Закону № 2453-VI, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

За висновками Конституційного Суду України юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятоїстатті 133 Закону № 2453-VI, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятоїстатті 133 Закону №2453-VIдля цілей застосування окремих положеньЗакону №1402-VIIIсуперечить частинам першій, другійстатті 126 Конституції України.

Враховуючи викладене, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухваленняРішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018у справі № 1-7/2018(4062/15).

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 08 червня 2016 року у справі №4-рп/2016 вказав, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (частина другастатті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй (частина другастатті 8 Основного Закону України, пункт 7 Рішення № 4-рп/2016).

Отже, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує нормиКонституції Українияк норми прямої дії.

За змістомстатті 151-2 Конституції Українирішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Крім того, необхідно наголосити, щоКонституцією Українизакріплено однаковий юридичний статус суддів та їх дискримінація за ознакою здійснення правосуддя є неприпустимою.

З огляду на вказане можна дійти висновку, щоРішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018стосується не тільки попередніх редакційЗакону України «Про судоустрій і статус суддів», а й аналогічних норм частини десятої статті 135 нині діючогоЗакону № 1402-VIII. Тобто Конституційний Суд України вирішує питання не тільки ретроспективно відносно двох минулих редакційЗакону України «Про судоустрій і статус суддів», а й прив`язує визнання його положень неконституційними і для цілей нині діючогоЗакону № 1402-VIII.

Крім того, на виконання Рішення XVІIІ чергового з`їзду суддів України від 11 березня 2021 року, Радою суддів України у рішенні від 03 вересня 2021 року № 35 наголошено, що будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України таРішенню Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018. В контексті питання виплати доплат таким суддям, дії Територіальних управлінь ДСА, судів, які здійснюють функції розпорядників бюджетних коштів, щодо припинення виплати доплат (а також намагання повернути вже виплачені доплати) суддям, що не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, так само як і висновки щодо відсутності підстав для виплати доплат до посадового окладу таким суддям, здійснені органами Державної аудиторської служби України під час проведення ревізій фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА України в різних областях та судах, свідчать про порушення гарантій незалежності суддів у виді матеріального забезпечення, що впливає на незалежність судді, та є протиправними та недопустимими. Крім того, припинення виплат зазначених вище доплат у 2021 році свідчить про порушення принципу «юридичної визначеності» та принципу «належного урядування».

Аналогічна позиція щодо необхідності здійснення доплат суддям, які не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, була викладена і в рішенні Ради суддів України від 19 квітня 2019 року № 21, де зазначено, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухваленняРішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018у справі № 1-7/2018(4062/15). Крім того, наголошено, що Конституцією України закріплено однаковий юридичний статус суддів та їх дискримінація за ознакою здійснення правосуддя є неприпустимою.

Суд звертає увагу, що повноваження позивача на здійснення правосуддя припинилися 29.09.2021 року у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку, на який його було призначено. На день подання позову ОСОБА_1 обіймає посаду судді Селидівського міського суду Донецької області, проте не здійснює правосуддя у зв`язку із закінченням строку повноважень.

Згідно з пунктом 17 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено.

За умови підтвердження відповідності займаній посаді відповідно до пункту 20 цього розділу судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який їх було призначено (крім суддів, звільнених з посади), призначаються на посаду судді до суду, до якого вони були призначені або переведені (крім тимчасового переведення шляхом відрядження) на день припинення повноважень.

Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинностіЗаконом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинностіЗаконом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри", та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом,пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Судом встановлено на підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04 грудня 2023 року №34/ко-23, що Громадською радою доброчесності 27листопада 2023року надіслано висновок про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 .

При цьому, рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04 грудня 2023 року №34/ко-23 суддю Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді. Питання щодо підтримки цього рішення внесено на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі.

Станом на дату розгляду даної справи відповідного рішення про відповідність судді Капітонова В.І. займаній посаді Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі не прийнято.

Отже, кваліфікаційне оцінювання щодо позивача не завершено через обставини, що від нього не залежали та не пов`язані із його діями або бездіяльністю, спрямованими на затягування чи ухилення від проходження кваліфікаційного оцінювання.

Таким чином, позивач є суддею, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, а тому має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухваленняРішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018у справі № 1-7/2018(4062/15).

Згідно практики Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

При цьому, суд звертає увагу, що порушене право позивача полягає у відмові ТУ ДСА в Донецькій області виплачувати йому як судді Селидівського міського суду Донецької області суддівської винагороди з урахуванням доплати за вислугу років та доплати за науковий ступінь.

У межах спірних правовідносин способом судового захисту порушеного права є:

- визнання протиправними дії ТУ ДСА в Донецькій області щодо нездійснення з 01 листопада 2024 року нарахування та виплати суддівської винагороди судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 у розмірі посадового окладу з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно) відповідно до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області від №16-к від 19 жовтня 2023 року та доплати за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу (щомісячного) у відповідності до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області №8-к від 02 вересня 2024 року;

- зобов`язання ТУ ДСА в Донецькій області провести з 01 листопада 2024 року нарахування та виплату суддівської винагороди судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 з урахуванням доплат за вислугу у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно) у відповідності до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області № 16-к від 19 жовтня 2023 року та з врахуванням доплат за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу (щомісячного) відповідно до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області № 8-к від 02 вересня 2024 року.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання та неврахування при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди судді наказів голови Селидівського міського суду Донецької області №16-к від 19 жовтня 2023 року, №8-к від 02 вересня 2024 року та зобов`язання відповідача виконувати зазначені накази, шляхом нарахування та виплати суддівської винагороди з 01 листопада 2024 року з врахуванням доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу і доплати за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу, суд дійшов висновку, що такі вимоги у повній мірі охоплюються обраним судом способом захисту.

Фактично позивачем по-різному викладені одні й ті ж самі позовні вимоги, спрямовані на захист одного й того ж порушеного права на виплату суддівської винагороди у належному розмірі.

Враховуючи обставини по справі, суд вважає вищевказаний спосіб захисту порушеного права позивача достатнім для повного відновлення порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За наслідками судового розгляду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Стосовно встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у строк, визначений на розсуд суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно частини 5 статті 382 КАС України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час ухвалення рішення у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

Суд звертає увагу позивача, що на час розгляду справи ним не надано обґрунтованих доказів та не наведено обставин, що відповідач буде ухилятись від виконання рішення суду, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.

У відповідності до положень статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору як позивач у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15,19-21,72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247,255,253-262,293-295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління ДСА України в Донецькій області (юридична адреса: 84112, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Незалежності, 2) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління ДСА України в Донецькій області щодо нездійснення з 01 листопада 2024 року нарахування та виплати суддівської винагороди судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 у розмірі посадового окладу з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу (щомісячно) відповідно до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області від №16-к від 19 жовтня 2023 року та доплати за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу (щомісячного) у відповідності до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області №8-к від 02 вересня 2024 року.

Зобов`язати Територіального управління ДСА України в Донецькій області (юридична адреса: 84112, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Незалежності, 2) провести з 01 листопада 2024 року нарахування та виплату суддівської винагороди судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з урахуванням доплати за вислугу у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно) у відповідності до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області № 16-к від 19 жовтня 2023 року та з врахуванням доплати за науковий ступінь у розмірі 15 відсотків посадового окладу (щомісячного) відповідно до наказу голови Селидівського міського суду Донецької області № 8-к від 02 вересня 2024 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог- відмовити.

Рішення прийнято, складено та підписано в повному обсязі в нарадчій кімнаті 22 січня 2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другоюстатті 299 цього Кодексу.

Суддя О.В. Троянова