Рішення

від 23.01.2025 по справі 360/1243/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2025 року Справа№360/1243/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дії та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.;

- зобов`язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату належної суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2024 рік зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2024 рік зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної суддівської винагороди за період з 1 липня 2024 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2024 рік зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона працює на посаді судді Луганського окружного адміністративного суду. Вказує на те, що з 01.07.2024 до теперішнього часу Луганський окружний адміністративний суд (відповідач-1), як розпорядник бюджетних коштів, протиправно здійснює нарахування і виплату належної суддівської винагороди виходячи не із розміру, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 3028,00 грн, а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

Вважає, що Державна судова адміністрація України (відповідач-2), як головний розпорядник бюджетних коштів, починаючи з 01.07.2024 і до цього часу допускає протиправну бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплат належної суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення із вищезазначеного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році.

У зв`язку із зазначеним позивач не погоджується із сумою виплаченої їй суддівської винагороди та вважає, що відповідачами порушено її право на належне матеріальне забезпечення.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 адміністративну справу №360/1243/24 передано голові Луганського окружного адміністративного суду для направлення її до суду вищої інстанції щодо визначення підсудності.

Розпорядженням голови Луганського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 № 30/с адміністративну справу № 360/1243/24 за позовом ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дії та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії передано до Першого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2024 визначено підсудність справи № 360/1243/24 за позовом ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дії та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії за Донецьким окружним адміністративним судом. Передано адміністративну справу № 360/1243/24 на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.11.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від Луганського окружного адміністративного суду (відповідача-1) до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому, просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Зазначив, що ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня складає 2102 грн.

Вказує, що ані в Законах України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», ані в кошторисі на відповідний рік не передбачено нарахування та виплату суддівської винагороди суддям місцевих загальних судів Донецької області, розрахованої від посадового окладу в розмірі, зазначеному позивачем, у зв`язку з чим територіальне управління не мало ані правових підстав, ані можливості виплачувати таку суддівську винагороду.

Відповідач-2 - Державна судова адміністрація України, правом на надання відзиву на позовну заяву до суду не скористався.

Відповідно до положень частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом (ID-картка) громадянина України № НОМЕР_2 .

Указом Президента України від 28.12.2010 №1290/2010 «Про призначення суддів» позивача призначено строком на п`ять років на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду.

Згідно з Указом Президента України від 03.04.2017 № 95/2017 «Про призначення суддів» позивача призначено на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду.

Згідно наказу голови Луганського окружного адміністративного суду від 04.04.2017 року № 25 с-ос позивач працює суддею цього суду, що підтверджується трудовою книжкою від 30.08.2000 серії НОМЕР_3 .

Згідно з довідкою Луганського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 №02-23/235/2024 про доходи ОСОБА_1 за період липень - листопад 2024 року, нарахована і виплачена суддівська винагорода та допомога на оздоровлення, із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», нарахований оклад в сумі 69366,00 грн.

З довідки Луганського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 №02-23/236/2024 вбачається, що суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О. у період з 01.01.2024 по 02.12.2024 на лікарняному не перебувала; у періоди з 09.02.2024 по 16.02.204, з 06.05.2024 по 20.05.2024, 31.07.2024, з 19.08.2024 по 02.09.2024, з 21.10.2024 по 25.10.2024 перебувала у відпустках. Додатково повідомлено, що судді Свергун І.О. наказом голови суду надано відпустку з 02.12.2024 по 06.12.2024.

Позивач, не погоджуючись з нарахуванням та виплатою їй суддівської винагороди у спірний період, виходячи з розміру базового посадового окладу судді, обчисленого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн, звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, суд керується таким.

Згідно з статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з статтею 136 Закону № 1402-VІІІ суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон № 3460-ІХ) установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб: з 1 січня - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.

При вирішенні цього спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.

Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Отже, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Крім того, судді вказаним Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, Закон № 3460-ІХ фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 вказав, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді. При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Окрім того, Верховний Суд в постанові від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, зауважив що Закон України «Про державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону. Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Окрім того, у вищевказаному рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, зокрема, вказано, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України).

Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій. Тому відповідачі неправильно визначились із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Відтак, суд доходить висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3028,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн) є неправомірною.

Вказана правова позиція узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками, викладеними у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а та від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а.

Враховуючи наведені вище обставини, зважаючи, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 135 Закону № 1402-VІІІ, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд вважає, що відповідачем-1 за період з 01.07.2024 по 30.11.2024 неправильно обчислювалась позивачу суддівська винагорода та допомога на оздоровлення за 2024 рік.

Щодо вимог позивача до Державної судової адміністрації України, суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а вказав таке: «Проте у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік). Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.

Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов`язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.».

Також подібні правові висновки щодо необхідності з`ясування участі Державної судової адміністрації України у виплаті суддівської винагороди та достатності виділених відповідних бюджетних асигнувань на вказані потреби також висловлено Верховним Судом в постанові від 21.03.2024 у справі № 620/4971/23.

Суд зазначає, що в даній справі Державна судова адміністрація України має статус відповідача й до неї позивачем пред`явлено відповідні вимоги, що вказані в описовій частині цього рішення.

Відтак, є очевидним, що відповідачем-2 не забезпечено відповідача-1 бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу в розмірі, встановленому законодавством, а тому відповідні позовні вимоги до Державної судової адміністрації підлягають задоволенню.

Окрім того, суд зазначає, що відповідачем-2 не подано відзив на позовну заяву разом із доказами та не повідомлено про причини його не подання, що на підставі частини 4 статті 159 КАС України, кваліфікується судом як визнання позову.

Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність бездіяльності та дій відповідачів, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, то суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить визнати неправомірними дії відповідача-1 щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по день ухвалення рішення у справі за цим позовом та, відповідно, зобов`язати відповідача-1 здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди за вказаний період.

Вимоги до відповідача-2 також пред`явленні за період з 01.07.2024 по день ухвалення рішення у справі за цим позовом.

Водночас, позивач звернувся до суду з даним позовом 16.10.2024. Тобто, станом на момент подання позивачем позовної заяви в цій справі, порушення його прав щодо виплати суддівської винагороди в належному розмірі, починаючи з 17.10.2024 ще не відбулось.

Однак, матеріалами справи підтверджується неправильність нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 30.11.2024.

Доказів порушення прав позивача щодо виплати суддівської винагороди в неналежному розмірі, починаючи з 01.12.2024 до матеріалів справи не додано. Тому, враховуючи, що цей період виходить за межі дати подання позовної заяви та за відсутності відповідних доказів щодо такого періоду, правильність нарахування та виплати суддівської винагороди та, відповідно, її фінансування, за період, починаючи з 01.12.2024, в межах цієї справи не розглядається.

Разом з тим, враховуючи встановлені судом обставини під час розгляду цієї справи щодо того, що у період з 01.07.2024 по 30.11.2024 позивачу нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода з порушенням вимог законодавства, суд вважає, що з метою належного та повного захисту порушених прав позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню в межах зазначеного періоду.

Отже, з урахуванням викладеного, а також за наведеного позивачем формулювання позовних вимог, такі вимоги не можуть бути задоволені в повному обсязі.

Підсумовуючи суд зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде прийняття рішення про:

- визнання протиправними дій Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 30.11.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.;

- зобов`язання Луганського окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату належної суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 30.11.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 30.11.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;

- зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування виплати належної суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 30.11.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

На думку суду, саме такий спосіб захисту у повній мірі сприятиме відновленню порушених прав позивача, тобто є ефективним в межах спірних відносин.

З огляду на зазначене, виходячи з системного аналізу встановлених обставин справи та вимог законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена, а щодо відшкодування інших судових витрат вимог не заявлено.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Луганського окружного адміністративного суду (93402, Луганська область, м. Сєверодонецьк, пр. Космонавтів, буд. 18, код ЄРДПОУ 35079949), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправними дії та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 30.11.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 30.11.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 30.11.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 30.11.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено 23.01.2025.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В.Загацька