Рішення

від 22.01.2025 по справі 260/6953/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 рокум. Ужгород№ 260/6953/24

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просить:

1.Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29.03.2021 року по 31.08.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 29.03.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

4. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 31.08.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

5. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.03.2021 року по 31.12.2022 рік, із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

6.Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.03.2021 року по 31.12.2022 року, із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

7. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 підйомної допомоги у зв`язку з переїздом на нове місце служби (проживання) у розмірі місячного грошового забезпечення.

8. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу, у зв`язку з переїздом на нове місце служби (проживання) у розмірі місячного грошового забезпечення.

В обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 29.03.2021 року по 31.08.2023 року.

Відповідно до витягу з наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №202-0С від 14.03.2024 року старшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби наказом начальника Головного центру від 07.03.2024 року №179-ОС за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини) в зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону у запас.

Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (31.08.2023 року) відповідач не провів зі позивачем розрахунків щодо грошового забезпечення з 29.03.2021 року - 31.08.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року; індексації грошового забезпечення за період з 29.03.2021 року по 31.12.2022 року; підйомної допомоги за період проходження служби.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29.03.2021 року - 31.08.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році та не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 29.03.2021 року по 31.12.2022 року, із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 та підйомної допомоги за період проходження служби, позивач звернувся до суду із даним позовом про зобов`язання до вчинення вказаних дій в судовому порядку.

Ухвалою судді від 11.11.2024 року відкрито провадження у адміністративній справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Одночасно, вказаною ухвалою витребувано у відповідача належним чином завірені копії: довідки про нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 із зазначенням всіх видів грошового забезпечення із зазначенням його розміру та складових за період з 29.03.2021 року по 31.08.2023 року; розміру грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року та за березень 2018 року (із зазначенням складових такого та їх розміру); обчислення позивачу індексації за спірний період з урахуванням положень абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07. 2003 року №1078; виплачених позивачу сум індексації за спірний період; виплачених сум підйомної допомоги у зв`язку з переїздом на нове місце служби (проживання) у розмірі місячного грошового забезпечення.

10.12.2024 року до суду надійшли витребувані докази.

10.12.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує.

Зазначає, що НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), є не належним відповідачем, оскільки позивача відповідно до наказу №514-ОС від 31.08.2023 року було переведено до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зауважує, що за період проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивачу проводився розрахунок складових грошового забезпечення саме з тих показників, які визначені пунктом 4 Постанови № 704 та підпункт 1 пункту 2 Глави ІІ Інструкції №558. Проводити, розрахунки посадового окладу та окладу за військовим званням з використання іншого суперечив би статті 19 Конституції України.

Щодо виплати індексації грошового забезпечення за спірний період.

Розрахунок порогу індексації становить: 1,008*1*1*0,993*1*1,019*1,017*100 = 103,73 відсотка, що в свою чергу перевищує поріг індексації 103 відсотка, та надає право на нарахування індексації з першого числа місяця наступного за місяцем офіційного опублікування індексу споживчих цін, з якого починається перевищення. Отже індекс споживчих цін за жовтень 2018 року було офіційно опубліковано у листопаді 2018 року, а право на індексацію виникло б у позивача лише з 01.12.2018 року.

У свою чергу, позивача було виключено зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону 29.05.2018 року, у зв`язку з направленням для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 прикордонного загону.

Щодо виплати підйомної допомоги, вказує, що оскільки позивача було переведено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до наказу №514-ОС від 31.08.2023 року, тоді як підйомна допомога виплачується за новим місцем служби на підставі наказу про призначення на посаду і наказу про вступ військовослужбовця до виконання обов`язків за посадою, військова частина НОМЕР_1 - не могла здійснити виплати підйомної допомоги позивачу.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 29.03.2021 року № 110-ОС Про особовий склад, старшого сержанта ОСОБА_1 , який зарахований у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 та прибув для подальшого проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_1 ), зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення з 29.03.2021 року (а.с.41).

Згідно наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 31.08.2023 року № 514-ОС Про особовий склад, старшого сержанта ОСОБА_1 , виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 31.08.2023 року та направлено для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.41 на звороті).

Таким чином, в період з 29.03.2021 року по 31.08.2023 року, позивач проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 ).

Предметом спору у даній справі є, в тому числі, наявність або відсутність правових підстав для здійснення нарахування відповідачем грошового забезпечення позивачу за період з 29.03.2021 року по 31.08.2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня кожного нового календарного року.

Що стосується доводів відповідача стосовно визначення його неналежним відповідачем за даним позовом, оскільки позивача відповідно до наказу № 514-ОС від 31.08.2023 року було переведено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджено Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, позивач в спірний період проходив військову службу у відповідача, при цьому, доказів проведення з позивачем належного розрахунку в період проходження такої служби, останнім не надано.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону України №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За приписами частини першої статті 9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно частин другої, третьої статті 9 Закону України №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2008 року розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294.

У подальшому, Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 року з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було прийнято постановою «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 (далі - Постанова Кабінету Міністрів України №704).

Згідно пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України №704 згадане нормативне рішення набирало чинності з 01.01.2018 року.

Згідно пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Таким чином, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 року №1052 до пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України №704 були внесені зміни у частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018 року на 01.01.2019 року.

Таким чином, станом на 01.01.2018 року Постанова Кабінету Міністрів України №704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою Кабінету Міністрів України №1294.

При цьому, пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції Постанова Кабінету Міністрів України №103 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 01.03.2018 року Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладом за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.

Пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України №103 діяв до моменту скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року), тобто до 29.01.2020 року.

З 29.01.2020 року була відновлена юридична дія пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відтак, з 29.01.2020 року знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Проте, згідно пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року№1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 року.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 року у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 року у справі №200/3757/20-а.

Відтак, під час розв`язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704, у редакції до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України №103, перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Водночас, з 29.01.2020 року була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладом за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладом за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018 року.

З вказаного слідує, що 29.01.2020 року настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов`язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020 року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.

З 01.10.2020 року набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 року № 1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року №2246-VIII визначено, що станом на 01.01.2018 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.

Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-IX встановлено, що станом на 01.01.2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2102,00 грн.

Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року №1082-IX встановлено, що станом на 01.01.2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270,00 грн.

Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-IX встановлено, що станом на 01.01.2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2481,00 грн.

Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX встановлено, що станом на 01.01.2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2684,00 грн.

З викладеного вбачається, що грошове забезпечення позивача обчислюється:

- у період з 29.03.2021 року 31.12.2021 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»;

- у період з 01.01.2022 року 31.12.2022 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»;

- у період з 01.01.2023 року 31.08.2023 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Відтак, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення нарахування грошового забезпечення позивачу з 29.03.2021 року по 31.08.2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року є законними та підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд звертає увагу, що відповідач у справі фактично заперечує нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу з 29.03.2021 року по 31.08.2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Таким чином, у даному випадку належним способом відновлення порушеного права буде саме:

- зобов`язання відповідача провести перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 29.03.2021 року по 31.12.2021 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та здійснити його виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів;

- зобов`язання відповідача провести перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та здійснити його виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів;

- зобов`язання відповідача провести перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2023 року по 31.08.2023 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та здійснити його виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

Відтак, вимоги позову в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо ненарахування та невиплати суми індексації грошового забезпечення за період з 29.03.2021 року по 31.12.2022 року відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

Згідно з статтею 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Статтею 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України від 03.07.2001 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ).

Згідно із абзацом другим статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина друга статті 5 Закону №1282-XII).

Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок №1078 (далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Норми Порядку №1078 вказують, що цей нормативно-правовий акт передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».

Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абз.2 п.1-1, абз. 6 п.5 Порядку №1078).

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абз. 2, 5 п.4 Порядку №1078).

Суд враховує, що з 01.12.2015 року в абз. 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 року до 01.04.2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковою для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

З урахуванням того факту, що 01.03.2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила п.5, 10-2 Порядку № 1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Водночас, з аналізу абз. 3, 4 п.5 Порядку №1078 судом встановлено, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці.

У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абз.4 п. 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Для визначення розміру індексації-різниці відповідач повинен був застосувати абзаци 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 та встановити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 року у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 року у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 року у справі №320/8554/21, від 11.05.2023 року у справі №260/6386/21 із подібними правовідносинами.

Як видно з установлених обставин справи та відзиву на позовну заяву відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію-різницю за період з 29.03.2021 року до 31.12.2022 року (дати звільнення) та не вирішував питання щодо наявності у позивача права не цей вид індексації за спірний період.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач вчинив протиправну бездіяльність, яка полягає саме у не вирішенні питання про наявність у позивача права на отримання індексації-різниці за період з 29.03.2021 року до 31.12.2022 року, а тому заявлену позовну вимогу про визнання протиправними дії відповідача щодо порушення вимог абз. 4, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 та ненарахування індексації грошового забезпечення за період з 29.03.2021 року до 31.12.2022 року, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абз.4, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 належить задовольнити.

Щодо вимоги позовної заяви про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підйомну допомогу, у зв`язку з переїздом на нове місце служби (проживання) у розмірі місячного грошового забезпечення.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги затверджено Наказом Міністерства оборони України № 45 від 05.02.2018 року (далі - Порядок №45).

Пунктом 1 Порядку №45 передбачено, що у разі переїзду військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, та тих, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням на навчання до вищих військових навчальних закладів, вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи (далі - військові навчальні заклади), та військових коледжів або навчальних центрів (навчальних підрозділів), термін навчання в яких становить шість місяців і більше, без збереження посади за попереднім місцем служби або у зв`язку з передислокацією військової частини (підрозділу військової частини), установи, організації (далі - військова частина) їм виплачується: підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім`ї, який переїхав з ним на нове місце військової служби; добові, встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, які перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі (далі - добові) на військовослужбовця та кожного члена його сім`ї, який переїхав разом з ним.

Відповідно до пункту 2 Порядку №45, право на отримання підйомної допомоги і добових для військовослужбовців виникає на дату прийняття військовослужбовцем посади та справ - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв`язку з призначенням на посаду.

Розмір підйомної допомоги обчислюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, установлених військовослужбовцю за новим місцем військової служби на дату, коли військовослужбовець приступив до виконання обов`язків за посадою (зарахування на навчання), або на дату прибуття до нового місця дислокації військової частини, на членів сім`ї - на дату реєстрації рапорту військовослужбовця про виплату підйомної допомоги на членів сім`ї військовослужбовця, які переїхали з ним до нового місця військової служби.

Згідно з пунктом 3 Порядку №45 виплата військовослужбовцям підйомної допомоги та добових здійснюється за новим місцем військової служби (місцем навчання) відповідно до наказу командира (начальника) військової частини (військового навчального закладу) із зазначенням нарахованої суми виплат.

У наказі зазначаються дата та номер наказу про призначення військовослужбовця на військову посаду (зарахування на навчання), дата, коли він приступив до виконання обов`язків за посадою, дата вибуття з попереднього місця військової служби та прибуття на нове місце військової служби (на нове місце дислокації військової частини).

Військовослужбовцям, які на дату прибуття до іншого населеного пункту перебувають у розпорядженні відповідного командира, виплата підйомної допомоги та добових здійснюється після призначення їх на посади та вступу до виконання обов`язків за посадами за новим місцем військової служби в цьому населеному пункті.

Відповідно до пункту 9 Порядку № 45 виплата добових здійснюється за кожний день перебування в дорозі військовослужбовця та кожного члена його сім`ї, які переїхали на нове місце служби військовослужбовця, за умови надання проїзних документів. День вибуття та день прибуття рахуються як дві доби. Якщо проїзних документів немає, добові виплачуються з розрахунку за одну добу переїзду.

Відповідно пункту 5 Порядку №45 підйомна допомога та добові в разі переїзду на нове місце військової служби на членів сім`ї військовослужбовця виплачуються на підставі наказу командира військової частини із зазначенням у ньому нарахованої суми до виплати, який видається на підставі рапорту військовослужбовця про виплату підйомної допомоги на членів сім`ї військовослужбовця, які переїхали з ним до нового місця військової служби.

Пунктом 12 Порядку №45 передбачено, що наказ про виплату підйомної допомоги та добових на військовослужбовця та членів його сім`ї готується службою персоналу військової частини.

Відповідно до пункту 13 Порядку №45 виплата підйомної допомоги та добових здійснюється, якщо звернення щодо їх отримання надійшли протягом трьох років із дня виникнення права на їх отримання.

У відзиві відповідач зазначив, що оскільки позивача було переведено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до наказу № 514-ОС від 31.08.2023 року, тоді як підйомна допомога виплачується за новим місцем служби на підставі наказу про призначення на посаду і наказу про вступ військовослужбовця до виконання обов`язків за посадою, військова частина НОМЕР_1 - не могла здійснити виплати підйомної допомоги позивачу.

Суд погоджується з даними твердженнями відповідача, з огляду на наступне.

Так, як вбачається із витягу з наказу командира НОМЕР_2 прикордонного загону від 29.03.2021 року № 110-ОС, старший сержант ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження військової служби з НОМЕР_4 прикордонного загону, зарахований у списки особового складу та на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

Згідно довідки розрахунку підйомної допомоги від 02.12.2024 року № 281, відповідачем позивачу було виплачено підйомну допомогу в розмірі 9605,42 грн. в червні 2021 року (а.с.40).

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що підйомна допомога є одним із видів соціального забезпечення військовослужбовців та їх сімей.

Підставою для її виплати є, зокрема, переїзд до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв`язку з призначенням на посаду під час проходження військової служби.

Підйомна допомога виплачується військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом та які переїхали у зв`язку з призначенням на посади - за новим місцем служби на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов`язків за посадою.

Враховуючи вищевикладене, підстав для виплати позивачу підйомної допомоги військовою частиною НОМЕР_1 не має, оскільки така повинна бути виплачена військовою частиною за новим місцем служби на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов`язків за посадою.

Відтак, в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, частково обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач частково довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до часткового задоволення.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_5 ) до

Інформація заборонена для загального доступу згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.03.2021 року по 31.08.2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.03.2021 року 31.12.2021 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та здійснити його виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

4. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року 31.12.2022 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та здійснити його виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

5. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 року 31.08.2023 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та здійснити його виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

6. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо недотримання вимог абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.03.2021 року до 31.12.2022 року.

7. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.03.2021 року до 31.12.2022 року із врахуванням вимог абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням виплачених сум.

8. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

9. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

СуддяС.І. Рейті