Ухвала

від 23.01.2025 по справі 300/9433/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

"23" січня 2025 р. справа № 300/9433/24

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Панікар І.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Татаржинський Микола Вячеславович, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, за змістом якого просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні донарахування та виплати заборгованості з надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років як різницю між « 100% прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік…» та «виплачених раніше щомісячних сум надбавки на догляд», помісячно за період з 10 березня 2006 року по 09 жовтня 2013 року включно;

- зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити заборгованість з надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років як різницю між « 100% прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік…» та «виплачених раніше щомісячних сум надбавки на догляд», помісячно за період з 10 березня 2006 року по 09 жовтня 2013 року включно;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в даній адміністративній справі, шляхом зобов`язання Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у цій справі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій - залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до Івано-Франківського окружного адміністративного суду:

- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску;

- квитанції (платіжного доручення) про сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. або докази на підтвердження майнового стану, зокрема, відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2024 рік.

14.01.2025, на виконання вимог ухвали суду від 01.01.2025, представник позивача, зокрема, подав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Подана заява мотивована тим, що про порушення своїх прав позивачка дізналася з листа-відповіді відповідача. Водночас, позивач вважає, що немає строкового обмеження стосовно соціальної виплати у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з не проведенням перерахунку з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Дослідивши подану заяву та матеріали адміністративної справи, вирішуючи питання дотримання строків звернення із адміністративним позовом, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до позиції Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, викладеної у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти росії).

Суд звертає увагу на те, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Окрім того, вирішуючи питання поважності причин пропуску строку звернення до суду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 вказала:

«...правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду».

Тобто, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Крім цього, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

У мотивувальній частині ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 01.01.2025, позивачці роз`яснено про те, що соціальна виплата є щомісячним періодичним платежем, внаслідок чого, в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання виплати особою, якій призначена соціальна виплата вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом позовної заяви, позивачка просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні донарахування та виплати заборгованості з надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років як різницю між « 100% прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік…» та «виплачених раніше щомісячних сум надбавки на догляд», помісячно за період з 10 березня 2006 року по 09 жовтня 2013 року включно; зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити заборгованість з надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років як різницю між « 100% прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік…» та «виплачених раніше щомісячних сум надбавки на догляд», помісячно за період з 10 березня 2006 року по 09 жовтня 2013 року включно.

В спірному випадку, позивачка формуючи такі вимоги, доводить до відома суду про ймовірне порушення права на належний розмір надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років, оскільки з 10.03.2006 така надбавка повинна була виплачуватися у розмірі 100% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в оскаржений період така виплата здійснювалася у розмірі 70 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що 02.06.2024 позивачка звернулася до Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області із заявою-вимогою про донарахування та виплату заборгованості з надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років за період з 10.03.2006 по 09.10.2013.

Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області листом від 14.06.2024 за № 1873/07-06/14 повідомило позивачку, що заява залишена без розгляду, оскільки останньою отримувалася державна соціальна допомога на дитину з інвалідністю віком до 18 років з надбавкою на догляд з 10.03.2006 по 09.10.2023 в розмірах передбачених чинним законодавством.

Водночас, суд зазначає, що отримання позивачкою листа Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області листом від 14.06.2024 за № 1873/07-06/14, за результатами розгляду заяви, не може братися судом до уваги, оскільки, як вже зазначалося судом, оскаржувана надбавка є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постанові від 17 липня 2024 року у справі № 380/13537/21, зазначивши, що: "реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою".

Отже, ще в 2006 році позивачка знала або щонайменше - мала би знати, що надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років їй обраховувалася у розмірі 70% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Натомість позивачка звернулася до відповідача про донарахування виплати лише 02.06.2024.

Суд звертає увагу на те, що позивачка не вказала в заяві про поновлення строку звернення до суду жодної інформації щодо того, які об`єктивні обставини перешкоджали їй, починаючи з 2006 року, звернутися до відповідача в цій справі з метою отримання інформації про нарахування надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років і обставини, які перешкоджали позивачу звернутись до суду із відповідним позовом з дотриманням строку, встановленого приписами статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не зазначено.

Окрему увагу, суд звертає, на те, що право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує й стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною відповідним Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

У пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський суд) від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

В той же час, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (див. рішення у справі «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» [GC], № 26083/94, ECHR 1999-I, пункт 59; рішення у справі "Т. Р. та К. М. проти Сполученого Королівства" [GC], №28945/95, пункт 98, ECHR 2001; рішення у справі "Z. та інші проти Сполученого Королівства" [GC], №29392/95, пункт 93, ECHR 2001, рішення від 12 липня 2001 року у справі за заявою № 42527/98 «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (CASE OF PRINCE HANS-ADAM II OF LIECHTENSTEIN v. GERMANY), пункт 44).

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.

Проте, позивачкою будь-яких об`єктивних обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду, не зазначено та відповідно належних та допустимих доказів не надано.

Підсумовуючи викладене, у заяві про поновлення пропущеного процесуального строку від 13.01.2025 взагалі не наведені обставини в розумінні КАС України, а лише нормативні висновки Конституційного Суду, рішення ЄСПЛ та національного законодавства, що не є підставами для поновлення строку звернення до суду.

Внаслідок чого, суд дійшов висновку, що позивачкою не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду протягом встановленого законом строку, а наведені позивачкою у заяві обставини носять суб`єктивний характер та, отже, не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду, внаслідок чого, підстави для поновлення строку не є поважними, а заява про поновлення строку звернення до суду не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Також пунктом 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина п`ята статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Враховуючи наведене, позовна заява підлягає поверненню позивачці.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статями 240, 248, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Визнати неповажними вказані ОСОБА_1 причини пропуску строку звернення до суду.

2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій - повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя /підпис/ Панікар І.В.

Ухвала постановлена 23.01.2025, у зв`язку з перебуванням судді Панікара І.В. у відпустці в період з 11.01.2025 по 17.01.2025.