Рішення

від 22.01.2025 по справі 320/34413/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 року №320/34413/24

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Білоноженко М.А.,

розглянувши у приміщенні суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )доВищого антикорупційного суду (01601, м. Київ, пр. Берестейський, 41, код ЄДРПОУ 42836259)провизнання дій протиправними, стягнення суддівської винагородивстановив:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вищого антикорупційного суду, у якому просив суд:

- визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування га виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 за період з січня 2021 по грудень 2023 року включно, суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102,00 грн;

- стягнути на підставі ч.2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» з Вищого антикорупційного суду на користь ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду у розмірі 1 371 675 (мільйон триста сімдесят одну тисячу шістсот сімдесят п?ять) гривень 69 копійок, з утриманням усіх передбачених законодавством України податків та зборів при її виплаті.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у спірний період отримувала суддівську винагороду у розмірі, який не відповідає визначеному Законом України «Про судоустрій та статус суддів». Вказала, що суддівська винагорода підлягала нарахуванню, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у сумі 2102 грн. Вважає, що у спірних відносинах пріоритет для застосування має саме Закон України «Про судоустрій та статус суддів».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідач у відзиві просив відмовити у задоволенні позову. Зазначали, що визначення ВАКС конкретного базового розміру посадового окладу позивача у період з 2021 по 2023 роки проводилось шляхом застосування частини третьої статті 135 Закону №1402-VІІІ разом із відповідними нормами статей 7 Законів про Державний бюджет України на 2021-2023 роки, якими безальтернативно визначений прожитковий мінімум для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є правомірним та таким, що здійснене на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією України та Законами України. Наголосив, що статтями 7 законів України про Державний бюджет (на 2021-2023 роки) встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня кожного відповідного року - 2 102 грн, виходячи з розміру якого додатками до цих законів закріплено обсяги видатків, зокрема, на оплату праці за кодом програмної класифікації видатків та кредитування 0851010 «Здійснення правосуддя Вищим антикорупційним судом».

Вказав, що штатними розписами ВАКС на 2021-2023 роки посадовий оклад судді цього суду було затверджено в розмірі 131375грн (2 102 грн * 50 пр. мін. * 1,25 регіон. коеф.), який є складовою суддівської винагороди. Звертали увагу, що нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди всупереч наведених норм бюджетного законодавства України призведе до нецільового використання бюджетних коштів, а також до передчасного вичерпання фінансових ресурсів відповідного фонду оплати праці, що унеможливить здійснення ВАКС як головним розпорядником бюджетних коштів виплат суддівської винагороди суддям ВАКС у повному обсязі, в тому числі й позивачу.

Вважає, що захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси, а стягненню суми, які були нараховані, але не виплачені. Наголосили, що ВАКС як державний орган не має правових підстав нараховувати і виплачувати позивачу суддівську винагороду, виходячи з будь-якого іншого розміру прожиткового мінімуму, аніж у 2102 грн.; таке нарахування є можливим лише в разі ухвалення судового рішення про задоволення вимог про визнання дій відповідача протиправними і зобов`язання здійснити таке нарахування, що набере законної сили.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 Указом Президента України від 11.04.2019 р. №128/2019 «Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду» призначений на посаду судді Вищого антикорупційного суду.

Наказом виконувача обов`язків голови Вищого антикорупційного суду від 07.05.2019 №18/к ОСОБА_1 зараховано до штату цього суду.

Як вбачається із довідок Вищого антикорупційного суду про розрахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 №273 за 2021 рік, №274 за 2022 рік, №275 за 2023 рік, розмір посадового окладу судді визначався із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн.

Позивач, вважаючи неправильним застосування такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, для розрахунку його посадового окладу та як наслідок недоплати суддівської винагороди в належному розмірі, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до вимог статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів (частина друга статті 4 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до вимог частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За умовами частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до вимог частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно зі статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень;

дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень;

працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Згідно зі статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні;

працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Згідно зі статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні;

працездатних осіб - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

Згідно зі статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024рік (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2563 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;

працездатних осіб - 3028 гривень;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Відповідно до матеріалів справи, суддівську винагороду за період з 1 січня 2021 року по 31 березня 2024рік включно позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік та статті 7 Закону України Про Державний бюджет на 2023 рік,статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн.

При цьому, суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у рішеннях Конституційного Суду України, зокрема від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Крім того, у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Із 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

Із цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України Про прожитковий мінімум від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

При цьому, Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість, статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік, статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік, та статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік разом із встановленням на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року та 01 січня 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270 грн, 2481 грн, 2684 грн та 3028 грн (відповідно), був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102 грн.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

При цьому, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, визначений у позовній заяві (01січня 2021 року по 31 березня 2024 року включно), а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Крім того, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рікта Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік.

Водночас, Закон України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Закон України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Закон України Про Державний бюджет на 2023 рік та Закон України Про Державний бюджет України на 2024 рік фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Суд зауважує, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України на відповідний рік вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону. Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України Про судоустрій і статус суддів закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Враховуючи викладене, суд констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270 грн), 01 січня 2022 року (2481 грн), на 01 січня 2023 року (2684 грн) та на 01 січня 2024 року (3028 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України Про судоустрій і статус суддів не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн (у період з 1 січня 2021 року по 31 березня 2024 року включно) на підставі статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік, статті 7 Закону України Про Державний бюджет на 2023 рік та статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік є неправомірним.

Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти(заборгованість).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 1 січня 2021 року по 31 березня 2024 року включно, суддівської винагороди (шляхом обчислення йому розміру, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі саме 2102 грн) здійснено відповідачем протиправно.

Відповідач зобов`язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди позивачу у період з 1 січня 2021 року по 31 березня 2024 року включно діяти відповідно до Закону № 1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України Про Державний бюджет на 2021 рік у значенні 2270 грн, Законом України Про Державний бюджет на 2022 рік - у значенні 2481 грн, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік - у значенні 2684 грн та Законом України Про Державний бюджет України на 2024 рік - у значенні 3028 грн, а не 2102 грн, як це протиправно здійснено відповідачем, чим, відповідно, порушено права позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominenv. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд

в и р і ш и в:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Вищого антикорупційного суду (01601, м. Київ, пр. Берестейський, 41, код ЄДРПОУ 42836259) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування га виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 за період з січня 2021 по грудень 2023 року включно, суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102,00 грн.

Стягнути на підставі ч.2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» з Вищого антикорупційного суду на користь ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду у розмірі 1 371 675 (мільйон триста сімдесят одну тисячу шістсот сімдесят п?ять) гривень 69 копійок, з утриманням усіх передбачених законодавством України податків та зборів при її виплаті.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.