Ухвала

від 22.01.2025 по справі 320/54421/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

22 січня 2025 року №320/54421/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши заяву позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансдортех» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося ТОВ «Трансдортех» з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (адреса Україна, 04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19, ЄДРПОУ 44116011), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23.10.2024 року №1209940414;

- визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у м. Києві від 04.11.2024 року №0022153-1303-2615;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві про опис майна у податкову заставу від 04.11.2024 року №0022153-1303-2615.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року відкрите провадження в адміністративній справі, справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження одноособово суддею Панченко Н.Д., призначене підготовче засідання.

Після подання позовної заяви позивачем 17.01.2025 було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд зупинити дію податкової вимоги, рішення про опис майна у податкову заставу, заборонити нараховувати штрафи і пеню, описувати майно позивача у податкову заставу, накладати арешти на майно тощо.

Заява про забезпечення позову передана судді 21.01.2025 року згідно з актом.

Обґрунтовуючи вказану заяву, позивач зазначив, що невжиття зазначених заходів унеможливить фактичне виконання робіт по будівництву фортифікаційних споруд на території Житомирської області.

Позивач стверджує, що невжиття заходів забезпечення позову, заявлених ним у вказаній заяві, може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

Так, позивач зауважив, що до ухвалення рішення у даній справі існує велика вірогідність настання негативних наслідків для позивача, а саме: здійснення контролюючим органом стягнення коштів з банківських рахунків або за рахунок майна; накладення адміністративного арешту активів (у випадку недопуску податкового керуючого до складання опису майна).

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансдортех» про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.

Розглядаючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно Рекомендації N R (89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятої Комітетом Ради Європи 13.09.89 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі N 381/4019/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87640690) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі N753/22860/17 (провадження N 14-88цс20, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 92270719) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі N 826/8556/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 78022699).

У заяві про забезпечення позову позивач просить суд: заборони Головному управлінню ДПС у м. Києві вчиняти дії, що пов`язані з погашенням податкового боргу, визначеного у податковій вимозі, у тому числі щодо стягнення коштів, опису майна у податкову заставу; зупинити дію податкової вимоги Головного управління ДПС у м. Києві від 04.11.2024 року №0022153-1303-2615 та рішення про опис майна у податкову заставу.

Обґрунтовуючи вказану заяву, позивач зазначив про можливість стягнення контролюючим органом з товариства коштів та накладення адміністративного арешту на кошти та майно, що у свою чергу унеможливить виконання товариством своїх господарських зобов`язань, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 89.1 та 89.2 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає: у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу; у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.

Згідно з пунктами 95.1 та 95.2 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України визначено, що стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (пункт 95.4 статті 95 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Арешт коштів на рахунку/електронному гаманці платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Згідно з пунктом 94.1 статті 94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Отже, з огляду на вищенаведені положення Податкового кодексу України, ті обставини, на які позивач посилається як на підставу необхідності вжиття заходів забезпечення позову: можливе стягнення податкового боргу та застосування адміністративного арешту майна, здійснюються під судовим контролем. Так, стягнення коштів платника податків з банківських рахунків з метою погашення податкового боргу здійснюється на підставі судового рішення, передумовою чого, відповідно, є подання контролюючим органом позовної заяви та її розгляд і вирішення судом.

Застосування ж контролюючим органом адміністративного арешту також має свої передумови, наявність яких позивачем у даному випадку не доведена. Крім того, обґрунтованість застосування адмінарешту підлягає обов`язковій перевірці судом, що також є запобіжником для платників податків проти неправомірних та необґрунтованих дій податкового органу.

Таким чином, лише складання контролюючим органом податкової вимоги та опису майна у податкову заставу не свідчить про наявність очевидної загрози для платника податків у вигляді неконтрольованого стягнення податкового боргу чи заподіяння якихось матеріальних втрат.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів звернення контролюючого органу до суду з позовом про стягнення податкового боргу, нарахованого на підставі податкового повідомлення-рішення від 23.10.2024 року №1209940414 та доказів накладення адміністративного арешту на майно позивача та звернення контролюючого органу з позовом до суду про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарських відносин. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Відтак, суд не може зобов`язувати відповідний орган виконавчої влади не виконувати його функції, тобто втручатись у дискреційні повноважень.

Суд зазначає, що ухвалення рішення про забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач, не відповідає меті інституту забезпечення позову.

Суд звертає увагу на те, що заявник не надав доказів існування очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи яка звернулась до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю та очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам товариства та третім особам до ухвалення рішення в адміністративній справі за поданим позовом до суду, як і не обґрунтував причин неможливості захисту (поновлення) таких прав та інтересів після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрив у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав товариства у майбутньому.

Також не знайшли свого документального підтвердження доводи заявника про те, що до моменту ухвалення рішення по суті в адміністративній справі правове становище позивача буде обтяжене неможливістю здійснювати свою господарську діяльність та виконувати свої зобов`язання перед контрагентами, працівниками, а також у разі задоволення позову, стане не можливо відновити стан, який існував на момент прийняття відповідачем спірного розпорядження про анулювання ліцензії, що у свою чергу унеможливить виконання рішення суду.

За наведених обставин та матеріалів справи суд дійшов висновку, що підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про які просить заявник (позивач), на даний час не вбачається.

Керуючись статтями 150-157, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансдортех» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, відмовити.

2. Копію ухвали надіслати (вручити, надати) заявнику (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Панченко Н.Д.