Рішення

від 23.01.2025 по справі 320/34976/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2025 року Київ № 320/34976/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства «Страхова Компанія «ББС ІНШУРАНС» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

в с т а н о в и в:

Акціонерне товариство «Страхова Компанія «ББС ІНШУРАНС» (04050, м. Київ, вул. Білоруська, буд.3) через свого представника - адвоката Сіняка Д.В., звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 28.06.2024 № 63440070802 та від 28.06.2024 № 63467070802 (далі - спірні рішення).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що висновки контролюючого органу в акті перевірки про фіктивний характер його господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «ГІЛЛІ ГРУП», ТОВ «АУРУМ ХХІ», ПП «ТІСОТ» є необґрунтованими, оскільки господарські операції підтверджені належними й достатніми первинними документами та пов`язані із господарською діяльністю Підприємства. Позивач вказував на помилковість висновку контролюючого органу про неможливість здійснення таких операцій у зв`язку із відсутністю у контрагентів ресурсів для здійснення задокументованої діяльності та відповідних товарів у ланцюгу постачання, кінцевою ланкою в якому є Підприємство. Щодо посилань відповідача на негативну інформацію про діяльність ПП «ТІСОТ» отриману в процедурах розслідування у кримінальних провадженнях, позивач зазначав, що така інформація сама собі не може бути підставою для оцінки правочинів із вказаним контрагентом недійсним, а господарських операцій з ним - нереальними (безтоварними). У позивача не було підстав вважати діяльність ТОВ) «ГІЛЛІ ГРУП», ТОВ «АУРУМ ХХІ», ПП «ТІСОТ» протиправною, їх керівники надали статутні та реєстраційні документи, які свідчили, що ці суб`єкти господарської діяльності мають відповідну правосуб`єктність.

Згідно з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою суду від 27.11.2024 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Протокольною ухвалою суду від 15.01.2025 суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував та зазначив, що оскаржувані рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у відповідному акті перевірки та наданому суду відзиві на позовну заяву. В обґрунтування зазначив, що операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами не мали реального характеру, посилаючись на те, що контрагенти за місцем реєстрації відсутні, трудові та матеріально-технічні ресурси, основні засоби для здійснення господарських операцій відсутні, податкова звітність жодним з контрагентів не подавалася. Також відповідач стверджує, що документи не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку і посвідчувати факт придбання товарів, оскільки підписані від імені осіб, які заперечують свою причетність до ведення фінансово-господарської діяльності підприємств. Відтак, на думку відповідача, за спірними операціями лише оформлялись окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення операцій, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

У період з 29.04.2024 по 17.05.2024 на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 29.03.2024 № 2018-п та відповідних направлень, посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві була проведена планова виїзна документальна перевірка Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2023 року, валютного за період з 01.01.2017 року по 31.12.2023 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.12.2023 року та іншого законодавства за відповідний період.

За результатами такої перевірки складений акт 24.05.2024 р. № 52583/Ж5/26-15-07-08-02/20344871, в якому містяться висновки про вчинення позивачем серед інших наступних порушень норм податкового законодавства:

- пунктів 44.1, 44.2, 44.3 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2021 рік у сумі 14 813 942 грн., за 2023 рік у сумі 1 333 028 грн. та занижено податок на прибуток за 2022 рік у сумі 3 580 653 грн.;

- пункту 51.1 статті 51, пункту 70.16 статті 70, підпункту 176.2 «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, пункту 1.2 розділу І, пункту 3.1 та пункту 3.2 розділу Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, а саме: несвоєчасне подання розрахунку за 3 квартал 2021 року;

- пункту 49.2, підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, пункту 51.1 статті 51, підпункту 6 пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України та пункту 1.2 розділу І, пункту 3.1 та пункту 3.2 розділу ІІІ «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску» затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4 ( у редакції наказу Міністерства фінансів України 15.12.2020 №773), а саме: подання з невірно відображено ідентифікаційний код фізичної особи, що призвело до зміни платника податку за 1-4 квартал 2018 року, за 1-4 квартал 2019 року, за 1-4 квартал 2020 року, за 1-4 квартал 2021 року, 1,3 квартал 2022 року, 1-3 квартал 2023 року;

- підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, а саме подання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік з порушенням граничного терміну подання.

10.06.2024 Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» відповідно до вимог пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України звернулося до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві із запереченнями на акт перевірки №1276-02 від 10.06.2014.

21.06.2024 листом №11904/1/26-15-07-08-02-07 Головне управління Державної податкової служби у місті Києві залишило заперечення без задоволення.

28.6.2024 Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві винесено податкові повідомлення-рішення:

- №63440070802, яким встановлено порушення пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.4.4 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України та зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток по періодах за 2021 рік 14 813 942 грн., за 2023 рік 1 333 028 грн.;

- № 63467070802, яким встановлено порушення пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.4.4 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України та відповідно збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за 2022 рік у розмірі 3 580 653,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправним та такими, що порушують законні права та інтереси, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходив із такого.

Відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України), у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

За змістом положень пункту 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статі 134 ПК України визначає, що об`єктом оподаткування податковим на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Пункт 135.1 статті 135 ПК України закріплює, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Пункти 5-7 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 199 року N 318 (далі також - П(С)БО 16 «Витрати») передбачають, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума податку для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена, крім того, податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум витрат та податкового кредиту, врахованих платником під час визначення податкових зобов`язань з податку на прибуток та з ПДВ відповідно, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає й вимозі статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів.

Ці вимоги однаковою мірою стосуються формування й інших показників податкового обліку, в тому числі, доходу і податкових зобов`язань з ПДВ за господарськими операціями, оскільки податковий облік, як і будь-який облік, обов`язковість якого встановлена законом, не може ґрунтуватися на недостовірних даних.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону №996-XIV, так само характеризує і податковий облік.

У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків господарських договорах, що має підтверджуватись первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту (обов`язкових реквізитів).

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.

Такі висновки зроблені Верховним Судом у низці постанов, до прикладу (але не виключно) у постановах від 24 січня 2018 року у справі №2а-19379/11/2670, від 28 жовтня 2019 року у справі №280/5058/18, від 26 лютого 2020 року у справі №826/1308/18, від 6 травня 2020 року у справі №640/4687/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19 зроблено висновки про те, що під час вирішення спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (пункт 66 Постанови).

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (пункт 67 Постанови).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. За своєю правовою суттю господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.

Отже, оцінюючи обґрунтованість заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Судом встановлено, що в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення покладено висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій позивача з контрагентами:

- ТОВ «АУРУМ ХХІ» (за період 2020 -2023 роки) згідно з договором від 01 квітня 2020 року № 0303 про надання консультаційних послуг:

Так, 01.04.2020 між ТОВ «АУРУМ ХХІ» (виконавець) та ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» (позивач, в подальшому відбулася зміна назви АТ «Страхова компанія «ББС Іншуранс») (замовник) укладено договір №0303 про надання консультаційних послуг. Відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених даними договором замовник доручає виконавцеві, а виконавець зобов`язується надати замовнику консультаційні послуги із фінансових та економічно-правових питань, пов`язаних з господарською діяльністю замовника, з метою підвищення ефективності господарської діяльності замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку визначеному цим договором. Пунктом 1.5 договору визначено, що виконавець надає консультаційні послуги у наступних формах: усна форма з використанням засобів телефонного зв`язку (за номером, що визначається виконавцем); усна форма консультації при безпосередній зустрічі з співробітниками замовника за їх першою вимогою; інші форми визначені в окремих додаткових угодах до цього договору. Консультації надаються за графіком, погодженим сторонами, і представлений в додатку №2 до цього договору (пункт 1.6 договору). Відповідно до пункту 2.1 договору Обов`язки замовника визначено: надати виконавцю на його вимогу всю наявну у замовника інформацію, що необхідна для якісного, ефективного та результативного надання консультацій, в письмовій формі впродовж 10 (десяти) днів з моменту надходження такої вимоги; оплатити послуги виконавця відповідно до умов даного договору та на підставі актів приймання-передачі наданих послуг, форма яких встановлена в додатку 1 до цього договору; довести до відома своїх співробітників (працівників) інформацію про можливість звернення до виконавця за консультацією з питань, що становлять предмет договору.

Додатків до договору від 01.04.2020 №0303 позивачем до матеріалів справи не надано.

На підтвердження отримання від даного контрагента вказаних консультаційних послуг та реальності господарських операцій позивачем надано до суду акти прийому передачі наданих послуг: від 02.06.2020 №1, від 15.06.2020 №2, від 01.07.2020 №3, від 16.07.2020 №4, від 31.07.2020 №5, від 10.08.2020 №6, від 26.08.2020 №7, від 31.08.2020 №8, від 15.09.2020 №9, від 28.09.2020 №10, від 30.09.2020 №11, від 07.10.2020 №12, від 15.10.2020 №13, від 26.10.2020 №14, від 02.11.2020 №15, від 12.11.2020 №16, від 22.11.2020 №17, від 05.10.2021 №18, від 07.10.2021 №19, від 08.10.2021 №20, від 13.10.2021 №21, від 18.10.2021 №22, від 20.10.2021 №23, від 22.10.2021 №24, від 26.10.2021 №25, від 01.11.2021 №26, від 15.11.2021 №27, від 25.11.2021 №28, від 01.12.2021 №29, від 15.12.2021 №30, від 13.01.2022 №31, від 14.01.2022 №32, від 19.01.2022 №33, від 24.01.2022 №34, від 31.01.2022 №35, від 18.02.2022 №36, від 01.11.2022 №37, від 02.11.2022 №38, від 03.11.2022 №39, від 04.11.2022 №40, від 07.11.2022 №41, від 08.11.2022 №42, від 09.11.2022 №43, від 10.11.2022 №44, від 11.11.2022 №45, від 01.12.2022 №46, від 21.12.2022 №47, від 02.01.2023 №48, від 25.01.2023 №49, від 01.02.2023 №50, від 22.02.2023 №51, від 01.03.2023 №52, від 17.03.2023 №53, від 31.03.2023 №54.

Судом досліджені вказані вище акти прийому-передачі наданих послуг, та встановлено що всі вони мають типовий та аналогічний зміст, відмінні лише за періодами надання послуг та кількістю затрачених годин. Так, вказані акти містять лише посилання про надання консультаційних послуг та кількість затраченого часу і вартість робіт.

Суд критично оцінює вказані акти виконаних робіт, оскільки вони не містять конкретно визначеного переліку отриманих послуг та детального опису виконаної роботи, якими саме фахівцями проводився аналіз, якої саме господарської документації позивача проводився аналіз, які фінансово та економічно-правові питання були досліджені, тощо.

Також на підтвердження розрахунків із даним контрагентом позивачем надано банківські виписки та платіжні інструкції від 23.02.2023 №255423, від 01.03.2023 №255581, від 17.03.2023 №256185, від 31.03.2023 №256620, проте вказані платіжні інструкції свідчать лише про часткову оплату наданих послуг, а саме оплату послуг за актами від 22.02.2023 №51, від 01.03.2023 №52, від 17.03.2023 №53, від 31.03.2023 №54.

Інших доказів на підтвердження здійснення господарських операцій між позивачем та даним контрагентом до матеріалів справи не надано.

- ПП «ТІСОТ» (за період 2020 2021 роки) згідно з договором від 01 липня 2020 року № 0321 про надання консультаційних послуг:

Так, 01.07.2020 року між ПП «ТІСОТ» (виконавець) та ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» (позивач, в подальшому відбулася зміна назви АТ «Страхова компанія «ББС Іншуранс») (замовник) укладено договір №0321 про надання консультаційних послуг. Відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених даними договором замовник доручає виконавцеві, а виконавець зобов`язується надати замовнику консультаційні послуги із фінансових та економічно-правових питань, пов`язаних з господарською діяльністю замовника, з метою підвищення ефективності господарської діяльності замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку визначеному цим договором. Пунктом 1.5 договору визначено, що виконавець надає консультаційні послуги у наступних формах: усна форма з використанням засобів телефонного зв`язку (за номером, що визначається виконавцем); усна форма консультації при безпосередній зустрічі з співробітниками замовника за їх першою вимогою; інші форми визначені в окремих додаткових угодах до цього договору. Консультації надаються за графіком, погодженим сторонами, і представлений в додатку №2 до цього договору (пункт 1.6 договору). Відповідно до пункту 2.1 договору Обов`язки замовника визначено: надати виконавцю на його вимогу всю наявну у замовника інформацію, що необхідна для якісного, ефективного та результативного надання консультацій, в письмовій формі впродовж 10 (десяти) днів з моменту надходження такої вимоги; оплатити послуги виконавця відповідно до умов даного договору та на підставі актів приймання-передачі наданих послуг, форма яких встановлена в додатку 1 до цього договору; довести до відома своїх співробітників (працівників) інформацію про можливість звернення до виконавця за консультацією з питань, що становлять предмет договору.

Додатків до договору від 01.07.2020 №0321 позивачем до матеріалів справи не надано.

На підтвердження отримання від даного контрагента вказаних консультаційних послуг та реальності господарських операцій позивачем надано до суду акти прийому передачі наданих послуг: від 21.08.2020 №1, від 26.08.2020 №2, від 31.08.2020 № 3, від 15.09.2020 №4, від 28.09.2020 №5, від 30.09.2020 №6, від 07.10.2020 №7, від 15.10.2020 №8, від 26.10.2020 №9, від 02.11.2020 №10, від 12.11.2020 №11, від 24.11.2020 №12, від 30.11.2020 №13, від 09.12.2020 №14, від 17.12.2020 №15, від 24.12.2020 №16, від 04.01.2021 №17, від 15.01.2021 №1, від 31.01.2021 №2, від 09.02.2021 №3, від 16.02.2021 №4, від 23.02.2021 №5, від 01.03.2021 №6, від 18.03.2021 №7, від 23.03.2021 №8, від 01.04.2021 №9, від 22.04.2021 №10, від 23.04.2021 №11, від 05.05.2021 №12, від 18.05.2021 №13, від 24.05.2021 №14, від 01.06.2021 №15, від 15.06.2021 №16, від 23.06.2021 №17, від 30.06.2021 №18, від 13.07.2021 №19, від 21.07.2021 №20, від 28.07.2021 №21, від 02.08.2021 №22, від 17.08.2021 №23, від 19.08.2021 №24, від 27.08.2021 №25, від 01.09.2021 №26, від 17.09.2021 №27, від 22.09.2021 №28, від 01.10.2021 №29, від 18.10.2021 №30, від 25.10.2021 №31.

Судом досліджені вказані вище акти прийому-передачі наданих послуг, та встановлено що всі вони мають типовий та аналогічний зміст, відмінні лише за періодами надання послуг та кількістю затрачених годин. Так, вказані акти містять лише посилання про надання консультаційних послуг та кількість затраченого часу і вартість робіт.

Суд критично оцінює вказані акти виконаних робіт, оскільки вони не містять конкретно визначеного переліку отриманих послуг та детального опису виконаної роботи, якими саме фахівцями проводився аналіз, якої саме господарської документації позивача проводився аналіз, які фінансово та економічно-правові питання були досліджені, тощо.

Відповідно документи для підтвердження операцій з контрагентом по вказаному договору аналогічно містять обмежені відомості з яких неможливо встановити обсяг послуг яких надавався, відповідальних осіб, які від імені позивача звертатися до контрагента із запитами про надання послуг та відсутні відомості щодо обсягу наданих послуг, з огляду на котру визначалась вартість послуг.

Інших доказів на підтвердження здійснення господарських операцій між позивачем та даним контрагентом до матеріалів справи не надано.

- ТОВ «ГІЛЛІ ГРУП» (за період 2018 2019 роки) за договором від 23 березня 2018 року № 23/03-01 про надання юридичних послуг.

Так, 23.03.2018 року між ТОВ «ГІЛЛІ ГРУП» (виконавець) та ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» (позивач, в подальшому відбулася зміна назви АТ «Страхова компанія «ББС Іншуранс») (клієнт) укладено договір №23/03-01 про надання юридичних послуг. Відповідно до умов договору за усними чи письмовими дорученнями клієнта, виконавець зобов`язується надавати правову допомогу, з будь-яких питань, пов`язаних з господарською діяльністю виконавця, а клієнт зобов`язується оплатити надану виконавцем правову допомогу в порядку та розмірі, передбаченому цим договором. За усними чи письмовими дорученнями клієнта, виконавець зобов`язується надавати наступні види правової допомоги: - здійснення правового забезпечення господарської діяльності клієнта; - надання консультацій та роз`яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства; - складання заяв, скарг, інших документів правового характеру; - захист інтересів клієнта у процесу договірної роботи з контрагентами; - здійснення представництва в суді, інших державних органах; - правовий аналіз тендерної документації замовників закупівель, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади, а яких планує або бере участь клієнт; - надання інших видів правової допомоги.

Частиною другою вказаного договору визначено права та обов`язки сторін, серед яких основними є: 2.1 Захист інтересів клієнта у процесі договірної роботи з контрагентами; 2.2 Захист інтересів клієнта у судовому порядку; 2.3 Інші права та обов`язки сторін у зв`язку із виконанням договору.

Відповідно до пункту 3.2 даного договору юридичні послуги, що надаються виконавцем, оплачуються клієнтом за ставками, що визначені у тарифній сітці (Додаток №1 до Договору).

Додатком 1 до договору про надання юридичних послуг №23/03-01 від 23.03.2018 року визначено, що сторони дійшли згоди, що година роботи (ставка) виконавця по наданню юридичних послуг клієнту складає 3500,00 грн.

На підтвердження отримання від даного контрагента вказаних юридичних послуг та реальності господарських операцій позивачем надано до суду акти прийому передачі наданих послуг: від 30.03.2018 №1, від 11.04.2018 №2, від 23.04.2018 №3, від 26.04.2018 №4, від 14.05.2018 №5, від 18.05.2018 №6, від 29.05.2018 №7, від 25.06.2018 №8, від 26.06.2018 №9, від 27.06.2018 №10, від 23.07.2018 №11, від 24.07.2018 №12, від 26.07.2018 №13, від 20.08.2018 №14, від 21.08.2018 №15, від 28.08.2018 №16, від 11.09.2018 №17, від 18.09.2018 №18, від 25.09.2018 №19, від 17.10.2018 №20, від 25.10.2018 №21, від 31.10.2018 №22, від 12.11.2018 №23, від 23.11.2018 №24, від 04.12.2018 №25, від 10.12.2018 №26, від 20.12.2018 №27, від 22.01.2019 №28, від 23.01.2019 №29, від 28.01.2019 №30.

Судом досліджені вказані вище акти прийому-передачі наданих послуг, та встановлено що всі вони мають типовий та аналогічний зміст, відмінні лише за періодами надання послуг та кількістю затрачених годин. Так, вказані акти містять лише посилання про надання юридичних послуг кваліфікованими фахівцями виконавця у вигляді правового аналізу тендерної документації та кількість затраченого часу і вартість робіт.

Суд критично оцінює вказані акти виконаних робіт, оскільки вони не містять конкретно визначеного переліку отриманих послуг та детального опису виконаної роботи, якими саме фахівцями проводився аналіз, якої саме тендерної документації позивача проводився аналіз, які тендерні закупівлі були досліджені, тощо.

Щодо наданого позивачем додатку №145 (Т.2, а.с. 167-220) із переліком закупівель (період з 23.03.2018 по 27.01.2019) правовий аналіз тендерної документації, який здійснено ТОВ «ГІЛЛІ ГРУПП» згідно умов договору №23/03-01 про надання юридичних послуг від 23.03.2018, суд зазначає, що вказана таблиця містить лише перелік публічних закупівель із плану публічних закупівель, що сформована із сайту «ПРОЗОРРО» і не може свідчити про обсяг отриманих юридичних послуг, здійснення аналізу даних закупівель контрагентом позивача. Крім того, суд звертає увагу, що вказана таблиця не засвідчена контрагентом позивача, а тому не може підтверджувати що саме дані закупівлі були дослідженні за умовами договору №23/03-01.

Інших доказів на підтвердження здійснення господарських операцій між позивачем та даним контрагентом до матеріалів справи не надано.

Отже, дослідивши усі надані позивачем докази на підтвердження реальності господарських операцій по даним контрагентам, суд вказує, що неможливо встановити, які саме послуги надавалися виконавцем замовнику, оскільки як у самих договорах, так і в актах відсутня їх конкретизація. Разом з тим неможливо встановити відповідальних осіб які мають право від позивача звертатися до контрагентів із запитами про надання послуг, однак матеріалах справи немає жодних відповідних наказів, розпоряджень щодо підтвердження факту призначення таких відповідальних осіб. Крім того, надані до перевірки акти не містять конкретизованої інформації поданому договору щодо обсягу наданих послуг, з огляду на котру визначалась вартість послуг.

Суд дослідивши акти надання послуг вищезазначених договорах, не має змоги визначити співвідношення визначення вартості послуг до обсягу їх надання, оскільки надані до перевірки акти не містять конкретизації наданих послуг, а обсяг викладено узагальнено.

З наданих позивачем документів не можливо встановити спрямованість господарських операцій на отримання позитивного економічного ефекту, оскільки ним не було надано первинних документів які б підтверджували такі обставини.

Крім того, суд позбавлений дійсної можливості встановити технічну можливість контрагентів позивача надавати спірні послуги з урахуванням їх фактичних ресурсів (наявності відповідних трудових (фахових/кваліфікованих) ресурсів), понесення ними витрат, пов`язаних з реальним здійсненням господарської діяльності, оскільки документи для підтвердження таких операцій по усім вищезазначених договорах відсутні в матеріалах справи.

Слід зазначити, що кваліфікуючою ознакою господарської діяльності є розумна економічна причина (ділова мета), тобто причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (підпункт 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу). Господарські операції є такими, що вчинені у межах господарської діяльності, лише за наявності розумних економічних причин (ділової мети). Операція, позбавлена таких економічних причин, не підлягає відображенню в податковому обліку.

Таким чином, суд доходить висновку, що оскільки на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з оплатою спірних послуг, позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальником конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо, а такі документи відсутні, то реальність господарських операцій в ході судового розгляду встановити неможливо.

У свою чергу обов`язкова наявність таких документів випливає із правової позиції Верховного Суду, що викладена зокрема у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 818/3683/14, адміністративне провадження №К/9901/8178/18.

Суд звертає увагу, що «належна податкова обачність» при виборі платниками податків контрагентів це законна передумова отримання податкової вигоди, тому платники повинні дотримуватись принципу «належної обачності».

У цій справі численні неузгодженості та дефекти документів за спірними операціями поряд з відсутністю документів, які б мали супроводжувати оформлення спірних операцій з надання відповідних послуг згідно з укладеними правочинами, мали б створити обґрунтований сумнів платника й послугувати передумовою для вжиття заходів задля забезпечення доведення як перед контролюючим органом, так і у суді, реального характеру спірних господарських операцій та підтвердження правомірності отриманої податкової вигоди. Натомість, всупереч сталій та сформованій судовій практиці щодо дотримання добросовісним платником принципу «належної обачності» як при виборі контрагента, так і під час документального оформлення господарських операцій, Позивачем таких заходів вжито не було, відповідні докази в матеріалах справи відсутні.

Також судом враховано, що жодним з контрагентів позивача не подавалася податкова звітність з моменту реєстрації, податки не нараховувалися та не сплачувалися, картки ІКП не відкрито з моменту створення підприємств.

На думку суду, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про його належну обачність у виборі контрагентів.

Про належну обачність платника податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів вказував Верховний Суд у постанові від 06.07.2022 у справі №200/14551/19-а, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Також, судом враховано, що в ході проведення перевірки надіслано 3 запити щодо проведення зустрічних звірок засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення, а саме: ТОВ «АУРУМ XXI» (код ЄДРПОУ 43441655), ПП «ТІСОТ» (код ЄДРПОУ 41747509) та ТОВ «Гуллі Груп» (код ЄДРПОУ 40397153). Проте, станом на дату надання відповіді на заперечення зустрічні звірки повернулися до ГУ ДПС у м. Києві з відміткою поштового відділення «повертається за закінченням терміну зберігання». Тобто підтвердити взаємовідносини між СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ББС ІНШУРАНС» та вищевказаними контрагентами неможливо.

При цьому, оцінюючи наявний у матеріалах справи висновок експерта від 03.09.2024 № 1041/78001, яким не підтверджуються встановлені у акті перевірки позивача висновки про порушення ним вимог податкового законодавства, суд виходить з того, що відповідно до вимоги статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу.

Між тим, оскільки наведені у такому висновку експерта відомості не узгоджуються з наявними у матеріалах справи доказами, протирічать їх оцінці судом, яка була надана вище, суд відхиляє такий висновок у відповідності до статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України.

У контексті наведеного, суд звертає увагу на те, що у постанові від 14 лютого 2020 року (адміністративне провадження № К/9901/26975/18) Верховний Суд зробив висновок, що у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести, що у нього були встановлені законом підстави для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми податкового зобов`язання.

З`ясовуючи обставини щодо реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи контролюючого органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

У постанові Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 825/3990/14 викладена правова позиція, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Щодо тверджень позивача, що відповідач вчинив підробку офіційного документу, яка була направлена на введення в оману платника податку шляхом створення надуманих підстав для висновків акта перевірки, суд їх відхиляє з огляду на таке.

Позивач стверджує, що в тексті акта перевірки відповідач зробив цитування шляхом копіювання частини тексту з ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 31.08.2020 року у справі № 755/382/20 (провадження № 1-кс/755/3947/20). При цьому весь скопійований текст відповідає зазначеній ухвалі, крім найменування ПП «ТІСОТ», яке в цитованій частині було змінено на ТОВ «ТІСОТ». Позивач вважає такі дії спрямовані на навмисну зміну назви, оскільки перевіряючі помилково думали, що найменування контрагента є ТОВ «ТІСОТ», а текст ухвали не відповідав тексту акта перевірки.

Водночас, суд зазначає, що в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 31.08.2020 року у справі № 755/382/20 (провадження № 1-кс/755/3947/20) окрім організаційно - правової форми підприємства «ТІСОТ» вказаний його код ЄДРПОУ - 41747509, тому такі твердження представника позивача, на думку суду, є непідтвердженими жодними належними доказами.

При цьому суд критично оцінює посилання відповідача на кримінальне провадження № 32017000000000147 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 27, частиною 3 статті 212, частиною 3 статті 209 КК України як на одну з підстав нереальності укладених господарських договорів між позивачем та його контрагентами, оскільки контролюючим органом не надано до матеріалів адміністративної справи вироку по зазначеному кримінальному провадженні.

Суд зазначає наступне, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.

Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Сам факт наявності кримінального провадження не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентом. Під час проведення господарських операцій платник податку може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності свого постачальника (в тому числі по ланцюгу постачання) і реально отримати від нього товари/роботи/послуги, незважаючи на те, що контрагент можливо і має намір щодо порушення податкового законодавства.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09 липня 2020 року у справі № 826/9561/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 1640/2783/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 817/992/15.

Водночас, враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відсутність реального характеру господарських відносин між Акціонерним товариством «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС» та ТОВ «АУРУМ ХХІ», ТОВ «ГІЛЛІ ГРУП», ПП «ТІСОТ», а відтак висновки контролюючого органу є правомірними та відповідають дійсним обставинам справи.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення відповідають наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям.

З огляду на приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову Акціонерного товариства «Страхова Компанія «ББС ІНШУРАНС» відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.