Рішення

від 23.01.2025 по справі 340/6465/24

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/6465/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Науменка В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача-1: Державної судової адміністрації України (вул. Липська, б. 18/5, м. Киїі, 01601, ЄДРПОУ 26255795)

до відповідача-2: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, б.40, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 26241445)

третя особа: Ленінський районний суд м. Кіровограда (вул. Велика Перспективна, б.40, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 02896905)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за серпень 2024 року;

2) зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» за серпень 2024 року;

3) визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень 2024 року;

4) зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» за серпень 2024 року із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є суддею Ленінського районного суду м. Кіровограда та з березня 2015 року перебуває у штаті зазначеного суду.

На підставі наказу голови суду від 28.02.2022 №43/к його увільнено від виконання службових обов`язків у зв`язку з прийняттям на військову службу з 28.02.2022.

З 27.02.2022 по 08.09.2024 він перебував у складі Збройних Сил України, проте з 19 липня 2022 року йому припинено нарахування та виплату суддівської винагороди.

Вважаючи бездіяльність відповідача-2 щодо ненарахування та невиплати суддівської винагороди протиправною, позивач вказує, що така бездіяльність суперечить положенням статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка є імперативною нормою щодо визначення суддівської винагороди та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.

Позивач зазначає, що відповідач без наявних правових підстав у питанні виплати суддівської винагороди застосував норми статті 119 КЗпП України замість статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Щодо вимог до відповідача-1, позивачем зазначено про ненадання відповідного фінансування відповідачу-2 для нарахування та виплати останнім суддівської винагороди позивачу.

Не погоджуючись з такими діями відповідачів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 09.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 19-20).

Від відповідача-2 до суду 23.10.2024 надійшов відзив на позовну заяву, у відповідності до змісту якого вбачається, що відповідач позов не визнає, у його задоволенні просить відмовити. Зазначає, що питання проходження військової служби суддями під час мобілізації та виплати грошового забезпечення, встановлення гарантій для суддів на час виконання військового обов`язку, призначення на військові посади не є предметом регулювання Законом України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому, відповідач наголошує, що з врахуванням положення Конституції України, КЗпП України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», змісту наказів голови Ленінського районного суду м. Кіровограда, відповідач не допустив протиправної бездіяльності та діяв відповідно до вимог чинного законодавства та в межах наданих повноважень. Посилається на практику Верховного Суду щодо розгляду аналогічних справ (а.с. 29-33).

Інших заяв по суті справи від учасників справи до суду не надходило.

Від третьої особи до суду 11.10.2024 надійшли копії витребуваних судом документів (а.с. 25-28).

Дослідивши надані сторонами матеріали та з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач працює на посаді судді Ленінського районного суду м. Кіровограда та перебуває у штаті зазначеного суду.

Водночас, наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 27.02.2022 №37 ОСОБА_1 призначено юрист-консультом юридичної служби військової частини НОМЕР_2 (а.с. 37).

Факт проходження позивачем військової служби підтверджено матеріалами справи та сторонами не заперечується.

Наказом голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28.02.2022 №43-к позивача увільнено від виконання службових обов`язків у зв`язку з прийняттям на військову службу, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку (а.с. 28).

19.07.2022 в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда видано наказ №100/к «Про внесення змін до наказу від 28.02.2022 №43-к», яким слова «із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до дня фактичної демобілізації» замінено словами «із збереженням місця роботи та посади до дня фактичної демобілізації», а також припинено виплату середнього заробітку з 19.07.2022 на період проходження військової служби (а.с. 27).

Підставою для видання наказу став Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Наказом голови Ленінського районного суду м. Кіровограда №52/К від 14.03.2023 "Про усунення описки в п. 1 наказу від 19.07.2022 №100-К "Про внесення змін до наказу від 28.02.2022 №43-К", пункт 1 наказу від 28.02.2022 №43-К викладено у новій редакції, у якій уточнено реквізити наказу, до якого внесено зміни наказом №100-К від 19.07.2022 (а.с. 26).

Судом також встановлено, що правомірність наказів голови Ленінського районного суду м. Кіровограда №100-К від 19.07.2022 та №52/К від 14.03.2023 була предметом розгляду у справі №340/2610/23, та рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 у вказаній справі зазначені накази визнані правомірними, а у задоволенні позовних вимог щодо їх скасування відмовлено. Зазначене рішення набрало законної сили.

Відповідно до довідки ТУ ДСА в Кіровоградській області №102 від 08.12.2022, позивачу 27 лютого 2022 припинено нарахування та виплату суддівської винагороди, з 28.02.2022 по 18.07.2022 позивачу нараховувався та виплачувався середній заробіток у відповідності до ч. 3 статті 119 КЗпПУ, а з 19.07.2022 виплату середнього заробітку позивачу припинено на підставі Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (а.с. 34). Такі ж обставини відповідачем-2 підтверджені у наданому до суду відзиві.

Натомість, відповідно до довідки №141 від 27.09.2024, суддівська винагорода позивача за серпень 2024 року мала би складати 90306,00 грн. (а.с. 7).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Статтею 135 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) установлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Приписами частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року№ 11-р/2018.

У рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Конституційний Суд у своїх рішеннях також послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 (далі - Указ № 64/2022), на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що у спірному періоді позивач був увільнений від виконання функцій судді у зв`язку з проходженням військової служби у Збройних Силах України на підставі статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», частини третьої статті 119 КЗпП України та Указу № 64/2022.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не врегульовано питання призову суддів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду та виплати суддівської винагороди.

Натомість ці питання урегульовані Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частин першої, четвертої, чотирнадцятої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Частина третя статті 119 КЗпП України (в редакції до внесених змін Законом № 2352-ІХ) визначала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Водночас, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Тобто з 19 липня 2022 року законодавцем не передбачено збереження середнього заробітку за особами, які призвані на військову службу, у тому числі за мобілізацією.

Як встановлено судом, зміст наказу голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28.02.2022 №43-К, з урахуванням змін, внесених до нього наказами від 19 липня 2022 №100/к та від 14.03.2023 №52/К, свідчить про збереження з 19.07.2022 за позивачем місця роботи та посади. Водночас, вказаний наказ не містить положень щодо збереження із вказаної дати за позивачем також середнього заробітку, що вказує на відповідність такого наказу вимогам частини третьої статті 119 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ.

Суд зазначає, що правомірність наказу №43-К від 28.02.2022 позивачем не оспорюється, у той час як правомірність наказів від 19 липня 2022 №100/к та від 14.03.2023 №52/К підтверджена рішенням суду у справі №340/2610/23, про що судом зазначено вище.

Предметом цього спору, переданого на вирішення суду, позивач визначив бездіяльність відповідача-2 щодо невиплати йому суддівської винагороди у період перебування на військовій службі (серпень 2024 року), окресливши тим самим межі позовних вимог, яким має бути надано оцінку судом.

У цьому аспекті необхідно зазначити, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.

У постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 990/46/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Суд, своєю чергою, при вирішенні спору у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень відповідно до приписів статті 2 КАС України має, зокрема, перевірити чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Частинами першою та четвертою статті 148 Закону № 1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Згідно Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації в Кіровоградській області, затвердженого головою ДСА України 25 вересня 2015 року, основним завданням управління є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Кіровоградської області та фінансове забезпечення місцевих загальних судів Кіровоградської області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області та місцевих загальних судів Кіровоградської області.

Заходи по фінансовому забезпеченню місцевих загальних судів Кіровоградської області включають в себе і нарахування та виплату суддівської винагороди.

Частиною другою статті 24 Закону № 1402-VIII визначено, що голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Нарахування, у тому числі суддівської винагороди суддям, здійснюється на підставі наказів голів суддів, табелів обліку робочого часу, копії яких передаються судами управлінню для виконання.

Отже, ТУ ДСА в Кіровоградській області є фактично виконавцем наказів голів суддів і при нарахуванні та виплаті, зокрема, суддівської винагороди суддям, управління не є самостійним суб`єктом.

За встановлених обставин відповідачем-2, як розпорядником бюджетних коштів, на підставі наказу голови Ленінського районного суду Кіровоградської області від 19 липня 2022 року №100/к не нараховувався та не виплачувався позивачу середній заробіток на час його увільнення у зв`язку з прийняттям на військову службу. Правомірність означеного наказу підтверджена рішенням суду, яке набрало законної сили.

Матеріали справи також не містять наказів голови Ленінського районного суду м. Кіровограда та табелів робочого часу, які були б для відповідача-2 підставою для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період часу.

З огляду на викладені обставини суд приходить до висновку про відсутність правових підстав стверджувати, що ТУ ДСА в Кіровоградській області допустило протиправну бездіяльність в частині нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у спірному періоді.

Аналогічних висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 20 березня 2024 року у справі № 340/5692/22, від 23 листопада 2023 року у справі № 340/5033/22, від 30 листопада 2023 року у справі №340/5054/22.

Відтак, позовні вимоги, спрямовані до відповідача-2, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог, спрямованих до відповідача-1 щодо забезпечення в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за серпень 2024 року, суд зазначає, що останні фактично є похідними від вимог до відповідача-2. Отже, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за серпень 2024 року, вимоги щодо забезпечення фінансування таких виплат задоволенню також не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання відповідачем доводів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність його рішень, дій чи бездіяльності, позивач має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач, всупереч вимогам статті 77 КАС України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачами правомірність спірних дій підтверджено належними та допустимими доказами.

Отже, судом не встановлено протиправної бездіяльності відповідачів у спірних правовідносинах, відтак у задоволенні позову необхідно відмовити.

Доказів понесення сторонами судових витрат у справі до суду не надано.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО