Рішення

від 23.01.2025 по справі 500/6585/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/6585/24

23 січня 2025 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Дерех Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області (надалі, відповідач), в якому просить визнати протиправним і скасувати Наказ №512-НК/64 від 11 жовтня 2024 року Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області «Про кадрові питання» про звільнення зі служби цивільного захисту майора служби цивільного захисту ОСОБА_1 , провідного інспектора відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Тернопільського районного управління ГУ ДСНС України у Тернопільській області за пунктом 176 підпунктом 16 (інші випадки, передбачені законом (у зв`язку із призовом на військову службу у військову частину НОМЕР_1 ), зобов`язати ДСНС поновити майора служби цивільного захисту ОСОБА_1 на службі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області на посаді провідного інспектора відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Тернопільського районного управління ГУ ДСНС України у Тернопільській області.

Позов обґрунтований тим, що позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню Наказ відповідача №512-НК/64 про звільнення ОСОБА_1 зі служби цивільного захисту у зв`язку із мобілізацію. Спірний наказ, на думку позивача є таким, що грубо порушує законодавство про працю, встановленні конституційні гарантії прав позивача як працівника, який став військовослужбовцем в період дії воєнного стану, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 08.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Даною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача подав до суд відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Просить врахувати, що у зв`язку з відсутністю конкретизованої підстави для звільнення позивача зі служби цивільного захисту, Головне управління правомірно винесло Наказ №512- НК/64 "Про кадрові питання", яким відповідно до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу звільнено зі служби цивільного захисту за пунктом 176 підпунктом 16 (інші випадки, передбачені законом (у зв`язку із призовом на військову службу у військову частину НОМЕР_1 ); виключено з кадрів ДСНС України, зі списків особового складу ГУ ДСНС України у Тернопільській області та зняти зі всіх видів забезпечення 08.10.2024. Звертає увагу суду на тому, що законодавець чітко зазначив про те, що на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не поширюються гарантію пов`язані з призовом на військову службу.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги, просить позов задовольнити повністю.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ДСНС в особі начальника Головного управління ДСНС України у Тернопільській області укладено Контракт №252/22 від 29.11.2022 року (із змінами від 01.06.2023) про проходження служби цивільного захисту строком на 3 (три) роки (п.3 Контракту).

08.10.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 видано Наказ №202 (по стройовій частині), згідно з яким солдата ОСОБА_1 з 08.10.2024 призваного на службу за призовом під час мобілізації на особливий період, зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення і вважати таким, що прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

На підставі листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.10.2024, 11.10.2024 ГУ ДСНС У Тернопільській області винесено Наказ №512- НК/64 (по особовому складу) «Про кадрові питання», яким, відповідно до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу звільнити зі служби цивільного захисту за пунктом 176 підпунктом 16 (інші випадки, передбачені законом (у зв`язку із призовом на військову службу у військову частину НОМЕР_1 ), позивача виключено з кадрів ДСНС України, зі списків особового складу ГУ ДСНС України у Тернопільській області та знято зі всіх видів забезпечення 08 жовтня 2024 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадянам згідно ст. 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Порядок проходження служби цивільного захисту регламентується нормами 23 глави Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 №5403-VI (далі КЦЗ України).

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 101 КЦЗ України, служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України (частина друга ст. 101 КЦЗ України).

Пунктом 1 частини першої ст. 103 КЦЗ України передбачено, що з особою, яка призначається на посаду рядового або начальницького складу служби цивільного захисту укладається контракт про проходження служби цивільного захисту.

Згідно частини третьої ст. 21 КЗпП України, контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року №593 (далі Положення №593) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Спірні правовідносини виникли з приводу незаконного, на думку позивача, його звільнення зі служби цивільного захисту у зв`язку з призовом на військову службу.

Пунктом 11 Положення №593 передбачено, що служба цивільного захисту закінчується у разі звільнення особи рядового чи начальницького складу із служби цивільного захисту в запас Збройних Сил або у відставку, загибелі (смерті), визнання її судом безвісно відсутньою або оголошення померлою.

Відповідно до пункту 176 Положення №593, контракт припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту, про що особи рядового і начальницького складу попереджаються за два тижні; 2) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на службі, про що особи рядового і начальницького складу попереджаються за два тижні; 3) за станом здоров`я - на підставі висновків (постанов) центральної лікарсько-експертної комісії, лікарсько-експертних комісій ДСНС, про непридатність або обмежену придатність до служби; 4) у зв`язку із скороченням штату - у разі неможливості проходження служби цивільного захисту у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційних заходів, про що особи рядового і начальницького складу попереджаються за два місяці; 5) відповідно до заяви особи, яка звільняється у зв`язку із сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України; 6) у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового чи начальницького складу; 7) через службову невідповідність; 8) у зв`язку із вчиненням проступку, не сумісного з подальшим проходженням служби цивільного захисту; 9) за згодою сторін; 10) у зв`язку з переведенням у встановленому порядку на роботу (службу) до іншого органу державної влади; 11) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення спеціального звання чи позбавлення права займати певні посади; 12) у разі неможливості переведення на іншу посаду у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 13) у разі наявності реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб; 14) у зв`язку з набуттям громадянства іншої держави; 15) у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади; 16) в інших випадках, передбачених законом.

Вказане кореспондується також зі змістом ст. 106 КЦЗ України.

Як вбачається з проведеного правового аналізу вищезазначених законодавчих норм, призов на військову службу під час мобілізації не є окремою підставою для звільнення зі служби цивільного захисту.

Відтак, суд погоджується з доводами представника відповідача стосовно того, що у зв`язку із відсутністю конкретизованої підстави для звільнення позивача зі служби цивільного захисту, відповідач покликався на підпункт 16 пункту 176 Положення №593.

Також, нормами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.

Вказане кореспондується також з положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі, Закон №2232) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частини 2, 3 ст.1 Закону №2232).

Відповідно до ст. 2 Закону №2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Одним із видів військової служби, відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону №2232, є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону №2322, громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Суд зазначає, що нормами КЦЗ України не врегульовано порядок збереження робочого місця за особами рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, що призвані на військову службу під час мобілізації, водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17 та від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.

Зокрема, як слідує зі змісту листа ІНФОРМАЦІЯ_2 №8021 від 10.10.2024, позивач призваний на військову службу у Військову часину НОМЕР_1 на підставі Указів Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №69/2022, від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні " та Указом Президента України від 23.07.2024 №470/2024 "Про продовження строку проведення загальної мобілізації".

З цього приводу, суд зазначає, що ст. 119 КЗпП України передбачені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

Так, відповідно до частин 2, 3 зазначеної статті (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби цивільного захисту), працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що усі громадяни України, прийняті на військову службу за призовом під час мобілізації, користуються передбаченими ч. 3 ст. 119 КЗпП України гарантіями щодо збереження місця роботи та середньомісячного заробітку. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.08.2020 у справі №813/402/17 та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №300/364/20.

Однак, частиною шостою ст. 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент винесення спірного наказу) передбачено, що гарантії, визначені у частині третій цієї статті, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи, посади - також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

З огляду на наведене вище, суд вважає, що, серед іншого, на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не поширюються гарантії, пов`язані з призовом на військову службу. Відповідно, оскільки позивач проходив службу цивільного захисту, та був звільнений за діючої редакції ч.5 ст. 119 КЗпП України, суд вважає, що на ОСОБА_1 не поширювалися гарантії, що визначені у ч.3 ст. 119 КЗпП України.

То ж, перевіряючи спірний наказ відповідача на відповідність вимогам частини другої ст. 2 КАС України, суд вважає, що відповідач на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено та підписано 23 січня 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Лесі Українки, 6, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46011 код ЄДРПОУ:38535547).

Головуюча суддяДерех Н.В.