Постанова

від 14.01.2025 по справі 520/32046/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 р.Справа № 520/32046/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,

Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Лозівської окружної прокуратури на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 року, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., м. Харків, повний текст складено 28.11.24 року у справі № 520/32046/24

за позовом Керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області

до Лозівської міської ради Харківської області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Лозівської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Лозівської міської ради Харківської області, в якій просив суд: визнати протиправною бездіяльність Лозівської міської ради та зобов`язати Лозівську міську раду вжити визначених законодавством заходів щодо набуття та оформлення права комунальної власності на безхазяйне майно, а саме на гідротехнічну споруду, яка відповідно до даних водогосподарського паспорту, який зареєстрований в Харківському обласному виробничому управлінні меліорації і водного господарства 25.06.2008 за №19.22, знаходиться на території Лозівської територіальної громади Харківської області та складається з: глухої земляної греблі: Довжина греблі - 154 м. Ширина гребеня греблі 4-8 м. Максимальна висота греблі - 7,2 м. Закладення укосів: верхового 1:5-1:6, низового 1:2-1:2,25; водоскидної споруди: водоскидний канал в земляному руслі. Ширина каналу по дну 4...5 м, закладення укосів т=1,75. Довжина каналу - 230 м.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області до Лозівської міської ради Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Лозівська окружна прокуратура, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 у справі №520/32046/24 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що оскільки у даній справі судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржувана ухвала суду є незаконною та підлягає скасуванню на підставі ст.320 КАС України. Зазначає, що звернення прокурора до суду у порядку адміністративного судочинства у даній справі слугує меті захисту суспільного інтересу у такій важливій сфері, як дотримання органами державної влади та органами місцевого самоврядування вимог законодавства, яке рулює питання набуття та розпорядження комунальною власністю, а тому за відсутності державного органу, уповноваженого на звернення з відповідним позовом до суду, прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, діяв відповідно до вимог ст.53 КАС України та ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Вказує, що підставою для звернення прокурора до суду із позовною заявою слугувала бездіяльність Лозівської міської ради Харківської області щодо не звернення до органу, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно з заявою про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі, не подання оголошення в друковані засоби масової інформації про наявний об`єкт - гідротехнічну споруду та зобов`язання вчинити дії, спрямовані на набуття права власності на безхазяйне майно. Посилається в обґрунтування своїх вимог на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи викладене, вважає, що розгляд даного позову належить до компетенції адміністративних судів.

Учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.304 КАС України.

З урахуванням вимог ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, керуючись приписами п.1 ч.1 ст.170 КАС України, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а належить до розгляду за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи немає підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Тобто, для вирішення питання про відмову у відкритті провадження у справі за п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя повинен встановити наявність (чи відсутність) ознак (критеріїв) адміністративного спору: 1) спір виник з публічно-правових відносин; 2) сторонами спору є суб`єкти публічно-правових відносин, серед яких особливим правовим статусом наділені органи публічної адміністрації; 3) сфера виникнення спору зумовлена реалізацією публічного інтересу; 4) предметом спору є рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів публічно-правових відносин, які порушують або можуть порушити права, свободи та інтереси інших суб`єктів.

У підпункті 4.2 пункту 4 Рішення від 14.12.2011 №19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) Конституційний Суд України зазначив, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, у спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

Згідно з ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:

«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи».

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст.53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Приписами п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі по тексту - Закон №1697-VII) визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.23 Закону №1697-VІІ представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Колегія суддів зазначає, що прокурор, як посадова особа державного правоохоронного органу, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій, вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (ст.55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Законодавство України не дає переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлює оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08.04.1999р. №3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З огляду на те, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, зазначила, що за змістом ч.3 ст.23 Закону №1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Окрім того, у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Колегія суддів зазначає, що мета позову у даній справі є захист інтересів держави у сфері комунальної власності, які полягають у набутті та оформлення права комунальної власності на безхазяйне майно, а саме на гідротехнічну споруду.

Спірні відносини у даній справі стосуються, як на думку позивача, бездіяльності Лозівської міської ради та необхідності зобов`язання Лозівської міської ради вжити визначених законодавством заходів щодо набуття та оформлення права комунальної власності на безхазяйне майно, а саме на гідротехнічну споруду, яка відповідно до даних водогосподарського паспорту, який зареєстрований в Харківському обласному виробничому управлінні меліорації і водного господарства 25.06.2008 за №19.22, знаходиться на території Лозівської територіальна громада Харківської області.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно з ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад, до яких віднесено розпорядження комунальним майном територіальних громад та інше.

Відповідно до ст.29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка має назву «Повноваження щодо управління комунальною власністю», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Приписами ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, на рухоме та нерухоме майно.

Колегія суддів враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі №340/5914/21, в якій заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури Кіровоградської області звернувся до суду в інтересах держави з позовом до Маловисківської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Маловисківської МР щодо незвернення до органу, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, із заявою про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі, а саме - гідротехнічної споруди, що знаходиться в м. Мала Виска Новоукраїнського району Кіровоградської області.

У цій постанові суд касаційної інстанції зазначив, "що невзяття на баланс гідротехнічної споруди водного об`єкта, невжиття заходів щодо охорони та збереження гідротехнічної споруди, може спричинити виникнення аварій та інших надзвичайних ситуацій, у тому числі повеней, зумовлених шкідливою дією вод. Зазначене може свідчити про наявність загрози заподіяння шкоди інтересам держави у сфері запобігання виникнення надзвичайних ситуацій, пов`язаних з неналежною експлуатацією гідротехнічної споруди, забезпечення безаварійного пропуску льодоходу, попередження повеней та паводків на водних об`єктах. Позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені повноваження щодо здійснення контролю за правомірністю дій та рішень органів місцевого самоврядування. У такій категорії справ прокурор повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави. При цьому, інтереси держави, у тому числі, охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю."

Аналогічні висновки також були зроблені Верховним Судом в постанові від 21.06.2024 року у справі №420/19870/21.

Колегія суддів зазначає, що Лозівська міська рада, представляючи відповідну територіальну громаду, повинна діяти як в її інтересах, так і у суспільних інтересах в цілому, а тому правильне застосування положень чинного законодавства у сфері розпорядження та використання майна комунальної власності беззаперечно становить суспільний інтерес.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 у справі №806/179/16, аналізуючи положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виклав правову позицію: «право територіальної громади, як суб`єкта публічних правовідносин, охоплює собою права відповідних мешканців; порушення прав територіальної громади означає порушення права членів цих громад (кожного жителя відповідної адміністративно-територіальної одиниці); інтереси громади визначають зміст і спрямованість діяльності відповідних органів місцевого самоврядування; головним завданням органу місцевого самоврядування є захист (в тому числі, шляхом звернення до суду) інтересів фізичних осіб, які проживають на відповідній території; для реалізації цього завдання органи місцевого самоврядування наділені відповідною компетенцією, людськими та фінансовими ресурсами; ухилення від обов`язку захищати інтереси відповідної громади може бути розцінено як невиконання органом місцевого самоврядування та його посадовими особами своїх функціональних обов`язків».

З наведеного вище можна зробити висновок, що якщо місцевий або центральний орган державної влади, а також орган місцевого самоврядування, ухиляється від виконання своїх обов`язків або допускають бездіяльність, саме адміністративний суд має вирішити такий спір та захистити права мешканців відповідної територіальної громади, в тому числі за позовом прокурора. У протилежному випадку органи державної влади та органи місцевого самоврядування стають, фактично, безконтрольними, а право місцевого самоврядування беззахисним, всупереч унормованим гарантіям з боку держави на рівні Конституції України та законів України.

У даній справі керівник Лозівської окружної прокуратури фактично звернувся до суду з позовом за захистом прав та інтересів територіальної громади, як потенційного власника майна, що розташоване на території відповідної громади, оскільки міська рада, яка повинна захищати права та інтереси громади, як на його думку, допустила бездіяльність у їх захисті.

Колегія суддів зазначає, що відповідачу у даній справі, органу місцевого самоврядування, чинним законодавством України надані повноваження щодо ведення обліку нерухомого майна та здійснення контролю за їх використанням.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що норми чинного законодавства передбачають, що до відання сільських, селищних, міських рад відноситься, в тому числі, вчинення дій, спрямованих на взяття на облік безхазяйного майна, розташованого на території відповідної громади.

Отже, спірні відносини фактично стосуються бездіяльності Лозівської міської ради, що полягає у невчиненні тих дій, які остання повинна була вчинити, з метою задоволення потреб територіальної громади.

Таким чином, в даному випадку звернення прокурора до суду у порядку адміністративного судочинства слугує меті захисту суспільного інтересу у такій важливій сфері, як дотримання органами місцевого самоврядування вимог законодавства, яке рулює питання набуття та розпорядження комунальною власністю, а тому прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, діяв відповідно до вимог ст.53 КАС України та ч.3 ст.23 Закону №1697-VІІ.

Відтак, висновки суду першої інстанції про те, що у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України необхідно відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а належить до розгляду за правилами цивільного судочинства, є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються із наведеними вище висновками суду апеляційної інстанції.

Інші доводи у справі не впливають на оцінку правильності висновків суду апеляційної інстанції у даній справі.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин.

Відповідно до ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, з огляду на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Лозівської окружної прокуратури підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції скасуванню, з направленням справи №520/32046/24 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Лозівської окружної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 року у справі №520/32046/24 скасувати.

Справу №520/32046/24 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя О.М. МінаєваСудді З.О. Кононенко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 23.01.2025 року