Постанова

від 23.01.2025 по справі 520/11641/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 р. Справа № 520/11641/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,

Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2024, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 07.08.24 у справі №520/11641/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту також - відповідач), в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в ненарахуванні та невиплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 11.09.2019 по 28.03.2024;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 11.09.2019 по 28.03.2024;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 11.09.2019 по 28.03.2024.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року адміністративний позов залишено без задоволення.

ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просила суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2024 року у справі №520/11641/24 скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити її позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_1 в повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що оскаржуване рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять належного доказу щодо дати остаточного розрахунку з позивачем та суми середнього заробітку, проте матеріали справи містять відповідні докази, надані з позовною заявою. Звертає увагу, що з урахуванням приписів чинного законодавства вона має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідачем за період з 11.09.2019 по 28.03.2024.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.304 КАС України, в якому зазначає, що судом першої інстанції рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням вимог наведеної вище норми КАС України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом командира Військової НОМЕР_1 від 11.01.2019 за №9 ОСОБА_1 , звільнену наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 27 грудня 2018 року № 41-РС з військової служби у запас, 11 січня 2019 року виключено зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 (а.с.9-10).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2022 у справі №520/27875/21, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

З довідки за картковим рахунком ОСОБА_1 встановлено, що відповідач виконав судове рішення та 28.03.2024 виплатив позивачу грошові кошти у сумі 82 370,83 гривень (а.с.8).

Позивач, вважаючи, що бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 11.09.2019 по 28.03.2024, а також бездіяльність останньої, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, є протиправною, звернулася до суду першої інстанції з позовом у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належного доказу щодо дати остаточного розрахунку з позивачем та суми середнього заробітку, а також з того, що жодних доказів про звернення позивача або її представника до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені в період з 11.09.2019 по 28.03.2024 або отримання середнього заробітку суду не надано.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги позивача, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України у редакції, що була чинна до 19.07.2022, обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності після 19.07.2022 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 за № 2352-IX (далі по тексту - Закон №2352-IX), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За приписами частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 за № 1-зп, від 09.02.1999 за № 1-рп/99, від 05.04.2001 за № 3-рп/2001, від 13.03.2012 за № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону №2352-IX).

Такий підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 04.09.2024 у справі №359/1316/22.

Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

У постанові від 01.05.2024 у справі №140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних відносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у даній справі, є 11.01.2019 - дата звільнення позивача.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Отже спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 11.09.2019 (дати, зазначеної позивачем у позові) до 28.03.2024, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

Період з 11.09.2019 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Водночас колегія суддів зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведене вище узгоджуються із правовими висновками, викладеними Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22.

Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі по тексту - Порядок № 100).

Відповідно до п. 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу другого пункту сьомого Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 за №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи викладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період.

За матеріалами справи днем звільнення з військової служби позивача є 11.01.2019, отже двома попередніми місяцями перед звільненням є листопад та грудень 2018 року.

Сума грошового забезпечення за останні два місяці перед звільненням позивача становить 8 825,38 грн. + 8 825,38 = 17 650,76 грн., середньоденна заробітна плата 289,36 грн., що підтверджується довідками, наданими відповідачем (а.с.98 - 99).

У свою чергу, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 11 вересня 2019 року до 18 липня 2022 року становить 301513,12 грн. (289,36 грн. х 1042 дні).

Водночас, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Так, Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, колегія суддів враховує, що позивач є менш захищеною у відношенні до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас, у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані.

Беручи до уваги наведе слід зазначити, що відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов`язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.

Аналізуючи обставини справи і такий критерій для зменшення розміру середнього заробітку, як ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, колегія суддів зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

Отже, одним із варіантів приблизної оцінки майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою остаточного розрахунку при звільненні, які розумно передбачити, може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2019-2022 роках розміру сум, які позивач, недоотримавши належні йому від роботодавця в день звільнення по день фактичного їх отримання, міг би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня власного життя.

Згідно з відомостями з офіційного веб-сайту Національного банку України судом апеляційної інстанції встановлено, що середньозважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами домашнім господарствам за цільовим спрямуванням (гривня) в період затримки розрахунку при звільненні становила: у 2019 році 26,5%, у 2020 році 23,3%; у 2021 році 20,3%; у 2022 році 18,7%.

Отже, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, виходячи з розміру несвоєчасно виплаченої суми при звільненні (82 370,83 гривень), приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами слід розрахувати як розмір сум, які ОСОБА_1 , недоотримавши належні їй кошти від роботодавця, мала би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, з огляду на такі розрахунки.

1) 26,5% річних від суми 82 370,83 грн. становитиме 21 828,27 грн., тобто 59,80 грн. за день затримки розрахунку (21 828,27 грн/365 днів), а оскільки період затримки розрахунку у 2019 році становить 112 днів (з 11 вересня 2019 року до 31 грудня 2019 року), приблизний середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період становитиме 6697,60 грн. (59,80 х 112);

2) 23,3 % річних від суми 82 370,83 грн. становитиме 19 192,40 грн., тобто приблизний середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у 2020 році становитиме 19 192,40 грн. (з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року);

3) 20,3 % річних від суми 82 370,83 грн. становитиме 16 721,28 грн., тобто приблизний середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у 2021 році становитиме 16 721,28 грн. (з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року);

4) 18,7% річних від суми 82 370,83 грн. становитиме 15 403,35 грн., тобто 42,20 грн. за день затримки розрахунку (15 403,35 грн/365 днів), а оскільки період затримки розрахунку у 2022 році становить 199 днів (з 01 січня 2022 року до 18 липня 2022 року), приблизний середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період становитиме 8 397,80 грн. (42,20 х 199).

З огляду на встановлений розмір заборгованості (несвоєчасно виплачену суму при звільненні), характер цієї заборгованості (індексація грошового забезпечення), дії позивача (звернення з позовом про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суму індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 лише у 2022 році) та відповідача (помилкове тлумачення приписів чинного законодавства щодо визначення базового місяця при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за відповідний період), наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 51009,08 грн. (6 697,60 грн. + 19 192,40 грн. + 16 721,28 грн. + 8 397,80 грн).

Колегія суддів, дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, дійшла висновку про відповідність суми 51 009,08 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.

Разом з цим, в силу імперативного припису 117 КЗпП України (чинного після 19.07.2022) розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виплати грошових коштів у сумі 82 370,83 грн. з 19 липня 2022 року по 28 березня 2024 року повинен бути здійсненний в межах шести місяців (183 календарних дні).

Отже, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (183 календарних дні) становить 52 952,88 грн. (289,36 грн. х 183 дні), що також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З огляду на наведене загальний розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за період 11.09.2019 по 28.03.2024, складає 103961,96 грн. (51 009,08 грн. + 52 952,88 грн).

Позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 11.09.2019 по 28.03.2024, то колегія суддів зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 (далі по тексту - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі по тексту - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території У країни і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №№2050-III).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи),

За змістом пунктів 2, 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

У пункті 4 Порядку № 159 закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Отже, особа набуває право на компенсацію у разі неотримання грошового доходу, право на яке не оспорюється, а розмір такої компенсації залежить від розміру невчасно виплаченого доходу.

Згідно матеріалів справи, відповідачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2022 у справі №520/27875/21 виплачено 28.03.2024 ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Водночас, за змістом відзиву на позовну заяву та відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що відповідачем не виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів з огляду на обмежене фінансування.

Проте, колегія суддів зазначає, що обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати компенсацію втрати частини доходів за порушення виплати індексації грошового забезпечення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 за №5-рп/2002, від 17.03.2004 за №7-рп/2004, від 01.12.2004 за №20-рп/2004, від 09.07.2007 за №6-рп/2007).

У рішенні від 09.07.2007 за №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 18.12.2018 справі № 820/4619/16 та від 14.03.2019 у справі № 820/660/17.

Отже, відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, що є підставою для покладення на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 11.09.2019 по 28.03.2024.

Позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки матеріали справи містять належний доказ щодо дати остаточного розрахунку з позивачем та суми середнього заробітку.

Посилання суду першої інстанції на необхідність подання доказів звернення позивача або її представника до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені нормативно не обґрунтоване.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Окрім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, колегія суддів вважає, внаслідок неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи, а також у зв`язку із тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про задоволення позовних вимог.

Оскільки дана справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2024 у справі №520/11641/24 скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 11.09.2019 по 28.03.2024.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 11.09.2019 по 28.03.2024 у сумі 103 961 (сто три тисячі дев`ятсот шістдесят одна) грн. 96 коп. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 11.09.2019 по 28.03.2024 з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко