Постанова

від 22.01.2025 по справі 320/31138/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/31138/23 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР СЕРВІС» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В :

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР СЕРВІС» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 926162,36 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити без змін рішення суду, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та у разу, зокрема, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участі.

Оскільки сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, у відповідності до п.1 ч. 1 ст. 311 КАС України колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.04.2023 Пенсійним Фондом України, за допомогою веб-порталу електронних послуг ПФУ, розміщено в е-кабінеті роботодавця, ТОВ «Ейр Сервіс», розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, роздруківка такого розрахунку додана до позовної заяви та квитанцію в Централізованому банку даних з проблем інвалідності, користувачем якого є Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Згідно наявного у матеріалах справи Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2022 року становила 60 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 2 осіб; фонд оплати праці штатних працівників - 25402176,56 грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 423369,61 грн.

Позивач, вважаючи, що відповідачем не виконано приписів законодавства щодо працевлаштування інвалідів, нарахував останньому адміністративно - господарські санкції та пеню, у зв`язку з чим і звернувся до суду із відповідним позовом.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані, серед іншого: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Так, наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено звітність "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" форма № 3-ПН.

Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (пункти 3-5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013).

З 07 липня 2022 року форма звітності № 3-ПН та порядок її подання затверджено наказом Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року № 827-22, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 травня 2022 року за № 565/37901.

Пунктом 1.4 Порядку в редакції від 17 червня 2013 року та пунктом 5 Порядку в редакції від 12 квітня 2022 року передбачено, що юридичні особи, фізичні особи-підприємці подають до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Водночас періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а визначено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

06 листопада 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX (далі - Закон № 2682), яким внесено зміни до частини третьої статті 18 і до статті 19 Закону № 875-XII.

Законом № 2682 скасовано реєстрацію у територіальних відділеннях Фонду та подання звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою № 10-ПОІ. Тобто, за 2022 рік до 01 березня 2023 року роботодавцем цей звіт вже не подається.

Згідно ч.6 статті 19 Закону № 875-XII всю інформацію щодо зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю та виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю від підприємств до Фонду надає Пенсійний фонд України, а саме:

- про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

- необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Вимоги законодавства стосовно працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю відповідно до Закону № 875-XII, виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, а також нарахування і сплати адміністративно-господарських санкцій за його не виконання, залишились без змін.

Частинами 7-9 статті 19 в новій редакції Закону № 875-XII передбачено, що отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, у т. ч. підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані.

Фонд щороку в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі - Розрахунок) за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Отже, статтею 19 Закону № 875-XII (в редакції Закону від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX) визначено послідовність дій Фонду при отриманні від Пенсійного фонду інформації про ознаки порушень законодавства щодо осіб з інвалідністю: від звернення до територіальних органів Держпраці з питання проведення перевірки про виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, до надсилання особам, які не забезпечили виконання в попередньому році нормативу робочих місць, розрахунку адміністративно-господарських санкцій.

Однак, Фонд не надав суду доказів проведення перевірки відповідача органами Держпраці на предмет дотримання виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2022 році.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21.

При цьому судом встановлено, що відповідачем було виконано обов`язок, встановлений Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» по виділенню та створенню в ТОВ «Ейр Сервіс» робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу робочих місць у кількості, визначеній статтею 19 вказаного Закону.

Зокрема у матеріалах справи наявні накази ТОВ «Ейр Сервіс» від 22.11.2021 року № 151/1/ос «Про виділення та створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю» та від 29.12.2021 року № 161/1/ос «Про внесення змін до наказу від 22.11.2021 року № 151/1/ос «Про виділення та створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю».

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, 26.08.2022 Товариство надало до Подільського управління Київського міського центру зайнятості звіт за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» з метою працевлаштування осіб з інвалідністю на дві відкриті вакансії для працевлаштування таких осіб відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Аналогічні звіти позивачем подавались до відповідного центру зайнятості 23.11.2021 та 30.03.2023. При цьому доказів направлення на роботу до підприємства осіб з інвалідністю та відмови у прийнятті їх на роботу відповідачем матеріали справи не містять.

Тобто, відповідач належним чином та у повному обсязі виконав свій обов`язок щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, покладений на нього Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем до суду не надано та не доведено факту протиправного ухилення або протиправної відмови господарства у працевлаштуванні на вакантні посади осіб з інвалідністю.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 260/554/19, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Враховуючи, що відповідач вживав всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись.

З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Є.О.Сорочко

А.Ю.Коротких