Постанова

від 15.01.2025 по справі 180/1966/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/999/25 Справа № 180/1966/24 Суддя у 1-й інстанції - Янжула О. С. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Сахарові Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2024 року про відмову у відкритті провадження

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «АГРО-ХЛІБ», Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «ДЕКОРТ» про визнання відсутнім права оренди та зобов`язання повернути майно, -

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за позовом до ТОВ виробничо-комерційна фірма «АГРО-ХЛІБ», ТОВ виробничо-комерційна фірма «ДЕКОРТ» про визнання відсутнім права оренди та зобов`язання повернути майно, на підставі положень пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вказана справа не може розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач фактично не погоджується з діями державних реєстраторів, які є суб`єктами владних повноважень, а тому, заявнику слід звернутися до адміністративного суду з даним позовом.

Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, суд не може вдаватися до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів, оскільки ці всі питання вирішуються на інших стадіях процесу, тому наявні підстави для відкриття провадження у справі.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з частинами 1,2,5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судове рішення не відповідає, з огляду на таке.

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 зазначав, що є власником ряду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, частина з яких передана в оренду різним суб`єктам господарювання, в тому числі відповідачам у справі. Проте, як йому стало відомо, що окрім дійсно укладених договорів оренди земельних ділянок, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про існування договорів оренди земельних ділянок, які насправді в оренду відповідачам не передавалися та відповідні договори оренди земельних ділянок не підписувалися. За таких обставин, вимушений звернутися до суду та просити суд визнати відсутнім у відповідачів право оренди по вказаним договорам та зобов`язати їх повернути земельні ділянки позивачу.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що позивач фактично не погоджується з діями державних реєстраторів, які є суб`єктами владних повноважень, що виключає розгляд даної справи в порядку цивільного судочинства, відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, з огляду на таке.

Відповідно до частині 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Зі змісту пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України вбачається, що адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, де зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України, з відповідними змінами та доповненнями, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Таким чином, вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

За змістом статей 13 та 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у позовній заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточність формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеність підстав позову за кожною вимогою не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні позову по суті, а не для відмови у відкритті провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц, провадження №14-511цс18, зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положення статті 186 ЦПК України регулюються підстави для відмови у відкритті провадження.

Статтею 186 ЦПК України передбачено,що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; є таке, що набрало законної сили ,рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами; упровадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предметі з тих самих підстав; є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами,про той самий предметі з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи втому самому третейському суді виявився неможливим; є рішення суду іноземної держави, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предметі з тих самих підстав; настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред`явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач фактично не погоджується з діями державних реєстраторів, які є суб`єктами владних повноважень, а тому застосування положень статті 186 ЦПК України є помилковим, оскільки не врегульовує відсутність спору між сторонами як підставу для відмови у відкритті провадження.

Слід звернути увагу, що лише під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Приписами пункту 5 частини 3 статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.

Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених цивільно процесуальним законодавством, може провести підготовче судове засіданні, у якому мають бути з`ясовані всі питання, визначені статтею 189 ЦПК України, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів тощо.

Із матеріалів справи вбачається, позивач додав до позову докази, які він вважав за необхідне надати суду, якщо ж вони при розгляді справи не підтвердять заявлені вимоги, то це є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях цивільного процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження у справі на підставі наданого позивачем позову і доданих до нього доказів.

Питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються, вирішується судом в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення по суті справи, а оцінка наданих стороною позивача обґрунтувань та доказів на предмет їх достатності на стадії відкриття провадження у справі законом не передбачена.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції фактично дав оцінку доказам наданим позивачем на обґрунтування позову, що є неприпустимим.

Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

ЄСПЛ вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (Shishkov v. Russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відмова у відкритті провадження у справі із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, гарантованого йому національним та європейським законодавством права на доступ до правосуддя.

Суд першої інстанції не врахував дані обставини і вищезазначені вимоги процесуального закону та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 6 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2024 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна