Постанова

від 22.01.2025 по справі 200/9658/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 200/9658/21

адміністративне провадження № К/990/14639/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.

за участі:

секретаря судових засідань: Юзини О.В.,

представника Позивача: Кравчука А.С.,

представника Відповідача 1: Стець А.О.

розглянувши у судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року (суддя Галатіна О.О.)

та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року (судді Гаврищук Т.Г., Блохін А.А., Сіваченко І.В.)

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат Азовсталь"

до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області

про стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості,

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1.Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "Металургійний комбінат Азовсталь" (далі також - Позивач, ПАТ "МК Азовсталь") звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - Відповідач 1, Східне МУ ДПС), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - Відповідач 2), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позивних вимог, просило стягнути пеню нараховану на суму заборгованості в розмірі 1 669 059,08 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач покликався на те, що на підставі пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) до Запорізького управління Офісу великих платників податків ДПС було подано декларацію з податку на додану вартість, а саме: за липень 2019 року (податкова декларація № 9186743050 від 20 серпня 2019 року, уточнюючий розрахунок № 9215672439 від 19 вересня 2019 року), у якій був зроблений розрахунок суми бюджетного відшкодування і заявлено про повернення суми бюджетної заборгованості шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підприємства в розмірі 24 788 679,00 грн. Правомірність заявлення до відшкодування наведених сум податку на додану вартість була перевірена контролюючим органом шляхом проведення документальної та камеральної перевірок. За результатами таких перевірок були прийняті податкові повідомлення-рішення про зменшення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, які у подальшому скасовані в судовому порядку. Проте своєчасно відповідна сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок підприємства перерахована не була.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 22 листопада 2021 позовні вимоги задовольнив: стягнув з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на користь ПАТ "МК Азовсталь" пеню, нараховану на суму заборгованості в розмірі 1669 059,08 грн.

Висновок щодо наявності підстав для задоволення позовних суд ґрунтував на тому, що контролюючий орган всупереч приписів ПК України не вніс до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування після набрання законної сили рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року у справі № 200/1718/20-а

Суд виходив з того, що оскільки 19 жовтня 2020 року Верховним Судом постановлено ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі № 200/1718/20-а, за касаційною скаргою контролюючого органу, який просив скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду 13 травня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року, то на відповідну дату Відповідач 1 отримав копії вказаних рішень суду. Відтак станом на 19 жовтня 2020 року сума бюджетного відшкодування у розмірі 24 788 679,00 грн вже набула статусу бюджетної заборгованості та контролюючий орган повинен був відобразити її в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не пізніше 20 жовтня 2020 року, а орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у свою чергу, не пізніше 27 жовтня 2020 року здійснити бюджетне відшкодування.

Врахувавши те, що заборгованість була погашена 25 серпня 2021 року суд першої інстанції встановив, що кількість днів прострочення складає - 302 дня (з 28 жовтня 2020 року по 25 серпня 2021 року).

За результатами розгляду клопотання Відповідача 1 про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пропуску строку на звернення до суду, суд першої інстанції в рішенні зазначив про те, що строк звернення до суду з вимогами щодо стягнення пені не може розпочати свій облік раніше дати погашення заборгованості. Наголосивши, що перебіг строку звернення до суду не розпочався. При цьому суд першої інстанції послався на те, що Верховний Суд в постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 810/1506/17 встановив, що строк звернення (а не період, за який може нараховуватися пеня), з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість, полягає в тому, що цей строк в 1095 днів слід обчислювати саме з наступного дня після її фактичного погашення, тобто після фактичного відшкодування суми податку на додану вартість.

Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 13 квітня 2023 апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У постанові апеляційний суд погодився з тими висновками, що сформував суд першої інстанції. Крім того зазначив, що не приймає до уваги доводи Відповідача 1 про те, що процедура судового оскарження була закінчена після винесення постанови Верховного Суду від 5 січня 2021 року за наслідками розгляду касаційної скарги та винесення Донецьким окружним адміністративним судом ухвали від 03 червня 2021 року про заміну боржника у виконавчому листі з огляду на приписи статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Вказавши, що закріплене статтею 328 КАС України право сторони на касаційне оскарження, ніяким чином не впливає на встановлений статтею 255 КАС України порядок набрання рішенням суду законної сили.

2.СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

ПАТ "МК Азовсталь" 20 серпня 2019 року подало податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2019 року та 19 вересня 2019 року уточнюючий розрахунок до цієї декларації, в яких визначено суму від`ємного значення, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку в розмірі 26 146 194,00 грн. Також Позивач подав відповідну заяву про повернення суми бюджетного відшкодування в розмірі 26 146 194,00 грн на рахунок у банку.

19 вересня 2019 року Відповідач-1 провів документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "МК Азовсталь", за результатами якої склав акт від 08 жовтня 2019 року № 4/28-10-51-04/00191158.

На підставі зазначеного акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 6 листопада 2019 року:

-№ 0000324706, яким зменшено суму від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 50 871 849,00 грн, з них по декларації за червень 2019 року - на 16 153 563,00 грн, по декларації за липень 2019 року - на 34 718 286,00 грн;

- № 0000334706, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку за липень 2019 року на 24 788 679,00 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 12 394 339,50 грн.

13 лютого 2020 року ПАТ "МК Азовсталь" звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06 листопада 2019 року №0000324706 та №0000334706.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року у справі №200/1718/20-а, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2020 року, позовні вимоги задоволено у повному обсязі: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 6 листопада 2019 року №0000324706 та №0000334706.

Верховний Суд своєю постановою від 5 серпня 2021 року у справі № 200/1718/20-а ці рішення залишив без змін.

25 серпня 2021 року Відповідач 2 на розрахунковий рахунок Позивача перерахував 24 788 679,00 грн.

Таким чином, станом на 25 серпня 2021 року податок на додатну вартість за липень 2019 року відшкодовано Позивачу в повному обсязі, разом з цим матеріали справи не містять відомостей щодо перерахування на рахунки позивача пені.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Відповідача 1 (особи, яка подала касаційну скаргу)

Підставою касаційного оскарження Відповідач 1 визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідач 1 вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, а саме: статей 14, 43, 200, 204 ПК України та процесуального права, а саме: статей 9, 72, 73, 74, 77, 90, 122, 123, 242, 351 КАС України, без врахування правової позиції викладеної Великою Палатою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18, від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19. У зазначених постановах Верховний Суд сформував правову позицію, згідно з якою платник податків може звернутись до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, відповідно до вимог положень частини другої статті 122 КАС України.

При цьому Відповідач зазначив про те, що оскільки Позивачем не було подано клопотання про поновлення строку на подання позову, адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду.

Також на думку Відповідача 1, нарахування пені з 28 жовтня 2020 року є неправомірним, оскільки ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року у справі №200/1718/20-а, якою здійснено заміну боржника з Офісу великих платників податків Державної податкової служби на Східне МУ ДПС по роботі з великими платника податків відповідно до вимог статті 256 КАС України набрала законної сили 19 червня 2021 року, а враховуючи те, що вказана дата припадає на робочий день, то судове оскарження було завершено 21 червня 2021 року. Крім того, зазначив, що 20 днів передбачені пунктом 43.5 статті 43 ПК України, закінчуються 10 липня 2021 року, однак зазначена дата припадає на вихідний день, а тому строк переноситься на перший робочий день, яким є 12 липня 2021 року.

У поданих до суду касаційної інстанції додаткових поясненнях Відповідач 1 наводить доводи про застосування до спірних правовідносин положень статті 21-1 ПК України.

3.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими, а тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В обґрунтування своєї позиції представник Позивача наводить відповідне правове регулювання та мотивацію, які були покладені в основу рішень судів попередніх інстанцій.

Також зазначив, що строк звернення до суду ним не було порушено, оскільки постанова Великої Палати Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року по справі № 140/1770/19 не має зворотної сили в часі.

В додаткових поясненнях Позивач зазначив про те, що Відповідач у своїй касаційній скарзі безпідставно просить суд застосовувати нову судову практику у цій категорії справ, а саме: постанови Верховного Суду у справі № 320/5404/20 від 13 квітня 2023 року та від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19. Послався на те, що застосування нової судової практики, якої не існувало на час виникнення спірних правовідносин штучно створює умови для неотримання платником податку суми пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з ПДВ, а отже висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, не можуть бути застосовані судом у даній справі.

Крім того Позивач подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з необхідністю часткового відступу від правових висновків викладених у наступних справах: постанова Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №320/5404/20 та від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, в частині заборони можливості застосування правових позицій ретроактивно назад в часі.

4. РОЗГЛЯД СПРАВИ У ВЕЛИКІЙ ПАЛАТІ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвалою від 16 жовтня 2024 року Касаційний адміністративний суд передав справу № 200/9658/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на те, що:

- застосування судової практики щодо шестимісячного строку звернення до суду у справах по стягнення пені, позов у яких подано до 15 лютого 2023 року, не враховує неможливості особи передбачити відповідне скорочення строку звернення до суду, та фактично може унеможливити таких осіб права на справедливий судовий розгляд в контексті доступу до суду;

- обрахунок строку звернення до суду з позовом про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, має розпочинатись з дня, коли платнику податків стало відомо (або могло бути відомо) про припинення протиправної бездіяльності й погашення бюджетної заборгованості з ПДВ.

Наведене вище в сукупності з урахуванням відповідних позицій та підходів КАС ВС та ВП ВС щодо питань, які виникли під час касаційного розгляду, та повноважень й обов`язків суду касаційної інстанції, зокрема, щодо урахування рішень суду касаційної інстанції з огляду на час їх прийняття та ієрархію, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду, унеможливлювало розгляд касаційної скарги та вказувало як на наявність виключної правової проблеми, так і на необхідність відступу від відповідних висновків Великої Палати Верховного Суду (у справах № 140/1770/19, № 803/1149/18, № 320/12137/20) зокрема шляхом їх уточнення та деталізації у контексті наведених у попередніх підрозділах ухвали аргументів.

Ухвалою від 28 листопада 2024 року Велика Палата Верховного Суду справу № 200/9658/21 за позовом Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості, повернуто до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії.

У цій ухвалі Велика Палата Верховного Суду перевіривши матеріали справи та наведені доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду з посиланням на те, що:

- висновки Великої Палати Верховного Суду в окресленому питанні є послідовними, а позиція не змінювалась;

- Велика Палата Верховного Суду чітко визначилась у зазначених вище постановах стосовно строку звернення до адміністративного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а також щодо наслідків для осіб, які звертаються до суду з такими позовами, у зв`язку із зміною судової практики правозастосування у подібних правовідносинах;

- необхідність відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду в зазначених вище постановах, на що посилається колегія суддів Касаційного адміністративного суду, не пов`язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав (інтересів), а зводиться до незгоди з такими висновками, що, однак, не можна прирівняти до наведення колегією суддів обґрунтованих підстав необхідності відступлення від вказаного висновку;

- обґрунтування виключної правової проблеми у цій справі Велика Палата Верховного Суду не може визнати переконливим і одночасно достатнім у розумінні підстави для передачі справи, про яку йдеться в частині четвертій статті 346 КАС. На питання, означені колегією суддів Касаційного адміністративного суду як проблемні (зокрема, щодо застосування частини другої статті 122 КАС у правовідносинах із зверненням до адміністративного суду з позовом про стягнення пені, нарахування якої передбачено пунктом 200.23 статті 200 ПК; щодо наслідків зміни судової практики в частині способу захисту права у подібних правовідносинах), Велика Палата Верховного Суду дала відповідь, сформулювавши відповідні висновки у постановах у справах № 140/1770/19, № 803/1149/18, № 320/12137/20;

- в ухвалі Касаційного адміністративного суду немає посилання на кількісні та якісні показники, які б свідчили про те, що за час, який сплинув після ухвалення зазначених вище постанов, відбулися зміни у суспільних відносинах чи у законодавстві, які б надали окресленим питанням значення правової проблеми, вирішення якої вимагало б нових підходів задля формування єдиної правозастосовчої практики та/чи розвитку права в цілому;

- таким чином, до повноважень Касаційного адміністративного суду, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення ефективного захисту прав, свобод або інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб. Реалізація таких повноважень пов`язана з розв`язанням правових проблем;

- питання, про необхідність вирішення якого в цій справі зазначає колегія суддів Касаційного адміністративного суду (з якого моменту розпочинається відлік строку звернення до суду з вимогою про стягнення пені, нарахування якої передбачено пунктом 200.23 статті 200 ПК України, та які наслідки мають зміни в судовій практиці щодо строку звернення до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності на ситуацію позивача, який звернувся до суду з позовом до формування Великою Палатою Верховного Суду правового висновку щодо застосування норми частини другої статті 122 КАС у подібних правовідносинах), може бути вирішено Касаційним адміністративним судом.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, враховуючи викладені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду мотиви й переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, й на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України.

На підставі частин першої - третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Повертаючись до змісту охопленого у цьому касаційному провадженні питання щодо строку звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, необхідно зауважити на наявності судової практики Верховного Суду.

Так, зокрема у постанові від 14 березня 2019 року у справі №822/553/17 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював правовий висновок, відповідно до якого позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.

У постанові від 15 лютого 2021 року у справі № 280/4452/18 Верховний Суд підтримав позицію про те, що і вимоги щодо стягнення заборгованості з бюджету, і вимоги щодо стягнення пені, нарахованої на весь час невиконання суб`єктом владних повноважень встановленого законом обов`язку можуть бути пред`явлені у межах 1095-денного строку, після спливу якого правовідносини стають стабільними.

На час розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 16 лютого 2023 року у справі №803/1149/18, від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду вже відступила від висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 14 березня 2019 року у справі №822/553/17 та від 15 лютого 2021 у справі № 280/4452/18, і сформулювала такі правові висновки:

- положення пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України не регулюють питань строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом. Стаття 102 Податкового кодексу України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій передбачено загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду;

- платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;

- зміна правового регулювання, зміна Верховним Судом способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом за заявою позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в кожному конкретному випадку при з`ясуванні поважності причин пропуску цього строку.

Як підтверджується змістом наявних у справі матеріалів, Відповідач 1 у додаткових поясненнях (том 3, а.с. 115-117) наголошував на тому, що Позивач про порушення своїх прав дізнався 28 жовтня 2020 року, а до суду звернувся 28 липня 2021 року, а тому, на його думку, підлягали врахуванню наведені вище правові висновки. При цьому Відповідач 1 покликався саме на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2023 року у справі №803/1149/18.

Втім, зміст рішення суду апеляційної інстанції взагалі не містить як посилань на обставини подання Відповідачем 1 такого клопотання, так і не містить мотивів щодо врахування чи неврахування таких доводів Відповідача у контексті наявності нової судової практики щодо строку звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням цього, з огляду на те, що Суд апеляційної інстанції не надавав оцінку важливим доводам ВІдповідача 1 в аспекті зміни судової практики щодо строку звернення до суду з позовом у цій справі суд касаційної інстанції не може самостійно сформувати свої висновки у контексті дотримання чи недотримання Позивачем строку звернення до суду, т відповідно перевірити поважність підстав пропуску строку звернення до суду.

Разом з тим, суд вважає за необхідне наголосити, що за змістом висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 11 лютого 2021 року у справі №140/2046/19, від 10 червня 2020 року у справі №620/1715/19, від 23 вересня 2020 року у справі №640/5645/19, від 03 грудня 2020 року у справі №817/660/18, від 17 березня 2021 у справі №160/3092/20, від 18 березня 2021 у справі №640/23204/19, від 20 квітня 2021 року у справі №640/17351/19, від 14 липня 2022 року №380/10649/21, від 09 червня 2022 року у справі №160/15960/20, від 05 травня 2022 року у справі №420/6134/21, від 10 листопада 2022 року у справі № 320/11921/20, від 14 липня 2022 року у справі № 380/10649/21 та від 28 серпня 2023 року у справа №400/11304/21, неможливим є залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку.

Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у цій справі, зважаючи на викладену Великою Палатою Верховного Суду позицію, з огляду на відсутність у суду касаційної інстанції повноважень щодо встановлення обставин у справі та оцінки доказів Суд дійшов висновку про необхідність передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки під час розгляду справи не перевірено важливих доводів Відповідача 1 й не враховано відповідних висновків Великої Палати Верховного Суду для цілей розгляду цієї справи.

Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.

Враховуючи те, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не надав оцінку обставинам, на які посилався Відповідач 1, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги і скасування рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо наведених у додаткових поясненнях Відповідача 1 доводів у контексті застосування до спірних правовідносин положень статті 21-1 ПК України, то Суд звертає увагу на те, що в як судовому засіданні так і в письмовій заяві Відповідачем 1 не було надано доказів на підтвердження застосування наведених норм ПК України до Позивача у цій справі. З огляду на це Суд позбавлений можливості та повноважень надання правової оцінки таким доводам в межах цього касаційного провадження.

5.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Позиція, яку висловив Верховний Суд у відповідь на питання, порушені в касаційній скарзі, дає підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції й направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 3, 344, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх

Повний текст постанови виготовлено 23 січня 2025 року.