Постанова

від 21.01.2025 по справі 335/6748/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 21.01.2025 Справа № 335/6748/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/6748/24 Головуючий у І інстанції: Соболєва І.П.

Провадження № 22-ц/807/133/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Юрасова Андрія Вікторовича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Юрасова Андрія Вікторовича до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради, державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, про зняття арешту з майна,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Юрасова А. В. звернувся до суду з позовом до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради, державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, про зняття арешту з майна.

В обґрунтування позову зазначено, що під час підготовки правочину із нерухомим майном, ОСОБА_1 дізнався, що на його нерухоме майно накладено арешт: Номер запису про обтяження 9562924, зареєстровано: 26.02.2010 р. 13:06:52 за № 9562924 реєстратором: Запорізька філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 69037, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 40, (061) 213-08-94, 224-02-67. Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 55/12, 26.02.2010, Орджонікідзевський ВДВС ЗМУЮ, Ст.д/в Святченко 6.В. т. 213-41-72. Об`єкт обтяження: невизначене майно, нерухоме майно в межах суми боргу 1175,24 грн. Власник: ОСОБА_1 . Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина відсутності коду: інша причина відсутності коду, АДРЕСА_1 . Обтяжувач: Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, Код: 35037170, 69035, м. Запоріжжя, пр. Металургів, 6, тел. (80612) 13-42-28 Заявник: Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, Код: 35037170,69035, м. Запоріжжя, пр. Металургів, 6.

На звернення позивача Лівобережний ВДВС зазначив, що на даний час, виконавче провадження, строки зберігання якого закінчилися, знищено. Підстави для зняття арешту 3 майна у державного виконавці відсутні. Арешт з майна боржника може бути знятий лише на підставі ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» в судовому порядку.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя № 335/797/24

від 22.02.2024 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна було відмовлено. Означене рішення суду було вмотивоване наступним, цитати: «...позов про зняття

арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі

закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове

право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У даній справі предметом спору є вимога ОСОБА_1 про скасування арешту з майна, накладеного Орджонікідзевським ВДВС ЗМУЮ 26.02.2010 відносно боржника ОСОБА_1 , при цьому, позов пред`явлено лише до відділу виконавчої служби. Зазначене є підставою для відмови в задоволенні позову до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна, як до неналежного відповідача.

Запорізька регіональна філія ДП «НАІС» на запит адвоката Юрасова А.В. роз`яснила, що відповідно до п. 2.1. Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (далі-Положення), що діяло на момент внесення відомостей до Реєстру заборон (який з 01.01.2013 є архівною складовою частиною Державного реєстру прав), підставою для внесення відомостей про накладення арешту була заява про реєстрацію, яка подавалась в електронному вигляді, зокрема, органами ДВС у зв`язку з накладенням ними арешту. Інші документи, зокрема, постанова, не подавались. Згідно п. 2.6.2. Положення до Реєстру заборон уносяться такі відомості про обтяження як дані про обтяжувача та про особу (осіб), щодо майна якої (яких) встановлено обтяження. Інформація, щодо особи в інтересах якої накладається арешт не зазначається в заяві та не міститься у Державному реєстрі прав. За даними Державного реєстру прав, обтяження нерухомого майна за реєстраційним номером 9562924 було зареєстровано 26.02.2010 реєстратором Запорізькою філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі поданої в електронному вигляді заяви обтяжувача - Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції. Враховуючи викладене, надання Підприємством запитуваних Вами копій документів та інформації щодо особи в інтересах якої було накладено арешт не вбачається можливим, у зв`язку з їх відсутністю».

Із листа-відповіді Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради вбачається, що інформація щодо осіб, в інтересах якої було накладено арешт, згідно даних Державного реєстру прав, відсутня. Основним завданням Департаменту є реалізація державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Юрасова А. В. просив суд зняти арешт та заборону відчуження майна громадянина України ОСОБА_1 за такими реквізитами обтяження:

Номер запису про обтяження 9562924, зареєстровано: 26.02.2010 р. 13:06:52 за № 9562924 реєстратором: Запорізька філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 69037, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 40, (061) 213-08-94, 224-02-67. Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 55/12, 26.02.2010, Орджонікідзевський ВДВС ЗМУЮ, Ст.д/в Святченко 6.В. т. 213-41-72. Об`єкт обтяження: невизначене майно, нерухоме майно в межах суми боргу 1175,24 грн. Власник: ОСОБА_1 . Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина відсутності коду: інша причина відсутності коду, АДРЕСА_1 . Обтяжувач: Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, Код: 35037170, 69035, м. Запоріжжя, пр. Металургів, 6, тел. (80612) 13-42-28 Заявник: Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, Код: 35037170,69035, м. Запоріжжя, пр. Металургів, 6.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2024 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючисьз вищезазначенимрішенням, ОСОБА_1 в особіпредставника -адвоката ЮрасоваА.В.подавапеляційнускаргу,в якій,посилаючись нанеповне з`ясуваннясудом першоїінстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Орджонікідзевського районногосуду м.Запоріжжя від27вересня 2024рокускасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 в особіпредставника -адвоката ЮрасоваА.В.зазначає,що з огляду на відповідь виконавчої служби про відсутність підстав для зняття арешту з майна в межах виконавчого провадження та доцільність зняття цього арешту в судовому порядку, вважає належним відповідачем саме Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, оскільки до компетенції цього органу входить зняття арешту з майна.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Юрасова А.В. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволенні позову.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 152, 154). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно з частиною першою статті15, частиною першою статті16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другоїстатті 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другоїстатті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення наведених норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати, чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що приводить до бажаних правових результатів, наслідків, що дають найбільший ефект для відновлення порушеного права.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та відповідати природі правових відносин між сторонами спору. Судом враховано, що навіть позитивне вирішення позову в цьому провадженні не може призвести до настання такого правового результату, що призведе до дієвого та очевидного відновлення порушеного права позивача.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року№3-рп/2003 у справі № 1-12/2003наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відмовляючи взадоволенні позову,суд першоїінстанції виходивз того,що ОСОБА_1 в особіпредставника -адвоката ЮрасоваА.В.звернувся з позовом до неналежного відповідача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що згідно з паспортом НОМЕР_1 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа Лівобережного ВДВС № 68479/1-29.24-35 від 31.10.2023: на теперішній час виконавче провадження, строки зберігання якого закінчилися, знищено. Підстави для зняття арешту з майна у державного виконавці відсутні. Арешт з майна боржника може бути знятий лише на підставі ст. 59 Закону Украйни «Про виконавче провадження» в судовому порядку.

Запорізька регіональна філія ДП «НАІС» на запит адвоката Юрасова А.В. листом № 55/32-07 від 18.04.2024 роз`яснила, що відповідно до п. 2.1. Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (далі-Положення), що діяло на момент внесення відомостей до Реєстру заборон (який з 01.01.2013 є архівною складовою частиною Державного реєстру прав), підставою для внесення відомостей про накладення арешту була заява про реєстрацію, яка подавалась в електронному вигляді, зокрема, органами ДВС у зв`язку з накладенням ними арешту. Інші документи, зокрема, постанова, не подавались. Згідно п. 2.6.2. Положення до Реєстру заборон уносяться такі відомості про обтяження як дані про обтяжувача та про особу (осіб), щодо майна якої (яких) встановлено обтяження. Інформація, щодо особи в інтересах якої накладається арешт не зазначається в заяві та не міститься у Державному реєстрі прав. Відповідно за даними Державного реєстру прав, обтяження нерухомого майна за реєстраційним номером 9562924 було зареєстровано 26.02.2010 р. реєстратором Запорізькою філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі поданої в електронному вигляді заяви обтяжувача - Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції. Враховуючи викладене, надання Підприємством запитуваних копій документів та інформації щодо особи в інтересах якої було накладено арешт не вбачається можливим, у зв`язку з їх відсутністю. ДП НАІС є самостійним підприємством та не є правонаступником Держінформюсту.

Із листа-відповіді Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради № 01-26/01/696 від 30.04.2024 на запит адвоката Юрасова А.В. вбачається, що інформація щодо осіб, в інтересах якої було накладено арешт, згідно даних Державного реєстру прав, відсутня. Основним завданням Департаменту є реалізація державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Адвокати, відповідно до Закону, звертаються самостійно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для отримання необхідної інформації.

Згідно з пунктами 2, 4 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); зміст позовних вимог.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 344/16101/17.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц.

Відповідно до частин другої та третьої статті 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Таким чином, належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

Позивач уцій справіклопотань прозаміну первісноговідповідача належнимвідповідачем незаявляв.При цьому ОСОБА_1 в особіпредставника -адвоката ЮрасоваА.В.у своєму позові стверджував, що саме Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України є належним відповідачем у цій справі.

Однак, органи реєстрації, що забезпечують формування та ведення реєстру або його посадові особі, не можуть виступати належними відповідачами у такому спорі. Такий орган лише зобов`язаний виконати відповідне рішення суду незалежно від того, чи був цей орган залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції звернув увагу, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, тому на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про відмову у позові з підстав його пред`явлення до неналежного відповідача.

Доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Колегія суддів наголошує на тому, що належним відповідачем у цій справі є особа, в інтересах якої накладено такий арешт, натомість Департамент адміністративнихпослуг Запорізькоїміської радидержавного підприємства«Інформаційний центр»Міністерства юстиціїУкраїниє лише органом реєстрації, що забезпечує формування та ведення реєстру заборон, тому не може бути належним відповідачем у справі.

Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст.12та ч. 1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питанняобсягу дослідженнядоводів скаржниката їхвідображення воскаржуваному судовомурішенні,питання обґрунтованостівисновків судупершої інстанції,колегія суддіввиходить зтого,що усправі,яка переглядається,було надановичерпну відповідьна всіістотні питання,що виникаютьпри кваліфікаціїспірних відносин,як уматеріально-правовому,так іу процесуальномусенсах,а доводи,викладені вапеляційній скарзі,не спростовуютьвисновків судупершої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Юрасова А.В. слід залишити без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27вересня 2024року без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Юрасова Андрія Вікторовича залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27вересня 2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 24 січня 2025 року.

Головуючий:

Судді: