Постанова

від 22.01.2025 по справі 127/4100/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/4100/24

Провадження № 22-ц/801/105/2025

Категорія: 68

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 рокуСправа № 127/4100/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Сопруна В. В., Стадника І. М.

Секретар: Пантелеймонова А. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини,

Рішення ухвалила суддя Романюк Л. Ф.

Рішення ухвалено о 13 год 54 хв у м. Вінниця

Повний текст судового рішення складено 04 листопада 2024 року,

Встановив:

У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю Служби у справах дітей Вінницької районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини. З урахуванням поданої нею заяви від 12 квітня 2024 року про заміну третьої особи та зміну предмета позову, вона просила замінити третю особу Службу у справах дітей Вінницької районної державної адміністрації на Службу у справах дітей Вінницької міської ради та визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання.

Позов мотивований тим, що вона з ОСОБА_1 проживала у зареєстрованому 16 вересня 2017 року шлюбі. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2023 року у справі № 127/24093/23 шлюб між ними розірваний. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу син залишився проживати з нею, тому вона 10 серпня 2023 року звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу з вимогою про стягнення аліментів з відповідача на утримання малолітнього сина.

04 вересня 2023 року Вінницьким міським судом Вінницької області виданий судовий наказ, справа № 127/24095/23, яким вирішено стягнути із ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 10 серпня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

Між ними відсутнє порозуміння, наявні неприязні стосунки і серйозний конфлікт щодо визначення місця проживання сина, способів участі відповідача у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Після фактичного припинення шлюбних відносин із відповідачем, син проживає з нею, однак погодження з цього питання у них, як батьків, немає.

Відповідач маніпулює власними правами щодо дитини, зокрема він не йде на цивілізований діалог стосовно виховання дитини, встановлення днів зустрічі, нехтуючи інтересами сина, забирає його за своїм місцем проживання в зручний для нього час та без її попереднього повідомлення про це.

Неодноразово траплялися ситуації, коли відповідач силоміць забирав сина до себе або ж забирав, залишаючи сина разом із собою за різними адресами на ночівлю, проте на наступний день не відводив до закладу дошкільної освіти.

В силу негативного відношення відповідача та його батьків до неї, вона вбачає необхідність у визначенні місця проживання дитини, у тому числі з метою подальшого визначення способів участі відповідача у вихованні дитини, щодо чого добровільної домовленості не вдається дійти.

Вона зареєстрована і проживає разом із сином та ОСОБА_4 , яка є її рідною бабою і власником будинку по АДРЕСА_1 . Будинок великий, для проживання сина відведена окрема кімната. У будинку є всі необхідні умови для гідного життя та розвитку дитини: окрема дитяча кімната, сучасна побутова техніка і меблі, предмети домашнього вжитку, гаряча вода, опалення; у ньому тепло, чисто та охайно, наявні дитячі іграшки і речі. Є місце для ігор й відпочинку.

У Вінницькому районному суді знаходиться цивільна справа № 128/3721/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, у якій він зазначав про те, що він винаймає житло, у якому проживає, на підставі договору оренди квартири від 01 серпня 2023 року. Із договору вбачається, що початок оренди - 01 серпня 2023 року, закінчення - 31 грудня 2023 року, тобто договір укладений на 5 місяців, що свідчить про відсутність у відповідача житла на праві приватної власності, тобто він не має постійного місця проживання, тому визначення місця проживання дитини разом із батьком, є недоцільним.

З моменту розірвання шлюбу з відповідачем, син проживає разом із матір`ю, що свідчить про формування у нього прив`язаності до неї та місця проживання, а тому безперервне проживання дитини за місцем її проживання забезпечує його розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є благополучним та не потребує зміни місця проживання дитини.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини - задоволено.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 за адресою реєстрації матері: АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1211,20 грн. судового збору.

Відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, пославшись на незаконність рішення суду, оскільки при його ухваленні судом неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи та неправильно досліджені й оцінені подані докази, а також судом порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції не взяв до уваги такі обставини, як відсутність заперечень з боку батька щодо реєстрації місця проживання сина за адресою матері; щодо стягнення аліментів на утримання сина, який проживає з матір`ю; щодо відсутності між батьками спору про визначення місця проживання дитини.

Аргумент суду першої інстанції про те, що батько дитини на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітету Вінницької міської ради не надав усних пояснень, є недостатнім для задоволення позову, оскільки на засідання комісії він прибув, проте у зв`язку із затримкою слухання, виклав свою позицію у письмовому вигляді. Комісія колегіально винесла обґрунтований висновок на підставі актів обстеження житлових умов обох сторін по справі та врахувала, що батько дитини не претендує на визначення місця проживання сина разом з ним.

Батько дитини жодним чином не заперечив та не оскаржив місце реєстрації сина і його проживання разом із матір`ю, відтак постановлене рішення суду виходить за межі предмета спору, якого нема.

При визначенні місця проживання дитини суд першої інстанції надав перевагу бажанню матері на пріоритетне право щодо дитини, оформивши це рішенням суду, оскільки реєстрація їх спільного місця проживання та визнання цього факту батьком є достатнім для інтересів дитини. Відтак, суд відстояв не так інтереси дитини, як інтереси матері.

Позивачем не надано суду доказів наявності спору між нею та батьком дитини щодо місця проживання дитини, підстави зазначені позивачем у позовній заяві та встановлені під час розгляду справи в суді для визначення місця проживання сина разом з матір`ю, розцінюється як намагання вирішити амбіційні інтереси позивача, адже місце проживання та реєстрації дитини зафіксовано і не оскаржується батьком.

Тому він вважає, що спір між сторонами щодо місця проживання дитини відсутній, підстав для судового захисту прав дитини шляхом визначення її місця проживання з матір`ю, виходить за межі судового розгляду та є втручанням суду першої інстанції в уже урегульовані відносини сторін.

Позивач ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу, у якім просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення, вважаючи, що її доводи висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Швець А. В. підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 і її представник - адвокат Корченюк А. В. заперечили проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просять залишити без змін.

Представник Служби у справах дітей Вінницької міської ради у судове засідання не з`явився.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 вересня 2017 року сторони зареєстрували шлюб. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2019 року у справі № 127/24093/23, яке набрало законної сили 20 жовтня 2023 року, шлюб розірваний (а. с. 9).

У період шлюбних відносин у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 08 липня 2020 року Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), актовий запис № 1911 (а. с. 10).

Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частці від усіх видів заробітку (доходу) , щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 10 серпня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 11).

Мати дитини - позивач по справі ОСОБА_2 , зареєстрована і проживає разом із сином та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 13, 14).

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 зареєстрована ФОПом та відповідно отримує дохід, що підтверджується довідкою про дохід № 102 від 01 лютого 2024 року (а. с. 17, 18).

Згідно довідки № 9 виданої 31 січня 2024 року КЗ «Заклад дошкільної освіти № 43 Вінницької міської ради», ОСОБА_3 відвідує комунальний заклад з 18 жовтня 2022 року. Дитина повністю соціально-адаптована; чуйний, доброзичливий та розумний хлопчик. Приводить і забирає з дитячого закладу ОСОБА_5 мати - ОСОБА_6 . Добросовісно виконує батьківські обов`язки, систематично спілкується з вихователями групи. Рідний батько ОСОБА_1 із закладу дитину забирає рідко (приблизно один раз на два тижні), приводить вранці теж нечасто. Протягом перебування сина в закладі батьківські збори не відвідував (а. с. 19).

Згідно довідки КНП «Центр терапії залежностей «Соціотерапія» ВОР від 04 вересня 2019 року, ОСОБА_2 на диспансерному обліку в КНП ЦТЗ «Соціотерапія» ВОР не перебуває; за медичною допомогою до лікаря-нарколога не зверталася (а. с. 20).

У висновку № 01/00/011/144614 від 01 липня 2024 року органу опіки та піклування Вінницької міської ради про недоцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 вказано, що оскільки спір між батьками щодо місця проживання дитини відсутній, орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає за недоцільне визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_2 (а. с.100-102).

Також у цьому висновку зазначено, що батько дитини ОСОБА_1 не взяв до участі в засіданнях комісії, хоча належним чином був запрошений рекомендованими листами та додатково засобами електронного зв`язку. У листі від 14 травня 2024 року ОСОБА_1 повідомив про те, що спору між ним та матір`ю дитини щодо місця проживання дитини ОСОБА_5 , в них немає.

Із відповіді Вінницького районного управління відділу поліції № 1 ГУНП у Вінницькій області № 842/шр/201/24 від 05 березня 2024 року, наданої ОСОБА_1 , вбачається, що він звертався до поліції відносно перешкоджання його колишньою дружиною ОСОБА_2 у спілкуванні із малолітнім сином ОСОБА_5 . Йому роз`яснені положення статтей 141, 157, 159 СК України та роз`яснено право за вирішенням питання щодо виховання дитини звернутися до органу опіки та піклування, а в разі необхідності - до суду з відповідним позовом (а. с. 70).

Згідно термінового заборонного припису від 02 лютого 2023 року стосовно ОСОБА_2 , у зв`язку із скоєнням нею домашнього насильства щодо ОСОБА_1 , їй заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою (а. с. 71).

Згідно Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 03 вересня 2023 року зареєстровано кримінальне провадження № 12023025010000369 за заявою ОСОБА_1 , згідно якої ОСОБА_2 02 вересня 2023 року, перебуваючи за його місцем проживання, нанесла йому тілесні ушкодження; кримінальне провадження закрито 09 жовтня 2023 року за пунктом 2 частини 1 статті 284 КПК України (а. с. 72).

Згідно виписки № 15357 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 , він 02 вересня 2023 року звернувся за медичною допомогою; йому встановлено діагноз: забій, садна шиї, лівого плеча та передпліччя; обставини травми: побила дружина в квартирі (а. с. 73).

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 жовтня 2023 року ОСОБА_2 визнана винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та застосовано до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 170,00 грн. (а. с. 74-75).

За місцем проживання ОСОБА_1 характеризується позитивно (характеристика ОСББ «Подолянка-7» № 22 від 13 вересня 2023 року - а. с. 76).

ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_2 (довідка № 604 від 16 жовтня 2023 року - а. с. 77).

На диспансерному обліку в КНП ЦТЗ «Соціотерапія» ОСОБА_1 не перебуває, за медичною допомогою до лікаря-нарколога не звертався (а. с. 78).

До кримінальної відповідальності ОСОБА_1 не притягується, незнятої чи погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (а. с. 79).

Згідно довідки про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин № 587 від 11 вересня 2023 року ОСОБА_1 не звертався за психіатричною допомогою (а. с. 80).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем ОСОБА_2 створено дитині ОСОБА_3 належні умови для проживання, розвитку та виховання, з урахуванням віку дитини і того факту, що дитина тривалий час проживає саме з матір`ю (після розірвання шлюбу батьків), а також того, що суду не надано доказів, що позивач своєю поведінкою може негативно вплинути на виховання дитини, тому саме в інтересах дитини суд прийшов до висновку про визначення її місця проживання, з метою уникнення будь-яких маніпулювань батьками з цього питання, оскільки між батьками наявний конфлікт.

Із таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

За змістом частин першої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

За статтею 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Відповідно до частини 1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

За правилами частин 1 і 2 статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1). Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2).

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір`ю.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини і висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Таким чином рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).

Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У рішенні від 19 вересня 2019 року у справі «Andersena v. Latvia», заява № 79441/17, Європейський суд з прав людини зазначив, що «найкращі інтереси дитини» не можуть розумітися однаково, незалежно від того, чи розглядає суд запит про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції або постанову про опіку або батьківські права. Національні суди, відхиляючи певну інформацію і докази, що стосуються конкретного розгляду, не можуть вважатися такими, що проігнорували найкращі інтереси дитини.

У постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 146/346/22 (провадження № 61-9548св23) зазначено, що «Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. У справі, яка переглядається, суди обґрунтовано не погодились з висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з матір`ю, оскільки такий має недоліки в його оформленні, є недостатньо обґрунтованим, а також має рекомендаційний характер».

У зв`язку з зазначеним при визначенні місця проживання дитини необхідно, крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування на підставі ч. 6 ст. 19 СК України, оскільки наданий суду висновок суперечить інтересам малолітньої дитини, при цьому також враховується і наступне.

По справі встановлено, що між позивачем та відповідачем склалися вкрай неприязні стосунки. Сторони конфліктують між собою, що негативно впливає на їх малолітню дитину.

Водночас, з урахуванням всіх обставин справи наданий органом опіки та піклування, висновок про недоцільність визначення місця проживання дітей з матір`ю не свідчить про те, що між сторонами відсутній спір.

Відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із матір`ю не дає підстав стверджувати про відсутність спору у справі.

При цьому поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Пред`явлення ОСОБА_2 позову про визначення місця проживання дитини із матір`ю та подальше оскарження відповідачем рішення суду про задоволення цього позову в апеляційному порядку, дає підстави для висновку про те, що між сторонами таки наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

Позивач у своєму позові і у відзиві на апеляційну скаргу, а також і в своїх поясненнях у судовому засіданні суду апеляційної інстанції наголошувала на тому, що відповідач на словах не заперечує проти проживання дитини разом з нею, однак своєю поведінкою створює конфліктні ситуації, які негативно впливають на психологічний стан їх малолітнього сина.

Відсутність задокументованих заперечень з боку відповідача по справі ОСОБА_1 - батька дитини, щодо проживання сина разом із матір`ю на момент пред`явлення позову про визначення місця проживання дитини не дає підстав стверджувати про відсутність спору в справі.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 та постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 522/3680/22 зазначено, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Враховуючи викладене, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

У постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 757/555/22 зазначено, що саме по собі пред`явлення позову про визначення місця проживання дитини з матір`ю та подальше оскарження відповідачем рішення про задоволення цього позову в апеляційному порядку дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20).

З огляду на викладене колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_2 , у зв`язку з чим є безпідставними доводи апеляційної скарги про хибність такого висновку та про відсутність спору між сторонами щодо місця проживання дитини, про відсутність підстав для судового захисту прав дитини шляхом визначення її місця проживання з матір`ю, що виходить за межі судового розгляду та є втручанням суду першої інстанції в уже урегульовані відносини сторін.

За таких обставин апеляційна скарга до задоволення не підлягає, оскільки її доводи не знайшли підтвердження у судовому засіданні та в матеріалах справи і їх спростування викладені у змісті цієї постанови.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіВ. В. Сопрун І. М. Стадник

Повний текст судового рішення складено 23 січня 2025 року