Постанова

від 21.01.2025 по справі 295/8135/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/8135/23 Головуючий у 1-й інст. Воробйова Т. А.

Категорія 76 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,

з участю секретаря

судового засідання Смоляра А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 295/8135/23 за позовом ОСОБА_1 до Спільного українсько-іспанського підприємства «Іскор» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

за апеляційними скаргами представника Спільного українсько-іспанського підприємства «Іскор» адвоката Трофімова Андрія Вячеславовича та представника ОСОБА_1 адвокатаТомашевської ОксаниАнатоліївни на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 17 жовтня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Воробйової Т.А. у місті Житомирі,

в с т а н о в и в :

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила стягнути з Спільного українсько-іспанського підприємства «Іскор» (далі відповідач, Підприємство) на її корить:

- 80382,97 грн заборгованості по заробітній платі;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2021 року по 05 червня 2023 року у розмірі 320 823,36 грн;

- 25304,56 грн компенсації втрати грошових доходів;

- компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 250 000 грн, витрати на профеійну правничу допомогу та судовий збір. Також просила допустити негайне виконання судового рішення у частині виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 17013,36 грн.

Позов мотивувала тим, що вона наказом №91-к від 02 березня 2015 року була прийнята на посаду юриста Спільного українсько-іспанського підприємства «Іскор». Наказом відповідача №23-к від 29 листопада 2021 року її було звільнено із займаної посади на підставі статті 38 КЗпП України з 30 листопада 2021 року. Вказувала, що при звільненні відповідач не провів з нею повний розрахунок.

Зазначала, що розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку проводиться відповідно до Порядку нарахування середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок), виходячи з середньоденної заробітної плати, розрахованої із заробітної плати за фактично відпрацьований час протягом 2-х місяців перед звільненням.

Згідно довідки Пенсійного фонду України форма ОК-7 від 18 квітня 2023 року за два місяці роботи (вересень - жовтень 2021) перед звільненням їй була нарахована заробітна плата у розмірі 34 026,94 грн (16 360,89 грн + 17 666,05 грн).

Середньоденна її заробітна плата розрахована відповідно до Порядку, склала 810,16 грн (34 026,94 грн : 42 робочі дні (20 у жовтні + 22 у листопаді). Середньомісячна заробітна плата склала: 21 робочий день х 810,16 грн = 17 013,36 грн.

Вказувала, що відповідач не провів їй виплату всіх належних сум при звільненні, тому з нього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку заборгованості по заробітній платі за період з 01 грудня 2021 року по час винесення судового рішення.

Також, посилаючись на Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, вказує, що за період невиплати заробітної плати при звільненні, тобто з грудня 2021 року по квітень 2023 року, розраховується індекс споживчих цін. Величина індексу споживчих цін за листопад 2021 року (місяць, в якому повинна виплачена заробітна плата) до розрахунку не включається. За даний період сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівнику заробітної плати при звільненні, на коефіцієнт приросту споживчих цін. Оскільки індекс споживчих цін за період невиплати заробітної плати перевищив 100%, сума компенсації за цей період становить: 80 382,97 грн х 31,48/100 = 25 304,56 грн.

Завдану моральну шкоду вона оцінює у розмірі 250 000,00 грн, яку обґрунтовує тим, що внаслідок не проведення відповідачем розрахунку при звільненні, у неї та її родини протягом значного періоду відсутні достатні засоби для існування, що, з урахуванням умов воєнного стану та підвищеної загрози життю та здоров`ю, призвело до значних моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, трудову книжку позивачу було видано роботодавцем лише 09 лютого 2022 року, тобто через сімдесят один день після дати звільнення. Внаслідок такого порушення трудового законодавства з боку роботодавця в неї були обмежені можливості для працевлаштування на іншій роботі, що в свою чергу ще більше ускладнювало матеріальне становище позивача та завдавало їй моральних страждань.

Крім того, на її утриманні знаходиться син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відповідно до довідки МСЕК від 17 травня 2021 року №425319 визнаний особою з інвалідністю І групи з дитинства безтерміново, потребує сторонньої допомоги та проходження курсів реабілітації два рази на рік. Вважала, що порушення відповідачем її трудових прав у вигляді нездійснення розрахунку при звільненні строки, призвело до її психологічних страждань, через неможливість проведення в повному обсязі індивідуальної програми реабілітації сина.

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 17 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто із відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та індексацію, в загальній сумі 80 382,97 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року включно у розмірі 126 611,20 грн, що вказані без утримання податків та інших обов`язкових платежів; компенсацію втрати грошових доходів у розмірі 21 480,96 грн та компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 8000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Допущено негайне виконання рішення у частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Не погодившись з цим рішенням, сторони оскаржили його в апеляційному порядку.

Представник позивачки - адвокат Томашевська О.А. у поданій скарзі просить рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні решти вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення у зазначеній частині є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.

Суд першої інстанції в цілому дійшов правильного висновку, щодо порушення відповідачем положень законодавства про оплату праці, а відповідно і застосування до нього відповідальності за такі порушення у вигляді стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Проте, не погоджується із визначеною судом сумою стягнення, оскільки висновок місцевого суду у цій частині є хибним, так як судом надано невірне тлумачення нормам статті 117 КЗпП України.

Крім того, суд при визначенні розміру моральної шкоди порушив засади розумності, справедливості і адекватності із метою відновлення порушених прав позивача.

У поданій апеляційній скарзі, представник відповідача просить його змінити шляхом зменшення розміру стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 126 611, 20 грн до одного розміру середнього заробітку - 17 013,38 грн, а також розміру моральної шкоди до з 8000,00 грн до 1000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми статті 117 КЗпП України, внаслідок чого стягнув з Відповідача суму середнього заробітку за період більший ніж це передбачено законом та не зменшив розмір до розумного. Висновки суду про стягнення середнього заробітку понад 6 місяців суперечить вимогам частини 1 статті 117 КЗпП України.

Зазначає, що у відзиві на позовну заяву Відповідач звертав увагу суду на те, що Позивачка дізналась про порушення своїх прав 30 листопада 2021 року, з того часу не виходила на зв`язок із підприємством, не надала банківських реквізитів для зарахування належних їй коштів, за весь період кореспонденцію не отримувала і звернулась із цим позовом зі спливом 18,5 місяців після звільнення, свідомо зловживаючи наданим правом.

Розмір стягнення середнього заробітку не співмірний із розміром заборгованості, а саме при середньомісячній заробітній платі у розмірі 17 013,38 грн, суд стягнув середній заробіток значно більший, ніж сума боргу по заробітній платі.

Також, ОСОБА_1 не надала жодних доказів того, що внаслідок несвоєчасного отримання останньої заробітної плати у неї не було можливості лікувати сина.

Крім того, позивач з 19 жовтня 2015 року зареєстрована як фізична особо-підприємець. Тобто вона на як на час офіційного перебування на посаді юриста у Відповідача так і після звільнення мала і має дохід від підприємницької діяльності, при цьому не надала жодних доказів про відсутність доходів від такої діяльності.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 01 січня 2021 року уклала договір з Відповідачем предметом якого було надання бухгалтерських послуг у зв`язку із чим попросила і отримала передоплату за ним у розмірі 400000,00 грн. Після допущення істотних порушень, які призвели до значних збитків підприємства, керівником було прийняте рішення про недоцільність подальшої співпраці і була заявлена вимога про їх повернення. 12 листопада 2021 року вказані кошти були повернуті на рахунок Відповідача, що свідчить про визнання нею неналежного надання послуг і причин звільнення.

Відзиви на апеляційні скарги не надходили.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

У судовому засіданні представник відповідача подану ним скаргу підтримав, просив задовольнити і надав пояснення, які відповідають доводам скарги. Апеляційну скаргу представника позивача не визнав і просив відмовити у її задоволенні.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги представників сторін не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що наказом директора спільного підприємства «Іскор» №16-к від 16 квітня 2019 року ОСОБА_1 з 16 квітня 2019 року прийнято на посаду юриста з окладом згідно штатного розпису, а наказом № 23-к від 29 листопада 2021 року позивачку звільнено із цієї посади з 30 листопада 2021 року за власним бажанням, згідно зі статті 38 КЗпП (том 1 а.с.62, том 1 а.с.131 та зворот а.с.131).

Згідно із частиною 1статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставістатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частини 5 статті 12 ЦПКУкраїни, на суд покладається обов`язок щодо сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи шляхом роз`яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов`язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального а бо спрощеного), окремого провадження (частина 2 статті 19 ЦПК України).

Відповідно допункту 15постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Враховуючи, що у частині стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та індексації у загальній сумі 80382,97 грн судове рішення сторонами не оскаржується, підстав для його перегляду апеляційним судом не убачається.

За приписами статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116 КЗпП України) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно доположень статті 116КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117КЗпП України, передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Розрахунок середнього заробітку проводиться згідно із Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (надалі Порядку), відповідно до якого середньомісячна заробітна плата за затримку розрахунку при звільненні обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У даному випадку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з урахуванням дати звільнення 30 листопада 2021 року, при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні врахуванню підлягає середньомісячна заробітна плата за два місяці, що передували місяцю звільнення, а саме за жовтень та листопад 2021 року.

Згідно пункту 3 Розділу ІІІ Порядку враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

При обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) (пп. «б» п. 4 Порядку №100).

Відповідно до пункту 8 Розділу ІV Порядку Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Як убачається із копії довідки спільного українсько-іспанського підприємства «Іскор» №17 від 11 лютого 2022 року, ОСОБА_1 у жовтні 2021 року нарахована заробітна плата у сумі 17 666,05 грн, у листопаді 2021 року 80 382,97 грн, з яких 16 280,00 грн заробітна плата, 64 022,08 грн - компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки, 80,89 грн індексація (том 1 а.с.129 зворот, а.с.134 зворот).

Встановлено, що у жовтні 2021 року у позивачки був 21 робочий день (з урахуванням наказу директора СП «Іскор» №19-к від 12 жовтня 2021 року про залучення до роботи у вихідний день працівників, відповідно до якого, 15 жовтня 2021 року позивачка працювала, у листопаді 2021 року - 22 робочі дні.

Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи (жовтень листопад 2021 року) складає 791,32 грн (17 666,05 грн + 16 360,89 грн : 43 робочих днів).

19 липня 2023 року набули чинності зміни до статті 117 КЗпП України, відповідно до яких, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За загальним правилом, затвердженим статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

З урахуванням викладеного, місцевий суд дійшов вірного висновку, що у зв`язку з невиплатою відповідачем усіх належних позивачці при звільненні сум, роботодавець зобов`язаний сплатити останній середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 грудня 2021 року (з наступного дня за датою звільнення- останнім робочим днем позивача) по 18 липня 2022 року включно (по дату набрання законної сили нової редакції статті 117 КЗпП України, якою встановлено обмеження щодо періоду, за який може бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку). Розрахунок середнього заробітку міститься у тексті ухваленого рішення.

Тому, колегія суддів не убачає правових підстав для збільшення чи зменшення розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, про що просять представники сторін в апеляційній скарзі.

Колегія суддів погоджується також із висновками місцевого суду щодо нрахування компенсації втрати грошових доходів позивачки саме у розмірі 21480, 96 грн, оскільки судом із посиланням на положення Законів України «Про оплату праці», «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», «Про індексацію грошових доходів населення», які регулюють спірні правовідносини, та відповідно до Порядку про проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року, зроблено відповідний розрахунок, який не спростовано сторонами у справі.

По доводам апеляційних скарг сторін у частині стягнення моральної шкоди на користь позивачки із Спільного українсько-іспанського підприємства «Іскор», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 3, 4 статті 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19 вказано, що «абзац другий частини третьоїстатті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 в справі №487/6970/20 зазначено, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

У своїй постанові від 17 листопада 2023 року у справі №326/789/21 Верховний Суд вказав наступне: «У постанові Верховного Суду України від 25.04.2012 у справі №6-23цс12 зроблено висновок, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1цього Кодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставістатті 237-1 КЗпП Україниздійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати».

Аналогічний правовий висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 у справі №755/3443/21.

У постанові Об`єднаної Палати Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду від 5 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 зазначено, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. В деяких випадках в законодавстві визначено мінімальний розмір моральної шкоди. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань у даній справі підлягає встановленню та доказуванню в судовому порядку на загальних засадах змагальності сторін та доказування в цивільному процесі, виходячи із їх характеру та тривалості, істотності вимушених змін у життєвих стосунках ОСОБА_1 , конкретних обставин у справі, наслідків, що наступили, оскільки сума компенсації за спричинення моральної шкоди не встановлена законом.

Визначаючи розмір завданої позивачці моральної шкоди, суд першої інстанції в повній мірі врахував конкретні обставини справи, характер, обсяг і тривалість моральних страждань, яких вона зазнала.

Зокрема, судом прийнято до уваги життєві обставини ОСОБА_1 , а саме перебування на її утриманні сина - особи з інвалідністю І групи з дитинства, що має вплив на глибину її душевних страждань у ситуації неотримання своєчасного розрахунку при звільненні.

Доводи апеляційної скарги представника позивача щодо відсутності в ухваленому рішенні розрахунку визначення розміру відшкодування моральної шкоди не містять правового обґрунтування і є неприйнятними.

Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).

Інші доводи апеляційних скарг представників сторін містять суб`єктивне тлумачення апелянтами як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційних скарг не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 1статті 374 ЦПК Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має правозалишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційних скарг без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги представника Спільного українсько-іспанського підприємства «Іскор» адвоката Трофімова Андрія Вячеславовича та представника ОСОБА_1 адвоката Томашевської Оксани Анатоліївни залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду міста Житомира від 17 жовтня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 23 січня 2025 року.