Постанова

від 23.01.2025 по справі 278/6218/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/6218/24 Головуючий у 1-й інст. Мокрецький В. І.

Категорія 84 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Григорусь Н.Й., Павицької Т.М.,

з участю секретаря

судового засідання Смоляра А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 278/6218/24 за скаргою ОСОБА_1 на дії державних виконавців Богунського відділу Державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 02 грудня 2024 року, постановлену під головуванням судді Мокрецького В.І. у місті Житомирі,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся із скаргою на дії державних виконавців Богунського відділу Державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в межах виконавчих проваджень з примусового виконання вироку Житомирського районного суду Житомирської області від 14 червня 2016 року в кримінальній справі № 278/1668/15-к в частині задоволеного цивільного позову, а також з примусового виконання заочного рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14 вересня 2017 року в цивільній справі № 278/1188/17.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 02 грудня 2024 року скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду на підставі частини 4 статті 183 ЦПК України.

У поданій апеляційній скарзі, скаржник просить її скасувати, а справу направити до районного суду для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при прийнятті ухвали допустив порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, суд помилково послався на вимоги статті 182 та частину 4 статті 183 ЦПК України, які відносяться до розділу ІІІ «Позовне провадження» ЦПК України. Але він звернувся до суду із скаргою у відповідності до статей 447, 448 ЦПК України, які зазначені у розділі VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень», де відсутні будь-які вимоги і посилання на положення частини 2 статті 183 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити і надав пояснення, які відповідають доводам поданої скарги.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Повертаючи без розгляду скаргу ОСОБА_1 , місцевий суд виходив з того, що у порушення вимог частини 2 статт1 183 ЦПК України, скаржник не надав належних доказів про надсилання копії скарги іншим учасникам справи.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції

Згідно із частиною 1статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставістатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частини 5 статті 12 ЦПКУкраїни, на суд покладається обов`язок щодо сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи шляхом роз`яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов`язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які єконституційними гарантіями права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,ратифікованої Україною 17 липня 1997року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположнихсвобод, необхідно розглядати як право на доступ доправосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається Цивільним процесуальним кодексом України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Крім того, у пункті 13 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» зазначено, що скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК, а у разі їх не відповідності таким вимогам застосовуються положення про залишення заяви без руху із наданням строку на усунення недоліків.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Враховуючи вказане, вимоги частини другої статті 183 параграфу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.

При цьому розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.

А тому, до скарг, якими ініціюється початок провадження у справі на дії виконавця, застосовуються загальні положення позовного провадження, у тому числі, залишення скарги без руху, якщо є для цього підстави, а не її повернення без розгляду відповідно до згаданої статті ЦПК України, що застосовується до інших заяв з процесуальних питань.

Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520св20); від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20 (провадження № 61-15478св20), від 10 березня 2021 року у справі № 766/17333/20-ц (провадження № 61-1124св21).

Таким чином, суд першої інстанції повертаючи скаргу без розгляду, помилково застосував положення частини 2статті 183 ЦПК України.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена із порушенням вимог процесуального закону, тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про прийняття скарги до розгляду.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Житомирськогорайонного судуЖитомирської областівід 02грудня 2024року скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 24 січня 2025 року.