Постанова

від 22.01.2025 по справі 644/9826/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Харків

справа № 644/9826/23

провадження № 22-ц/818/526/25

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пилипчук Н.П.,

суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря Львової С.А.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачка ОСОБА_2 ,

третя особа Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2024 року в складі судді Шевченка С.В.

в с т а н о в и в:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, про визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 30 червня 1963 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі. За час перебування у шлюбі подружжям придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності підтверджується довідкою ЖЕК «Круг-12» № 448 від 10 березня 1994 року, виданою ОСОБА_5 про те, що їй належить вказана квартира та реєстраційним посвідченням ХГ БТІ 1994 року, яке посвідчує, що кооперативна вказана квартира зареєстрована за ОСОБА_5 на праві власності, про що є запис в реєстровій книзі за реєстрованим номером № 58660 13 квітня 1994 року.

Вважав, що станом на 1994 рік ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , тому спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . Після її смерті була відкрита спадкова справа в Четвертій Харківській державній нотаріальній конторі 16 серпня 2014 року та до складу спадкового майна входить квартира АДРЕСА_2 .

Зазначив, що спадкоємцем за заповітом на вказану квартиру є її дочка ОСОБА_2 проте, окрім спадкоємця за заповітом, у встановлений чинним законодавством строк із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_4 , чоловік померлої, як спадкоємець за законом, подавши заяву про прийняття обов`язкової частки у спадщині, оскільки на день смерті спадкодавця був непрацездатним за віком (79 років), а також заяву від 02 вересня 2014 року про те, що все спадкове майно є спільною сумісною власністю подружжя набутого ним разом з дружиною ОСОБА_5 .

Постановою Четвертої Харківської державної нотаріальної контори від 16 травня 2017 року ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку спірної квартири, а також свідоцтва про право на спадщину на 1/12 частку спірної квартири на підставі не подання ним оригіналу документу, що підтверджує право власності спадкодавця.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 та після його смерті відкрилася спадщина та він, ОСОБА_1 , є спадкоємцем за заповітом від 02 вересня 2014 року.

Постановою Четвертої Харківської державної нотаріальної контори від 24 лютого 2021 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 7/12 частин спірної квартири через відсутність оригіналу документа, що підтверджує право власності спадкодавця на спірну квартиру.

Зазначив, що у нього відсутній оригінал документу, що підтверджує право власності спадкодавця ОСОБА_4 на спірну квартиру, оскільки його втрачено іншим спадкоємцем ОСОБА_2 , яка наразі проживає за кордоном.

Просив визнати за ОСОБА_1 право власності на 7/12 часток квартири АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/12 частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 ; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив його позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право власності на спірну квартиру мала місце виключно через відсутність оригіналу документа, що підтверджує право власності спадкодавця на спірну квартиру. У довідці ЖЕК «Круг-12» № 448 від 10 березня 1994 року зазначено, що перший внесок за спірну квартиру було внесено 3390,00 рублів у жовтні 1983 року, а повна вартість спірної квартири була виплачена 09 березня 1994 року на загальну суму 10445,60 рублів. кошти за квартиру ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сплачували спільні, оскільки перебували у шлюбі. Вказав, що напис в реєстраційному посвідченні ХГ БТІ 1994 року про особисту власність ОСОБА_5 не підтверджує того, що спірна квартира є її особистою власністю. В даному випадку матеріали справи не містять жодних доказів того, що квартира належала ОСОБА_5 до одруження її з ОСОБА_4 чи дану квартиру ОСОБА_5 отримала в дар або в порядку спадкування під час шлюбу.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на частину спірної квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду в оскаржуваній частині змінити.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем надано належні докази щодо успадкування ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_5 1/12 частки (обов`язкова частка) в спірній квартирі, однак вказана квартира належала ОСОБА_5 на праві особистої власності, тому підстав для визнання частини квартири за позивачем немає.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 30 червня 1963 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дочок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с.17,20,78,91,92,94).

ОСОБА_7 змінила своє прізвище на « ОСОБА_8 » (а.с.14-15,16,93).

ОСОБА_6 змінила своє прізвище на « ОСОБА_9 » (а.с.77,80).

Батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (а.с.13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 (а.с.19,75).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 (а.с.18).

Відповідно до довідки № 448 від 10 березня 1994 року, що видана ОСОБА_5 про те, що їй належить квартира за адресою: АДРЕСА_3 . Перший внесок в сумі 3390,00 рублів внесено у жовтні 1983 року, повна вартість квартири АДРЕСА_4 445,60 рублів сплачено 09 березня 1994 року (а.с.23).

З реєстраційного посвідчення 13/4 від 1994 року вбачається, що Харківське міське бюро технічної інвентаризації посвідчує, що кооперативна квартира АДРЕСА_2 , кооператив «Круг-12» зареєстрований за ОСОБА_5 на праві особистої власності на підставі довідки ЖСК «Круг-12» від 10 березня 1994 року № 448 (а.с.22).

13 листопада 1998 року ОСОБА_5 склала заповіт та на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй на праві особистої власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , вона заповіла своїй дочці ОСОБА_6 (а.с.76).

Після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про прийняття спадщини звернулися її дочки ОСОБА_12 та ОСОБА_11 (а.с.74,85).

До складу спадщини входить квартира АДРЕСА_2 .

02 вересня 2014 року чоловік померлої ОСОБА_4 подав до нотаріуса заяву, в якій поставив нотаріальну контору до відома, що зміст ст.60-65 СК України йому нотаріусом роз`яснено, все спільне майно, набуте під час зареєстрованого шлюбу з спадкодавцем, є їхньою спільною сумісною власністю (а.с.86).

02 вересня 2014 року ОСОБА_4 подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , а 28 січня 2015 року подав заяв, якою її відкликав (а.с.87,88).

28 січня 2015 року ОСОБА_4 подав заяву, в якій зазначив, що від спадщини за законом він відмовляється на користь дочки спадкодавця, ОСОБА_11 (а.с.89).

Також, 28 січня 2015 року ОСОБА_4 подав заяву, в якій повідомив, що на день смерті спадкодавця він є непрацездатним за віком ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), має право на обов`язкову долю в спадщині та приймає її (а.с.90).

Постановою Четвертої Харківської державної нотаріальної контори від 16 травня 2017 року відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право власності в порядку ст.60-65 СК України на частку квартири АДРЕСА_2 та свідоцтва про право на спадщину у порядку ст.1241 ЦК України на 1/12 частку квартири АДРЕСА_2 , після смерті його дружини ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що дочка спадкодавця, ОСОБА_12 , має оригінал документу, який підтверджує право власності на квартиру, але не надає документи іншому спадкоємцю, а саме чоловікові спадкодавця ОСОБА_4 , для оформлення його права на спадщину на частку вищевказаної квартири. Свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 нотаріальною конторою не може бути видане, у зв`язку з тим, що оригінал документа, що підтверджує право власності спадкодавця на вказану квартиру, спадкоємцем не поданий нотаріусу (а.с.96).

02 вересня 2014 року ОСОБА_4 склав заповіт та на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б не складалося та все, що буде належати йому на день його смерті за законом або за заповітом, все рухоме та нерухоме майно, грошові заощадження на його ім`я в будь-яких установах банків, він заповів ОСОБА_1 (а.с.21).

З відповіді Об`єднання житлових кооперативів «Круг» від 04 грудня 2020 року У 78 вбачається, що кооператив не має можливості надати дубліката оригіналу правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_2 , оскільки всі оригінали правовстановлюючих документів знаходяться у власників або власника квартири (а.с.31).

Постановою Четвертої Харківської державної нотаріальної контори від 24 лютого 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 7/12 часток квартири АДРЕСА_2 , яка залишилася після смерті його діда, ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що нотаріусом рекомендовано ОСОБА_1 у судовому порядку визнавати право власності на майно в порядку спадкування за заповітом після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , а саме: 7/12 часток квартири АДРЕСА_2 , що належала його дружині ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яких 1/2 частка квартири, як майно набуте під час зареєстрованого шлюбу та 1/12 частка квартири в порядку ст.1241 ЦК України (обов`язкова частка у спадщині). свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку квартири нотаріальною конторою не може бути видане, у зв`язку з тим, що оригінал документа, що підтверджує право власності спадкодавця на вказану квартиру відсутній (а.с.27-30).

Відповідно до положень частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зістаттею 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першоюстатті 8 Конституції Українипередбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина першастатті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже,стаття 15 ЦК Українивизначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ізстаттею 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групидоказів).

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Положеннями глави 89 ЦК України визначено порядок оформлення права на спадщину, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно і зареєструвати право на таку спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, оскільки право власності на таке майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації.

Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно (частина перша статті 1277 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 234/17030/18 (провадження № 61-12859св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2023 року в справі № 199/1204/21 (провадження № 61-4074св23)).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадком.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

За теоретичним визначенням "відповідач" - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

З огляду на зазначене визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Предметом спору у цій справі, в оскаржуваній частині рішення, є визнання права на спадкове майно 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Як слідує із матеріалів справи, після смерті ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини звернувся лише ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що інші спадкоємці ОСОБА_4 зверталися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини або у відповідності до вимог ч.3 ст.1268 ЦК України постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Оскільки позивачем оспорюється право власності ОСОБА_2 , то вона є належним відповідачем у цій справі, між тим оскільки позивачем незалучено до участі у справі як співвідповідача Харківську міську раду за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, що є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Схожі за змістом висновки викладено в постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 190/767/20 (провадження № 61-13795св21), від 14 грудня 2021 року у справі № 128/979/20 (провадження № 61-4308св21).

При цьому суд апеляційної інстанції відповідно до основних принципів цивільного процесу та наданих чинним ЦПК України повноважень, не має права залучати співвідповідачів на стадії апеляційного провадження.

З огляду на наведене, апеляційний суд позбавлений можливості вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішення питання про їх задоволення, оскільки без залучення належного співвідповідача позовні вимоги не можуть бути вирішені.

Таким чином, установивши, що позов пред`явлено до неналежного кола осіб, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволення позову в цій частині.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права на судовий захист шляхом подання позову до належного кола осіб за своїми позовними вимогами.

За таких обставин рішення суду в оскаржуваній частині необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки по суті вимог апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , - задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2024 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання права власності на частину спірної квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова

Повний текст постанови складено 24 січня 2025 року.