Постанова

від 14.01.2025 по справі 910/16754/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2025 р. Справа № 910/16754/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Липовенко Г.В.

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: Друченко А.Ю.

від третьої особи-1: не з`явився

від третьої особи-2: не з`явився

від третьої особи-3: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 (повне рішення складено 29.07.2024) (суддя Нечай О.В.)

у справі № 910/16754/21 Господарського суду міста Києва

за позовом ОСОБА_1

до: 1. ОСОБА_2 (відповідач-1);

2. ОСОБА_3 (відповідач-2),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Буд-Трейд" (третя особа-1),

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Жукової Юлії Вікторівни (третя особа-2);

2. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Розсохи Сергія Сергійовича (третя особа-3),

про визнання недійсними договору та актів, витребування з чужого незаконного володіння та скасування реєстраційних дій

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У жовті 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідч-1) та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , відповідач-2) про:

- визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Буд-Трейд" (далі - ТОВ "Еко-Буд-Трейд", Товариство, третя особа-1) від 22.10.2020 (далі - Договір дарування), укладеного між відповідачами;

- визнання недійсним акта прийому-передачі частини частки в статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд" від 02.08.2019 до договору купівлі-продажу частини частки статутного капіталу ТОВ "Еко-Буд-Трейд" від 02.08.2019 (далі - Договір купівлі-продажу) (зі змінами), укладеного між позивачем та відповідачем-1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жуковою Юлією Вікторівною (далі - приватний нотаріус КМНО Жукова Ю.В., третя особа-2) і зареєстрованого в реєстрі за № 1608;

- визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд" від 22.10.2020 до Договору дарування, укладеного між відповідачами;

- витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 частини частки у статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд", що становить 45 % статутного капіталу цього Товариства, на користь ОСОБА_1 ;

- скасування реєстраційної дії № 10701050012056184 від 05.08.2019, вчиненої в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) приватним нотаріусом Жуковою Ю.В.;

- скасування реєстраційної дії № 1000701070020056184 від 22.10.2020, вчиненої в ЄДР приватним нотаріусом Розсохою Сергієм Сергійовичем (далі - Приватний нотаріус КМНО Розсоха С.С., третя особа-3).

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем-1 Договору купівлі-продажу. При цьому, за доводами позивача, внаслідок укладення відповідачами Договору дарування створено негативні наслідки для позивача, що полягають у неможливості застосування пункту 3.5 Договору купівлі-продажу та повернення спірної частки у власність позивача. Наведене, на переконання позивача, свідчить про наявність ознак, необхідних для віднесення оспорюваного Договору дарування до категорії фраудаторних правочинів та, відповідно, визнання його недійсним. Визнання недійсним Договору дарування та розірвання Договору купівлі-продажу має безпосереднім наслідком повернення частки у власність позивача, на що спрямовані й інші похідні позовні вимоги.

Історія справи

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі № 910/16754/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2022, позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду від 30.10.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 у справі № 910/16754/21 скасовано; справу № 910/16754/21 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/16754/21 у позові відмовлено. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 58 600,00 грн покладено на позивача. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 205 100,00 грн.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із відсутності ознак фраудаторності Договору дарування, та, як наслідок, підстав визнання його недійсним і повернення позивачу набутої відповідачем-2 за цим правочином частки у статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд" на підставі ст. 387, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

З огляду на відсутність правових підстав для задоволення основних позовних вимог про визнання недійсним Договору дарування та витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частки у статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд", що становить 45 % статутного капіталу цього Товариства, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення і решти вимог, що є похідними від них.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/16754/21, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що він не погоджується з висновками суду першої інстанції як такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та базуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, про непереконливість доводів позивача, що Договір дарування було укладено з метою уникнення виконання відповідачем-1 грошового зобов`язання за Договором купівлі-продажу, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв`язок між цими подіями, позаяк Договір дарування укладено до оформлення позивачем претензії відповідачу-1.

Скаржник вважає, що оспорюваний Договір дарування містить усі ознаки, необхідні для віднесення його до категорії фраудаторних правочинів та, відповідно, визнання його недійсним.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2024 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/16754/21; призначено розгляд апеляційної скарги на 03.12.2024 о 10:00; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 18.11.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 продовжено строк розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/16754/21; відкладено розгляд апеляційної скарги на 14.01.2025 о 10:30.

Позиції учасників справи

Відповідач-2 у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 14.01.2025 з`явились представники позивача та відповідача-2.

Відповідач-1, третя особа-2 та третя особа-3 або їх представники та представник третьої особи-1 в судове засідання 14.01.2025 не з`явились.

Усі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а нез`явлення в судове засідання представників відповідача-1, третьої особи-2 та третьої особи-3 або їх представників та представника третьої особи-1 не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи аргументи апеляційної скарги і доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає за можливе здійснити перегляд оскаржуваного судового акта в апеляційному порядку без їх участі в судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача (скаржника) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.

Представник відповідача-2 проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

02.08.2019 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу частини частки статутного капіталу ТОВ "Еко-Буд-Трейд" (Договір купівлі-продажу), згідно з п. 1.1 якого продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність покупця частину частки в розмірі 45 %, що в грошовому виразі складає 3 150 000,00 грн, від належної продавцю частки у розмірі 100 % в статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд", а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити вказану частину частки.

За домовленістю сторін ціна продажу частини частки складає 3 150 000,00 грн, які покупець сплачує продавцю в день підписання Договору. Зазначену в цьому Договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов`язаний зі збігом якихось важких для них обставин та повністю його задовольняє (п. 2.2 Договору купівлі-продажу).

Відповідно до п. 2.3 Договору купівлі-продажу право власності на частину частки в статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд" переходить до покупця з моменту державної реєстрації зміни відомостей про склад учасників ТОВ "Еко-Буд-Трейд". Одночасно з передачею частини частки покупцю переходять усі права та обов`язки, що належали продавцю як учаснику ТОВ "Еко-Буд-Трейд", в тому числі майнові права на прибуток ТОВ "Еко-Буд-Трейд" за поточний рік.

Пунктом 3.5 Договору купівлі-продажу передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати ціни продажу частини частки, встановлених в п. 2.2 Договору, більш ніж на 10 календарних днів, продавець має право розірвати цей Договір в односторонньому порядку шляхом направлення покупцю письмового повідомлення за місцезнаходженням, вказаним в реквізитах цього Договору, у цьому випадку частина частки, вказана в п. 1.1 Договору, повертається у власність продавця. Покупець зобов`язаний протягом 10-ти календарних днів від дати отримання повідомлення про розірвання Договору підписати та нотаріально посвідчити всі необхідні документи для повернення частини частки у власність продавця, у тому числі акт приймання-передачі (або інший документ, встановлений вимогами чинного законодавства України на момент повернення частини частки). Договір вважається розірваним на 5-тий календарний день від дати отримання покупцем письмового повідомлення про розірвання Договору. Датою отримання повідомлення про розірвання Договору вважатиметься, зокрема, дата невручення повідомлення про розірвання Договору з однієї з наступних причин: відмови адресата або його представника від одержання / закінчення терміну зберігання / за місцезнаходженням, вказаним в Договорі, покупець не знаходиться та зазначена як така в повідомленні про вручення поштового відправлення чи іншому аналогічному документі, засвідченому відбитком штемпеля / штампа / печатки та підписом працівника відділення поштового зв`язку.

Цей Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами. Після укладення цього Договору до статутних документів ТОВ "Еко-Буд-Трейд" повинні бути внесені відповідні зміни, оформлені у встановленому чинним законодавством України порядку (п. 4.1 Договору купівлі-продажу).

02.08.2019 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали додатковий договір до Договору купівлі-продажу, яким збільшили його ціну та змінили порядок розрахунків за ним, у зв`язку із чим внесли зміни до Договору купівлі-продажу та виклали його п. 2.2 в такій редакції:

"2.2. За домовленістю сторін ціна продажу частини частки складає суму в гривнях, що еквівалентна 7 200 000,00 (семи мільйонам двомстам тисячам) доларів США, які покупець сплачує продавцю в гривнях за курсом Національного банку України на день оплати в наступному порядку:

2.2.1. У строк до 31 (тридцять першого) грудня 2019 (дві тисячі дев`ятнадцятого) року покупець зобов`язаний сплатити продавцю суму в гривнях, яка еквівалентна 3 000 000,00 (три мільйони) доларів США по курсу долара США до гривні, встановленого Національним банком України на день оплати;

2.2.2. у строк до 01 (першого) червня 2020 (дві тисячі двадцятого) року покупець зобов`язаний сплатити продавцю суму в гривнях, яка еквівалентна 4 200 000,00 (чотири мільйони двісті тисяч) доларів США по курсу долара США до гривні, встановленого Національним банком України на день оплати.

Зазначену в цьому Договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов`язаний зі збігом якихось важких для них обставин та повністю його задовольняє.".

02.08.2019 за атом прийому-передачі частини частки в статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд" ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв частину частки в розмірі 3 150 000,00 грн, що складає 45 % у статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд".

05.08.2019 приватним нотаріусом КМНО Жуковою Ю.В. проведено реєстраційну дію № 10701050012056184 щодо ТОВ "Еко-Буд-Трейд": "Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи".

22.10.2020 між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдарований) було укладено договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд" (Договір дарування), згідно з п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, дарувальник зобов`язується передати обдарованому у власність 45 % від загального розміру статутного капіталу ТОВ "Еко-Буд-Трейд", що включають правомочності на управління, отримання прибутку, активів в разі ліквідації та інші правомочності, передбачені законом та статутом, а обдарований зобов`язується прийняти частку статутного капіталу.

Розмір внеску дарувальника до статутного капіталу ТОВ "Еко-Буд-Трейд" у грошовому вираженні становить 3 150 000,00 грн та складає 45 % від загального розміру статутного капіталу .

Ідентифікаційні ознаки ТОВ "Еко-Буд-Трейд", частка статутного капіталу, якого відступається, станом на дату укладання Договору:

повне найменування: Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Буд-Трейд";

ідентифікаційний код: 39532133;

місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Чигоріна, буд. 18, оф. 325;

номер запису в реєстрі: 10701020000056184; дата запису: 05.12.2014;

розмір статутного капіталу становить: 7 000 000,00 грн (підп. 1.1.1, 1.1.2 п. 1.1).

Відповідно до п. 1.2 Договору дарування право власності у обдарованого на частку статутного капіталу виникає з моменту державної реєстрації зміни учасників Товариства. З моменту державної реєстрації змін до відомостей про Товариство, пов`язаних зі зміною складу власників, до обдарованого як до правонаступника одночасно переходять усі права і обов`язки попереднього власника - дарувальника, які останній мав щодо Товариства. До обдарованого переходять, у тому числі, але не виключно: право на участь в управлінні Товариством, отримання частки прибутку (дивідендів) Товариства, активів у разі ліквідації тощо.

У п. 1.3 Договору дарування викладено гарантію дарувальника, що частка статутного капіталу Товариства належить йому на праві власності. Дарування частки відбувається за згодою заставодержателя за договором застави корпоративних прав від 02.08.2019, ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ), справжність підпису якого засвідчено 22.10.2020 Розсохою С.С., приватним нотаріусом КМНО, за реєстровим № 6311.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов`язань за Договором або до його припинення з підстав, передбачених законодавством або Договором (п. 5.1 Договору дарування).

22.10.2020 за актом прийому-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд" ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняв частку у зазначеному Товаристві в розмірі 3 150 000,00 грн, що дорівнює 45 % статутного капіталу.

22.10.2020 приватним нотаріусом КМНО Розсохою С.С. проведено реєстраційну дію № 1000701070020056184 щодо ТОВ "Еко-Буд-Трейд": "Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи".

14.06.2021 ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 лист про одностороннє розірвання Дговору купівлі-продажу та повернення частки статутного капіталу ТОВ "Еко-Буд-Трейд" у зв`язку з несплатою ОСОБА_2 вартості частини частки.

Вказаний лист не був вручений, і поштове відправлення, адресоване відповідачу-1, повернулось позивачу у зв`язку із закінченням терміну зберігання, про що свідчить довідка оператора поштового зв`язку від 23.06.2021.

Відтак, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до п. 3.5 Договору купівлі-продажу він є розірваним з 29.06.2021.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач послався на такі обставини:

- відповідач-1 свої зобов`язання за Договором купівлі-продажу не виконав у строки, встановлені пунктом 2.2 Договору купівлі-продажу в редакції додаткового договору від 02.08.2019 до Договору купівлі-продажу;

- незважаючи на невиконання грошового зобов`язання за Договором купівлі-продажу, відповідач-1 уклав із відповідачем-2 Договір дарування;

- внаслідок укладення Договору дарування настали негативні наслідки для позивача у вигляді неможливості повернення майна відповідно до п. 3.5 Договору купівлі-продажу;

- вказане утворює ознаки, необхідні для віднесення Договору дарування до категорії фраудаторних: особа (особи) "використали право на зло", наявні негативні наслідки для позивача, який не є стороною цього правочину, правочин вчинено для виду, правочин не є відплатним тощо;

- Договір купівлі-продажу в редакції додаткового договору від 02.08.2019 до Договору купівлі-продажу передбачає відстрочення платежів, а відтак за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу в кредит з відстроченням платежу, тому, відповідно до частини шостої статті 694 ЦК України, позивачеві як особі, яка продала товар у кредит, до його оплати належить право застави на цей товар. Позивач як заставодержатель не давав своєї згоди на відчуження предмета застави - спірної частки;

- у зв`язку з визнанням Договору дарування недійсним та розірванням Договору купівлі-продажу, підстава, на якій ОСОБА_3 набув спірну частку, відпала, у зв`язку із чим він має повернути це майно позивачу на підставі статей 387, 1212 ЦК України;

- вимоги про визнання недійсними актів приймання-передачі та скасування реєстраційних дій є похідними, і їх пред`явлення в комплексі з іншими є необхідним для повноцінного відновлення корпоративних прав позивача.

При новому розгляді справи позивач послався також на положення ст. 388 ЦК України, однак, як слушно зауважив суд першої інстанції, відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи. Проте, оскільки позивачем не зазначено й судом не встановлено зміни фактичних обставин справи, місцевий господарський суд правомірно не прийняв ці нові доводи позивача.

Заперечення відповідача-2 проти позову як при попередньому, так і при новому розгляді ґрунтуються на такому:

- Договір купівлі-продажу був чинний у період з 02.08.2019 по 29.06.2021, тобто складення оспорюваних актів приймання-передачі та реєстраційних дій припало на період чинності цього договору. Розірвання договору, на відміну від визнання договору недійсним, припиняє дію такого договору лише на майбутнє і не скасовує факт укладення договору і його дію до моменту розірвання, тому позивач не має права вимагати від відповідача-2 повернути спірну частку, а належним способом захисту прав позивача є вимога про стягнення вартості цієї частки з відповідача-1;

- Договір дарування не є фраудаторним правочином, оскільки при його укладенні відповідач-2 пересвідчився у тому, що відповідач-1 є власником частки в статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд", у нього відсутні обмеження щодо розпорядження спірною часткою, він її правомірно набув відповідно до умов Договору купівлі-продажу, який у первинній редакції передбачав, що ціну продажу частки покупець сплачує в день підписання договору. При цьому, як зазначив відповідач-2, про укладення додаткового договору від 02.08.2019 до Договору купівлі-продажу він дізнався під час розгляду в суді справи № 910/16800/20, тобто після укладення Договору дарування. Відповідач-2 також зазначив, що 02.08.2019 між відповідачем-1 та ОСОБА_4 було укладено договір застави корпоративних прав, відповідно до умов якого в забезпечення виконання зобов`язань за договором позики № 1 від 02.08.2019 відповідач-1 передав спірну частку в заставу ОСОБА_4 . 22.10.2020 між ОСОБА_4. (як заставодержателем), відповідачем-1 (як попереднім заставодавцем) та відповідачем-2 (як новим заставодавцем) було укладено договір про заміну сторони, яким відповідача-1 замінено на відповідача-2 у договорі застави, таким чином відповідач-2 фактично зобов`язався сплатити борг відповідача-1 перед ОСОБА_4 , що додатково підтверджує, що Договір дарування було укладено не для виду ("про людське око"), а з метою настання правових наслідків. Крім того, відповідач-2 зауважив, що позивачем не доведено укладення Договору дарування з метою ухилення від виконання відповідачем-1 зобов`язань за Договором купівлі-продажу. Більше того, позивач протягом більше ніж року знав про наявність у відповідача-1 заборгованості за Договором купівлі-продажу, проте не вчиняв дії щодо стягнення вартості спірної частки чи її повернення.

Скеровуючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав, що:

- суди попередніх інстанцій не врахували правових наслідків розірвання договору, що визначені у статті 653 ЦК України, не дослідили наслідків одностороннього розірвання Договору купівлі-продажу і дійшли помилкових висновків про те, що внаслідок розірвання Договору купівлі-продажу відпала правова підстава для переходу спірної частки у власність ОСОБА_2 , а відтак помилково застосували статтю 1212 ЦК України при вирішенні цього спору;

- таким чином, встановивши факт розірвання договору в односторонньому порядку, суди мали вирішити спір щодо правових наслідків такого розірвання, зокрема право позивача вимагати повернення йому спірної частки.

Висновки судів попередніх інстанцій про фраудаторність та недійсність Договору дарування Верховний Суд визнав передчасними, оскільки суди не вказали, в чому саме виявлялася невідповідність критеріям добросовісності, справедливості та недопустимості зловживання правами при його укладенні.

Зокрема, суди:

- не встановили наявність чи відсутність у ОСОБА_2 обмежень на розпорядження (відчуження) часткою у статутному капіталі Товариства, а також чи наявне у ОСОБА_2 інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором після відчуження спірної частки у статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд";

- не дослідили обставин обтяження частки заставою, тоді як ОСОБА_3 стверджував, що ОСОБА_2 передав корпоративні права у заставу ОСОБА_4 в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, а після укладення Договору дарування було укладено договір про заміну сторони в договорі застави, чим фактично ОСОБА_3 взяв на себе борг ОСОБА_2 за договором позики;

- не вказали, у чому виражається спрямованість оспорюваного правочину на шкоду позивачу, не дослідили характер взаємовідносин між контрагентами Договору дарування, його мету (зокрема, економічну), не встановили втрату платоспроможності покупця за Договором купівлі-продажу (дарувальника за Договором дарування) внаслідок укладення оспорюваного правочину.

З урахуванням вищенаведеного Верховний Суд вказав, що судам під час нового розгляду необхідно встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, зокрема, щодо наявності підстав для визнання Договору купівлі-продажу розірваним (нездійснення оплати за ним), невідповідності Договору дарування критеріям добросовісності, справедливості та недопустимості зловживання правами, належності та ефективності обраних позивачем способів захисту, а також розглянути наведені сторонами доводи, надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ст. 79 ГПК України, а саме: змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частина першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, укладений між позивачем і відповідачем-1 Договір купівлі-продажу, з огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, був належною підставою, у розумінні ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача-1 взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання глави 54 ЦК України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Як встановлено місцевим господарським судом і перевірено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні докази оплати ОСОБА_2 придбаної частини частки у статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд".

У цьому аспекті колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача-2 про те, що відповідачем-1 було здійснено часткову оплату, що вбачається з п. 2.2 Договору купівлі-продажу в первинній його редакції, де зазначено, що покупець сплачує продавцю частку в день підписання Договору, що по суті являє собою розписку.

Нездійснення оплати за Договором купівлі-продажу, як свідчать обставини справи, стало підставою для односторонньої відмови від Договору купівлі-продажу позивача як продавця.

Розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору.

У статті 653 ЦК України передбачені правові наслідки розірвання договору.

Так, у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ч. 3 ст. 653 ЦК України).

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 653 ЦК України).

Слід зазначити, що в п. 3.5 Договору купівлі-продажу передбачено право продавця розірвати цей Договір в односторонньому порядку у випадку порушення покупцем строків оплати ціни продажу частини частки більш ніж на 10 календарних днів. У такому разі частина частки повертається у власність продавця.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, уклавши Договір купівлі-продажу, сторони на власний розсуд визначили взаємні права та обов`язки, зокрема обов`язок покупця здійснити всі необхідні дії щодо повернення придбаної частки продавцю, і ці умови відповідають положенням ч. 4 ст. 653 ЦК України.

Право продавця вимагати повернення частки у статутному капіталі товариства, яка була продана з відстроченням платежу та не була оплачена покупцем, було висвітлено в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19, на яку послався Верховний Суд у справі, яка розглядається.

Так, згідно з правовим висновком, викладеним у вищезазначеній постанові у справі № 925/1382/19, якщо договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства передбачає відстрочення або розстрочення платежу, то такий договір є договором купівлі-продажу товару (частки) в кредит і до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 651 та 694 ЦК України. Право вимагати повернення товару, проданого у кредит та неоплаченого покупцем, прямо передбачене законом (ч. 4 ст. 694 ЦК України), тому продавець частки у статутному капіталі товариства, яка була продана в кредит та не була оплачена покупцем, має право вимагати розірвання договору та повернення частки. З урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", у такому випадку позивач має заявляти позовні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу, повернення частки та визначення розміру статутного капіталу і часток учасників або витребування частки, а не про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства та скасування реєстраційних дій (записів).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18, постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 910/17643/19, від 29.04.2021 у справі № 916/3904/19, на відміну від визнання договору недійсним, розірвання договору припиняє його дію лише на майбутнє і не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання.

Вищезазначені висновки касаційної інстанції, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, свідчать на користь дійсності актів приймання-передачі, позаяк вони були підписані сторонами до моменту направлення ОСОБА_1 ОСОБА_2 листа про розірвання Договору купівлі-продажу (14.06.2021) та коли було проставлено відмітку про його невручення (23.06.2021), тобто до моменту розірвання Договору купівлі-продажу (29.06.2021), але є нерелевантними до вимоги продавця про витребування майна від покупця.

Між тим, як правильно зауважив місцевий господарський суд, позов містить вимогу про витребування спірної частки від відповідача-2, який не є стороною Договору купівлі-продажу, й відповідно не має обов`язку щодо повернення спірної частки продавцю у випадку відмови останнього від Договору купівлі-продажу.

У постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 06.06.2022 у справі № 902/66/20 викладено висновки щодо обрання способу захисту цивільного права продавця у випадку несплати (неповної оплати) покупцем вартості придбаної частки в статутному капіталі господарського товариства, яка в подальшому частково була відчужена третім особам, застосування статей 651, 692, 694 ЦК України при вирішенні такого спору, наявності у продавця частки права вимагати розірвання договору купівлі-продажу частки і повернення проданої частки, з урахуванням постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18.

Зокрема, Верховний Суд у цій постанові вказав, що такий спосіб захисту як розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, що вже виконаний із боку продавця, який передав товар (частку), і частково виконаний з боку покупця, який прийняв товар (частку), здійснив її часткову оплату (основну частину) і в подальшому відчужив її третім особам, не направлений на відновлення порушеного майнового права продавця, оскільки повернення товару відповідно до правил ч. 4 ст. 694 ЦК України є неможливим у зв`язку з відсутністю товару (частки) у власності покупця та, відповідно, є неналежним способом захисту. Способу захисту, який належним чином захистить право продавця на отримання коштів, відповідає позовна вимога про стягнення недоотриманих коштів.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 30.10.2023 у даній справі № 910/16754/21, враховуючи, що на момент розірвання Договору купівлі-продажу продавцем (29.06.2021) спірна частка вже не знаходилася у власності покупця, а була подарована ОСОБА_3 , тобто ще 22.10.2020 перейшла у власність третьої особи, то продавець втратив право вимагати повернення йому такої частки внаслідок розірвання Договору купівлі-продажу через невиконання покупцем умов щодо оплати частки.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, виходячи з підстав позову, задоволення вимоги про витребування спірної частки від ОСОБА_3 постає в залежність від визнання недійсним Договору дарування.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16759/20, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, четверта статті 202 ЦК України). Отже, встановлення взаємопогоджених дій декількох осіб, які мають єдину мету, спрямовану на набуття, зміну або припинення певних цивільних прав чи виконання певних обов`язків, є ознаками вчинення єдиного правочину такими особами. Поведінка сторін має засвідчувати єдність їх волі до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент вчинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що сам по собі факт укладення Договору дарування та відчуження спірної частки відповідчем-1 на користь відповідача-2 не є втручанням у майнову сферу позивача, навіть за умови наявності у нього права застави цього майна в силу ч. 6 ст. 694 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 694 ЦК України з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

Застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами (ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про заставу" в редакції, чинній до 16.08.2020).

Згідно із ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.

Поряд із цим, частиною третьою статті 11 Закону України "Про заставу" встановлено, що заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Як уже зазначено вище, за умовами п. 2.3 Договору купівлі-продажу право власності на частину частки в статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд" переходить до покупця з моменту державної реєстрації зміни відомостей про склад учасників ТОВ "Еко-Буд-Трейд".

Відповідні зміни відбулись 05.08.2019, внаслідок проведення приватним нотаріусом КМНО Жуковою Ю.В. реєстраційної дії № 10701050012056184 щодо ТОВ "Еко-Буд-Трейд".

Отже, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, станом на момент укладення Договору дарування відповідач-1 був власником заставленого майна та мав право його відчужувати.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначає Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Як визначено абз. 8 ст. 2 вказаного Закону (в редакції, чинній до 27.04.2024) рухоме майно - окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов`язки, у тому числі майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку;

Статтею 11 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (в редакції, чинній до 01.01.2023) передбачено, що обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна в порядку, встановленому цим Законом.

Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом (ч. 2 ст. 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").

Як встановлено місцевим господарським судом і свідчать обставини справи, на момент укладення Договору дарування в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна був відсутній запис про обтяження спірної частки у статутному капіталі Товариства на користь позивача.

Позивач визначив підставою для визнання недійсним Договору дарування наявність у ньому ознак фраудаторного правочину, а також послався на порушення учасниками спірних правовідносин статей 3, 13, 215 ЦК України.

У цивільному праві застосовується така правова конструкція, як фраудаторність (від лат. "fraud", "fraudis" - обман, хитрість, шахрайство, афера) та фраудаторні правочини, яка має коріння у давньоримському конкурсному процесі, в якому на випадок розтрати майна боржником в обман кредиторів останнім надавалися особливі засоби судового захисту.

Фраудаторні правочини - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципу добросовісності, закріпленого у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цим кредиторам.

Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку. Основною метою фраудаторного правочину є отримання певної користі шляхом шахрайства, обману або зловживання довірою.

Такі правові висновки Верховного Суду викладено, зокрема, в постанові від 28.05.2024 у справі № 904/5086/22.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Така правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 11.12.2024 у справі № 922/548/24.

У постанові від 06.10.2022 у справі № 904/624/19 Верховний Суд зазначив про те, що фраудаторний договір може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній. Формування критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна).

Як вказав Верховний Суд у постанові від 11.12.2024 у справі № 922/548/24, добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання "зловживання правом" передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) "використовувала / використовували право на зло"; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21)).

Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

У постанові від 22.02.2024 у справі № 464/7832/21 Верховний Суд вказав, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як: фіктивного (ст. 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст. 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України). При цьому, в постанові 06.10.2022 у справі № 904/624/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки, унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Позивач обґрунтував фраудаторність Договору дарування тим, що грошові зобов`язання ОСОБА_2 за Договором купівлі-продажу є невиконаними в повному обсязі, відчуження ним спірної частки призвело до відсутності у боржника майна, за рахунок якого можливо погасити заборгованість, тобто внаслідок укладення Договору дарування створено негативні наслідки для позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом обґрунтовано відхилено зазначені доводи позивача, зважаючи на таке.

Дійсно, матеріали справи не містять доказів здійснення оплати відповідачем-1 за придбану частку в статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд".

Разом із тим, як правильно зауважив суд першої інстанції, твердження позивача про те, що у відповідача-1 відсутнє інше майно, за рахунок якого можна погасити заборгованість, не підтверджені жодним доказом, хоча на цю обставину звертав увагу Верховний Суд, скеровуючи справу на новий розгляд.

Судом першої інстанції при вирішенні спору слушно враховано, що відповідно до п. 2.2 Договору купівлі-продажу в редакції додаткового договору від 02.08.2019, строк виконання відповідачем-1 свого грошового зобов`язання настав 31.12.2019 в сумі еквівалентній 3 000 000,00 дол. США, та 01.06.2020 в сумі еквівалентній 4 200 000,00 дол. США.

Водночас позивач протягом майже року взагалі не вчиняв дій, спрямованих на захист власного порушеного права.

Наприкінці 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розірвання Договору купівлі-продажу, визнання недійсними актів та Договору дарування, скасування державної реєстрації, визнання права власності, тобто з позовом, подібним тому, що розглядається у цій справі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі № 910/16800/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021, в позові було відмовлено.

Лише 14.06.2021 ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 лист про одностороннє розірвання Договору купівлі-продажу та повернення частки в статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд" у зв`язку з несплатою ним її вартості.

При цьому, судом першої інстанції враховано, що Договір дарування було укладено як до пред`явлення позову в справі № 910/16800/20, так і до моменту, коли ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 лист про розірвання Договору купівлі-продажу.

З огляду на вищевикладене, доводи позивача про те, що Договір дарування було укладено з метою уникнення виконання відповідачем-1 грошового зобов`язання за Договором купівлі-продажу, місцевим господарським судом обґрунтовано визнано непереконливими, адже відсутній причинно-наслідковий зв`язок між цими подіями, позаяк Договір дарування укладено до оформлення позивачем претензії відповідачу-1.

До того ж, як слушно зауважив суд першої інстанції, дарування частки відбулося за згодою заставодержателя за договором застави корпоративних прав від 02.08.2019, ОСОБА_4 , справжність підпису якого засвідчено 22.10.2020 приватним нотаріусом КМНО Розсохою С.С. за реєстровим № 6311.

Як зазначено в письмових поясненнях приватного нотаріуса КМНО Розсохи С.С. щодо позову, а також у його листі № 43/01-16 від 26.01.2021, 22.10.2020 ним було засвідчено справжність підписів відповідачів на акті приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд", а також проведено державну реєстрацію відповідних змін до відомостей про вказану юридичну особу.

На дату звернення щодо проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не було записів про заборону вчинення реєстраційних дій щодо ТОВ "Еко-Буд-Трейд". У реєстрі було лише попередження, внесене на підставі заяви відповідача-1, стосовно того, що ним укладено договір застави корпоративних прав від 02.08.2019, відповідно до умов якого в забезпечення виконання зобов`язань відповідачем-1 за основним договором, він передає в заставу ОСОБА_4 корпоративні права у ТОВ "Еко-Буд-Трейд", а саме частку в розмірі 3 150 000,00 грн, що становить 45 % статутного капіталу цього Товариства. У зв`язку з тим, що корпоративні права перебували в заставі, крім заяви щодо державної реєстрації та акта приймання-передачі, була надана заява ОСОБА_4 про надання згоди на відчуження відповідачем-1 спірної частки та на укладення і підписання Договору дарування, акта приймання-передачі вказаної частки.

Як встановлено місцевим господарським судом і перевірено судом апеляційної інстанції, з матеріалів справи вбачається, що після укладення Договору дарування, 22.10.2020 між ОСОБА_4 як заставодержателем, ОСОБА_2 як попереднім заставодавцем та ОСОБА_3 як новим заставодавцем було укладено договір про заміну сторони в договорі застави корпоративних прав (частки в статутному капіталі Товариства) від 02.08.2019, чим фактично ОСОБА_3 взяв на себе борг ОСОБА_2 за договором позики. При цьому тривалість цих правовідносин не дає суду підстав вважати Договір дарування удаваним правочином.

Крім того, як встановив суд першої інстанції та перевірив суд апеляційної інстанції, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/6088/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ) та ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6 ) про переведення на ОСОБА_3 прав та обов`язків покупця частки у статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд" у розмірі 55 % статутного капіталу за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд", укладеним 10.06.2022 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що, як правильно зазначив місцевий господарський суд, свідчить про реальність Договору дарування та його укладення з метою реалізації правомочностей, що належать особі як учаснику юридичної особи.

З урахуванням наведеного в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність ознак фраудаторності Договору дарування, та, як наслідок, підстав визнання його недійсним і повернення позивачу набутої відповідачем-2 за цим правочином частки у статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд" на підставі статей 387, 1212 ЦК України.

Таким чином, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення основних позовних вимог про визнання недійсним Договору дарування та витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частини частки у статутному капіталі ТОВ "Еко-Буд-Трейд", що становить 45 % статутного капіталу цього Товариства, а відтак і решти вимог, що є похідними від них.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову повністю у зв`язку з його необґрунтованістю.

У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), де зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/16754/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/16754/21 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

У зв`язку з тривалими повітряними тривогами по місту Києву повний текст постанови складено та підписано - 22.01.2025.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко