Рішення

від 19.12.2024 по справі 910/1422/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.12.2024Справа № 910/1422/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/1422/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромбудмонтаж»

про стягнення 2148794,86 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Колток О.М.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромбудмонтаж» (далі - відповідач) про стягнення 2148794,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строків виконання робіт за договором №2110000110 від 13.10.2021 року, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 1781945,73 грн та штраф у розмірі 366849,13 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 (суддя Мандриченко О.В.) позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/1422/24 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.

26.02.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромбудмонтаж» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав того, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання окремих етапів робіт у межах основного зобов`язання за умовами договору підряду є неможливим, про що свідчить стала практика застосування норм матеріального права у подібних спорах, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/22058/17, від 25.02.2020 у справі №911/2309/18, від 12.09.2019 у справі №911/2360/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19. При цьому, відповідач наголосив, що ані у договірній ціні укладеній до основного договору, ані у графіку виконання робіт, сторони не погоджували та не конкретизували види робіт, що виконуються на кожному етапі, а тому підписані сторонами акти приймання виконаних будівельних робіт та акти вартості устаткування, що придбаваються виконавцем робіт не можуть підтверджувати виконання робіт за певними етапами. Поряд з тим, відповідач наголошує, що пункти вимірювання втрат газу ГРС Львівської та Волинської областей введено в експлуатацію в межах дії спірного договору, який за умовами додаткової угоди №1 становить 595 днів - 31.05.2023, що підтверджується сертифікатами відповідності, що свідчить про відсутність порушення відповідачем строку виконаних робіт за другим та третім етапами. Крім того, відповідач зауважує на тому, що заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій є значним та таким, що у 35 разів перевищує прибуток відповідача за виконання умов спірного договору.

Також, 26.02.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромбудмонтаж» надійшло клопотання про зменшення розміру неустойки на 95%, з огляду на незначний по відношенню до заявлених до стягнення санкцій прибуток відповідача за виконання договору №2110000110 від 13.10.2021 та зважаючи на те, що діяльність відповідача є збитковою і з урахуванням складної економічної ситуації в країні через військову агресію Російської Федерації, заявлений позивачем до стягнення розмір неустойки призведене до збільшення показників збитку підприємства та ускладнення роботи підприємства.

01.03.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечив проти доводів відповідача викладених у відзиві та вказав, що сторонами у спірному договорі підряду на підставі статті 846 Цивільного кодексу України було погоджено термін на виконання окремих етапів робіт і санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором, при цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Сторони у договорі від 13.10.2021 №2110000110, скориставшись принципом свободи договору, передбачили можливість нарахування штрафних санкцій саме у випадку несвоєчасного виконання як окремого виду робіт, так і певного етапу робіт, обумовлених договором і передбачених графіком виконання робіт (додаток № 3) незалежно від виконання усього зобов`язання і нарахування таких штрафних санкцій не залежить від порушення строків виконання усіх етапів договору і здачі цілого готового об`єкту. При цьому, позивач наголосив, що договором передбачено, які саме види робіт належать до відповідного етапу виконання робіт, про що свідчить графік виконання робіт та зміст актів приймання виконаних робіт, а доводи відповідача про відсутність порушення строків виконання робіт по етапу ІІ та ІІІ є помилковими так як договором та графіком виконання робіт було чітко встановлено строк виконання кожного етапу, які були порушені відповідачем.

05.03.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромбудмонтаж» надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач вказав, що конкретні види робіт та їх вартість за етапами не узгоджувалися умовами договору, а тому не можуть бути встановлені графіком виконання робіт та/або актами приймання виконаних робіт, а посилання позивача на практику застосування норм матеріального права у постанові Північного апеляційного господарського суду та на окрему думку від 01.06.2021 у справі №910/12876/20 вважає нерелевантним, з огляду на приписи положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

11.03.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» надійшли заперечення на клопотання про зменшення розміру пені та штрафу, у яких позивач заперечив проти зменшення штрафних санкцій, оскільки задоволення заявленого відповідачем клопотання нівелює саме значення пені та штрафу, як міри відповідальності за порушення зобов`язань, при цьому застосування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання не є наміром позивача збагатитись, а є засобом забезпечення належного виконання умов договору так як об`єкти газотранспортної інфраструктури (на яких здійснюються роботи) мають стратегічне значення для країни і тому поетапне вчасне виконання робіт за договором в т.ч. є засобом безпечного функціонування ГТС. Водночас зауважує, що доводи відповідача про наявність у нього скрутного фінансового становища не є беззаперечними, а надані докази є неналежними доказами неплатоспроможності відповідача, оскільки реальний майновий стан та платоспроможність боржника має оцінюватися в сукупності з іншими доказами, зокрема, але не виключно, інформацією про всі розрахунки боржника; доказами відсутності руху коштів по всіх відкритих банківських рахунках боржника; доказами про відсутність майна або його недостатності для погашення вимог кредиторів; та доказами того, що задоволення вимог позивача призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань відповідача в повному обсязі перед іншими кредиторами. Саме по собі скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом господарської діяльності відповідача, як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для беззаперечного зменшення пені та штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2024 (суддя Мандриченко О.В.) закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 30.04.2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 задоволено самовідвід судді Мандриченка О.В, від розгляду справи №910/1422/24.

Справу №910/6804/23 передано для здійснення повторного автоматичного розподілу.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи №910/1422/24 між суддями, справу передано на розгляд судді Васильченко Т.В., що відображено у протоколі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 прийнято справу №910/1422/24 до провадження, постановлено провести повторне підготовче провадження у справі №910/1422/24 та призначено підготовче засідання у справі.

21.05.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромбудмонтаж» надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про зменшення розміру пені та штрафу на 95%, аналогічні тим, що були подані відповідачем до суду раніше.

24.05.2024 та 30.05.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» надійшла відповідь на відзив та заперечення проти клопотання про зменшення розміру пені та штрафу, аналогічні тим, що були подані позивачем до суду раніше

У судовому засіданні 23.07.2024, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.

Під час розгляду справи по суті, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошувались перерви, зокрема, до 19.12.2024.

У судовому засіданні 19.12.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

У свою чергу, представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча про час, місце та дату розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить наявні в матеріалах справи докази.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи і не повідомив суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за його відсутності.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 19.12.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.10.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газпромбудмонтаж» (далі - підрядник) було укладено договір №2110000110 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого підрядник за завданням замовника, відповідно до умов цього договору про закупівлю, зобов`язується на свій ризик надати послуги: послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Рівненської обл.) відповідно до вимог чинних нормативних документів і технічної документації (які, з урахуванням частини 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (зі змінами та доповненнями), норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, далі іменуються - роботи), а замовник - прийняти та оплатити такі роботи відповідно до умов цього договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору склад, обсяги, вартість робіт та строки визначені технічними, якісними та кількісними характеристиками (додаток №1), договірною ціною (додаток №2) та графіком виконання робіт (додаток №3), які є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 1.3 договору встановлено, що обсяги закупівлі робіт можуть бути зменшені, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника.

За умовами пункту 3.1 договору загальна вартість виконуваних робіт за цим договором, що є ціною договору згідно із договірною ціною (додаток №2) становить: 60410000,00 грн, в тому числі ПДВ 20% 10068333,33 грн. Ціна договору є твердою і не може змінюватися в ході його виконання, якщо інше не передбачено цим договором та чинним законодавством.

Оплата за цим договором проводиться в такому порядку: замовник протягом 30 (тридцяти) календарних днів, але не раніше ніж через 20 (двадцять) календарних днів з моменту прийняття робіт, що підтверджується актами приймання виконаних робіт та довідками про вартість виконаних робіт, перераховує на розрахунковий рахунок підрядника суму вартості прийнятих робіт. При складанні актів приймання виконаних робіт та довідок про вартість виконаних робіт використовуються форми документів КБ-2в та КБ-3 (пункт 3.3 договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору підрядник зобов`язується виконати роботи протягом 365 календарних днів з дати підписання договору з обов`язковим дотриманням погодженого із замовником графіку виконання робіт (додаток №3), що додається до цього договору та є невід`ємною його частиною.

Пунктами 4.2 та 4.3 договору визначено, що строки виконання робіт можуть бути змінені з внесенням відповідних змін у цей договір у випадках, передбачених чинним законодавством України. Датою закінчення виконаних підрядником робіт вважається дата їх прийняття замовником в порядку, передбаченому розділом 5 цього договору. Виконання робіт може бути закінчено підрядником достроково за умови письмової згоди замовника.

Згідно пункту 4.4 договору місце виконання робіт (надалі - об`єкти): ГРС Рівне Бібрського ЛВУМГ, 33003, Рівненська обл., м. Рівне; ГРС Ярославичі Бібрського ЛВУМГ, 35183, Рівненська обл., Дубенський район, с. В. Городниця; ГРС Костопіль Бібрського ЛВУМГ, 35001, Рівненська обл., Рівненський район, м. Костопіль.

За умовами пункту 5.1 договору передача виконаних робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актами приймання виконаних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін.

Акт приймання виконаних робіт та довідку про вартість виконаних робіт готує підрядник і надає його замовнику не пізніше 25 числа звітного місяця. Разом з актом приймання виконаних робіт підрядник надає замовнику повний комплект виконавчої документації за звітний період, оформленої належним чином, відповідно до вимог чинних нормативних документів у галузі будівництва. Замовник протягом 5 (п`яти) робочих днів перевіряє достовірність отриманих акту приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт в частині фактично виконаних робіт, їх відповідність показникам якості, комплектність виконавчої документації, та, у разі відсутності явних недоліків, підписує його в рамках цього ж строку, або направляє мотивоване заперечення проти такого підписання. При прийманні виконаних робіт замовник може витребувати сертифікати/паспорти на застосовані матеріали, документи, що підтверджують вартість матеріалів, розрахунки на інші витрати та іншу документацію, визначену чинним законодавством (пункт 5.2 договору).

Відповідно до пункту 7.1 договору замовник зобов`язаний: допустити підрядника на об`єкт для проведення робіт з дотриманням вимог внутрішніх документів щодо охорони праці та допуску працівників сторонніх організацій та відвідувачів для виконання робіт (завдань) на об`єктах ТОВ «Оператор ГТС України». Письмово повідомити підрядника про надання йому дозволу; приймати виконані роботи згідно оформлених в установленому договором порядку актів приймання виконаних робіт; здійснювати розрахунки за виконані роботи в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором; надати підряднику необхідну для виконання робіт інформацію, згідно технічних, якісних та кількісних характеристик (додаток №1).

Умовами пункту 7.3 договору встановлено, що підрядник зобов`язаний, зокрема, виконати якісно та у встановлені графіком виконання робіт (додаток №3) строки роботи відповідно до технічних, якісних та кількісних характеристик (додаток №1), ДБН та іншої нормативної документації.

Згідно пункту 10.1 договору у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до пункту 10.2 договору у випадку несвоєчасного виконання робіт, передбачених графіком виконання робіт (додаток №3), до підрядника застосовуються штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 0,1 % від вартості робіт, які несвоєчасно виконані, за кожен день прострочення виконання робіт, а при порушенні строку виконання робіт більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% від вартості несвоєчасно виконаних робіт.

Пунктом 13.6 договору встановлено, що усі зміни і доповнення до договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими представниками сторін.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє 395 календарних днів з дати підписання. В частині гарантійних зобов`язань договір діє до закінчення гарантійного строку, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (пункт 11.1 договору).

Додатком №1 до договору №2110000110 від 13.10.2021 (далі - додаток №1) сторонами було погоджено технічні, якісні та кількісні характеристики, за умовами яких визначено підстави для виконання робіт; місце виконання робіт; загальні технічні вимоги; перелік робіт, що виконуються при ремонті пункту вимірювання витрат газу та технічні вимоги до обладнання та устаткування.

Додатком №2 до договору №2110000110 від 13.10.2021 (далі - додаток №2) сторонами було погоджено договірну ціну за послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Рівненської області), за умовами якої загальна вартість виконуваних робіт за цим договором становить: 60410000,00 грн.

Додатком №3 до договору №2110000110 від 13.10.2021 (далі - додаток №3) було встановлено графік виконання робіт, згідно якого сторонами погоджено найменування робіт та граничний термін виконання робіт, кількість календарних днів, а саме: 1) обстеження, розробка, подання на експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації - 120 днів (далі - І етап); 2) виготовлення/придбання основних блоків та вузлів, будівельно-монтажні роботи, електромонтажні роботи - 300 днів (далі - ІІ етап); 3) пусконалагоджувальні роботи - 365 днів (далі - ІІІ етап).

11.11.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газпромбудмонтаж» було укладено додаткову угоду №1 до договору №2110000110 від 13.10.2021 р. (далі - додаткова угода №1) на надання послуг: послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Рівненської обл.), за умовами якої керуючись п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» №922-VIII від 25.12.2015 року, у відповідності до частини першої ст. 651, 653, 654 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України, пункту 13.6 договору, сторони дійшли згоди внести наступні зміни до договору.

Так, пунктом 1 додаткової угоди №1 сторони погодили пункт 10.9.3 договору викласти в такій редакції: «Термін дії гарантії - до 01 липня 2023 року включно».

Умовами пункту 2 додаткової угоди №1 сторони домовились пункт 11.1 договору викласти в такій редакції: « 11.1. Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє 595 календарних днів з дати підписання. В частині гарантійних зобов`язань - до закінчення гарантійного строку, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.».

31.05.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газпромбудмонтаж» було укладено додаткову угоду №2 до договору №2110000110 від 13.10.2021 р. (далі - додаткова угода №2) на надання послуг: послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Рівненської обл.), за умовами якої керуючись п. 3 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» № 922-VIII від 25.12.2015 року (зі змінами та доповненнями), відповідно до частини 1 статті 651, статей 653, 654 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, підпункту 7.4.2 пункту 7.4, пункту 13.6 договору, сторони дійшли згоди внести наступні зміни до договору.

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди №2 пункт 3.1 договору викладено в такій редакції: « 3.1. Загальна вартість виконуваних робіт за цим договором, що є ціною договору згідно з договірною ціною (додаток №2) становить: 60326674,07 грн, в тому числі ПДВ 20% - 10054445,68 грн.».

Пунктами 2 та 3 додаткової угоди №2 сторони домовились додаток № 1 «Технічні, якісні та кількісні характеристики» до договору викласти у редакції додатку 1 до цієї додаткової угоди №2. Додаток № 2 «Договірна ціна» до договору викласти у редакції додатку 2 до цієї додаткової угоди №2.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання умов договору №2110000110 від 13.10.2021 було надано позивачу послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Рівненської обл.) відповідно до вимог чинних нормативних документів і технічної документації про що сторонами складено та підписано відповідні акти приймання виконаних робіт.

Втім, відповідач допустив порушення графіку виконання робіт (додаток №3), у зв`язку з чим позивачем на підставі пункту 10.2 договору нараховано пеню у розмірі 1781945,73 грн та штраф у розмірі 366849,13 грн.

27.10.2023 року позивач звернувся до відповідача із претензією №2 від 23.10.2023 №ТОВВИХ-23-15005, у якій вимагав сплатити нараховані на підставі пункту 10.2 договору штрафні санкції у загальному розмірі 2148794,85 грн, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду, а відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 4.1 договору підрядник зобов`язується виконати роботи протягом 365 календарних днів з дати підписання договору з обов`язковим дотриманням погодженого із замовником графіку виконання робіт (додаток №3), що додається до цього договору та є невід`ємною його частиною.

Так, додатком №3 до договору №2110000110 від 13.10.2021 сторонами було погоджено графік виконання робіт, яким встановлено найменування робіт та граничний термін виконання робіт, кількість календарних днів, а саме: 1) обстеження, розробка, подання на експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації - 120 днів; 2) виготовлення/придбання основних блоків та вузлів, будівельно-монтажні роботи, електромонтажні роботи - 300 днів; 3) пусконалагоджувальні роботи - 365 днів.

Отже, відповідач взяв на себе зобов`язання виконати роботи по договору протягом 365 календарних днів з дати підписання договору з дотриманням етапів та графіку їх виконання, а саме: по І етапу до 10.02.2022; по ІІ етапу до 09.08.2022; по ІІІ етапу до 13.10.2022.

Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У даному випадку, як встановлено судом, відповідач допустив прострочення виконання робіт по етапах згідно графіку виконання робіт, а саме: по ІІ етапу, згідно графіку виконання робіт: за актом приймання виконаних будівельних робіт №1 за серпень 2022 від 31.08.2022 на суму 38703,30 грн та актом вартості устаткування, що придбаваються виконавцем робіт за серпень 2022 від 31.08.2022 на суму 27720000,00 грн - прострочення складає 21 день; за актом приймання виконаних будівельних робіт №2 за серпень 2022 від 31.08.2022 на суму 40717,10 грн та актом вартості устаткування, що придбаваються виконавцем робіт за серпень 2022 на суму 6696000,00 грн - прострочення складає 21 день; за актом приймання виконаних будівельних робіт №3 за серпень 2022 від 31.08.2022 на суму 53362,02 грн та актом вартості устаткування, що придбаваються виконавцем робіт за серпень 2022 від 31.08.2022 на суму 13408800,00 грн - прострочення складає 21 день; за актом приймання виконаних будівельних робіт №1 за вересень 2022 від 30.09.2022 на суму 66098,33 грн та актом вартості устаткування, що придбаваються виконавцем робіт за вересень 2022 від 30.09.2022 на суму 679354,74 грн - прострочення складає 51 день; за актом приймання виконаних будівельних робіт №2 за жовтень 2022 від 31.10.2022 на суму 92526,88 грн - прострочення складає 82 дні; за актом приймання виконаних будівельних робіт №3 за жовтень 2022 від 31.10.2022 на суму 402776,82 грн - прострочення складає 82 дні; за актом приймання виконаних будівельних робіт №1 за листопад 2022 від 30.11.2022 на суму 306805,46 грн - прострочення складає 112 днів; за актом приймання виконаних будівельних робіт №1 за серпень 2023 від 31.08.2023 на суму 302233,96 грн та актом вартості устаткування, що придбаваються виконавцем робіт за серпень 2023 від 31.08.2023 на суму 852,00 грн - прострочення складає 184 дня; за актом приймання виконаних будівельних робіт №2 за серпень 2023 від 31.08.2023 на суму 584874,76 грн та актом вартості устаткування, що придбаваються виконавцем робіт за серпень 2023 від 31.08.2023 на суму 1092,00 грн - прострочення складає 184 дня; по ІІ етапу та ІІІ етапу, згідно графіку виконання робіт: за актом приймання виконаних будівельних робіт №1 за грудень 2022 від 30.12.2022 на суму 64939,62 грн, з яких роботи ІІ етапу було виконано на загальну суму 7676,54 грн, по ІІІ етапу було виконано роботи на загальну суму 57263,08 грн та актом вартості устаткування, що придбаваються виконавцем робіт за грудень 2022 від 30.12.2022 на суму 103618,50 грн - прострочення складає по ІІ етапу 142 дня, по ІІІ етапу 77 днів; за актом приймання виконаних будівельних робіт №2 за грудень 2022 від 30.12.2022 на суму 61423,32 грн, з яких роботи ІІ етапу було виконано на загальну суму 4160,24 грн, по ІІІ етапу було виконано роботи на загальну суму 57263,08 грн та актом вартості устаткування, що придбаваються виконавцем робіт за грудень 2022 від 30.12.2022 на суму 7650,44 грн - прострочення складає 142 дня, по ІІІ етапу 77 днів; за актом приймання виконаних будівельних робіт №3 за серпень 2023 від 31.08.2023 на суму 2557712,48 грн, з яких роботи ІІ етапу було виконано на загальну суму 2421886,41 грн, по ІІІ етапу було виконано роботи на загальну суму 135826,07 грн та актом вартості устаткування, що придбаваються виконавцем робіт за серпень 2023 від 31.08.2023 на суму 8742,44 грн - прострочення складає по ІІ етапу 184 дня, по ІІІ етапу на 182 дня.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Отже, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 10.2 договору сторони узгодили, що у випадку несвоєчасного виконання робіт, передбачених графіком виконання робіт (додаток №3), до підрядника застосовуються штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 0,1 % від вартості робіт, які несвоєчасно виконані, за кожен день прострочення виконання робіт, а при порушенні строку виконання робіт більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% від вартості несвоєчасно виконаних робіт.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.

Відтак, оскільки відповідач допустив порушення строків виконання робіт по договору згідно погодженого графіку, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 10.2 договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 1781945,73 грн та штраф у розмірі 366849,13 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим, відповідач заявив клопотання про зменшення розміру пені та штрафу на 95%, з урахуванням збиткової діяльності підприємства та складної економічної ситуації в країні.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 26.07.2022 у справі №922/2567/21, від 24.05.2022 у справі №910/12996/17. від 19.01.2022 у справі №924/462/21, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19 та від 10.09.2019 року в справі №904/4685/18.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Суд зауважує, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій. Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і це питання вирішується господарським судом згідно із вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

В обґрунтування поданого клопотання, відповідач посилається на те, що згідно з даними фінансової звітності за 2022 рік та дев`ять місяців 2023 року діяльність відповідача є збитковою, втім, незважаючи на вкрай складну економічну ситуацію в країні через військову агресію Російської Федерації за результатами господарської діяльності показник фінансового збитку відповідача почав зменшуватися, тоді як стягнення нарахованих позивачем штрафних санкцій знову призведе до збільшення показника збитку, що в умовах воєнного стану призведе до повного припинення діяльності відповідача. При цьому, відповідач акцентує увагу на прибутку за повне виконання зобов`язань по договору № 2110000110 від 13.10.2021, який значно менший за розмір заявленої неустойки.

Дослідивши подане відповідачем клопотання, з урахуванням інтересів обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, оскільки, заявляючи клопотання про зменшення розміру неустойки, відповідач належним чином не підтвердив скрутного майнового (фінансового) становища, з урахуванням обставин даної справи, а наведені відповідачем доводи не можуть вважатися беззаперечними та встановлювати безумовну достовірність щодо його майнового стану. Реальний майновий стан та платоспроможність відповідача має оцінюватися в сукупності з іншими доказами, зокрема, але не виключно, інформацією про всі розрахунки; доказами відсутності руху коштів по всіх відкритих банківських рахунках божника; доказами про відсутність майна або його недостатності для погашення вимог кредиторів; та доказами того, що задоволення вимог позивача призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань відповідача в повному обсязі перед іншими кредиторами тощо.

Відповідач, як юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, враховуючи принципи закріплені в статті 6 Цивільного кодексу України, взяв на себе відповідні зобов`язання виконати роботи по договору у порядку та у строки встановлені ним, а тому об`єктивно усвідомлював усі можливі ризики ведення господарської діяльності та виконання зобов`язань за таким договором.

Водночас, ризики збиткової підприємницької діяльності несе сам суб`єкт господарювання, а тому нерентабельність та неприбутковість відповідача є наслідком його діяльності.

У той же час, оцінка майнового становища підприємства лише на підставі зафіксованих фінансових збитків за окремий календарний рік не може вважатися об`єктивною, оскільки вона не враховує природу безперервності господарської діяльності підприємства.

Підприємницька діяльність за своєю сутністю є динамічним процесом, спрямованим на отримання стабільного прибутку, у тому числі через співпрацю з новими контрагентами та розширення ринків, за таких умов, фінансова звітність як статичний інструмент відображення минулої господарської діяльності не завжди може бути вичерпним доказом щодо поточного майнового стану суб`єкта, а тому висновки щодо фінансового стану повинні базуватися на аналізі комплексних обставин, включаючи перспективу отримання прибутку та можливості підприємства.

До того ж, підприємство будучи самостійним суб`єктом господарювання має право самостійно визначати умови виконання робіт, формування їхньої собівартості та розрахунку ціни, включаючи отримання прибутку, тому посилання на малий прибуток як на обставину, що може звільняти відповідача від виконання договірних зобов`язань в частині сплати штрафних санкцій або впливати на їхній зміст є неспроможними.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23 та від 24.09.2024 у справі № 915/1037/23 у подібних правовідносинах.

У даному випадку, відповідачем не надано переконливих доказів, які б підтверджували наявність юридично значущих обставин для задоволення клопотання про зменшення розміру неустойки, а відтак суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого клопотання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності прострочення виконання робіт по договору за кожним етапом, згідно узгодженого графіку виконання робіт.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача на те, що нарахування пені та штрафу за прострочення виконання окремих етапів робіт у межах основного зобов`язання за договором підряду є неможливим так як нарахування штрафних санкцій, як міри відповідальності, за порушення зобов`язань можливе лише за наслідками виконання умов договору в цілому.

Так, майново-господарські зобов`язання мають цивільно-правову природу і регулюються передусім нормами Цивільного кодексу України із визначенням Господарського кодексу України лише окремих їх особливостей (зазначене прямо передбачено частиною першою статті 175 Господарського кодексу України. Цивільне ж право відзначається загальнодозвільним правовим режимом - «дозволено все, що не заборонено».

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу). За змістом цієї засади сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України).

Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Відсутність у законі дозволу передбачити в договорі ту чи іншу умову не є рівнозначною забороні включення такої умови в договір.

Сторони не позбавлені права встановити в договорі на випадок порушення його умов такий платіж, який вони вважатимуть за необхідне (відшкодування збитків, штраф тощо), якщо це не заборонено законом.

Отже, необхідним є встановлення змісту умови договору та справжнього волевиявлення сторін. Якщо у договорі сторони заздалегідь узгодили вид та розмір санкції (її конкретний грошовий вираз), така умова є обов`язковою для виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2024 у справі №904/1553/23.

Як встановлено судом у даній справі та не заперечується сторонами, укладений між сторонами договір №2110000110 від 13.10.2021, за своєю правовою природою є договором підряду, а тому для регулювання його спірних положень слід застосовувати Главу 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У пункті 4.1 договору сторони узгодили, що підрядник зобов`язується виконати роботи протягом 365 календарних днів з дати підписання договору з обов`язковим дотриманням погодженого із замовником графіку виконання робіт (додаток №3), що додається до цього договору та є невід`ємною його частиною. Так, додатком №3 встановлено графік виконання робіт, згідно якого сторонами було погодженого найменування робіт та граничний термін виконання робіт, кількість календарних днів, а саме: 1) обстеження, розробка, подання на експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації - 120 днів (далі - І етап); 2) виготовлення/придбання основних блоків та вузлів, будівельно-монтажні роботи, електромонтажні роботи - 300 днів (далі - ІІ етап); 3) пусконалагоджувальні роботи - 365 днів (далі - ІІІ етап).

При цьому, пунктом 10.2 договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасного виконання робіт, передбачених графіком виконання робіт (додаток №3), до підрядника застосовуються штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 0,1 % від вартості робіт, які несвоєчасно виконані, за кожен день прострочення виконання робіт, а при порушенні строку виконання робіт більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% від вартості несвоєчасно виконаних робіт.

Відтак, керуючись певною розважливістю та принципами правової визначеності з урахуванням права тлумачення умов договору у відповідності до правовідносин, що виникли, суд вказує на наявність чітко узгоджених сторонами зобов`язань щодо дотримання строків виконання окремих етапів робіт, а включення відповідальності за порушення строків, передбачених додатком №3 до договору, є реалізацією принципу свободи договору, закріпленого в статті 627 Цивільного кодексу України і не суперечить загальним нормам чинного законодавства.

Принцип свободи договору надає сторонам право самостійно визначати зміст та умови договірних зобов`язань, у тому числі положення щодо відповідальності за їх порушення.

Спірний договір містить положення про застосування штрафних санкцій за недотримання строків виконання окремих етапів робіт, що було зафіксовано пунктами 4.1 та 10.2 договору та у повній мірі кореспондується з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Факт підписання договору відповідачем без будь-яких застережень щодо умов про право замовника нараховувати та заявляти штрафні санкції за порушення графіку виконання окремих етапів, свідчить про прийняття ним договірних зобов`язань у повному обсязі.

Відповідно до положень статті 13 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, але в межах, установлених договором та законом. Відповідач, маючи можливість вільно висловити свої зауваження чи заперечення, таких не висловив, а тому доводи про неправомірність нарахування штрафних санкцій, з урахуванням встановлених судом порушень строків виконання робіт по етапам згідно графіку, є необґрунтованими.

Безпідставними є і твердження відповідача про неможливість застосування санкцій за кожен етап виконання робіт окремо, оскільки договір прямо передбачає поділ загального зобов`язання на етапи та окрему відповідальність за їх порушення.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на практику застосування норм матеріального права у подібних спорах, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/22058/17, від 25.02.2020 у справі №911/2309/18, від 12.09.2019 у справі №911/2360/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.

Так, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які вказує відповідач у відзиві як підставу для відмови у задоволенні позову, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Тоді як, проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виникли спори у перелічених відповідачем справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, судом встановлено, що фактичні обставини у зазначених відповідачем справах є відмінними від обставин даної справи так як у наведених справах сторонами у договорах підряду не узгоджувалася відповідальність за неналежне (несвоєчасне) виконання окремих етапів робіт згідно встановленого графіку, а тому такі висновки Верховного Суду не можуть бути застосовані та братися до уваги в контексті правовідносин, що виникли між сторонами у даній справі.

Відхиляє суд і доводи відповідача про неузгодження та відсутність конкретизації видів робіт по кожному окремому етапу та як наслідок неможливості встановлення виконаних робіт по договору до приналежності певному етапу.

Як вже зазначалось судом, у додатку №3 до договору сторонами було встановлено найменування робіт та граничний термін виконання робіт, кількість календарних днів, а саме: 1) обстеження, розробка, подання на експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації - 120 днів (І етап); 2) виготовлення/придбання основних блоків та вузлів, будівельно-монтажні роботи, електромонтажні роботи - 300 днів (ІІ етап); 3) пусконалагоджувальні роботи - 365 днів (ІІІ етап).

Визначення етапів у графіку виконання робіт має на меті забезпечення належного виконання договірних зобов`язань у цілому, у контексті їх специфіки та обсягу. Таке структурне розмежування робіт є відображенням чіткої послідовності дій, які підрядник повинен здійснити для досягнення кінцевої мети договору, що відповідає статті 837, 846 Цивільного кодексу України щодо належного виконання зобов`язання.

Графік, будучи складовою договору, визначає порядок виконання та контролює відповідність фактично виконаних робіт їхньому договірному призначенню.

З аналізу підписаних сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт судом встановлено, що кожен етап виконання робіт кореспондується з конкретними обсягами робіт, передбаченими у відповідному графіку, який є невід`ємною частиною спірного договору і акти приймання виконаних будівельних робіт за спірний період, містять посилання на виконання робіт згідно погоджених у графіку їх видів, таке віднесення підтверджує узгоджений сторонами порядок виконання договірних зобов`язань.

Не обґрунтованими є і посилання відповідача на введення в експлуатацію в межах дії спірного договору пунктів вимірювання втрат газу ГРС Львівської та Волинської областей та як наслідок відсутність порушення строку виконання робіт за другим та третім етапами, оскільки додатковою угодою №1 було збільшено загальний строк дії договору, однак будь-яких змін, як того передбачає пункт 4.2 та 13.6 договору до графіку виконання робіт, зокрема, ІІІ етапу (пусконалагоджувальні роботи) сторонами не було внесено, а відтак відповідач повинен був виконати роботи по введенню в експлуатацію пунктів вимірювання втрат газу ГРС Львівської та Волинської областей, у строк встановлений додатком №3 до договору, а не у загальний термін дії договору.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

За таких обставин, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромбудмонтаж» про стягнення 2148794,86 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромбудмонтаж» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 21, прим. 201; ідентифікаційний код 36964133) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (03065, м. Київ, пр. Гузара Любомира, буд. 44; ідентифікаційний код 42795490) пеню у розмірі 1781945 (один мільйон сімсот вісімдесят одна тисяча дев`ятсот сорок п`ять) грн 73 коп., штраф у розмірі 366849 (триста шістдесят шість тисяч вісімсот сорок дев`ять) грн 13 коп. та судовий збір у розмірі 32231 (тридцять дві тисячі двісті тридцять одна) грн 92 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.01.2025.

СуддяТ.В. Васильченко