Рішення

від 16.01.2025 по справі 910/7938/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2025Справа № 910/7938/23 (910/5825/24)

Господарський суд міста Києва у складі судді Стасюка С.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Проктер Енд Гембл Україна"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкор Персонал Україна",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Діамант"

про визнання недійсним договору факторингу

в межах справи № 910/7938/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛІНРОСТА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНКОР ПЕРСОНАЛ УКРАЇНА" (ідентифікаційний код 36218922)

про банкрутство

Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

1. Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оспорюваний договір факторингу був укладений не раніше 03.03.2022 року. Кінцевим бенефіціарним власником відповідача-1 як сторони договору факторингу станом на момент його укладення, був громадянин російської федерації. На переконання позивача, вказане означає, що договір факторингу є недійсним відповідно до мораторію, встановленого постановою Кабінету міністрів України від 03.03.2022 № 187, як такий, що укладений з юридичною особою України, кінцевим бенефіціарним власником якої є громадянин рф.

Також, позивач зазначає, що в акті приймання-передачі від 12.05.2023 не зазначено, коли саме відповідач-2 сплатив авансовий внесок. Позивач допускає, що такий внесок було сплачено вже після набрання чинності мораторієм, тобто, така оплата вже була би прямим порушенням мораторію.

Крім того, 12.05.2023 в порушення мораторію, встановленого постановою Кабінету міністрів України від 03.03.2022 № 187, відповідач-1 (особа, пов`язана з державоюагресором) та відповідач-2 уклали правочин (акт приймання-передачі), за яким у відповідача-2 виникають грошові зобов`язання перед відповідачем-1 у сумі 225 000, 00 грн., з огляду на п. 3.3. договору факторингу.

У зв`язку з чим, на переконання позивача, вказаний акт приймання-передачі також підлягає визнанню недійсним, як такий, що порушує вимоги законодавства.

2. Стислий виклад позиції відповідача-2

У поданому відзиві відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог, вказуючи, що:

- сплативши у грудні 2020 року авансовий внесок у розмірі 25 000,00 грн на користь ТОВ "Анкор Персонал Україна", ТОВ ФК "Діамант" не було порушено вимог мораторію, передбаченого постановою Кабміну від 03.03.2022 № 187;

- актом приймання-передачі від 12.05.2023 вимог постанови Кабміну від 03.03.2022 № 187 порушено не було, адже, відповідного грошового зобов`язання на користь ТОВ " Анкор Персонал Україна" він не породив, як і не зумовив його виникнення у майбутньому;

- сторонам договору факторингу було досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, а тому, відсутні підстави стверджувати про нібито "рамковість" такого договору;

- договір факторингу є договором з відкладальною умовою, а вимога за договором про надання послуг - майбутньою вимогою

- станом на момент укладення договору 21.12.2020 у ТОВ "ФК "Діамант" була ліцензія НБУ на провадження діяльності з надання фінансових послуг, а, отже, мав право на укладення договору у ролі фактора.

3. Процесуальні дії у справі

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/7938/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АНКОР ПЕРСОНАЛ УКРАЇНА" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2023.

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Проктер Енд Гембл Україна" (далі за текстом - ТОВ "Проктер Енд Гембл Україна", позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкор Персонал Україна" (далі за текстом - ТОВ "Анкор Персонал Україна", відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Діамант" (далі за текстом - ТОВ "ФК "Діамант", відповідач-2), в якому позивач просить суд:

- визнати недійсним договір факторингу № 01/12-Ф/2020 від 21.12.2020, укладений між ТОВ "Анкор Персонал Україна" та ТОВ "ФК "Діамант";

- визнати недійсним Акт приймання-передачі документів від 12.05.2023 до договору факторингу № 01/12-Ф/2020 від 21.12.2020, укладений між ТОВ "Анкор Персонал Україна" та ТОВ "ФК "Діамант».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено 10.06.2024.

03.06.2024 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про призначення судової експертизи та заява про залучення третіх осіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 справу № 910/5825/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Проктер Енд Гембл Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкор Персонал Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Діамант" про визнання недійсним договору факторингу - передано до належного суду, а саме до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа № 910/7938/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АНКОР ПЕРСОНАЛ Україна".

Матеріали судової справи № 910/7938/23 (910/5825/24) передано на розгляд раніше визначеному складу суду - судді Стасюку С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 прийнято справу № 910/7938/23 (910/5825/24) в межах розгляду справи № 910/7938/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкор Персонал Україна" до свого провадження. Підготовче засідання призначено на 01.08.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 підготовче засідання відкладено на 05.09.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 17.10.2024. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "Анкор Персонал Україна" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Діамант" у строк до 07.10.2024 надати суду письмові пояснення щодо поданого позивачем 03.06.2024 клопотання про призначення експертизи.

17.10.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення відповідача-2 щодо клопотання про призначення експертизи.

17.10.2024 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача-2 на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 17.10.2024 суд розглянувши заяву позивача про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не видаляючись до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити в її задоволенні, враховуючи те, що рішення у даній справі не впливає на права або обов`язки ТОВ "БІЛІНРОСТА", Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, арбітражного керуючого Бандуру І.В., щодо жодної зі сторін спору, а також на той факт, що означені особи не є учасниками спірних правовідносин, що стосується директора відповідача-1 - Перча Ю.В., колишнього директора відповідача-2 - Годбик К.В., то суд також не вбачає підстав для їх залучення, оскільки, позивачем не обґрунтовано, яким чином рішення у даній справі може вплинути на їх права та обов`язки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 відкладено підготовче засідання на 14.11.2024.

12.11.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив відповідача-2 та пояснення на заперечення відповідача-2 щодо клопотання позивача про призначення експертизи.

У підготовчому засіданні 14.11.2024 суд розглянувши клопотання позивача про призначення судової експертизи, не видаляючись до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити в його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним з принципів господарського судочинства є принцип змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Проктер Енд Гембл Україна" висновку експерта з наведених у клопотанні питань суду не подало та не мотивувало неможливості надати такий висновок.

Натомість, призначення судової технічної експертизи давності документів в даній справі з визначеними позивачем питаннями є недоцільним, оскільки, наявність або ж відсутність ознак та правових підстав недійсності договору факторингу № 01/12-Ф/2020 від 21.12.2020, розглядатимуться та встановлюватимуться судом в сукупності з іншими матеріалами справи, які містять достатньо доказів для розгляду справи по суті та встановлення тих чи інших обставин, без призначення такої експертизи.

14.11.2024 закрито підготовче провадження та ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2024 судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 12.12.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у судовому засіданні оголошено перерву до 16.01.2025.

У судовому засіданні 16.01.2025 представник позивача надав пояснення по суті позову, та просив суд про його задоволенні.

Представник відповідача-2 заперечив щодо задоволення позову та просив суд відмовити в його задоволенні.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 16.01.2025 дослідивши її матеріали та заслухавши пояснення присутніх в засіданні сторін, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

21.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Діамант" (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Анкор Персонал Україна" (клієнт) укладено договір факторингу № 01/12-Ф/2020 на умовах, визначених цим договором, клієнт передає/відступає факторові право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Проктер Енд Гембл Україна" за договором про надання послуг № АdmO-AU-5-20/КIЕV від 11.09.2020, укладеного між клієнтом та боржником.

В п. 3.1 договору сторони домовилися, що розмір фінансування фактором клієнта за цим договором становить 250 000, 00 грн та здійснюється відповідно до умов п. 3.2. та п. 3.3. договору.

Фактор протягом 10 (десяти) банківських днів з дня підписання даного договору сплачує клієнту авансовий платіж (внесок) у розмірі 25 000, 00 грн (п. 3.2. договору).

Згідно п. 3.3. договору, залишок фінансування фактором клієнта за даним договором у розмірі 225 000, 00 грн, фактор перераховує на банківський рахунок клієнта, зазначений у договорі, протягом 10 (десяти) банківських днів з дня фактичного стягнення грошових кошів з боржника.

12.05.2023 сторонами договору факторингу було підписано акт приймання-передачі, за яким:

- п. 1 фактор підтверджує, що на виконання умов п. 2.1. договору, ним отримано повідомлення від клієнта щодо настання строку платежу за грошовою вимогою до боржника.

- п. 2 клієнт підтверджує, що на виконання умов п. 3.2. договору, фак4тором сплачено авансовий внесок у розмірі 25 000, 00 грн.

- п. 3 клієнт передав, а фактор прийняв наступні документи на дотримання вимог п. 4.3. та п. 4.4. договору із додатками 1-17 та актами здачі-приймання робіт

- п. 4 характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим актом: за договором про надання послуг № АdmO-AU-5-20/КIЕV від 11.09.2020, укладеного між клієнтом та боржником право грошової вимоги основного боргу (без урахування штрафних санкцій) складає 3 654 939, 42 грн. загальна сума переданого права грошової вимоги основного боргу без урахування штрафних санкцій) становить 3 654 939, 42 грн.

22.05.2023 позивач дізнався про існування договору факторингу № 01/12-Ф/2020, датованого 21.12.2020 укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-1.

В подальшому позивач отримав лист-претензію відповідача-2 щодо зобов`язань, які відповідач-2 вважає відступленими йому відповідачем-1 за договором факторингу.

Позивач неодноразово повідомляв відповідача-2 про те, що йому не було відомо про укладення договору факторингу аж до отримання повідомлення відповідача-1 від 22.05.2023, зокрема, позивач про це зазначив у відповіді на претензію відповідача-2 від 04.08.2023.

Позивач вважає, що договір факторингу був укладений не раніше 03.03.2022 року. Кінцевим бенефіціарним власником відповідача-1 як сторони договору факторингу станом на момент його укладення, був громадянин російської федерації. На переконання позивача, вказане означає, що договір факторингу є недійсним відповідно до мораторію, встановленого постановою Кабінету міністрів України від 03.03.2022 № 187, як такий, що укладений з юридичною особою України, кінцевим бенефіціарним власником якої є громадянин рф.

Також, позивач зазначає, що в акті приймання-передачі від 12.05.2023 не зазначено, коли саме відповідач-2 сплатив авансовий внесок. Позивач допускає, що такий внесок було сплачено вже після набрання чинності мораторієм, тобто, така оплата вже була би прямим порушенням мораторію. Докази оплати авансового внеску у позивача відсутні.

Крім того, 12.05.2023 в порушення мораторію, встановленого постановою Кабінету міністрів України від 03.03.2022 № 187, відповідач-1 (особа, пов`язана з державоюагресором) та відповідач-2 уклали правочин (акт приймання-передачі), за яким у відповідача-2 виникають грошові зобов`язання перед відповідачем-1 у сумі 225 000, 00 грн., з огляду на п. 3.3. договору факторингу.

У зв`язку з чим, на переконання позивача акт приймання-передачі підлягає визнанню недійсним, як такий, що порушує вимоги законодавства.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

У постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.

Так, пунктами 3.1., 3.2. договору передбачено, що розмір фінансування ТОВ "ФК "Діамант" ТОВ "АНКОР ПЕРСОНАЛ Україна" за відступлення права грошової вимоги становить 250 000,00 грн.

Фактор, протягом 10 банківських днів з дня підписання договору факторингу, сплачує клієнту авансовий платіж у розмірі 25 000,00 грн.

На виконання умов договору факторингу ТОВ "ФК "Діамант" на користь ТОВ "Анкор Персонал Україна" було сплачено авансовий платіж в сумі 25 000, 00 грн, зокрема:

- 23.12.2020 частину авансового платежу у розмірі 7 000,00 грн, що підтверджується копією прибуткового касового ордеру № 3,

- 25.12.2020 частину авансового платежу у розмірі 9 000,00 грн, що підтверджується копією прибуткового касового ордеру № 2,

- 28.12.2020 частину авансового платежу у розмірі 9 000,00 грн, що підтверджується копією прибуткового касового ордеру № 1.

Відтак, ТОВ "ФК "Діамант" сплативши у грудні 2020 року авансовий внесок у розмірі 25 000,00 грн на користь ТОВ "Анкор Персонал Україна", було сплачено такий платіж до початку дії мораторію, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації". Тобто, не було порушено вимог мораторію, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187.

Відповідно до п. 3.3. договору, залишок фінансування фактором клієнта за даним Договором у розмірі 225 000,00 грн, фактор перераховує на банківський рахунок клієнта, зазначений у договорі, протягом 10 (десяти) банківських днів з дня фактичного стягнення грошових коштів з боржника.

Таким чином, суд відзначає, що сам по собі акт приймання-передачі від 12.05.2023 не зумовив виникнення у ТОВ "ФК "Діамант" грошового зобов`язання на користь ТОВ "Анкор Персонал Україна", позаяк, таке грошове зобов`язання могло б виникнути лише у разі фактичного стягнення коштів з ТОВ з іноземними інвестиціями "Проктер Енд Гембл Україна" на користь ТОВ "ФК "Діамант" за договором про надання послуг № АdmO-AU-5-20/КIЕV від 11.09.2020.

Так, відповідно до пп. 1 п. 2 постанови Кабміну від 03.03.2022 № 187 (у редакції, чинній на момент укладення акту приймання-передачі від 12.05.2023) передбачено, щ правочини (у тому числі довіреності), укладені з порушенням мораторію, визначеного пунктом 1 цієї постанови, у тому числі якщо ними передбачається відповідне відчуження у майбутньому, є нікчемними.

Натомість, правочин у вигляді акту приймання-передачі від 12.05.2023, не встановлював обов`язку для ТОВ "ФК "Діамант" сплатити на користь ТОВ "Анкор Персонал Україна" решти фінансування за договором факторингу у розмірі 225 000,00 грн, як і не передбачав виникнення такого обов`язку у майбутньому.

Обов`язок зі сплати решти фінансування за договором факторингу у розмірі 225 000,00 грн виник би у разі стягнення ТОВ "ФК "Діамант" з ТОВ з іноземними інвестиціями "Проктер Енд Гембл Україна" заборгованості за договором про надання послуг.

У такому разі визнанню недійсним підлягав би правочин зі сплати ТОВ "ФК "Діамант" на користь ТОВ "Анкор Персонал Україна" решти фінансування за договором факторингу у розмірі 225 000,00 грн, як такий, що порушує вимоги мораторію, встановленого постановою Кабміну від 03.03.2022 № 187.

При тому, суд вважає за необхідне наголосити, що постановою Кабміну від 03.03.2022 № 187 у редакції, що діяла на момент укладення акту приймання-передачі від 12.05.2023 (редакція від 20.03.2023), не було встановлено заборони на відступлення права вимоги.

Лише пп. 2 п. 1 постанови Кабміну від 03.03.2022 № 187 у редакції від 09.10.2023 було передбачено мораторій (заборону) на відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком, зокрема, відчуження прав вимоги до боржника у справах про банкрутство Російською Федерацією або особами, пов`язаними з державою-агресором.

Тоді, як правочин у вигляді акту приймання-передачі не порушує вимоги мораторію, адже не передбачає виконання жодних зобов`язань на користь ТОВ "Анкор Персонал Україна", а лише опосередковує перехід права вимоги від ТОВ "Анкор Персонал Україна" до ТОВ "ФК "Діамант".

Відтак, актом приймання-передачі від 12.05.2023 вимог постанови Кабміну від 03.03.2022 № 187 порушено не було, оскільки, відповідного грошового зобов`язання на користь ТОВ "Анкор Персонал Україна" він не породив як і не зумовив його виникнення у майбутньому.

Що стосується тверджень позивача щодо рамкового характеру договору факторингу, то суд відхиляє таке твердження, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотними умовами договору факторингу, як це випливає зі змісту ст. 1077 ЦК України, є право вимоги, яке відступається клієнтом на користь фактора, а також плата (фінансування), яке здійснює фактор на користь клієнта під таке відступлення.

ТОВ "ФК "Діамант" та ТОВ "Анкор Персонал Україна" у договорі факторингу погодили обидві істотні умови, зазначивши, що:

- клієнт передає/відступає факторові право грошової вимоги, яке виникне у майбутньому, до ТОВ з іноземними інвестиціями "Проктер Енд Гембл Україна" за договором про надання послуг, укладеним між клієнтом та боржником (п. 1.1. договору);

- розмір фінансування фактором клієнта за договором факторингу становить 250 000,00 грн та здійснюється відповідно до умов п. 3.2. та п. 3.3. договору факторингу (п. 3.1. договору).

Також, судом відхиляються твердження позивача стосовно того, що сторони договору факторингу не погодили конкретного розміру винагороди ТОВ "ФК "Діамант" як фактора, оскільки, у п. 1.3. договору сторони погодили, що розмір винагороди фактора за надання клієнтові послуги фінансування визначається у вигляді різниці між номінальною вартістю відступленого права грошової вимоги та визначеним у договорі розміром фінансування клієнта.

Так як ТОВ "Анкор Персонал Україна" відступалося право за майбутньою вимогою, тобто, вимогою, яка станом на момент укладення договору факторингу (21.12.2020) ще не настала, то сторони не могли передбачити конкретний розмір такої винагороди у грошовому еквіваленті.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 зазначила про таку характеристику договору факторингу як винагорода фактора: його (договору факторингу) ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; вимоги до форми такого договору визначені у ст. 6 Закону про фінансові послуги.

Відтак, конкретна сума винагороди фактора не є істотною умовою договору факторингу. В той час, як визначення такої винагороди у формі різниці, зокрема, між номінальною вартістю та сумою фінансування, слід вважати належним погодженням сторонами такої винагороди як істотної умови договору факторингу.

Таким чином, суд презюмує, що сторонами договору факторингу було досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, у зв`язку з чим, відсутні підстави стверджувати про нібито "рамковість" такого договору.

Крім того, договір факторингу є договором з відкладальною умовою, а вимога за договором про надання послуг - майбутньою вимогою.

Приписами ст. 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Позивач, у свою чергу, також посилається у позовній заяві на вказані норми ЦК України, натомість, трактує вказані норми на власний розсуд. Зокрема, позивач помилково вказує, що "майбутня вимога" в розумінні ч. 1 ст. 1078 ЦК України - це нібито вимога, якій вже кореспондує існуючий та оформлений платіжний обов`язок боржника, але за яким ще не настала дата платежу.

Разом з цим, Верховний Суд розуміє поняття "право вимоги" як суб`єктивне право кредитора, яке становить елемент змісту зобов`язання та якому завжди кореспондує обов`язок боржника щодо виконання вимоги кредитора. Тобто, це право кредитора отримати виконання обов`язку боржником.

Такий обов`язок боржника може існувати як на момент відступлення вимоги, так і виникнути у майбутньому. Таким чином, майбутня вимога може ґрунтуватись як на уже укладеному правочині, строк платежу за яким ще не наступив, так і на правочині, який ще повинен бути укладений у майбутньому.

Таким договором, що повинен бути укладений у майбутньому, є договір про надання послуг.

Крім цього, згідно ч. 2 ст. 1078 ЦК України, майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Саме такою подією, разом з іншими умовами, передбаченими розділом 4 договору факторингу є підписання сторонами цього договору акту приймання-передачі від 12.05.2023.

15.05.2023 ТОВ "Анкор Персонал Україна" на виконання вимог п. 4.3. та п. 4.4. договору факторингу було направлено ТОВ "ФК "Діамант" письмове повідомлення про настання строку платежу за грошовою вимогою, 23.05.2023 ТОВ "Анкор Персонал Україна" було направлено ТОВ з іноземними інвестиціями "Проктер Енд Гембл Україна" письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги за договором та 24.05.2023 ТОВ "ФК "Діамант" було направлено ТОВ з іноземними інвестиціями "Проктер енд Гембл Україна" лист-претензію із вимогою погасити наявну заборгованість за договором про надання послуг. Означеного факту позивачем не заперечується та не спростовується.

Таким чином, кожен з перелічених правочинів є, по-перше, умовою для переходу права вимоги від клієнта до боржника, по-друге, подією, якою обумовлене передання права грошової вимоги у розумінні статті 1078 ЦК України.

Разом з тим, з аналізу ч. 2 ст. 252 ЦК України слідує, що строк (термін) виконання зобов`язання встановлюється календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В такому випадку зобов`язання підлягає виконанню з настанням цієї події або протягом певного періоду після настання такої події. Якщо в договорі вказується подія, яка може настати, а може і ні, таке зобов`язання вважається зобов`язанням під умовою, і настання такої події буде не стільки терміном виконання, скільки умовою виникнення зобов`язання в цілому.

В такому випадку, клієнтом та фактором було погоджено, що предметом договору є майбутня вимога, та як уже було відзначено судом вище, майбутня вимога, може ґрунтуватися не лише на наявному обов`язку боржника, а й на такому обов`язку, що виникне за правочином, який буде здійснено у майбутньому, відповідно, таким правочином є укладення акту приймання-передачі від 12.05.2023 та виконання інших умов у порядку відступлення права вимоги за договором.

Що стосується тверджень позивача стосовно відсутності у відповідача-2 статусу фінансової установи та ліцензії на факторингові послуги, то суд відзначає наступне.

Так, дійсно, з огляду на положення п. 11 ч. 1 ст. 4, ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг відноситься до фінансових послуг, а факторингові послуги можуть надаватися лише фінансовими установами.

Відповідно до ст. 34 цього закону, Національний банк України уповноважений видавати ліцензії небанківським фінансовим установам на провадження діяльності з надання фінансових послуг.

З листопада 2021 року відповідача-2 було виключено із Державного реєстру фінансових установ на підставі власної заяви.

Натомість, ключовим фактом є те, що станом на момент укладення договору 21.12.2020 у ТОВ "ФК "Діамант" була ліцензія НБУ на провадження діяльності з надання фінансових послуг, а, отже, мало право на укладення договору у ролі фактора.

Відповідно до ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

На момент укладення договору відповідач-2 мав офіційний статус фінансової установи, відтак, міг бути стороною договору факторингу у ролі фактора.

В той час, як законом не встановлено вимог щодо статусу фактора як сторони договору факторингу на момент передання майбутньої грошової вимоги за вже укладеним договором.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1, 4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позивач, як особа, яка звертається до суду з позовом про визнання правочину недійсним, повинен довести конкретні факти порушення його прав та/або інтересів, а саме, має довести, що його права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним правочином та в результаті задоволення позову його права буде захищено та відновлено.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційним Судом України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому суд зазначає, що захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Такий правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 911/792/18.

У свою чергу, позивачем не обґрунтовано, яким чином оскаржуваний правочин порушує його права або охоронювані законом інтереси, враховуючи той факт, що наявність або ж відсутність такого договору не відміняє тієї обставини, що позивач є боржником за зобов`язанням.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом, позивач мав довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним правочин порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відсутність ж порушеного або оспорюваного права позивача є самостійною підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

За приписами ч. 1 - 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Частинами 1-2 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Отже, з огляду на викладене вище у своїй сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим, відсутні підстави для задоволення позову.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Проктер Енд Гембл Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкор Персонал Україна" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Діамант" про визнання недійсним договору факторингу - відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 23.01.2025

Суддя Сергій СТАСЮК