Рішення

від 22.01.2025 по справі 910/11347/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2025Справа № 910/11347/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповід альністю «Генеруюча компанія Екоенергія», м.Нікополь

до відповідача: Державного підприємства «Гарантований покупець», м.Київ

про стягнення 2 189 865,89 грн,

За участю представників сторін:

від позивача: Рєвунков В.М.

від відповідача: Єфремов В.О

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповід альністю «Генеруюча компанія Екоенергія» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення основного боргу в сумі 2 117 367,76 грн, інфляційних втрат в сумі 144 297,59 грн та 3% річних в розмірі 93 135,42 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором №996/01 від 19.11.2019 в частині здійснення оплати придбаної у серпні 2022 за «зеленим» тарифом електричної енергії.

Ухвалою від 23.09.2024 залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповід альністю «Генеруюча компанія Екоенергія» без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

07.10.2024 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповід альністю «Генеруюча компанія Екоенергія» про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 14.10.2024 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 06.11.2024.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що обов`язок Гарантованого покупця з оплати 100% вартості відпущеної продавцям за «зеленим» тарифом електричної енергії відносно кожного попереднього розрахункового періоду можливий лише після настання останньої з нижченаведених обставин: отримання Гарантованим покупцем підписаного Продавцем акту купівлі продажу електроенергії; оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги, наданої Гарантованим покупцем у розрахунковому місяці. Гарантований покупець наголосив на наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин наказів Міненерго № 140 від 28.03.2022 та № 206 від 15.06.2022 при вирішенні питання розміру коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергію у спірний період. У відзиві вказано, що враховуючи, що відповідачем на виконання умов договору було сплачено на користь позивача грошові кошти за відпущену електричні енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, за період серпень 2022 року у загальному розмірі значно більше, аніж 18% від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, як це визначено наказом Міненерго № 206 на період дії воєнного стану, вважаємо обов`язки Відповідача виконаними в цій частині. Також у відзиві наголошено, що враховуючи поточний обсяг розрахунків відповідача перед позивачем за спірний період перевищує мінімально допустимий рівень відповідно до Наказу №140 та Наказу №206. Відповідачем також заявлено про зменшення розміру 3% річних на 99%, а також висловлено непогодження із вірністю наведеного позивачем розрахунку. Враховуючи заборгованість позивача перед відповідачем за послуги з відшкодування частки відшкодування вартості небалансу електричної енергії та вартості відхилення, в силу положень абзацу 2 підпункту 12 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року № 332, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

06.11.2024 судом було відкладено підготовче засідання на 20.11.2024.

20.11.2024 представником позивача було подано заяву про уточнення позовних вимог (за своєю правовою природою є заявою про зменшення позовних вимог), в якій заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 903 122,30 грн, 3% річних в сумі 93 224,80 грн та інфляційних втрат в розмірі 193 518,79 грн. Вказана заява була прийнята судом як така, що відповідає приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України.

20.11.2024 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 08.01.2025.

08.01.2025 судом було відкладено розгляд справи по суті на 22.01.2025.

У судовому засіданні 22.01.2025 представником позивача було підтримано в повному обсязі позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Відповідачем проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

В судовому засіданні 22.01.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

19.11.2019 між Державним підприємством «Гарантований покупець» (гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповід альністю «Генеруюча компанія Екоенергія» (виробник за «зеленим» тарифом) було укладено договір №996/01, за умовами п.1.1 якого виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, в тому числі, Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженою постановою НКРЕКП від 26 квітня 2016 року №641.

Пунктами 2.2-2.4 договору №996/01 від 19.11.2019 визначено, що купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови членства виробника за «зеленим» тарифом в балансуючій групі виробників за «зеленим» тарифом. Виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням набавки до тарифу. Виробник за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені НКРЕКП у національній валюті України.

У п.2.5 договору №996/01 від 19.11.2019 вказано, що вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підстав тарифів, встановлених №996/01 від 19.11.2019 НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом.

Згідно п.3.2 договору №996/01 від 19.11.2019 розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточних рахунок виробника за «зеленим» тарифом, з урахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до п.3.3 договору №996/01 від 19.11.2019 оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюється відповідно до положень глави 10 Порядку.

У п.4.1 договору №996/01 від 19.11.2019 передбачено право виробника за «зеленим» тарифом вимагати від гарантованого покупця повну та своєчасну оплату товарної продукції відповідно до глави 3 цього договору.

Пунктом 4.5 договору №996/01 від 19.11.2019 передбачено обов`язок гарантованого покупця у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у виробника за «зеленим» тарифом електричну енергію.

Якщо виробник за «зеленим» тарифом є суб`єктом господарювання, який має намір виробляти електричну енергію з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - лише мікро -, міні -, та малими гідроелектростанціями) і договір підписується до будівництва та/або введення в експлуатацію відповідних об`єктів виробництва електричної енергії виробника за «зеленим» тарифом та до встановлення «зеленого» тарифу для виробника за «зеленим» тарифом Регулятором: глави 1, 6-8 договору набирають чинності з дати підписання сторонами договору; глави 2-5 договору набирають чинності з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому виконано останню з таких умов: 1. виробником за «зеленим» тарифом отримано ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії; 2. виробнику за «зеленим» тарифом встановлено «зелений» тариф; 3. Виробником за «зеленим» тарифом укладено договір про врегулювання небалансів електричної енергії.

Як вбачається з матеріалів справи, в межах договору №996/01 від 19.11.2019 Державним підприємством «Гарантований покупець» у серпні 2022 було здійснено купівлю у Товариства з обмеженою відповід альністю «Генеруюча компанія Екоенергія» електроенергії на суму 3 934 519,57 грн, про що контрагентами складено та підписано акт від 31.08.2022 купівлі-продажу електроенергії. 17.05.2024 сторонами було складено акт коригування до акту купівлі-продажу електроенергії за серпень 2022 від 31.08.2022, з урахуванням змісту якого фактично вартість купленої відповідачем у позивача у серпні 2022 становить 3 960 247,16 грн.

Як вказує позивач, станом на момент звернення до суду з розглядуваним позовом відповідачем було лише частково здійснено розрахунок за викуплену у серпні 2022 електричну енергію шляхом перерахування грошових коштів на загальну суму 1 842 879,40 грн, внаслідок чого у Державного підприємства «Гарантований покупець» утворилась заборгованість на суму 2 117 367,76 грн.

Одночасно, як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2022 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця за серпень, згідно змісту якого частка вартості відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, яка підлягала сплаті Товариством з обмеженою відповід альністю «Генеруюча компанія Екоенергія» на користь Державного підприємства «Гарантований покупець», становила 240137,41 грн. Сторонами було складено та підписано акт коригування від 17.05.2024 до акту від 30.09.2022, а також коригування від 13.05.2024 р на суму -23708, 10 грн без податку на додану вартість, якими визначена остаточна сума заборгованості з відшкодування вартості небалансу за серпень 2022 у сумі 214 245, 46 грн.

З урахуванням наведеного, позивачем вказано, що розмір заборгованості Державного підприємства «Гарантований покупець» перед Товариством з обмеженою відповід альністю «Генеруюча компанія Екоенергія» з оплати викупленої у серпні 2022 електричної енергії становить 1 903 122,30 грн, що і стало підставою для нарахування 3% річних, інфляційних втрат й звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилається на те, що обов`язок Гарантованого покупця з оплати 100% вартості відпущеної продавцям за «зеленим» тарифом електричної енергії відносно кожного попереднього розрахункового періоду можливий лише після настання останньої з нижченаведених обставин: отримання Гарантованим покупцем підписаного Продавцем акту купівлі продажу електроенергії; оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги, наданої Гарантованим покупцем у розрахунковому місяці. Гарантований покупець наголосив на наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин наказів Міненерго № 140 від 28.03.2022 та № 206 від 15.06.2022 при вирішенні питання розміру коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергію у спірний період. У відзиві вказано, що враховуючи, що відповідачем на виконання умов договору було сплачено на користь позивача грошові кошти за відпущену електричні енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, за період серпень 2022 року у загальному розмірі значно більше, аніж 18% від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, як це визначено наказом Міненерго № 206 на період дії воєнного стану, вважаємо обов`язки Відповідача виконаними в цій частині. Також у відзиві наголошено, що враховуючи поточний обсяг розрахунків відповідача перед позивачем за спірний період перевищує мінімально допустимий рівень відповідно до Наказу №140 та Наказу №206, підстави для задоволення позову відсутні Відповідачем також заявлено про зменшення розміру 3% річних на 99%, а також висловлено непогодження із вірністю наведеного позивачем розрахунку. Враховуючи заборгованість позивача перед відповідачем за послуги з відшкодування частки відшкодування вартості небалансу електричної енергії та вартості відхилення, в силу положень абзацу 2 підпункту 12 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року № 332, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для задоволення позову. При цьому, суд виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 714 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються частиною першою статті 275 Господарського кодексу України, за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частинами шостою та сьомою статті 276 Господарського кодексу України врегульовано, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Пунктом 18 частини першої статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом.

Положеннями частин першої, другої статті 62 Закону України «Про ринок електричної енергії» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки України на учасників ринку відповідно до цієї статті можуть бути покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії. До таких спеціальних обов`язків належить у т.ч.: забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії. Спеціальні обов`язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії покладаються, зокрема, на гарантованого покупця на строк застосування «зеленого» тарифу, строк дії підтримки виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії, які за результатами аукціону набули право на підтримку.

Так, вказаний Закон наділяючи виробника електричної енергії правом на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ним електричну енергію (пункт 2 частини третьої статті 30 Закону України «Про ринок електричної енергії»), водночас, містить припис, що порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії за «зеленим» тарифом, порядок визначення вартості та сплати послуги за механізмом ринкової премії, що надається гарантованому покупцю суб`єктами господарювання, яким встановлено «зелений» тариф або які за результатами аукціону набули право на підтримку, визначається порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджується Регулятором (частина шоста статті 65 Закону України «Про ринок електричної енергії»). Джерелом коштів, якими гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за «зеленим» тарифом, є кошти, які ОСП (НЕК «Укренерго») сплачує гарантованому покупцю за послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць. Зазначений механізм розрахунку відображений у Главі 12 Порядку №641.

ОСП (НЕК «Укренерго») протягом двох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, здійснює остаточний розрахунок із гарантованим покупцем із забезпеченням йому 100% оплати фактично наданої послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць відповідно до розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, затвердженої Регулятором, з урахуванням попередньо сплачених авансових платежів (пункті 12.5 Порядку №641).

Державне підприємство «Гарантований покупець» здійснює оплати виробникам електричної енергії за «зеленим» тарифом, у тому числі й позивачу, попередньо отримавши кошти від ОСП (НЕК «Укренерго»), у три етапи попередньо, а саме: - до 15 числа розрахункового місяця; - до 25 числа розрахункового місяця; - протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці (відповідно абзаци 1, 2 пункту 10.1, пункт 10.4 Порядку №641).

Судом вище було встановлено, що згідно п.3.2 договору №996/01 від 19.11.2019 розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточних рахунок виробника за «зеленим» тарифом, з урахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до п.3.3 договору №996/01 від 19.11.2019 оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюється відповідно до положень глави 10 Порядку.

У п.4.1 договору №996/01 від 19.11.2019 передбачено право виробника за «зеленим» тарифом вимагати від гарантованого покупця повну та своєчасну оплату товарної продукції відповідно до глави 3 цього договору.

Пунктом 4.5 договору №996/01 від 19.11.2019 передбачено обов`язок гарантованого покупця у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у виробника за «зеленим» тарифом електричну енергію.

Отже, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, керуючись принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати, а саме: затвердження вартості послуги НКРЕКП, з посиланням на пункт 10.4 Порядку №641.НКРЕКП було затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої гарантованим покупцем у серпні 2022 постановою №473 від 14.03.2023.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В контексті надання оцінки обставинам настання строку оплати куплену к серпні 2022 електричну енергію та оцінки доводів сторін судом враховано таке.

Відповідно до приписів частини другої статті 11 Закону України «Про функціонування паливно енергетичного комплексу в особливий період» забезпечення функціонування паливно-енергетичного комплексу, в особливий період покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у паливно-енергетичному комплексі.

Оскільки з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено воєнний стан, Міненерго України в межах повноважень, визначених пунктом 8 постанова КМУ №507, а також з урахуванням положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», видано накази від 28.03.2022 №140 (втратив чинність з 05.07.2022) та від 15.06.2022 №206 (втратив чинність з 01.04.2024). Накази №140 та №206 зареєстровані в Міністерстві юстиції України і є нормативно-правовими актами.

Як вбачається із нормативно-правового регулювання, яким керується гарантований покупець при розрахунках, в тому числі, з позивачем, Накази № 140 та № 206 є обов`язковими для виконання.

Окрім того, позивач та відповідач при укладенні договору погодили, що гарантований покупець зобов`язаний здійснювати оплату електричної енергії відповідно до умов договору та законодавства України (пункт 1.1 договору), а також що сторони керуються положеннями законодавства при виконанні договору (пункт 2.1 договору).

Так, Наказом № 140 Державне підприємство "Гарантований покупець" з дати набрання чинності цим наказом на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечує перерахування коштів на сплату авансових платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з Державного підприємства "Гарантований покупець", із дотриманням Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, від 26.04.2019 № 641, та з урахуванням таких положень:

- за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку Державного підприємства "Гарантований покупець" станом на 10 число розрахункового місяця, для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання здійснюється відповідно до таких показників: сума, що дорівнює значенню 15 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік (підпункт 1.1.1 наказу № 140);

- у випадку нестачі грошових коштів для забезпечення виплати сум, передбачених підпунктом 1.1.1 - 1.1.5, наявні грошові кошти розподіляються між виробниками пропорційно до показників, зазначених у підпунктах 1.1.1 - 1.1.5 (пункт 1.2 наказу № 140);

- за результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку Державного підприємства "Гарантований покупець" станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків передбачених підпунктами 1.1.1- 1.1.5 (пункт 1.3 наказу № 140).

Аналогічний механізм розподілу коштів після втрати чинності наказу Міністерства енергетики України № 140 від 28.03.2022 запроваджено наказом Міністерства енергетики України № 206 від 15.06.2022 (діяв протягом періоду з 24.06.2022 до 16.04.2024).

Наказом № 206 Державне підприємство "Гарантований покупець" на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечити перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець", із дотриманням вимог Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, від 26.04.2019 № 641, та з урахуванням положень, викладених у пункті 2 наказу:

- установити, що за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 10 число розрахункового місяця, для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання здійснюється відповідно до таких показників:

- сума, що дорівнює значенню 18 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік (підпункт 1 пункту 2);

- у випадку наявності залишку грошових коштів, що залишився на поточному рахунку після виконання підпунктів 1-5 цього пункту 2, цей залишок розподіляється та спрямовується виробникам пропорційно розміру нарахувань для відповідного виробника, здійснених з урахуванням підпунктів 1-5 цього пункту, але не більше вартості товарної продукції розрахункового періоду, розрахованої за "зеленим" тарифом для такого виробника (підпункт 6 пункту 2);

- у випадку нестачі грошових коштів для забезпечення виплати сум, передбачених підпунктами 1-5 цього пункту, наявні грошові кошти розподіляються між виробниками пропорційно до показників, зазначених у підпунктах 1-5 пункту 2 (підпункти 7 пункту 2);

- установити, що за результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків, передбачених підпунктами 1-5 пункту 2 цього наказу.

У випадку наявності залишку грошових коштів, що залишився на поточному рахунку після виконання підпунктів 1-5 пункту 2 цього наказу, цей залишок розподіляється та спрямовується виробникам відповідно до підпункту 6 пункту 2 цього наказу (пункт 3).

В розрізі заперечень відповідача із посиланням на те, що положення Наказів №140 та №206 є підставою для часткового звільнення відповідача від обов`язку вчасного і повного розрахунку за договором купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом, суд, вважає за необхідне врахувати висновок щодо застосування вказаних норм права у спірних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 21.06.2024 у справі №910/4439/23.

Так, постановою від 21.06.2024 у справі №910/4439/23 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, погоджуючись із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/6185/23, від 11.04.2024 у справі №910/9100/22 і не відступаючи від них, виснував, що застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку №641 у контексті застосування положень Наказів №140 та №206, не змінюють і не припиняють обов`язок Державного підприємства «Гарантований покупець» здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку №641.

У зазначеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховний Суд вказав, що Накази №140 та №206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641. Вказані накази також не звільняють Державне підприємство «Гарантований покупець» від обов`язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для невиконання грошового зобов`язання, передбаченого умовами договору.

Таким чином, практика застосування Наказів №140 та №206 у взаємозв`язку із положеннями частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії» та пункту 10.4 Порядку №641 є сталою та послідовною.

Постановою ж Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.02.2024 у справі №640/10894/22, встановлена правомірність Наказу №206. Цей висновок не суперечить висновкам, викладеним у постановах Касаційного господарського суду від 21.03.2024 у справі №910/6185/23 та від 11.04.2024 у справі №910/9100/22.

Отже, доводи відповідача не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про те, що Накази №140 та №206 у взаємозв`язку із положеннями частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії» та пункту 10.4 Порядку №641, не є підставою для невиконання Державним підприємством «Гарантований покупець» грошового зобов`язання, передбаченого умовами договору №996/01 від 19.11.2019.

За таких обставин, виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку, що строк повної оплати викупленої у позивача відповідачем у серпні 2022 року електричної енергії настав, а кінцевою його датою було 20.03.2023. Аналогічні правові висновки стосовно строку оплати електричної енергії за вказаний період в аналогічних правовідносинах із застосуванням пункту 10.4 Порядку №641, наведено у постанові Верховного Суду від 22.08.2024 по справі №910/1577/23.

Одночасно, суд критично ставиться до посилань відповідача на те, що враховуючи заборгованість позивача перед відповідачем за послуги з відшкодування частки відшкодування вартості небалансу електричної енергії та вартості відхилення, в силу положень абзацу 2 підпункту 12 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року № 332, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При цьому, судом було встановлено, що 30.09.2022 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця за серпень, згідно змісту якого частка вартості відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, яка підлягала сплаті Товариством з обмеженою відповід альністю «Генеруюча компанія Екоенергія» на користь Державного підприємства «Гарантований покупець», становила 240137,41 грн.

Сторонами було складено та підписано акт коригування від 17.05.2024 до акту від 30.09.2022, а також коригування від 13.05.2024 р на суму - 23708, 10 грн без податку на додану вартість, якими визначена остаточна сума заборгованості з відшкодування вартості небалансу за серпень 2022 у сумі 214 245, 46 грн.

Наразі, суд зазначає, що позивачем означену суму заборгованості з відшкодування вартості небалансу за серпень 2022 було вирахувано із суми заборгованості відповідача за куплену у спірний період електричної енергії й саме з урахуванням цього визначено розмір основного боргу.

За таких обставин, виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо належної доказової обґрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповід альністю «Генеруюча компанія Екоенергія» до Державного підприємства «Гарантований покупець» в частині стягнення основного боргу в сумі 1 903 122,30 грн.

Щодо вимог про стягнення % річних в сумі 93 224,80 грн та інфляційних втрат в розмірі 193 518,79 грн суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, при зверненні до суду з вимогами про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат позивачем повинно бути доведено суду обставини порушення з боку відповідача грошових зобов`язань перед позивачем.

Вище судом було встановлено, що строк повної оплати викупленої у позивача відповідачем у серпні 2022 року електричної енергії настав, а кінцевою його датою було 20.03.2023, а отже, у позивача з 21.03.2023 виникло право на застосування наслідків порушення грошового зобов`язання, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, яку і було реалізоване позивачем шляхом нарахування та заявлення до стягнення 3% річних в сумі 93 224,80 грн та інфляційних втрат в розмірі 193 518,79 грн.

Твердження відповідача щодо невірно визначеної позивачем початкової дати періоду прострочення не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним.

Щодо заяви відповідача про наявність підстав для зменшення 3% річних на 99% суд зазначає таке.

Норми Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України прямо не містять положень про можливість зменшення нарахування 3% річних.

Відповідно до частини першої статті 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У силу положень частини першої статті 230 Господарського кодексу України , штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 Цивільного кодексу України).

При цьому, суди відхилили посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки, за висновками судів, обставини даної справи № 910/18091/23 є відмінними від обставин у справі №902/417/18. У зазначеній постанові Великою Палатою Верховного Суду було надано оцінку правовідносинам, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за статтею 625 Цивільного кодексу України, в той же час як у цій справі, сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законодавством.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункт 8.38 постанови).

В ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22 та від 18.05.2021 у справі № 904/3177/20, якими справи повернуто колегіям Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала таке: «Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку».

Вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставини справи № 902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.

У пункті 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав».

Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду нею у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Про зазначене вказала й об`єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 зі справи № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Отже, суд зазначає про можливість при ухваленні рішення вирішити питання щодо зменшення 3% річних на підставі статті 551 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18.

Наразі, суд звертає увагу відповдача на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Оцінюючи обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування наявності підстав для зменшення 3% річних судом враховано, що загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19.

Наразі, за висновками суду посилання відповідача на те, що останній зобов`язаний діяти, в тому числі, відповідно до нормативно-правових актів Міністерства енергетики України, не є належним та достатнім обґрунтуванням наявності підстав для зменшення 3% річних, які підлягають стягненню за наслідками вирішення спору.

За таких обставин, заява Державного підприємства «Гарантований покупець» про зменшення розміру 3% річних на 99% задоволенню не підлягає.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.

Керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповід альністю «Генеруюча компанія Екоенергія» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення основного боргу в сумі 1 903 122,30 грн, 3% річних в сумі 93 224,80 грн та інфляційних втрат в розмірі 193 518,79 грн - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, 27, ЄДРПОУ 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповід альністю «Генеруюча компанія Екоенергія» (53201, Дніпропетровська область, місто Нікополь, проспект Трубників, буд.59/91, кімната 123, ЄДРПОУ 35004365) основний борг в сумі 1 903 122,30 грн, 3% річних в сумі 93 224,80 грн, інфляційні втрати в розмірі 193 518,79 грн та судовий збір в сумі 32 847,99 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення буде складено та підписано 23.01.2025.

Суддя В.В. Князьков