Рішення

від 24.01.2025 по справі 910/11946/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2025Справа № 910/11946/24

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Фізичної особи-підприємця Петрашкіна Валерія Вікторовича

(

АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ ОФ КУКІНГ"

(04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 28/2;

ідентифікаційний код: 43153052)

про стягнення 660 400,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Петрашкін Валерій Вікторович звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ ОФ КУКІНГ" про стягнення 660 400,00 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.10.2024 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Петрашкіна Валерія Вікторовича залишено без руху.

16.10.2024 від Фізичної особи-підприємця Петрашкіна Валерія Вікторовича надійшли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 04.10.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/11946/24 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, оскільки вказана справа є справою незначної складності та визнана судом малозначною.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

18.12.2024 представником відповідача подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Відповідач у своєму клопотанні про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не навів суду будь-яких жодних конкретних мотивів, обґрунтувань та підстав, та не надав будь-яких доказів в чому саме полягає складність даного спору та в чому полягають особливості предмету доказування у даному спорі. Зміст клопотання не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з`ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін. Суд зауважує, що саме лише посилання представника відповідача на розмір заборгованості у справі не дає підстави вважати, що справа не може бути вирішена судом за наявними в матеріалах справи доказами без проведення судового засідання.

Суд повторно наголошує на тому, що при відкритті провадження у справі судом враховано положення ч. 3 ст. 247 ГПК України.

Судом встановлено, що учасниками даного спору є позивач та відповідач та звертаючись до суду з клопотанням відповідач не навів суду будь-яких пояснень, міркувань та не зазначив про необхідність подання ним відповідних доказів, клопотань, які мають бути вирішені у судовому засіданні.

Таким чином, суд відхиляє як необґрунтоване клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

19.12.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подачу відзиву, яке судом задоволено, відзив долучено до матеріалів справи. У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав недоведеності та необґрунтованості.

23.12.2024 позивачем подано заперечення проти задоволення клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

23.12.2024 позивачем подано відповідь на відзив.

06.01.2025 до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

25.09.2023 року між Фізичною особою-підприємцем Петрашкіним Валерієм Вікторовичем як орендодавцем (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ ОФ КУКІНГ» як орендарем (Відповідач) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення №143 від 25.09.2023 року, що розташоване за адерсою: м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2В загальною площею 115,2 м.кв. (надалі за текстом також - Договір оренди).

Згідно пункту 1.1. Договору оренди, Орендодавець згідно з умовами даного договору передає, а Орендар приймає у строкове платне користування (оренду) нежитлове приміщення загальною площею 115,2 кв.м.

Згідно пункту 1.2., приміщення розташоване за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2В, прим. №143.

За твердженням Позивача, під час укладення Договору оренди, приміщення було передане Орендодавцем Орендарю у стані, який передбачав нормальне господарське використання приміщення без необхідності здійснення ремонтних робіт та/або будь-яких поліпшень, жодних зауважень та заперечень щодо стану приміщення ТОВ «АРТ ОФ КУКІНГ» заявлено не було.

Відповідно до пункту 3.1. Договору оренди, передача приміщення Орендодавцем і його прийняття Орендарем, а також повернення Приміщення Орендарем та прийняття його Орендодавцем здійснюється згідно Акту приймання-передачі. Відповідно до пункту 4.2. Договору оренди, за користування Приміщенням Орендар щомісячно сплачує Орендодавцеві орендну плату у розмірі 30 000,00 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок.

Згідно пункту 5.1. Договору оренди та підпунктів 5.1.4., 5.1.5, 5.1.7., Орендар зобов`язується підтримувати орендоване приміщення у справному стані, усувати несправності, наслідки аварій комунікацій, які виникли з вини Орендаря за власний рахунок, не здійснювати перепланування та перебудову орендованого приміщення без письмового дозволу Орендодавця.

Пункт 5.2. Договору оренди закріплює положення про обов`язковість для Орендаря отримувати згоду на проведення ремонтних робіт в орендованому приміщенні.

Згідно підпункту 5.4.2. Договору оренди, Орендодавець має право вчиняти дії або вимагати вчинення певних дій від Орендаря, якщо таке право передбачено законодавством України.

21.01.2024 року на адресу Позивача надійшло повідомлення від 18.01.2024 року про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №143 (надалі - Повідомлення від 18.01.2024). Із тексту Повідомлення від 18.01.2024 року вбачається, що ТОВ «АРТ ОФ КУКІНГ» прийняло рішення про розірвання Договору оренди з посиланням на положення п. 7.3. та 3.8 Договору оренди, шляхом повідомлення за 90 календарних днів до очікуваної дати розірвання договору, при цьому Орендар зазначив, що у разі не підписання Орендодавцем з Орендарем додаткової угоди про розірвання Договору оренди із зазначенням дати розірвання, Договір оренди буде вважатися розірвання з 19 квітня 2023 року. Також, Орендарем було додано до повідомлення від 18.01.2024, Акт прийому-передачі (повернення) нежитлового приміщення №143 (АПП2).

Як вбачається із тексту доданого до Повідомлення від 18.01.2024 Акту прийому-передачі (повернення) приміщення до договору оренду нежитлового приміщення №143 від 25 вересня 2023 року (далі - АПП2) Орендарем було запропоновано включити до цього акту наступні положення: 1. Орендар передає (повертає), а Орендодавець приймає нежитлове приміщення №143, що є предметом оренди і знаходиться за адресою м. Київ, вул. Микільсько Слобідська, 2В, приміщення №143, загальною площею 115,2 м.кв. 2. Орендодавець підтверджує, що передане (повернуте) нежитлове приміщення №143, отримане ним в належному стані, відповідно до умов договору оренди. 3. Сторони підтверджують, що зобов`язання за договором оренди, один перед одним на час підписання даного акту, виконанні в повному обсязі, сторони одна до одної претензій та вимог, що до виконання умов договору оренди не мають. 4. Сторони підтверджують, що на момент підписання даного акту договір оренди є розірваним.

За твердженням Позивача, ФОП Петрашкін В.В. запропонований ТОВ «АРТ ОФ КУКІНГ» акт акцептувати не міг з огляду на наступне.

Відповідно до п.3.1. Договору оренди від 25.09.2023 Передача приміщення Орендодавцем і його прийняття Орендарем, а також повернення приміщення Орендарем і прийняття його Орендодавцем здійснюється згідно Акту прийому-передачі, далі АПП за формою, наведено в додатку до даного Договору.

Водночас, як вказує Позивач, наданий ТОВ «АРТ ОФ КУКІНГ» Акт прийому-передачі (повернення) нежитлового приміщення №143 (АПП2) не відповідав формі, яка визначена в додатку до Договору оренди від 25.09.2023, оскільки він не містив відомостей про недоліки приміщення та його поточний стан, які могли виникнути під час його експлуатації з боку Орендаря.

Повідомленням від 18.01.2024 визначено, що у разі не підписання Орендодавцем з Орендарем додаткової угоди про розірвання Договору оренди із зазначенням дати розірвання, Договір оренди буде вважатися розірваним 19 квітня 2023 року.

Відповідно до п. 7.3. Договору оренди від 25.09.2023 будь-яка із Сторін має право достроково розірвати цей Договір в односторонньому порядку шляхом письмового повідомлення іншої Сторони про розірвання цього Договору, з ініціативи Орендодавця не менше ніж за 365 (триста шістдесят п`ять) календарних днів до очікуваної дати розірвання, з ініціативи Орендаря не менше ніж за 90 (дев`яносто) календарних днів до очікуваної дати розірвання.

На переконання Позивача, Договір оренди міг би вважатися розірваним 19 квітня 2024 року, але аж ніяк не з 19 квітня 2023 року, тому повідомлення Орендаря в цій частині було відхилено.

Пунктом 3.6 Договору оренди від 25.09.2023 закріплено, що відповідно до якого Орендар повертає Орендодавцю Приміщення в день закінчення строку дії даного Договору або дострокового припинення даного Договору в стані не гіршому за той, що було зафіксовано на момент укладення Договору оренди, з врахуванням нормального зносу.

Відповідно до п. 3.7. Договору оренди від 25.09.2023 приміщення вважається повернутим Орендодавцеві з моменту підписання Сторонами АПП2 або Акта про звільнення приміщення, Складеного в порядку, встановленому п. 3.8. Договору.

Відповідно до п. 3.8. Договору оренди від 25.09.2023 якщо при поверненні Приміщення одна із Сторін даного Договору буде безпідставно уникати підписання Акту Сторона, яка повертає Приміщення має право направити відповідний акт цінним листом з описом вкладенням на адресу Сторони, яка уникає підписання Акту. В такому випадку Приміщення вважається переданим належним чином, якщо Сторона яка надіслала акт протягом 10-ти робочих днів, з моменту надіслання АПП2, не отримає обґрунтованих пояснення стосовно не бажання підписувати АПП2 або підписаного АПП2 від іншої Сторони. Під безпідставним уникненням, в рамках цього Договору, розуміється така поведінка Сторони Договору, в результатів якої, вона протягом 10-ти робочих днів, з моменту надіслання такого акту іншою Стороною, не наддасть обґрунтовані пояснення та причин стосовно небажання підписувати відповідний акт та/або не направить іншій Стороні підписаний АПП2.

Позивач зауважує, що строком дострокового припинення даного договору було 19.04.2024 року і саме з цієї дати у Орендаря могло виникнути право звернутись до Орендодавця із актом прийому-передачі орендованого майна і тільки у разі ухилення Орендодавця від підписання цього акту після 19.04.2024 року Орендар міг би застосувати положення п. 3.8. Договору оренди від 25.09.2023 року.

Тож, станом на 21.01.2024 у Орендаря були відсутні будь-які підстави просити Орендодавця підписати наданий ним акт прийому-передачі орендованого майна оскільки строки та обставини визначенні п. 3.6., 3.7 та 3.8 Договору на той момент ще не настали.

Звертаючись до суду із позовом, Позивач вказує, що ФОП Петрашкін В.В. не міг погодити дане повідомлення на умовах, запропонованих Орендарем та не міг підписати надісланий акт у зв`язку з тим, що Орендарем не в повному обсязі було сплачено орендні платежі, а також було завдано непогодженим демонтажем оздоблення орендованого приміщення матеріальних збитків ФОП Петрашкіну Валерію Вікторовичу, Позивачем на офіційну адресу Відповідача було надіслано: 1. Повідомлення щодо розгляду повідомлення ТОВ «АРТ ОФ КУКІНГ» про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №143 від 23.01.2024 року. 2. Повідомлення про забезпечення доступу в приміщення представників Орендодавця від 23.01.2024 року. 3. Вимога про усунення порушень Договору оренди від 23.01.2024 року.

Позивач зазначає, що він заперечив проти пропозиції Відповідача про розірвання Договору оренди у зв`язку з тим, що Відповідачем було здійснено порушення Договору оренди та завдано значних збитків Позивачу.

Проте, за твердженням Позивача, Відповідач ухилився від отримання кореспонденції Позивача, а надіслані повідомлення повернулися Позивачу за терміном зберігання у поштовому відділенні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказує, що порушення умов Договору оренди полягає в тому, що Відповідачем ТОВ «АРТ ОФ КУКІНГ» було розпочато ремонтні/будівельні роботи в орендованому приміщенні, без письмової згоди Орендодавця, які не були завершенні, а також не було сплачено орендні платежі протягом тривалого часу.

За твердженням Позивача, в результаті проведення ремонтних робіт Орендарем було демонтовано стелю, підлогове покриття, перегородки, внутрішні облаштування, комунікації, що призвело до погіршення стану орендованого майна, який не відповідає тому, який існував на момент передачі його в оренду.

Експертною комісією 11.04.2024 року було здійснено візуальний огляд об`єкта оренди, а саме: нежитлового приміщення № 143 в літ. «А» загальною площею 115,2 кв.м, що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Микільсько-Слобідська, будинок 2В, за результатами якого було складено Акт візуального обстеження об`єкту оцінки від 15.04.2024 року.

Згідно Акту візуального обстеження було виявлено наступні пошкодження предмета оренди, а саме його внутрішнього оздоблення 1. Стан стін незадовільний, опорядження демонтоване. 2. Стан підлогового покриття незадовільний, опорядження демонтоване. 3. Стан стель незадовільний, опорядження демонтоване.

За результатами візуального обстеження складено експертний звіт, у якому експерт зазначає наступне: «При обстежені Оцінювачем нежитлового приміщення № 143 в літ. «А», що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Микільсько-Слобідська, будинок 2-В було виявлено: опорядження повністю було демонтовано, керамічна плитка з підлоги збита, електропроводка частково порізана, магістралі системи кондиціонування демонтовані, приміщення готувалось під проведення опоряджувальних робіт, демонтажні роботи проведені. Приміщення не придатне до використання за будь яким функціональним призначенням, оскільки потребує проведення ремонтних (опоряджувальних) робіт. Приміщення сухе, запах сирості, цвілі (грибків) відсутні».

Позивач звертаючись до суду вказує, що Відповідач готувався до проведення ремонту без повідомлення Орендодавця, здійснив демонтажні роботи, проте ремонт так і не провів, залишивши орендоване приміщення у непридатному для експлуатації стані.

Відповідачем було надіслано Акт приймання-передачі орендованого приміщення від 22.04.2024 року та супровідний лист до нього від 16.04.2024 року, в якому Відповідач зазначав, що ФОП Петрашкін В.В. не надав відповіді на повідомлення про розірвання Договору оренди, а тому, на думку Відповідача Договір оренди є розірваним з 22.04.2024 року.

Позивач в свою чергу зазначає, що ухилення Відповідача від отримання поштової кореспонденції не може вважатися відсутністю заперечень з боку Позивача.

ФОП Петрашкіним В.В. на адресу Відповідача ТОВ «АРТ ОФ КУКІНГ» було надіслано Претензію вих. №18-04 від 18.04.2024 року щодо сплати орендних платежів Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ ОФ КУКІНГ», усунення та/або відшкодування недоліків орендованого приміщення, які виникли внаслідок протиправних дій Відповідача та розірвання Договору оренди нежитлового приміщення №143 від 25.09.2023 року.

До зазначеної Претензії було долучено акт приймання-передачі (повернення) АПП2 приміщення від 18.04.2024 року до Договору оренди нежитлового приміщення від 25.09.2023 року у двох примірниках та акт візуального обстеження нерухомого майна від 11.04.2024 року у двох примірниках. Проте, як і вся інша кореспонденція, надіслана на офіційну адресу Відповідача, Претензія та долучені до неї додатки не була отримана Відповідачем.

Оскільки Претензія вих. №18-04 від 18.04.2024 року була проігнорована Відповідачем, а понесені збитки не були відшкодовані, Позивач повторно направив на офіційну адресу ТОВ «АРТ ОФ КУКІНГ» Претензію щодо відшкодування матеріального збитку, завданого внаслідок проведення орендарем непогоджених ремонтних (демонтажних) робіт №12-06 від 12.06.2024 року, в якій ФОП Петрашкін Валерій Вікторович вимагав: 1. Погасити заборгованість за орендною платою за весь час дії договору оренди до моменту підписання Акту приймання-передачі АПП2. 2. Усунути недоліки орендованого приміщення, які виникли у зв`язку із протиправними діями Орендаря ТОВ «АРТ ОФ КУКІНГ» або відшкодувати заподіяні Орендодавцю збитки, сума яких буде встановлена на підставі висновку експерта. 3. Підписати Акт приймання-передачі (повернення) АПП2 нерухомого майна та звільнити орендоване приміщення протягом 10 днів з моменту надсилання даної претензії до 29.04.2024 року. Таким чином, Договір оренди нежитлового приміщення №143 від 25.09.2023 року було розірвано з 29.04.2024 року.

Зазначена претензія також була проігнорована ТОВ «АРТ ОФ КУКІНГ», у зв`язку з чим ФОП Петрашкін В.В. звернувся до ТОВ «Гарант-Експертиза» для визначення реальних завданих йому збитків та подальшого захисту своїх порушених прав.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант-Експертиза» було підготовлено Звіт про оцінку матеріального збитку завданого власнику нежитлового приміщення №143 в літ. «А» загальною площею 115,2 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, буд. 2В, внаслідок проведення орендарем непогоджених ремонтних (демонтажних) робіт від 30.05.2024 року (надалі за текстом також - Звіт про оцінку матеріального збитку).

Згідно висновку про вартість об`єкта незалежної оцінки, вартість матеріального збитку завданого власнику нежитлового приміщення №143 в літ «А» загальною площею 115,2 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2В, в наслідок проведення орендарем непогоджених ремонтних (демонтажних) робіт, станом на дату оцінки становить: 540 400,00 гривень (п`ятсот сорок тисяч чотириста) грн. 00 коп.

Окрім того, за твердженням Позивача, Відповідач не виконував зобов`язання зі сплати орендних платежів за Договором оренди нежитлового приміщення №143 від 25.09.2023 року протягом строку дії договору, а саме з січня по квітень 2024 року. Таким чином, ТОВ «АРТ ОФ КУКІНГ» має заборгованість по сплаті орендних платежів за 4 (чотири) місяці, яка становить 120 000,00 (сто двадцять тисяч) гривень 00 копійок.

15.07.2024 року, в якій Позивач вимагав негайно, але не пізніше 25.07.2024 року, відшкодувати ФОП Петрашкіну Валерію Вікторовичу, збитки, спричинені власнику нежитлового приміщення №143 в літ. «А» загальною площею 115,2 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, буд. 2В, в наслідок проведення орендарем непогоджених ремонтних (демонтажних) робіт у розмірі 540 400,00 гривень (п`ятсот сорок тисяч чотириста) грн. 00 коп., та попереджав про те, що у разі не відшкодування у добровільному порядку заподіяних йому збитків, ФОП Петрашкін В.В. вимушений буде звернутися до суду за захистом своїх прав.

Як вказує Позивач, зазначена Претензія не була отримана Відповідачем, а завдані Позивачу збитки не були відшкодовані до цього часу, у зв`язку з чим, ФОП Петрашкін В.В. звертається до суду за захистом своїх порушених прав.

Звертаючись з даним позовом до суду, ФОП Петрашкін В.В. зазначає, що оскільки на підставі Договору та за Актом ТОВ «АРТ ОФ КУКІНГ» одержало від ФОП Петрашкіна В.В. в оренду приміщення, №143 в літ «А» загальною площею 115,2 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2В, проте в приміщеннях проводилися будівельно-ремонтні роботи, пов`язані з переплануванням та зміною конфігурації інтер`єру приміщень, які ТОВ «АРТ ОФ КУКІНГ» проводило без отримання погодження від ФОП Петрашкіна В.В., що суперечить умовам Договору, у зв`язку з чим, ФОП Петрашкін В.В. відмовився підписати акт повернення орендованого майна, що був надісланий ТОВ «АРТ ОФ КУКІНГ» та вказав на необхідність приведення приміщень в належним стан та подальшого повернення приміщень з оренди шляхом підписання Акту здачі-приймання нежитлових приміщень, чого ТОВ «АРТ ОФ КУКІНГ» виконано не було, приміщення в стан не були повернуті, наслідки несанкціонованих будівельно-ремонтних робіт не були усунуті, чим ФОП Петрашкіну В.В. завдано майнової шкоди (збитків), яка полягає в необхідності проведення відновлювальних ремонтних робіт, необхідних для приведення приміщень в стан, придатний для їх нормального використання для подальшої здачі їх в оренду, в зв`язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача збитки в розмірі 540 000,00 грн., розмір яких визначено за результатами звіту про оцінку, а також заборгованість з орендної плати за січень-квітень 2024 року у розмірі 120 000,00 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами спору Договір за своєю правовою природою є договором піднайму (суборенда), тому, права і обов`язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 58 Цивільного кодексу України та параграфу 5 Господарського кодексу України.

Положеннями статті 774 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини першої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 795 ЦКУ передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Стосовно вимоги про стягнення із відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 120 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Пунктом 4.5 Договору оренди сторони погодили, що орендна плата сплачується Орендарем щомісячно авансом до 5 (п`ятого) числа поточного місяця на підставі рахунку, що надається Орендодавцем Орендарю до 1 (першого) числа поточного (розрахункового) місяця та за умови надання Акту виконання робіт (надання послуг) за попередній місяць.

В кінці місяця орендодавець формує Акт виконання робіт (надання послуг), що надається орендодавцем Орендарю для засвідчення факту надання послуг оренди за вказаний період. Акт виконання робіт (надання послуг) за попередній місяць повинен бути наданий Орендарю до 2 (другого) числа поточного місяця.

Заперечуючи проти задоволення позову у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що ним добросовісно сплачено орендну плату на виконання умов Договору оренди на підтвердження чого до матеріалі справи надано платіжну інструкцію №4983 від 08.01.2024, №6387 від 01.02.2024 та платіжну інструкцію №5902 від 05.03.2024. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Суд зауважує, що позивачем на підтвердження виконання умов п.4.5 Договору оренди не додано до матеріалів справи ні Актів виконання робіт (надання послуг), ні рахунків на підставі яких останнім заявлено заборгованість за спірний період.

Враховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що зі свого боку відповідач намагався вжити усіх залежних від нього заходів для виконання обов`язку з повернення орендованого майна, однак, позивач взяті на себе зобов`язання за договором щодо складання та направлення Акту приймання-передачі відповідачу не виконав, крім того ухилявся від його прийняття від відповідача.

Щодо твердження позивача, «що Акт приймання-передачі приміщення не було ним підписано, у зв`язку із наявністю в нього зауважень щодо незадовільного стану приміщення» суд повторно звертає увагу на п. 13.2. Договору №1/В-18 від 01.10.2020 де сторонами визначено, що «повернення Приміщення вважатиметься здійсненим з дня підписання Сторонами підготовленого Орендодавцем акту приймання-передачі (Акту повернення Приміщення). У випадку виникнення між Сторонами розбіжностей під час підписання такого акту, кожна з Сторін має право вписати в акт свої зауваження».

Однак, в даному випадку позивач відмовився прийняти майно з орендного користування відповідача, а тому в силу приписів ст. 613 ЦК У країни він є кредитором, що прострочив, оскільки не прийняв належне виконання, запропоноване боржником.

За таких обставин, оскільки орендоване приміщення не було передано позивачу саме у зв`язку із умисним ухиленням останнього від його прийняття, тому позовна вимога про стягнення з відповідача орендної плати за 3 місяці, в які вказане приміщення ним не використовувалось є безпідставною та такою що не підлягає задоволенню. Доказів зворотнього матеріали справи не містять та позивачем у своїх запереченнях на відзив належних аргументів на спростування тверджень відповідача про відсутність заборгованості не наведено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України 02.03.2016 у справі № 922/2531/15: «Таким чином, у зв`язку з припиненням договору оренди орендодавець має право вимагати сплати орендної плати лише у випадку фактичного користуванням орендованим майном. При цьому, якщо приміщення відповідачем було звільнено, навіть за умови погіршення речі, переданої у найм, орендодавець не може ухилятись від прийняття майна з оренди та підписання акту про його повернення, одночасно вимагаючи сплати орендної плати за цей час, оскільки орендар не використовує та не займає об`єкт оренди, а тому суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, позивач є кредитором, що прострочив прийняття належного виконання з приймання приміщення».

Щодо вимоги позивача про стягнення 540 400,00 грн. збитків суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника, збитками та вини.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Обов`язковими умовами покладення відповідності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв`язку між діями особи та збитками, які складають об`єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Отже, зменшення майнових благ внаслідок неправомірних дій наступає об`єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов`язань.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов`язань - причиною. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань (виключає його відповідальність).

Отже, відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Враховуючи норми ч. 4 ст. 623 ЦК України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином.

Таким чином, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування, а також, на позивача покладено обов`язок доведення того факту, що ці доходи (вигода) не є абстрактними.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Частинами 2 та 3 ст.80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, у підписаному Акті прийманні-передачі приміщення до договору оренди нежитлового приміщення №143 від 25 вересня 2023 року у п.2 даного акту «Приміщення на момент прийому-передачі має» - взагалі відсутня інформація щодо стану даного об`єкту оренди при передачі його Відповідачу.

Суд зауважує, що даний акт підписати зі сторони Позивача та Відповідача, однак Позивач не додає до позовної заяви підписаний двосторонній акт.

Суд погоджується із твердження Відповідача, що даний Акт визначав у якому технічному стані був переданий об`єкт оренди при підписанні Договору.

Жодних належних та допустимих доказів того, в якому стані приміщення перебувало на момент передачі його позивачем в оренду, матеріали справи не містять. Тому безпідставні пояснення Позивача про погіршення стану об`єкту оренди не відповідають дійсності щодо протиправної поведінки Відповідача та нанесення збитків Позивачу.

За висновками суду, при укладанні Договору оренди, на підтвердження передачі позивачем до відповідача об`єкта оренди, сторони підписали відповідний акт приймання передачі приміщення, оскільки такі вимоги встановлені в статті 795 ЦК України.

Отже, фактично підписаний акт прийому передані приміщення в оренду, визначає подальші дії сторін договору, більшу частину прав та обов`язків сторін договору. Оскільки, лише з моменту підписання акту приймання передачі приміщення, майно вважається передане орендарю та розпочинається строк оренди, вступають в дію погоджені сторонами у Договорі оренди умови.

Крім того, в АПП зазначається сторонами особливості, детальна ідентифікація об`єкту оренди (стан приміщення (ремонт, особливості ремонту (дизайнерський ремонт)), фото чи відео фіксація, з можливістю ідентифікувати дату, що саме в момент передачі об`єкту оренди орендарю, об`єкт оренди мав саме такий стані, показники лічильників, ключі доступу тощо.) наявні погоджені та підписані сторонами додатки до договору визначають загальні характеристики об`єкту оренди, такі як: адреса, поверх, площа, план. Підписаний сторонами Акт приймання передачі приміщення від позивача до відповідача в оренду мітить такі дані стосовно переданого об`єкта в оренду: посилання на договір оренди відповідно до якого складений цей АПП, місце складання АПП, Сторони (орендодавець та Орендар), вказівку на те що п. І Орендар приймає, а Орендодавець передає в оренду приміщення, що є предметом оренди, і знаходиться за адресою м. Київ, вул. Микільсько Слобідська2В, приміщення № 143, загальною площею 115.2 м. кв., п. 2 Приміщення на момент прийому передачі має: (що має інформація відсутня), також в АПП зазначили показники лічильників електроенергії і води. Жодної додаткової інформації про передане в оренду приміщення АПП немає, як і не здійснювалася сторонами фото чи відео фіксація.

Окрім того, за твердженнями Відповідача, між сторонами була усна домовленість про ремонт орендарем орендованого приміщення і навіть частково сторони про це зазначили в п. 4.2.1. Договору оренди, де вказано, що орендна плата сплачується з 01 жовтня 2023р. Сторони домовилися, що орендарю надаються ремонтні канікули в розмірі календарного місяця з 1 жовтня по 31 жовтня.

Суд погоджується із твердженням Відповідача, що даний факт, додатково підтверджує, що на момент підписання АПП та передачі приміщення в оренду, об`єкт потребував ремонту.

Водночас, на переконання суду, з наданої до позову позивачем фотофіксації Об`єкта оренди, що міститься у Звіті про оцінку не можливо ідентифікувати дату та час здійснення такої фотофіксації, а тому додана фотофіксації Об`єкта оренди не може вважатись належним і допустимим доказом.

Суд зазначає, що відомості, що викладені у Звіті про оцінку Об`єкта оренди є недостатньо інформативними, не дають змоги оцінити в повному обсязі стан приміщення та можливості порівняння стану приміщення на час його повернення з оренди з тим станом, в якому воно передавалось відповідачу.

Матеріалами справи підтверджується, що при проведенні Звіту про оцінку об`єкту оренди оцінювачем встановлена сума вартості заміщення ремонтно-відновлювальних робіт без урахування документів, підтверджуючих стан об`єкта до оренди.

Суд приходить до висновку, що Звіт про оцінку об`єкту оренди не доводить наявності нанесених збитків та їх розміру, адже їх неможливо визначити через відсутність можливості порівняти стан звільненого приміщення із тим станом, в якому воно передавалось в оренду.

Крім того, доданий до позову Звіт про оцінку ( на сторінці 5, розділ Застереження, що до опрацьованих документів ....) оцінювач також вказує, що оцінка проводиться з отриманої усної інформації і фото від власника майна (Позивача).

Наведене також спростовує твердження позивача про неможливість використання нежилого приміщення без проведення відновлювальних ремонтних робіт, необхідних для приведення приміщень в стан, придатний для їх нормального використання для подальшої здачі їх в оренду, оскільки означене приміщення і до передачі в оренду відповідачу, перебувало в стані, який потребував проведення ремонтних робіт для його використання.

Отже, оскільки сторони не складали переліку складових приміщень на момент передання приміщення в оренду, не давали опису їх попереднього стану чи наявних пошкоджень - неможливо встановити чи були спричинені пошкодження приміщенню відповідачем, чи такі пошкодження вже були наявні в приміщенні до підписання договору між сторонами. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Також позивачем не надано обґрунтованих доказів того, що відновлювальний ремонт приміщення, вартість якого розрахована відповідно до висновку, відновить приміщення саме до того стану, в якому воно передавалось в оренду відповідачу.

Отже, позивачем не доведено існування конкретних обставин, які підтверджують вину відповідача щодо завданих позивачу збитків.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи, суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що у позивача виникло право вимоги відшкодування збитків.

Враховуючи не доведення позивачем складу цивільного правопорушення (збитків, порушення договірних зобов`язань, причинно-наслідкового зв`язку між діями та понесеними збитками), суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для стягнення збитків, як правового наслідку порушення зобов`язання, відповідно до ст.ст. 22, 611 ЦК України та ст.ст. 224, 225 ГК України.

За таких обставин, приймаючи дане рішення за наслідками оцінки в своїй сукупності перебігу спірних правовідносин сторін за Договором, їх поведінки, зібраних в матеріалах справ доказів та пояснень учасників справи суд виходить з наступного.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, а саме: змінено назву статті 79 такого Кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає за необхідне застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що дійсно між сторонами склалися правовідносини із надання поворотної фінансової допомоги., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, в той час як недобросовісність відповідача полягає у неповерненні суми безвідсоткової фінансової допомоги.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Суд зазначає, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

Таким чином, на підставі вищевикладеного та з урахуванням доказів, що були подані позивачем до суду на підтвердження свої вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Петрашкіна Валерія Вікторовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ ОФ КУКІНГ" про стягнення 660 400,00 грн., є недоведеними та необґрунтованими, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов