Рішення

від 24.01.2025 по справі 910/14280/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2025Справа № 910/14280/24

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашкомплект» (04071, м. Київ, вул. Почайнинська, буд. 25/49, офіс 74; ідентифікаційний код: 32556755)

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція»

про стягнення 174064,50 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.11.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашкомплект» з вимогами до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» про стягнення 174064,50 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №53-124-01-22-17263 від 16.02.2022 не у повному обсязі оплатив поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 146268,00 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 0,3% річних у розмірі 924,66 грн та інфляційні втрати у розмірі 26871,84 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 відкрито провадження у справі №910/14280/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

10.12.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо стягнення з нього 0,3% річних, вказав на існування форс-мажорних обставин, тяжкого фінансового становища відповідача та зауважив, що позивач не звертався до нього з досудовим врегулюванням спору.

17.12.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

13.01.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.02.2022 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», правонаступником є Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергомашкомплект» (постачальник) укладено Договір поставки №53-124-01-22-17263, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю в передбачені цим договором строки товар, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною, та з кодом згідно УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації №1 (додаток № 1 до договору), та є невід`ємною частиною договору; предметом поставки по даному договору є товар: код 42120000-6 згідно ДК 021-2015 (Насоси та компресори).

Відповідно до п. 3.5 Договору поставки №53-124-01-22-17263 від 16.02.2022 датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення товару переходить до покупця з моменту поставки Товару.

Приймання товару здійснюється на складі вантажоодержувача у відповідності до супровідних документів (п. 3.7 Договору поставки №53-124-01-22-17263 від 16.02.2022).

Відповідно до п. 4.1 Договору поставки №53-124-01-22-17263 від 16.02.2022 ціна товару по договору становить 306822,00 грн.

Згідно з п. 4.2 Договору поставки №53-124-01-22-17263 від 16.02.2022 ціна за одиницю товару, загальна ціна та кількість товару по договору визначається специфікацією №1.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до повного виконання, а в частині виконання гарантійних зобов`язань, що передбачені даним договором - до спливу гарантійних строків (п. 11.1 Договору поставки №53-124-01-22-17263 від 16.02.2022).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №53-124-01-22-17263 від 16.02.2022 не у повному обсязі оплатив поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 146268,00 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 0,3% річних у розмірі 924,66 грн та інфляційні втрати у розмірі 26871,84 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив щодо стягнення з нього 0,3% річних, вказав на існування форс-мажорних обставин, тяжкого фінансового становища відповідача та зауважив, що позивач не звертався до нього з досудовим врегулюванням спору.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст Договору поставки №53-124-01-22-17263 від 16.02.2022, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору поставки №53-124-01-22-17263 від 16.02.2022 позивач поставив відповідачу товар за видатковою накладною №30062 від 30.06.2022 на суму 160554,00 грн та за видатковою накладною №1081 від 01.08.2022 на суму 146268,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 5.1 Договору поставки №53-124-01-22-17263 від 16.02.2022 оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії».

Як вбачається з матеріалів справи, 05.07.2022 відповідачем було складено Ярлик на придатну продукцію №Я-042-24-23 до видаткової накладної №30062 від 30.06.2022 на суму 160554,00 грн та 05.08.2022 - Ярлик на придатну продукцію №Я-055-24-23 до видаткової накладної №1081 від 01.08.2022 на суму 146268,00 грн.

Отже, товар за видатковою накладною №30062 від 30.06.2022 на суму 160554,00 грн відповідач повинен був оплатити у строк до 05.09.2022 (з урахуванням ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України), а товар за видатковою накладною №1081 від 01.08.2022 на суму 146268,00 грн. - у строк до 04.10.2022.

У позовній заяві позивач пояснив, що товар за видатковою накладною №30062 від 30.06.2022 на суму 160554,00 грн був оплачений відповідачем 02.08.2023.

Доказів оплати товару за видатковою накладною №1081 від 01.08.2022 на суму 146268,00 грн. відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» за Договором поставки №53-124-01-22-17263 від 16.02.2022 у сумі 146268,00 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашкомплект» в частині стягнення з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» суми основного боргу у розмірі 146268,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на існування форс-мажорних обставин, тяжкого фінансового становища відповідача та зауважив, що позивач не звертався до нього з досудовим врегулюванням спору.

Суд зазначає, що будь-яких належних та допустимих доказів існування форс-мажорних обставин саме у спірних правовідносинах (за Договором поставки №53-124-01-22-17263 від 16.02.2022, за видатковою накладною №1081 від 01.08.2022 на суму 146268,00 грн.) відповідачем суду не надано, зокрема, сертифікату ТПП, а тому суд відхиляє як необгрунтовані та недоведені заперечення відповідача у вказаній частині.

Існування обставин, які б вказували на тяжкий фінансовий стан відповідача, відповідачем також не доведено належними та допустимими доказами. Крім того, тяжкий фінансовий стан не звільняє від виконання обов`язку оплатити товар, втім міг би бути підставою для вирішення судом питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення суду (якби відповідачем відповідна заява була подана).

Що стосується досудового врегулювання спору, суд зазначає, що пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/20002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

За таких обставин, суд відхиляє заперечення відповідача у вказаній частині.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 0,3% річних у розмірі 924,66 грн (за період з 04.10.2022 по 11.11.2024) та інфляційні втрати у розмірі 26871,84 грн (за період з жовтня 2022 року по жовтень 2024 року).

У п. 8.4 Договору поставки №53-124-01-22-17263 від 16.02.2022 сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, сплачує суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3% річних від простроченої суми.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок 0,3% річних, суд дійшов висновку в його необгрунтованості, оскільки позивачем неправильно визначено початок періоду виникнення прострочення. Оскільки товар за видатковою накладною №1081 від 01.08.2022 на суму 146268,00 грн. відповідач повинен був оплатити у строк до 04.10.2022, то позивач має право нараховувати 0,3% річних, починаючи з 05.10.2022.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 0,3% річних, відповідно до якого обгрунтованим розміром 0,3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 923,46 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашкомплект» в частині стягнення з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» 0,3% річних у розмірі 924,66 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 923,46 грн.

Розрахунки інфляційних втрат, виконані позивачем, визнаються судом обгрунтованими, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашкомплект» в частині стягнення з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» інфляційних втрат у розмірі 26871,84 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву відповідач зауважив, що він не визнає позовні вимоги в частині стягнення 924,66 грн 0,3% річних, оскільки наведений позивачем у позовній заяві обрахунок сум 0,3% річних за договором проведений без належного врахування висновків Верховного суду щодо цього питання, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, а також у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Щодо вказаних заперечень відповідача, суд вважає їх необгрунтованими та не доведеними, оскільки відповідач не наводить жодних пояснень та обгрунтувань, в чому саме прослідковується така невідповідність, тоді як суд не може замість відповідача викладати підстави, на яких грунтуються заперечення.

Крім того, правовідносини у даній справі та у справах №918/631/19, №905/21/19 та №910/13071/19 не є аналогічними.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Так як позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору, що підлягає сплаті, підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 2422,40 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як вбачається з платіжної інструкції №895 від 12.11.2024 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, тобто внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом (2422,40 грн), у зв`язку з чим на користь позивача підлягає поверненню судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашкомплект» (04071, м. Київ, вул. Почайнинська, буд. 25/49, офіс 74; ідентифікаційний код: 32556755) суму основного боргу у розмірі 146268 (сто сорок шість тисяч двісті шістдесят вісім) грн 00 коп, 0,3% річних у розмірі 923 (дев`ятсот двадцять три) грн 46 коп., інфляційні втрати у розмірі 26871 (двадцять шість тисяч вісімсот сімдесят одна) грн 84 коп. та судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 38 коп.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашкомплект» (04071, м. Київ, вул. Почайнинська, буд. 25/49, офіс 74; ідентифікаційний код: 32556755) судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп., сплачений за платіжною інструкцією №895 від 12.11.2024.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак