Рішення

від 23.01.2025 по справі 914/2817/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2025 Справа № 914/2817/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши справу

за позовом: Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Красуня»

про: стягнення 23 886,00 грн.,

без виклику сторін,

ВСТАНОВИВ:

14.11.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Красуня» про стягнення 23 886,00 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 18.11.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.

Дана ухвала суду була надіслана позивачу в його електронний кабінет, про отримання котрої матеріали справи містять відповідну довідку, підписану відповідальним працівником.

Відповідачу ухвала суду надіслана на адресу місцезнаходження, яку зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходиться у вільному доступі.

Таким чином, судом було вчинено всіх можливих за даних обставин дій щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття судового провадження у даній справі.

02.12.2024р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№29158/24).

12.12.2024р. через систему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив (вх.№30129/24).

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач самовільно, з порушенням Порядку, встановлено малу архітектурну форму (вивіску) на вул. Наливайка,5 у м. Львові, чим порушено вимоги «Порядку розміщення малих архітектурних форм (вивісок) у м.Львові», затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1025 від 11.11.2016 року. У зв`язку з виявленим порушенням, відповідачу було скеровано вимогу Департаменту містобудування Львівської міської ради №23/Р-11-1655 від 09.06.2021р., якою було запропоновано відповідачу добровільно усунути допущене порушення у зазначений у вимогах термін. Проте, відповідач вимоги ДМ ЛМР про демонтаж не виконав.

Згідно з пунктом 6.1 Порядку самовільно встановлені малі архітектурні форми (вивіски) підлягають демонтажу, відтак Департамент містобудування Львівської міської ради видав наказ №126 від 16.07.2021 року «Про демонтаж самовільно встановлених малих архітектурних форм (вивісок)», яким доручено КП Адміністративно-технічне управління демонтувати самовільно встановлену рекламну конструкцію відповідача в примусовому порядку.

На підставі вищезазначеного наказу, самовільно встановлену конструкцію зовнішньої реклами відповідача було демонтовано позивачем із залученням підрядних організацій, що підтверджується Актом проведення демонтажу спеціальних конструкцій №14 від 27.07.2021р. Загальна вартість витрат, понесених позивачем у зв`язку з демонтажем, транспортуванням та зберіганням конструкцій зовнішньої реклами відповідача станом на момент подання позову складає 23 886,00 грн.

Таким чином, невиконання відповідачем у добровільному порядку демонтажу самовільно встановлених конструкцій призвело до того, що позивач поніс витрати, пов`язані з примусовим демонтажем конструкцій зовнішньої реклами на загальну суму 23 886,00 грн. Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів останнього і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом.

Відповідач у відзиві позовні вимоги заперечив повністю, вказуючи на те, що користуючись вивіскою, оплачувало Львівській міській раді кошти за рекламну вивіску, тому вважає, що жодних правових підстав для демонтажу вивіски не було. Разом з тим, стверджено про те, що жодних листів чи претензій щодо самовільного встановлення товариством вивіски не було отримано, а позивачем не надано доказів самовільного її встановлення. Також, зазначено про те, що вивіска була викрадена позивачем, так як демонтаж її здійснено без присутності працівників товариства і про даний факт було повідомлено поліцію.Також, відповідач вважає, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду без поважних причин.

Щодо клопотання відповідача викликати представника для участі в судовому засіданні, яке викладене у відзиві, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. (пункт 2 частина 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Предметом розгляду даної справи є стягнення грошової суми (23 886,00 грн.), яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на користь одного позивача. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, які сторони не позбавлені можливості подати у письмовій формі.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Розгляд малозначної справи з викликом сторін призведе лише до безпідставного затягування розгляду справи.

Встановлення повних та всебічних обставин справи здійснюється судом не в залежності від розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін чи без такого повідомлення.

З огляду на викладене, враховуючи предмет позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі, розумні строки розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Судом враховано, що розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін не позбавляє права сторін на подання доказів та пояснень, врегулювання спору в добровільному порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №903/289/18 від 12.08.2021р.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

09.06.2021р. Департамент містобудування Львівської міської ради направив відповідачу вимогу №23/Р-11-1655 про порушення вимоги Порядку розміщення малих архітектурних форм (вивісок) у м. Львові, затверджених, рішенням виконкому №1025 від 11.11.2016р., в якій вказано, що відповідачем самовільно встановлено малу архітектурну форму (вивіску) на зовнішній поверхні будинку за адресою вул.Наливайка, 5, у якої відсутній паспорт малої архітектурної форми (вивіски) та лист уповноваженого органу про відповідність. Вказано, що вивіска складається з 3-х конструкцій. Запропоновано в термін до 23.06.2021р. усунути вказане порушення, демонтувати малу архітектурну форму (вивіску), про що письмово повідомити позивача. Роз`яснено, що в разі невиконання цієї вимоги конструкція вивіски буде демонтована примусово.

Вимогу надіслано відповідачу за адресою місцезнаходження, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на підтвердження позивач надав список згуртованих поштових відправлень рекомендованих листів. Однак вимога залишена без відповіді та задоволення, докази її виконання в матеріалах справи відсутні.

Відтак, Департамент містобудування Львівської міської ради видав наказ №126 від 16.07.2021 р. «Про демонтаж самовільно встановлених малих архітектурних форм (вивісок)». Виконуючи вказаний наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради, 27.07.2021р. КП «Адміністративно-технічне управління» із залученням підрядника Фізичної особи-підприємця Флиса Тараса Івановича згідно договору №18/05/21 про надання послуг від 18.05.2021р., здійснило примусовий демонтаж самовільно встановленої вивіски відповідачем, про що було складено акт проведення демонтажу спеціальних конструкцій №14 від 27.07.2021р.

Вартість робіт по демонтажу самовільно встановленої малої архітектурної форми (вивіски) 27.07.2021р. на вул.Наливайка,5 склала 1 290,00 грн (за три конструкції), що підтверджується рахунком на оплату та актом надання послуг №2706 від 27.06.2021р. Оплата позивачем витрат за демонтаж самовільно встановлених рекламних конструкцій, малої архітектурної форми(вивіски) підряднику ФОП Флис Т.І. підтверджується випискою по рахунку від 10.08.2021р., долученою до матеріалів справи.

Зберігання демонтованих малих архітектурних форм (вивісок) Товариства з обмеженою відповідальністю «Красуня» на складі КП «Адміністративно-технічне управління» підтверджується копією накладної від 27.07.2021 року №48.

Позивачем надіслано листи-вимоги №2410-10-5329 від 30.08.2021р. та № 2410-10-2947 від 19.06.2024р., про відшкодування в добровільному порядку витрат, понесених позивачем у зв`язку з демонтажем, транспортуванням та зберіганням малої архітектурної форми (вивіски). В матеріалах справі відсутні докази виконання даних листів-вимог. Такі надіслано за адресою місцезнаходження відповідача, на підтвердження позивач надав копії реєстру рекомендованих листів із відбитком штемпеля установи поштового зв`язку про прийняття відправлення та фіскальний чек.

У зв`язку з вищенаведеним, позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення витрат, пов`язаних з демонтажем та зберіганням малої архітектурної форми (вивіски) на суму 23 886,00 грн з яких 3 981,00 грн ПДВ.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відносини, які виникають у зв`язку з встановленням малих архітектурних форм (вивісок) у м. Львові, розміщення яких передбачено законодавством України, процедуру встановлення архітектурних форм (вивісок) та правові відносини між органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами, які виникають у процесі розташування архітектурних форм (вивісок), врегульовано Порядком розміщення малих архітектурних форм (вивісок) у м. Львові, затвердженим рішенням виконкому Львівської міської ради №1025 від 11.11.2016р. (зі змінами та доповненнями), який також регламентує загальні вимоги до їх розміщення (надалі Порядок).

Вказаний Порядок розроблений відповідно до Законів України «Про рекламу», «Про охорону культурної спадщини», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про адміністративні послуги», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про основи містобудування в Україні», «Про благоустрій населених пунктів», Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003р. №2067, ухвали міської ради від 21.04.2011р. № 376 Про Правила благоустрою м. Львова.

Такий Порядок є обов`язковим для виконання всіма підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності та відомчої належності, а також фізичними особами підприємцями, які встановлюють малі архітектурні форми (вивіски) у м. Львові (п.1.4 Порядку).

Відповідно до пункту 1.7 Порядку розміщення малих архітектурних форм (вивісок), затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 11.11.2016 № 1025 (надалі-Порядок), паспорт малої архітектурної форми (вивіски) - проектна документація, яка є підставою, для встановлення малої архітектурної форми (вивіски). Паспорт малої архітектурної форми (вивіски) виготовляє власник (користувач) вивіски у разі відсутності на дану будівлю паспорта комплексного розміщення малих архітектурних форм. Узгоджений паспорт розміщення малих архітектурних форм (вивісок) підлягає внесенню у реєстр погоджених проектів малих архітектурних форм (вивісок), ведення якого забезпечує КП «Адміністративно-технічне управління».

Лист про відповідність/невідповідність заключний документ уповноваженого органу, у якому зазначено відповідність або невідповідність малої архітектурної форми (вивіски) вимогам цього Порядку.

Лист про відповідність є підставою для внесення паспорта малої архітектурної форми (вивіски) у реєстр узгоджених паспортів вивісок, ведення якого забезпечує комунальне підприємство Адміністративно-технічне управління.

Лист про невідповідність повинен містити посилання на пункти цього Порядку, яким не відповідає паспорт малої архітектурної форми (вивіски).

Так, Порядком розміщення малих архітектурних форм (вивісок), затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 11.11.2016р. №1025 визначено, що підставою, для встановлення малої архітектурної форми (вивіски) є паспорт малої архітектурної форми (вивіски) виготовлений власником (користувачем) вивіски у разі відсутності на дану будівлю паспорта комплексного розміщення малих архітектурних форм.

Крім того, обов`язковим є наявність листу про відповідність, що є підставою для внесення паспорта малої архітектурної форми (вивіски) у реєстр узгоджених паспортів вивісок, ведення якого забезпечує комунальне підприємство Адміністративно-технічне управління.

Позивач звернув увагу суду на те, що демонтовані позивачем 27.07.2021р. конструкції були встановленні відповідачем самовільно, до погодження Львівською міською радою розміщення конструкції згідно представленого Паспорта (2022р.).

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «Красуня» у відзиві ствердило, що свою господарську діяльність в м.Львові, по вул.Наливайка,5, проводить з 1998р., спочатку орендуючи там нежитлові приміщення, а в 2004р. ТзОВ «Красуня» викупило у Львівській міській раді нежитлові приміщення по вул.Наливайка,5 в м.Львові, загальною площею - 87,2м2.

Відповідачем не долучено до матеріалів справи паспорт малої архітектурної форми (вивіски) виготовлений власником (користувачем) вивіски, паспорт комплексного розміщення малих архітектурних форм, а також лист про відповідність, які стосуються спірного періоду.

Пунктом 1.7. Порядку передбачено, що самовільно встановлена мала архітектурна форма (вивіска) - елемент декоративного оздоблення фасаду будинку, який розміщується з порушенням вимог діючого Порядку.

Згідно з п.п. 1.6, 5.1 Порядку, встановлення малих архітектурних форм (вивісок) з порушенням цього Порядку забороняється, а моніторинг їх розміщення у м. Львові здійснює комунальне підприємство Адміністративно-технічне управління.

У п.6.2 Порядку визначено, що власникам самовільно встановлених малих архітектурних форм (вивісок) скеровуються вимоги уповноваженого органу (департаменту містобудування) про усунення допущеного порушення.

Згідно з частини 1 статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Частинами 1, 4 статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Проте, відповідачем вимог вказаних актів органу місцевого самоврядування не виконано, внаслідок чого допущено відповідне порушення, встановлене позивачем.

Відповідно до п.5.3 Порядку, відповідальність за розміщення малої архітектурної форми (вивіски) (міцність, стійкість, безпеку, відповідність погодженому паспорту, цілісність фасаду будівлі після монтажу/демонтажу малої архітектурної форми (вивіски) несе власник або уповноважена власником особа.

Відповідно до пп.6.1.1, п.6.1 Порядку, самовільно встановлені малі архітектурні форми (вивіски) підлягають демонтажу.

У п.п. 6.3, 6.6 Порядку встановлено, що демонтаж таких малих архітектурних форм (вивісок) повинен провести власник (користувач) малої архітектурної форми (вивіски) самостійно за власний рахунок у термін, вказаний у вимозі уповноваженого органу. Малі архітектурні форми (вивіски), власники яких не виконали у встановлений термін вимог уповноваженого органу про добровільний демонтаж (або отримання паспорта) вносяться до наказу на примусовий демонтаж. Примусовий демонтаж малих архітектурних форм (вивісок) організовує комунальне підприємство Адміністративно-технічне управління за наказом уповноваженого виконавчого органу Львівської міської ради, проект якого готує орган, який здійснює нагляд за станом малої архітектурної форми (вивіски) (комунальне підприємство Адміністративно-технічне управління).

Оскільки відповідачем у добровільному порядку самовільно встановлену малу архітектурну форму (вивіску) не демонтовано, Департаментом містобудування Львівської міської ради 16.07.2021р. винесено відповідний наказ №126, за яким Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» повинно в строк до 17.01.2022 року демонтувати самовільно встановлену вивіску. Такий наказ відповідачем не оскаржено та в судовому порядку незаконним не визнавався.

Суд звертає увагу на те, що на Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» покладено функції з організації примусового демонтажу малих архітектурних форм (вивісок). Відтак, як слідує з матеріалів справи, ним залучено до проведення відповідних робіт Фізичну особу-підприємця Флиса Т.І.

Зазначеним вище Порядком встановлено, що під час проведення демонтажу можуть бути присутні власник або користувач малої архітектурної форми (вивіски), представники державних органів, міських служб та інших організацій (п.6.6). Примусовий демонтаж малих архітектурних форм (вивісок) оформляється актом (2 примірники), який підписують власник (користувач) малої архітектурної форми (вивіски) (у разі його присутності при демонтажі), представник комунального підприємства Адміністративно-технічне управління та представник організації, яка здійснювала демонтаж. До акта додається в обов`язковому порядку фотофіксація місця розташування малої архітектурної форми (вивіски) до і після демонтажу (п.6.7). У разі відсутності власника малої архітектурної форми (вивіски) при демонтажі або його відмови від підписання акта демонтажу (про що робиться відповідна відмітка на акті) другий примірник акта комунальне підприємство Адміністративно-технічне управління у п`ятиденний термін надсилає поштою за місцем реєстрації власника рекомендованим листом (якщо встановлено його місцезнаходження) (п.6.8).

Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що демонтаж самовільно встановленої малої архітектурної форми (вивіски) проведено у відповідності до встановлених вимог, акт проведення демонтажу зазначеної спеціальної конструкції №14 від 27.07.2022р. складено належним чином та направлено на адресу відповідача у встановленому порядку, зважаючи на його відсутність при демонтажі.

У відповідності до п.п. 6.9, 6.10 Порядку, після проведення демонтажу складається акт демонтажу малої архітектурної форми (вивіски) з зазначенням характеру робіт та їх вартості, який підписує комунальне підприємство Адміністративно-технічне управління (замовник) та організація або особа (виконавець), які надали послуги з демонтажу. Демонтовані малі архітектурні форми (вивіски) зберігаються на складі комунального підприємства Адміністративно-технічне управління.

До матеріалів справи долучено належні та допустимі докази на підтвердження того, що вартість послуг демонтажу самовільно встановленої малої архітектурної форми (вивіски), належної відповідачу, наданих Фізичною особою-підприємцем Флисом Т.І. на підставі укладеного з Комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління» договору №18/05/21 про надання послуг від 18.05.2021р. (з додатком) становить 460, 00 грн. х 3 конструкції=1 290,00 грн.

Відповідно до п.13.4.2 Правил благоустрою м. Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради №376 від 21.04.2011р., витрати за зберігання конструкції зовнішньої реклами відшкодовують її власники у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну добу зберігання.

Відтак, за зберігання демонтованої вивіски відповідача позивачем нараховано 18 615, 00 грн без ПДВ.

Суд також звертає увагу на те, що кошти надходять до платника податків в рахунок оплати вартості поставлених таким платником товарів/послуг, в тому числі, які постачаються в рамках виконання програми благоустрою міста чи інших подібних програм, які для цілей оподаткування ПДВ є об`єктом оподаткування, то на дату зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку платник зобов`язаний визначити податкові зобов`язання виходячи з вартості таких товарів/послуг.

З огляду на вищенаведене, загальна вартість понесених Комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління» витрат, пов`язаних з примусовим демонтажем, транспортуванням та зберіганням самовільно встановленої малої архітектурної форми (вивіски), належної відповідачу становить 23 886, 00 грн, у тому числі 3 981, 00 грн ПДВ.

У відповідності до п.6.11 Порядку, компенсація витрат комунального підприємства Адміністративно-технічне управління, пов`язаних з примусовим демонтажем, транспортуванням та зберіганням малої архітектурної форми (вивіски), покладається на власника (користувача) демонтованої малої архітектурної форми (вивіски).

Згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 4 статті 11 Цивільного кодексу України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

В матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем позивачу у добровільному порядку 23 886, 00 грн витрат, пов`язаних з проведеним демонтажем та зберіганням демонтованої вивіски.

З огляду на викладені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому підлягають до задоволення повністю.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України слідує, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено повний склад цивільного правопорушення, оскільки мала місце протиправна поведінка відповідача, що полягала у самовільному встановленні малої архітектурної форми (вивіски), яку було демонтовано позивачем у примусовому порядку; позивачем понесено збитки, тобто витрати на оплату послуг підрядника та зберігання демонтованої конструкції; причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками, оскільки внаслідок протиправних дій відповідача позивач поніс збитки, демонтуючи конструкцію на виконання наказу Департаменту містобудування Львівської міської ради «Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій»; наявність вини, оскільки відповідач, не маючи відповідного дозволу, самовільно встановив конструкцію.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позовних вимог повністю. Обставини наведені відповідачем не спростовують позовних вимог.

Щодо строку позовної давності

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову особою, право якої порушене.

Якщо стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, а господарським судом визнано позовні вимоги обґрунтованими, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Водночас, 02.04.2020р. набрав чинності Закон України № 540-IX від 30.03.2020р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі по тексту - Закон № 540-IX від 30.03.2020р.), яким доповнено п. 12 Розділу Перехідних та прикінцевих положень ЦК України, наступного змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаним законом також доповнено п.7 Прикінцевих положень ГК України, який визначив, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні введений 11.03.2020р. та скасований 30.06.2023р.

А отже, відповідно до Закону №540-IX від 30.03.2020р., на строк дії карантину, тобто по 30.06.2023р. включно, були продовжені строки, які мали сплинути у період дії такого карантину, зокрема строки позовної давності, встановлені ст. 257 ЦК України.

Крім того, згідно із Законом №2120-IX від 15.03.2022р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Разом з тим, у подальшому, Законом України №3450-IX від 08.11.2023р. «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було викладено в такій редакції:

«У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Отже, за положенням зазначеної норми, з огляду на те, що введений в Україні з 24.02.2022р. воєнний стан був неодноразово продовжений та триває дотепер, перебіг строків позовної давності, встановлених ст.257 ЦК України, наразі є зупиненим, а відтак позивач, звертаючись до суду за даним позовом, не пропустив строки позовної давності.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись, як вимога детально відповідати на кожен довід.

Щодо клопотання позивача про поновлення пропущеного строку позовної давності, викладеного в прохальній частині позовної заяви, то суд зазначає, що строк позовної давності не сплив, з огляду на пункти 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №2292 від 15.10.2024р. на суму 3 028,00 грн.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Красуня» (адреса: 79007, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Наливайка, будинок, 5; ідентифікаційний код 22350060) на користь Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» (адреса: 79005, Україна, Львівська обл., місто Львів, площа Міцкевича, будинок, 6/7; ідентифікаційний код 13804591) 23 886,00 грн. витрат, пов`язаних з проведенням демонтажу та зберіганням конструкції та 3 028,00 грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

СуддяКороль М.Р.